24 травня 2019 року м. ТернопільСправа № 921/545/18
Господарський суд Тернопільської області
у складі судді Гевка В.Л. за участі секретаря судового засідання Карпи М.Ю.
Розглянув у порядку загального позовного провадження матеріали справи
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “ГРАНДПОСТАЧ”, вул. Довженка,12, с. Підгайці, Луцький р-н., Волинська обл., 45602
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “БОНЗЕР”, вул. Текстильна, буд.№36, м. Тернопіль, 46010
про стягнення заборгованості у сумі 52 147 грн 81 коп., з яких : 36 000 грн 00 коп. основного боргу, 3247 грн 60 коп. - різниці вартості Товару згідно Акту коригування ціни, 3050 грн 00 коп. - штраф за затримку оплати Товару, 4193 грн 10 коп. - 30% річних, 4973 грн 11 коп. - пеня, 684 грн 00 коп. - інфляційні збитки.
За участі представників:
Позивача: не з'явився;
Відповідача: не з'явився.
1.Судові процедури.
1.1. Повідомлення учасників про справу та фіксування судового процесу.
Сторони, за правилами статей 120, 121 Господарського процесуального кодексу України були повідомлені про дату, час та місце розгляду справи належним чином у встановленому законом порядку.
1.2. Суть справи.
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю “ГРАНДПОСТАЧ” звернувся до Господарського суду Тернопільської області із позовною заявою №б/н від 13.12.2018 (Вх.№691 від 20.12.2018) до Відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю “БОНЗЕР” про стягнення з Відповідача заборгованості у сумі 52 147 грн 81 коп., з яких : 36000 грн 00 коп. основного боргу, 3247 грн 60 коп. - різниця вартості Товару згідно Акту коригування ціни, 3050 грн. 00 коп. - штраф за затримку оплати Товару, 4193 грн 10 коп. - 30% річних, 4973 грн 11 коп. - пеня, 684 грн 00 коп. - інфляційні збитки.
1.3. Відкриття провадження у справі.
Ухвалою суду від 26 грудня 2018 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено підготовче судове засідання на 15.01.2019. Розгляд справи визначено здійснювати за правилами загального позовного провадження.
1.4. Розгляд справи.
Підготовче засідання вперше призначене на 15 січня 2019 року, відкладалось на 12 лютого 2019 року.
Ухвалою від 12.02.2019 продовжено строк підготовчого провадження у справі №921/545/18 по 26 лютого 2019 року та відкладено підготовче судове засідання у справі №921/545/18 на 26 лютого 2019 року.
Ухвалою суду від 22 лютого 2019 року, у зв'язку з перебуванням судді Гевка В.Л. у відрядженні у м. Києві та неможливістю розгляду справи в судовому засіданні 26.02.2019, судом продовжено строк підготовчого провадження у справі по 07 березня 2019 року та відкладено підготовче засідання на 07 березня 2019 року о 15 год. 00 хв.
Ухвалою суду від 07.03.2019 продовжено строк підготовчого провадження у справі по 25 березня 2019 року. Закрито підготовче провадження з 26.03.2019 та призначено судове засідання по розгляду справи по суті на 26 березня 2019 року о 10 год. 00 хв.
У судовому засіданні 26.03.2019 суд перейшов до розгляду справи по суті.
Судове засідання по розгляду справи по суті призначене на 26.03.2019 відкладалось судом на 16 квітня 2019 року та на 23 квітня 2019 року.
23.04.2019, в порядку частини 5 статті 216 ГПК України, розгляд справи по суті почато спочатку та ухвалою суду від 23.04.2019 відкладено судове засідання на 07 травня 2019 року о 12 год. 00 хв.
Судове засідання по розгляду справи по суті призначене на 07.05.2019 відкладалось на 17 травня 2019 року о 12 год. 30 хв. та на 24 травня 2019 року о 10 год. 00 хв.
17.05.2019 розгляд справи №921/545/18 по суті розпочато спочатку, в порядку частини 5 статті 216 ГПК України.
У призначене судове засідання 24.05.2019 представники сторін не з'явилися.
В судовому засіданні 24.05.2019 суд видалився до нарадчої кімнати та прийняв рішення у справі, про що суддею виготовлено та підписано скорочене рішення (вступну та резолютивну частини рішення).
2. Аргументи сторін.
2.1. Правова позиція Позивача.
Підставою звернення до суду із вказаним позовом, як вбачається із матеріалів справи, слугувало те, що Позивачем, на підставі договору поставки №29062018/001 від 29.06.2018, поставлено Відповідачу товар (запасні частини та інші деталі), про що свідчать видаткова накладна №3892 від 29 червня 2018 року та рахунок на оплату по замовленню №7353 від 29 червня 2018 року, а Відповідач прийняв товар та здійснив часткову оплату товару, на підтвердження чого надано суду банківські виписки та копію платіжного доручення №80 від 03 липня 2018 року на суму 25 000,00 грн.
