ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
30.05.2019Справа № 910/2046/19
Господарський суд міста Києва в складі:
головуючого судді Привалова А.І.
при секретарі Мазур В.М.
розглянувши справу № 910/2046/19
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Бутар Трейд"
до акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк»
про визнання договору фінансового лізингу недійсним
за участю представників сторін:
від позивача: Сікачов С.Ю., ордер серії АА № 076395 від 18.04.2019р.;
від відповідача: Каракоця О.Р., довіреність № 4543-К-О від 23.10.2018р.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Бутар Трейд" звернулося із позовною заявою до акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" про визнання недійсними договору фінансового лізингу № 4БД16053ЛИ від 01.07.2016р.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що в порушення приписів ст. 793 ЦК України оспорюваний договір не був нотаріально посвідчений, що є підставою для його визнання недійсним на підставі ст.ст. 203, 215 ЦК України.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.02.2019р. відкрито провадження у справі № 910/2046/19 та ухвалено здійснювати розгляд справи в порядку загального позовного провадження з огляду на складність справи. Підготовче засідання призначено у справі на 21.02.2019р.
20.03.2019р. через загальний відділ господарського суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній проти позову заперечує з підстав того, що чинним законодавством не передбачено обов'язкове нотаріальне посвідчення договорів фінансового лізингу.
26.03.2019р. на адресу суду від позивача надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання по справі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.03.2019р. підготовче засідання у справі відкладено на 18.04.2019р.
В судовому засіданні 18.04.2019р. представник позивача позовні вимоги підтримав.
Представник відповідача позовні вимоги не визнав.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.04.2019р. закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 30.05.2019р.
Присутній у судовому засіданні 30.05.2019р. представник позивача позовні вимоги підтримав.
Представник відповідача проти позову заперечив з підстав, видалених у відзиві.
Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.
У судовому засіданні 30.05.2019р., відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані позивачем та відповідачем документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
01.07.2016р. між ПАТ КБ «Приватбанк» (банк) та ТОВ «Бутар» (лізингоодержувач) укладено договір фінансового лізингу № 4Б16053ЛИ, за умови п. 1.1 якого, банк є власником нерухомого майна яке зазначено у додатку № 1 до договору, а саме:
- за адресою: Одеська область, м. Білгород-Дністровський, вул. Портова, 40-а, загальною площею 228,5 кв.м., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 940604051103, вартість майна - 375 205 771,00 грн.;
- за адресою: Одеська обл., Фрунзівський р., смт. Затишшя, вул. Зелена, 5, загальною площею 939,8 кв.м., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 941672951252, вартість майна - 163 359 661,00 грн.
Банк передає лізингоодержувачу майно, а лізингоодержувач приймає майно від банка в платне володіння та користування, а після сплати всієї суми лізингових платежів у власність, у визначені цим договором строки, на умовах фінансового лізингу.
Згідно п. 1.2 договору, на дату укладання цього договору вартість майна становить 538 565 432,00 грн.
Відсоткову винагороду за користування майном у розмірі 12 % річних від суми залишку несплаченої вартості майна, виходячи з фактичної кількості дні користування майном, та 360 днів у році, щомісяця в період з 25-го числа місяця по останній день місяця, а так само в термін сплати останньої суми лізингового платежу зазначений у додатку 2 (п. 2.3.2 договору).
У випадку порушення лізингоодержувачем зобов'язань по сплаті лізингових платежів, передбачених цим договором, відсоткова винагорода за користування майном складає 24 % річних від суми залишку несплаченої вчасно частини вартості майна, згідно додатку 2 (п. 2.3.3 договору).
Передача банком та прийом лізингоодержувачем майна у лізинг здійснюється згідно акту прийому-передачі майна - зазначеним у додатку № 3, що є невід'ємою частиною цього договору (п. 3.1 договору).
Протягом усього терміну дії цього договору майно є власністю банка (п. 4.1 договору).
Згідно п. 6.2.4 договору, лізингоодержувач зобов'язаний повернути майно банку у випадку розірвання договору у стані, в якому воно було отримано з урахуванням нормального зносу, сплативши при цьому банку заборгованість по лізингових платежах на поточну дату, інших платежах за цим договором, а також відшкодування заподіяні цим збитки, в строк не пізніше дати розірвання цього договору.
Лізингоодержувач зобов'язаний сплачувати банку винагороду за відкриття рахунку «фінансовий лізинг (оренда)», лізинговий платіж (суму, що відшкодовує при кожному платежі частину вартості майна), відсоткову винагороду за користування майном, винагороду за користування майном отриманим у лізинг, інші витрати банку, безпосередньо пов'язані з цим договором (п. 6.2.11 договору).
Відповідно до п. 7.1 договору, у випадку порушення лізингоодержувачем зобов'язань по сплаті лізингових платежів, по сплаті винагород, сплачує банку за кожний випадок порушення пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, яка розраховується у відсотках річних від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу. Сплата пені здійснюється у гривні.
Строки позовної давності по вимогах про стягнення лізингових платежів, винагород, неустойки - пені, штрафів, інших платежів/витрат за цим договором встановлюється сторонами тривалістю 15 років (п. 7.9 договору).