Позивач участі уповноваженого представника у судових засіданнях не забезпечив, проте надав суду клопотання : вих.№3 від 06.01.2019 (вх.№832 від 16.01.2019), вих.№46 від 20.03.2019 (вх.№5255 від 26.03.2019), вих.№77 від 22.04.2019 (вх.№7106 від 23.04.2019), вих.№83 від 06.05.2019 (вх.№7821 від 06.05.2019), у яких просить розглядати справу по суті без свого представника у зв'язку із неможливістю забезпечити його явку у судових засіданнях.
2.2. Правова позиція Відповідача.
Представник Відповідача у судові засідання не з'являвся, причин неявки суду не повідомив, відзиву на позов не подав, жодних клопотань не заявляв, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, однак своїми процесуальними правами Відповідач не скористався.
Як вбачається із матеріалів справи, усі процесуальні документи у справі №921/545/18, надсилались судом на юридичну адресу Відповідача, зазначену в ЄДР (вул. Текстильна, буд. №36, м. Тернопіль, 46010), яка співпадає з адресою, вказаною Позивачем у позовній заяві, рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення поштового відправлення (містяться в матеріалах справи).
При цьому, поштова кореспонденція суду, а саме ухвала про відкриття провадження від 26.12.2018 та ухвали від 15.01.2019, від 12.02.2019, від 22.02.2019, від 07.03.2019, від 23.03.2019, від 16.04.2019, від 23.04.2019 та від 07.05.2019 поверталися на адресу суду по причині: "за закінченням встановленого строку зберігання" та “інші причини, що не дали змоги виконати обов'язки щодо пересилання поштового відправлення ”.
Згідно з пунктом 4 частини 6 статті 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому відділенні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.
В разі, якщо ухвалу у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.
Аналогічна правова позиція викладена і у п. 3.9.1 Постанови Пленуму ВГСУ від 26.12.2011 № 18 “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції”.
У разі, якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернено поштою у зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.
(Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 921/6/18 та від 21.03.2019 № 916/2349/17).
Враховуючи вище зазначене, правову позицію ВС, а також те, що судом було направлено ухвали з повідомленням про судові засідання за адресою місцезнаходження ТзОВ "БОНЗЕР", яка зазначена Позивачем у позовній заяві та у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, суд вважає, що ним виконано процесуальні вимоги щодо належного повідомлення Відповідача - ТзОВ "БОНЗЕР" про судові засідання.
Водночас суд зазначає, що за змістом статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.
Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень (частина 2 статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Згідно із частиною 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.
Отже, Відповідач не позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалами суду щодо даної справи у Єдиному державному реєстрі судових рішень.
(Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 921/6/18 та від 21.03.2019 № 916/2349/17).
Слід також, врахувати ту обставину, що неявка Відповідача та відсутність інформації про його належне повідомлення стосовно руху справи ставали неодноразовою причиною як для відкладення розгляду справи так і для розгляду справи про суті спочатку.
Разом з цим, судовий розгляд справи у зв'язку із неотриманням кореспонденції не може тривати "безкінечно", так як таке порушує право іншої сторони (Позивача), який потребує судового захисту у розумні строки (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції»).
Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними у справі матеріалами.
Згідно з частинами 1, 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Тому, застосовуючи принципи змагальності, диспозитивності та пропорційності господарського судочинства, що закріплені в пункті 4 частини 3 статті 129 Конституції України, статей 13-15 ГПК України, та беручи до уваги забезпечення сторонам рівних та належних умов для надання доказів, необхідних для розгляду справи, суд вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні за наявними у ній матеріалами.
3. Фактичні обставини, встановлені судом.
Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, судом встановлено наступне.
29.06.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ГРАНДПОСТАЧ" (далі по тексту також - Позивач, Постачальник або ТзОВ "Грандпостач") та Товариством з обмеженою відповідальністю "БОНЗЕР" (далі по тексту також - Відповідач, Покупець або ТзОВ "БОНЗЕР") укладено договір поставки №29062018/001.
За умовами договору Позивач зобов'язується передати у власність товар, а Відповідач, в свою чергу, зобов'язується прийняти та оплатити договірну ціну за поставлений товар безготівково в Українській національній валюті, шляхом зарахування грошових коштів на поточний банківський рахунок.
Поставка товару здійснюється на умовах ЕХW ("Інкотермс 2010"), приймання продукції здійснюється на складі постачальника, в узгоджені сторонами строки.
Оплата за кожну окрему партію товару згідно договору здійснюється Покупцем поетапно : перший етап - покупець перераховує на розрахунковий рахунок постачальника передоплату в розмірі 40% від загальної вартості товару з моменту отримання рахунку на товар. Другий етап - покупець перераховує на розрахунковий рахунок постачальника 60% від загальної вартості Товару протягом 10 (десяти) робочих днів з моменту отримання Товару Покупцем на підставі накладної.
Згідно п.11.1. договору він набирає чинності з моменту його підписання обома Сторонами та діє до 31 грудня 2018 року, але в будь-якому випадку до повного виконання Сторонами своїх зобов'язань. У разі, якщо ні одна із Сторін Договору письмово за 30 (тридцять) календарних днів до закінчення строку дії Договору не повідомить іншу Сторону про припинення дії Договору, строк дії Договору пролонгується (продовжується) на кожен наступний календарний рік.
Вказаний Договір підписаний директором ТзОВ "ГРАНДПОСТАЧ" Бугайчук О.В. і представником ТзОВ "БОНЗЕР" Трофименко С.І. та завірений їх печатками.
На підставі даного договору Позивачем - ТзОВ «ГРАНДПОСТАЧ» поставлено Відповідачеві - ТзОВ «БОНЗЕР» товар (запасні частини та інші деталі) - на суму 61000,00 грн. Зазначене підтверджується Видатковою накладною № 3892 від 29 червня 2018 року підписаною та завіреною печатками обох сторін за договором поставки.
Відповідно до статті 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з договору. Між сторонами зобов'язання виникли з договору поставки від 29.06.2018.
Як вбачається із позовної заяви, 29.06.2018 Позивачем передано Відповідачу товар, який відповідав умовам договору, що підтверджується видатковою накладною №3892 від 29.06.2018, підписаною сторонами договору.
Товар Відповідачем отримано 29 червня 2018 року, про що свідчить підпис та печатка Відповідача на вказаній видатковій накладній.
За умовами Договору Відповідач мав перерахувати Позивачу передоплату у розмірі 40% (сорок відсотків) від загальної вартості товару, а саме 24400,00 грн з моменту отримання рахунку на товар.
Як зазначає Позивач у позовній заяві, Рахунок на товар Відповідачу було виставлено та ним отримано, проте умови договору не виконано, передоплату та остаточну оплату за поставлений Товар у визначені Договором строки не здійснено.
За поставлений Товар Відповідачем 03 липня 2018 року здійснено часткову оплату в розмірі 25000,00 грн, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією платіжного доручення №80 від 03 липня 2018 року та банківською випискою від 03.07.2018.
Отже, як зазначає Позивач та зазначене не спростовано Відповідачем, ТОВ “БОНЗЕР” на момент звернення Позивача з позовом до суду, неоплаченою залишилась сума боргу за отриманий товар в розмірі 36 000,00 грн.
На підставі зазначеного та у відповідності до умов договору із посиланням на норми чинного законодавства, Позивачем нараховано та заявлено до стягнення з Відповідача : 36 000 грн 00 коп. основного боргу, 3 247 грн 60 коп. - різниці вартості Товару згідно Акту коригування ціни, 3 050 грн. 00 коп. - штрафу за затримку оплати Товару, 4 193 грн 10 коп. - 30% річних, 4973 грн 11 коп. - пені, 684 грн 00 коп. - інфляційних збитків.
4. Зміст спірних правовідносин, які склались між сторонами.
Розглянувши та оцінивши подані позивачем обґрунтування позовних вимог, суд дійшов висновку, що спірні правовідносини виникли із укладеного сторонами договору поставки №29062018/001 від 29 червня 2018 року.
Зокрема, позов обґрунтовано порушенням Відповідачем договірних зобов'язань щодо повноти, порядку і строків розрахунків за поставлений товар.
Вимоги Позивача ґрунтуються на правах і обов'язках, що випливають із суті вказаного договору, за правовою природою віднесені до договірних зобов'язань поставки, загальні положення про купівлю-продаж визначені параграфом 1 глави 54, особливості поставки - параграфом 3 глави 54 ЦК України, параграфом 1 глави 30 ГК України, загальні положення про правочини визначені розділом IV книги 1 ЦК України, про зобов'язання і договір - розділами І і ІІ книги 5 ЦК України, правові наслідки порушення зобов'язання, відповідальність за порушення зобов'язання - главою 51 ЦК України, розділом V ГК України.
5. Норми права, які застосував суд.
Частиною 2 статті 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до частини 1 статті 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пукти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до частин 1,2 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.
Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
У відповідності до частин 1-3 ст. 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.
Відповідно до положень статей 638, 639 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір може укладатися у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Відповідно до статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтями 655, 692 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Зазначене також кореспондується зі статтями 525-527 ЦК України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Стаття 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначає, що господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Частинами 1, 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Аналогічні вимоги, яким повинні відповідати первинні документи, містяться і у п. 2.4 наказу Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 "Про затвердження Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку".