Нарахування неустойки за кожний випадок порушення зобов'язань здійснюється протягом 15 років з дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане лізингоодержувачем (п. 7.10 договору).
Договір підлягає розірванню в односторонньому порядку за ініціативою банку шляхом письмового повідомлення про це лізингоодержувача за три дні, у випадку, зокрема, повної або часткової несплати лізингового платежу лізингоодержувачем, якщо прострочення сплати становить більше ніж 30 днів (п. 8.2.3 договору).
У випадку розірвання цього договору, майно повинне бути повернуте лізингоодержувачем у термін розірвання, по акту прийому-передачі майна в тому стані, в якому воно було отримано з урахуванням нормального зносу /п. 8.3 договору/.
У повідомленні про розірвання сторони зазначають причину дострокового розірвання цього договору. При цьому для розірвання цього договору, договорів про внесення змін сторони не укладають (п. 8.4 договору).
Пунктом 9.1 договору передбачено, що строк дії договору з дати підписання по 25.06.2036р. У частині невиконаних сторонами зобов'язань договір діє до повного їх виконання. Зазначений строк може бути змінений у випадку дострокового виконання зобов'язань лізингоодержувача за договором, у випадку розірвання договору.
Цей договір набирає чинності з моменту його підписання та скріплення печатками сторін. Строк дії цього договору обумовлений строком лізингу. Цей договір втрачає свою силу після виконання сторонами усіх зобов'язань по ньому (п. 9.2 договору).
Всі зміни та доповнення до цього договору оформляються договором про внесення змін, що є невід'ємною частиною цього договору (п. 10.6 договору).
01.07.2016р. на виконання умов договору сторонами складено акт № 1 прийому-передачі майна, згідно якого банк передав, а лізингоодержувач прийняв в платне володіння та користування майно-предмет:
- за адресою: Одеська область , м. Білгород-Дністровський, вул. Портова, 40-а, загальною площею 228,5 кв.м., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 940604051103, вартість майна - 375 205 771,00 грн.;
- за адресою: Одеська обл., Фрунзівський р., смт. Затишшя, вул. Зелена, 5, загальною площею 939,8 кв.м., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 941672951252, вартість майна - 163 359 661,00 грн.
01.07.2016р. сторонами укладено додаткову угоду до договору фінансового лізингу № 4Б16053ЛИ від 01.07.2016р., в якій змінили п. 4.2 договору та доповнили договір п.п. 6.2.20 п. 6.2 розділу 6 «Права та обов'язки лізингоодержувача».
У додатковій угоді до договору фінансового лізингу № 4Б16053ЛИ від 01.07.2016р. (підписана електронним цифровим підписом 07.07.2016р.) сторонами внесені зміни у п. 1.4 договору.
29.07.2016р. між сторонами укладено додаткову угоду до договору фінансового лізингу № 4Б16053ЛИ від 01.07.2016р., якою внесені зміни у п. 1.4 договору, виключені п.п. 2.3.4 п. 2.3 розділу 2 «Лізинові платежі», внесені зміни у п.п. 6.2.11 п. 6.2 розділу 6 «Права та обов'язки лізингоодержувача», який викладений у наступній редакції: «Лізингоодержувач зобов'язаний сплачувати банку винагороду за відкриття рахунку «фінансовий лізинг (оренда)», лізинговий платіж (суму, що відшкодовує при кожному платежі частину вартості майна), відсоткову винагороду за користування майном, інші витрати банку, безпосередньо пов'язані з цим договором».
У додатковій угоді до договору фінансового лізингу № 4Б16053ЛИ від 01.07.2016р. (підписана електронним цифровим підписом 04.08.2016р.) сторонами внесені зміни у п.9.1. договору та у додаток №2 до договору.
У додатковій угоді до договору фінансового лізингу № 4Б16053ЛИ від 01.07.2016р. (підписана електронним цифровим підписом 03.11.2016р.) сторонами з 07.11.2016р. змінений п. 2.3.2. договору, який виклали у наступній редакції: «Відсоткову винагороду за користування майном у розмірі 10,5 % річних від суми залишку несплаченої вартості майна, виходячи з фактичної кількості дні користування майном, та 360 днів у році, щомісяця в період з 25-го числа місяця по останній день місяця, а так само в термін сплати останньої суми лізингового платежу зазначений у додатку 2»; з 07.11.2016р. змінений п. 2.3.3 договору, який викладений у наступній редакції: «У випадку порушення лізингоодержувачем зобов'язань по сплаті лізингових платежів, передбачених цим договором, відсоткова винагорода за користування майном складає 21 % річних від суми залишку несплаченої вчасно частини вартості майна, згідно додатку 2».
В обґрунтування заявленого позову, позивач посилається на те, що строк дії договору фінансового лізингу становить більше ніж 3 роки, однак, договір, всупереч вимогам 2 ст.793 Цивільного кодексу України, укладено у письмовій формі без нотаріального посвідчення.