Відповідно до статей 610, 612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема і сплата неустойки.
Згідно статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно із нормами статті 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами; розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні положення містяться і в частині 1 статті 193 ГК України, яка також передбачає, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.
За змістом статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (частина 1 стаття 550 Цивільного кодексу України).
Зазначені норми Цивільного кодексу України кореспондуються з приписами, встановленими Господарським кодексом України.
Розмір штрафних санкцій відповідно до частини 4 статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Приписами статті 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити уразі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Чинне законодавство поділяє неустойку на законну і договірну. Необхідною умовою виникнення права на неустойку є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов'язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого неустойка стягується і конкретний її розмір.
Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.
Згідно статей 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.
Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною 2 статті 231 ГК України.
В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.02.2018 у справі N 911/2813/17.
6. Мотивована оцінка судом аргументів, наведених Позивачем.
6.1. Аргументація виникнення суми основного боргу за поставлений товар.
Як вбачається із матеріалів справи, між Товариством з обмеженою відповідальністю "Грандпостач" і Товариством з обмеженою відповідальністю “БОНЗЕР” було укладено договір поставки №29062018/001 від 29.06.2018, відповідно до якого Позивач поставив Відповідачу товар (запасні частини та інші деталі), а покупець - ТзОВ "БОНЗЕР" зобов'язався прийняти та оплатити його вартість.
Відповідно до умов договору (п.5.1.2.) постачальник зобов'язався забезпечити передачу товару покупцю в терміни узгоджені при оформленні замовлення.
Оплата товару здійснюється покупцем шляхом безготівкового переказу грошових коштів в сумі 100% вартості товару на поточний рахунок продавця поетапно : перший етап - покупець перераховує на розрахунковий рахунок постачальника передоплату в розмірі 40% від загальної вартості товару з моменту отримання рахунку на товар. Другий етап - покупець перераховує на розрахунковий рахунок постачальника 60% від загальної вартості Товару протягом 10 (десяти) робочих днів з моменту отримання товару покупцем на підставі накладної (п.4.2.1. договору).
Матеріалами справи підтверджено, що на виконання умов Договору та згідно Видаткової накладної №3892 від 29.06.2018 Позивачем, на замовлення покупця №7353 від 29.06.2018, поставлено Відповідачу - ТОВ "БОНЗЕР" товар, який відповідав умовам договору, а саме Шнек (П) (07-А-1 (Вулиця)) в кількості 9 шт. - артикул 000735899, та Шнек (П) (07-А-1 (Вулиця)) в кількості 2 шт. - артикул 000351397 на загальну суму 61 000,00 грн (в т. ч. ПДВ 10 166,67 грн), що підтверджується також і видатковою накладною №3892 від 29.06.2018.
Дана видаткова накладна підписана представниками сторін та завірена печатками (штампами) як Позивача - ТзОВ "Градпостач" так і Відповідача - ТзОВ "БОНЗЕР".
Також, у видатковій накладній, як на підставу її укладення, міститься посилання на договір поставки №29062018/001 від 29.06.2018.
Долучена Позивачем до матеріалів справи видаткова накладна відповідає встановленим чинним законодавством вимогам та є підставою виникнення у Відповідача обов'язку щодо здійснення розрахунків за фактично отриманий товар, стягнення вартості якого є предметом позову.
З аналізу змісту договору та правовідносин, що склались між сторонами, суд дійшов висновку, що згідно умов договору обов'язок Відповідача оплатити товар Позивачу виникає з моменту отримання рахунку у розмірі 40% від загальної вартості, та 60% - з моменту отримання товару на підставі накладної.
Проте, у матеріалах справи відсутнє належне підтвердження того, коли саме Позивачем виставлено рахунок Відповідачу, як і відсутні належні, допустимі, достовірні та достатні докази в підтвердження щодо дати, коли саме такий рахунок Відповідачем був отриманий?
Разом з цим, доказом того, що Відповідачу все таки було відомо про виникнення обов'язку з оплати товару та те, що йому позивачем був виставлений рахунок на оплату такого товару, є здійснений відповідачем платіж оформлений платіжним дорученням №80 від 03.07.2018 про часткову оплату боргу в сумі 25 000 грн 00 коп. у яком підставою оплати зазначено "оплата за товар згідно рах. 7353 від 29.06.2018 в т.ч. ПДВ 20% 4166,67 грн". Також, із банківської виписки від 03.07.2019 вбачається, що Відповідачем здійснювалася часткова оплата у розмірі 25000,00 грн за отриманий товар.
Отже, факт виставлення рахунку підтверджується зазначеним посиланням відповідачем при платежі на відповідний рахунок. Поряд з цим, у який момент (дату) такий рахунок був виставлений позивачем та отриманий відповідачем встановити з поданих доказів суду не вдається можливим. А звідси і не можливо достовірно обрахувати дату, коли виник у відповідача обов'язок з оплати у розмірі 40% вартості товару від його загальної вартості з урахуванням умов п.4.2.1. договору .
Тому, суд не може вважати належним чином доведеним і твердження позивача, що в цій частині (40 % вартості товару) має місце прострочення оплати товару зі сторони відповідача.
У свою чергу, отримання товару покупцем відбулося 29.06.2018, відповідно оплата вартості отриманого товару у розмірі 60% від загальної вартості повинна була бути здійснена покупцем шляхом безготівкового переказу грошових коштів на поточний рахунок продавця протягом 10 (робочих) днів з моменту отримання ним товару на підставі накладної.
Зазначене підтверджено матеріалами справи та не спростовано Відповідачем - ТОВ "БОНЗЕР".
Як зазначає Позивач, на адресу Відповідача направлялась письмова вимога №125 про погашення заборгованості, в якій вимагалось перерахувати суму заборгованості на розрахункові рахунки Позивача, проте зазначена вимога, залишена останнім без відповіді та задоволення.
Відповідач всупереч умовам чинного законодавства свої зобов'язання щодо своєчасної оплати за отриманий Товар у повному обсязі не виконав, в судові засідання не прибув, не заперечив належними та допустимими доказами викладених у позові доводів Позивача, як і не надав доказів добровільної та повної сплати суми боргу за отриманий товар.
Отже, наявність вказаної суми основної заборгованості за отриманий товар в сумі 36 000,00 грн підтверджена належними доказами, а тому вимоги позивача щодо стягнення з Відповідача заборгованості за товар в сумі 36 000,00 грн, суд визнає обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.
6.2. Аргументація щодо стягнення різниці вартості Товару згідно Акту коригування ціни.
Частиною 2 статті 198 ГК України та статтею 533 ЦК України, а також частиною 2 статті 524 ЦК України надано можливість визначення сторонами у зобов'язанні грошового еквівалента в іноземній валюті, а також можливість узгодження сторонами порядку визначення суми, що підлягає сплаті в такому випадку.
Сторони в п.п.3.3.,4.4. договору встановили ціну товару у національній валюті - гривні та визначили доларовий еквівалент ціни товару: з прив'язкою до курсу долара США банку продавця, який діяв на момент узгодження ціни товару. При цьому, визначення доларового еквіваленту відбувається шляхом ділення ціни товару у національній валюті на вказаний в специфікації курс долара США на момент їх підписання.
Так, пунктом 3.3. укладеного Договору Сторони передбачили, що в разі зменшення величини курсу гривні відносно долара США більше ніж на 5% на дату оплати по відношенню до величини курсу гривні відносно долара США протягом дня зафіксованої на дату формування накладної, ціна та вартість партії Товару або частини партії Товару згідно цієї ж накладної, неоплаченої в строки передбачені умовами цього Договору, може бути перерахована Постачальником в односторонньому порядку. При розрахунку коригування ціни на товар Постачальник використовує дані величини курсу гривні відносно долара США встановлену ПАТ "ПриватБанк" згідно з інформацією розмішеною на офіційному сайті Міністерства фінансів України за посиланням http://minfin.com.ua/company/privatbank/сurrenсу/ чи на свій вибір дані з системи Приват24 за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_1 //client-bank.privatbank.ua/p24/c2bexchaingehistorv?oper=getRates&okp (або, якщо вказані посилання не є дійсним, використовується інше загальновідоме посилання, яке визначене як офіційна Інтернет-адреса ПАТ "ПриватБанк"). Про зміну ціни до оплати Постачальник в односторонньому порядку складає акт коригування ціни на товар При розрахунку коригування ціни на товар використовуються формули: Ko Кп */00 - /00 Вк (де, Вк - відсоток коригування ціни, Кп - найменша величина курсу гривні відносно долара США (купівля долара США) на дату поставки чи формування накладної, Ко - найбільша величина курсу гривні відносно долара США (продаж долара США) на дату оплати чи дату виставлення претензії до оплати) Нц Цп * Вк = Цп (де, Нц - Нова ціна товару до оплати, Цп * ціна товару на дату поставки чи формування накладної). У випадку коли величина курсу гривні відносно долара США збільшилась або не змінилась, ціна та вартість партії Товару або частини партії Товару не змінюється.