Мотивуючи позовні вимоги, позивач вказує, що оскільки, сторонами не було додержано вимог законодавства щодо нотаріального посвідчення договору, то договір фінансового лізингу № 4Б16053ЛИ від 01.07.2016р., в силу приписів ст. 220 Цивільного кодексу України, є нікчемним та на підставі ч. 4 ст. 203, ст. 215 ЦК України підлягає визнанню судом недійсним.
Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, з наступних підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно із п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України ,договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності до статті 806 Цивільного кодексу України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).
Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про фінансовий лізинг", фінансовий лізинг (далі лізинг) це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу.
За договором фінансового лізингу (далі договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).
Згідно із ст. 207 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін (ч. 1 ст. 209 ЦК України).
Відповідно до ст. 638 ЦК України, договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови визначені законом як істотні або є необхідними для даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї сторони має бути досягнуто згоди.
Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч. 7 ст. 179 ЦК України).
Частиною першою статті 626 Цивільний кодекс України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 627 ЦК України закріплений принцип свободи договору, згідно із якою відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Стаття 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріальне посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
З аналізу вище наведених норм законодавства, за загальним правилом нотаріальне посвідчення укладеного сторонами договору не вимагається. Нотаріальне посвідчення договору є необхідним лише у випадках прямо передбачених законом та за домовленістю сторін.
Судом встановлено, що дійсно договір фінансового лізингу № 4Б16053ЛИ від 01.07.2016р., укладений між позивачем та відповідачем, нотаріально не посвідчено.
У відповідності до ч. 2 ст. 806 Цивільного кодексу України, до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.
Частиною першою статті 2 Закону України "Про фінансовий лізинг" встановлено, що відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.
Згідно зі статтею 806 Цивільного кодексу України та частиною 1 статті 2, частиною 1 статті ст. 6 Закону України "Про фінансовий лізинг" до договору фінансового лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду), викладені в параграфі 1 глави 58 ЦК України.
Суд зазначає, що за своєю правовою природою договір лізингу є змішаним договором та містить елементи договорів оренди (найму) та купівлі-продажу або договору поставки.
Згідно із ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 657 Цивільний кодекс України, договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.
Згідно із ст. 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).
Частинами 1 та 3 статті 760 Цивільного кодексу України передбачено, що предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні. Особливості найму окремих видів майна встановлюються цим Кодексом та іншим законом.
Найм будівлі або іншої капітальної споруди врегульовано параграфом 4 глави 58 Цивільного кодексу України.
Згідно із частиною 1 статті 793 Цивільного кодексу України, договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі.
Частиною 2 статті 793 Цивільного кодексу України визначено, що договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню.
Вимоги до форми та змісту договору фінансового лізингу, закріплені у ст. 6 Закону України "Про фінансовий лізинг", якою встановлено, що договір лізингу має бути укладений у письмовій формі. Істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Отже, аналіз зазначеної норми у контексті параграфу 1 глави 58 ЦК свідчить, що у частині 2 статті 806 ЦК закріплена норма, яка відсилає до загальних положень про договір найму (параграф 1 глави 58 ЦК), тому до договору лізингу можуть субсидіарно застосовуватися норми параграфу 1 Глави 58 ЦК, а не інші параграфи цієї глави. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом. Аналогічна позиція наведена у постанові Верховного Суду від 12.06.2018р. у справі № 915/865/17.
З урахуванням наведеного, наведені вище положення законодавства не поширюється на правовідносини, що виникли на підставі спірного договору фінансового лізингу.
При цьому, Закон України "Про фінансовий лізинг" не містить вимоги щодо нотаріального посвідчення договору фінансового лізингу.
Як вбачається зі змісту договору фінансового лізингу № 4Б16053ЛИ від 01.07.2016р., будь-яких домовленостей між сторонами про нотаріальне посвідчення цього договору не існувало, а законодавством для сторін спірного договору такі дії не визнано обов'язковими.
Враховуючи вище наведене, суд дійшов висновку, що договір, укладений між позивачем та відповідачем, не потребує нотаріального посвідчення, у зв'язку із чим, підстави вважати такий договір недійсним у суду відсутні.
Відповідно до статей 15, 16 Цивільного кодексу України особа має право на захист свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке реалізується шляхом звернення до суду. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені в ч. 2 ст. 16 ЦК України. Одним із способів, захисту цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним.
Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
У відповідності до частини 1 статті 220 Цивільного кодексу України, у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
За змістом ч. 1, ч. 2 статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Згідно частини третьої статті 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Оскільки, судом встановлено безпідставність доводів позивача про недійсність договору фінансового лізингу, заявлена позивачем вимога про визнання недійсним договору фінансового лізингу № 4Б16053ЛИ від 01.07.2016р. є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.
У відповідності до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Підсумовуючи вищенаведене, суд відмовляє в задоволенні позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю "Бутар Трейд" до акціонерного товариства комерційний банк "ПРИВАТБАНК" про визнання недійсним договору фінансового лізингу № 4Б16053ЛИ від 01.07.2016р.
Судові витрати позивача по сплаті судового збору, відповідно до положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд -
В задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено та підписано: 06.06.2019р.
Суддя А.І. Привалов