Пунктом 4.4. договору передбачено, що якщо покупець здійснив оплату без врахування збільшення курсу долара США, то Постачальник без додаткового узгодження з Покупцем, формує акт коригування ціни та інформує Покупця про збільшення величини боргу. Цей акт є обов'язковим для виконання та сплати Покупцем протягом п'яти календарних днів з моменту отримання відповідної вимоги Постачальника.
Таким чином, вказаним Договором передбачено право постачальника здійснити перерахунок вартості товару у разі зміни курсу гривні відносно долара США (п. 3.3., п. 4.4.). На підставі цього здійснено перерахунок вартості товару і загальна вартість товару за рахунок зміни величини курсу гривні відносно долара США зросла на 3 247 грн 60 коп. згідно акту коригування ціни від 06.09.2018, копію якого долучено до матеріалів справи.
Акт коригування ціни від 06 вересня 2018 року, разом з вимогою про сплату заборгованості від 06 вересня 2018 року, 10 вересня 2018 року направлявся відповідачу, про що свідчить поштова квитанція ПН 215600426655 від 10 вересня 2018 року, отримані відповідачем 13 вересня 2018 року, про що свідчить підпис на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення №4301036502538, однак відповідач вимогу не виконав, та заборгованість не сплатив.
Як вбачається із Акту коригування ціни згідно договору поставки №29062018/001 укладеного 29 червня 2018 року на день продажу Товару - 29.06.2018 курс становив 26,05 грн за 1 дол. США. На день коригування ціни - 06.09.2018 курс становив 28,40 грн за 1 дол. США.
Таким чином, загальна вартість товару за рахунок зміни величини курсу гривні відносно долара США зросла на 3 247 грн 60 коп.
Товар, який поставлявся за договором поставки від 29.06.2018 на суму 61 000, 00 грн із строком оплати протягом десяти робочих днів з моменту його отримання, станом на час розгляду спору в повному обсязі не оплачений. При цьому, Постачальником виставлялись рахунки із визначення сум оплати з використанням розрахунку коригування ціни з урахуванням курсу долара США, у строки і порядку обумовлені договором.
Враховуючи зазначене, суд вважає узгоджені сторонами як суб'єктами господарської діяльності умови договору поставки №29062018/001 укладеного 29 червня 2018 року відносно коригування вартості товару у зв'язку зі зміною курсу долара США, є чинними, а тому їх дотримання є обов'язковим в силу статей 525, 526 Цивільного України.
Зазначена правова позиція цілком відповідає вищенаведеним приписам Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та відображена у рішенні Європейського Суду з прав людини від 01.06.2006 року у справі «Федоренко проти України».
Виходячи зі встановлених обставин справи та наведених вище законодавчих приписів, суд вважає вимогу позивача про стягнення 3 247 грн 60 коп. різниці вартості Товару згідно Акту коригування ціни, визначеної станом на 06.09.2018 за видатковою накладною №3892 від 29.06.2018, розрахованої на підставі умов п.4.4 договору, правомірною, обґрунтовано заявленою та такою, що підлягає задоволенню.
6.3. Аргументація щодо стягнення інфляційних втрат.
Відповідно до статті 625 ЦК України та умов договору, згідно з якими, у разі невиконання договірних обов'язків, сторони несуть відповідальність згідно діючого законодавства України, Позивачем заявлено до стягнення з Відповідача 684,00 грн інфляційних втрат нарахованих за період з червня 2018 по вересень 2018 на суми заборгованості в розмірі 24400 грн та 36 000,00 грн.
При розгляді заявленої вимоги господарський суд враховує таке.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті (п.3.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").
Отже втрати, пов'язані з інфляційними процесами в державі за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів.
Одночасно коригування ціни передбачене п.4.4. Договору є такою сумою, яка пов'язана з компенсацією, спричиненою знеціненням грошових коштів - гривні по відношенню до іноземної валюти - долара США.
Таким чином йдеться про одночасне стягнення різниці вартості Товару згідно Акту коригування ціни та інфляційних втрат.
З огляду на наведене, взявши до уваги той факт, що сторонами при укладанні договору передбачено відшкодування різниці вартості Товару згідно Акту коригування ціни, господарський суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для стягнення одночасно і різниці вартості Товару згідно Акту коригування ціни і інфляційних втрат, а тому у задоволенні вимог про стягнення інфляційних втрат в сумі 684,00 грн, суд відмовляє.
6.4. Аргументація щодо стягнення 30% процентів
за користування грошовими коштами.
Пунктом 8.5. договору, укладеного між сторонами у справі, встановлено, що у разі затримки оплати за товар Покупцю окрім пені на суму заборгованості за Товар нараховуються проценти відповідно до статті 536 Цивільного кодексу України в розмірі 30% річних від суми заборгованості за товар, починаючи з дня, коли Покупець мав оплатити за Товар, до дня його фактичної оплати.
У відповідності до статті 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Якщо в законі або в укладеному сторонами договорі передбачено розмір процентів за користування чужими коштами (стаття 536 ЦК України), то це не позбавляє кредитора права звернутися до боржника з позовом про стягнення як зазначених процентів, так і трьох процентів річних (якщо інший їх розмір не передбачено договором або законом) - за наявності порушення боржником грошового зобов'язання.
Аналогічної позиції дотримано у п.п. 6.1., 9.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань".
Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).
Відповідач самостійно уклав спірний договір, погодився з умовами щодо оплати товару, які вказані в договорі, та обсягом відповідальності у випадку порушення цих умов.
Враховуючи зазначене, оцінивши поданий Позивачем розрахунок 30% річних в розмірі 4112,88 грн, що обрахований за період з 15.07.2018 по 30.11.2018, перевіривши правильність такого нарахування та вихідних даних, строку прострочення по оплаті, суд здійснивши власний розрахунок за допомогою програми "ЛІГА: ЗАКОН ЕЛІТ" констатує, що заявлена до стягнення сума 30% річних від суми заборгованості за товар у розмірі 4112 грн 88 коп., підлягає до задоволення, як така, що заявлена та обрахована позивачем правомірно із врахуванням умов Договору.
Одночасно, суд вважає, що Позивачем не доведено правомірність нарахування 30% річних заявлених до стягнення з Відповідача за період виникнення заборгованості з 29.06.2018 по 02.07.2018, оскільки як зазначалось раніше, в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували дату виставлення Відповідачу рахунку на оплату товару та отримання ним такого рахунку, у визначені договором терміни.
А тому, в задоволенні заявленої до стягнення суми 80 грн 22 коп., нарахованої у розмірі 30% за користування чужими грошовими коштами за період з 29.06.2018 по 02.07.2018, суд відмовляє.
6.5. Аргументація щодо стягнення пені та 5% штрафу за затримку оплати товару.
За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором (ч. 2 ст. 193, ч. 1 ст. 216 та ч. 1 ст. 218 ГК України).
Нормами статей з 546 по 551 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою (штрафом, пенею). Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. При цьому, неустойкою є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Відповідно до пункту 8.3. Договору поставки №29062018/001 від 29.06.2018 сторони погодили, що за затримку оплати чи прийняття Товару Покупець сплачує Постачальнику штраф (одноразово за кожен окремий випадок) у розмірі 5% від вартості відповідної партії Товару та пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період, за який сплачується пеня від суми заборгованості за кожний день затримки оплати чи прийняття відповідної партії Товару або частини партії Товару.
Враховуючи умови договору Позивачем заявлено до стягнення 5% штрафу за затримку оплати товару нарахованого на всю суму поставки товару - 61 000 грн 00 коп., що становить 3 050 грн 00 коп.
Проте, суд критично розглядає поданий розрахунок, з огляду на таке.
За умовами п.4.2.1. договору поставки Відповідач зобов'язаний був оплатити товар протягом 10-ти робочих днів поетапно : 40% - з моменту отримання рахунку на товар та 60% - з моменту отримання товару на підставі накладної.
Відповідачем частково оплачено за товар 03.07.2018 кошти у сумі 25 000 грн 00 коп. Разом з тим, ані із позовної заяви, ані із долучених до матеріалів справи документів не надається можливим відстежити дату отримання рахунку Відповідачем, а тому оскільки дата отримання Відповідачем зазначеного рахунку не встановлена та нічим не підтверджена, тому суд вважає правомірним нарахування 5% за затримку оплати товару на суму несплаченого боргу 36 000 грн 00 коп., що в обрахунку становить 1 800 грн 00 коп.
Враховуючи зазначене, суд задовольняє вимоги Позивача щодо стягнення 1 800 грн 00 коп. - 5% штрафу за затримку оплати Товару, як таких, що обраховані відповідно до п.8.3.Договору поставки на суму заявленого до стягнення та, станом на час розгляду спору, несплаченого Відповідачем основного боргу в розмірі 36 000 грн 00 коп.
Поряд з цим, у відповідності до вищенаведених норм та умов Договору, Позивач нарахував Відповідачу 4973 грн 11 коп. пені.
Проте, Позивачем не вказано та належним чином не підтверджено точну дату вручення Відповідачу рахунку на товар, що унеможливлює здійснення перевірки нарахування Позивачем пені за період з 29.06.2018 по 02.07.2018 на суму 24 400 грн 00 коп. боргу.
У свою чергу, перевіривши за допомогою програми ЛІГА: ЗАКОН ЕЛІТ розрахунок пені за період з 15.07.2018 по 30.11.2018 на суму боргу 36 000 грн 00 коп., суд вважає його вірно обрахованим, а тому позовні вимоги щодо стягнення пені у розмірі 4 882 грн 19 коп. є правомірно заявленими та такими, що підлягають до задоволення.
З огляду на недоведеність Позивачем того факту, що кінцевим терміном оплати було саме 14.07.2018, а також того, що часткова сплата боргу в розмірі 25 000 грн проведена Відповідачем із порушенням строку оплати, а саме - 03.07.2018, тому в частині нарахованих та заявлених до стягнення 1 250 грн 00 коп. - 5% штрафу за затримку оплати товару та 90 грн 92 коп. пені, нарахованої за період з 29.06.2018 по 02.07.2018, суд в позові відмовляє.
7. Висновки суду.
Як визначено статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).
Приписами статті 79 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Пунктами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Всупереч наведеним вище нормам Відповідач не надав суду жодного належного, допустимого, достовірного та достатнього доказу в спростування позовних вимог Позивача щодо стягнення боргу, у тому числі доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, а саме: стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “БОНЗЕР” в користь Товариства з обмеженою відповідальністю “ГРАНДПОСТАЧ : 36 000 грн 00 коп. основного боргу, 3 247 грн 60 коп. - різниці вартості товару згідно Акту коригування ціни, 4 112 грн 88 коп. - 30% річних, 4 882 грн 19 коп. - пені та 1 800 грн 00 коп. - штрафу за затримку оплати Товару.
В частині стягнення 80 грн 22 коп. 30% за користування грошовими коштами, 1 250 грн 00 коп. 5% штрафу за затримку оплати товару, 90 грн 92 коп. пені та 684 грн 00 коп. інфляційних збитків, суд у позові відмовляє.
8. Судові витрати.
Частиною 9 статті 129 ГПК України визначено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Пунктом 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір" встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. Зокрема, згідно пп. 2.2.1 п. 2.2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
При цьому, суд вважає за необхідне, скористатись своїм правом визначеним частиною 9 статті 129 ГПК України та покласти судовий збір повністю на Відповідача у справі, так як вважає, що спір у справі виник з вини Відповідача внаслідок невиконання ним своєчасно взятих на себе зобов'язань за договором у повному обсязі.
А тому, відповідно до вимог частини 9 статті 129 ГПК України, судовий збір в розмірі 1762 грн. 00 коп. суд покладає на Відповідача у справі та він підлягає стягненню в користь Позивача.
Інших судових витрат до відшкодування, суду не заявлено.
Керуючись положеннями статей 7, 13, 42, 54, 74-79, 86, 122, 129, 209- 210, 233, 236, 238, 240, 241, 256, 257 у сукупності з іншими статтями Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд, -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “БОНЗЕР” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “ГРАНДПОСТАЧ” - 36 000 (тридцять шість тисяч) грн 00 коп. основного боргу, 3 247 (три тисячі двісті сорок сім) грн 60 коп. - різниця вартості товару згідно Акту коригування ціни, 4 112 (чотири тисячі сто дванадцять) грн 88 коп. - 30% річних, 1 800 (одну тисячу вісімсот) грн 00 коп. - 5% штраф за затримку оплати товару, 4 882 (чотири тисячі вісімсот вісімдесят дві) грн 19 коп. - пені.
3. Судовий збір в сумі 1762 грн 00 коп. покласти на відповідача.
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “БОНЗЕР” в користь Товариства з обмеженою відповідальністю “ГРАНДПОСТАЧ” - 1762 (одну тисячу сімсот шістдесят дві) грн 00 коп. судового збору.
Накази видати після набрання рішенням законної сили.
5. В частині стягнення 684 (шістсот вісімдесят чотири) грн 00 коп. - інфляційних збитків, 90 грн 92 коп. пені - пені, 1 250 грн - 5%штрафу за затримку оплати товару та 80 грн 22 коп. відсотків за користування грошовими коштами, в позові відмовити.
Позивач (Стягувач): Товариство з обмеженою відповідальністю “ГРАНДПОСТАЧ”, вул. Довженка,12, с. Підгайці, Луцький р-н., Волинська обл., 45602, код ЄДРПОУ 37887249;
Відповідач (Боржник): Товариство з обмеженою відповідальністю “БОНЗЕР”, вул. Текстильна, буд.№36, м. Тернопіль, 46010, код ЄДРПОУ 38838245.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду в порядку статті з 256 по 257 ГПК України подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів, з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
У відповідності до п.17.5 Перехідних положень ГПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності нової редакції Господарського процесуального кодексу України, а саме до 15.12.2017 року. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Повне рішення, враховуючи вихідні дні, а також відрядження судді, складено та підписано протягом семи робочих днів - 05.06.2019.
Учасники справи можуть отримати інформацію по справі на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб - адресою: https://te.court.gov.ua/sud5022.
Суддя В.Л. Гевко