ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
06.06.2019Справа № 910/4431/19
Господарський суд міста Києва в складі:
головуючого судді Привалова А.І.
розглянувши у спрощеному позовному провадженні
справу № 910/4431/19
за позовом фізичної особи-підприємця Пархомчука Артема Юрійовича
до товариства з обмеженою відповідальністю "Норс Трейд"
про стягнення 39 086,21 грн.
Без виклику учасників справи.
Фізична особа-підприємець Пархомчук Артем Юрійович звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Норс Трейд" про стягнення 39 086,21 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем укладеного між сторонами Договору поставки № 01/01-2018 від 01.01.2018р., внаслідок чого виникла заборгованість за поставлений товар у сумі 30716,00 грн., за прострочення сплати якої нараховані пеня в сумі 5274,73 грн., 3% річних - 896,23 грн. та інфляційних нарахувань - 2199,25 грн.
Згідно з пунктом 1 частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.
Частиною 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження.
Відповідно до частини 1 статті 250 Господарського процесуального кодексу України питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.04.2019р. відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін. При цьому, суд зобов'язав відповідача подати відзив на позовну заяву з доданням доказів, що підтверджують викладені в ньому обставини в строк до 10.05.2019р.
З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 10.04.2019р. була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 02225, м. Київ, вул. Оноре де Бальзака, 16, яка згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань є місцезнаходженням відповідача.
Однак, конверт з ухвалою про відкриття провадження у справі від 10.04.2019р. був повернутий до суду відділенням поштового зв'язку з відміткою "за закінченням встановленого строку зберігання".
У даному випаду судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом. Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою про відкриття провадження у справі від 11.04.2019р. у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Станом на 0606.2019р. від позивача не надійшли заперечення проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, а також не отримано від відповідача відзиву на позовну заяву.
Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
01.01.2018 року між позивачем (за договором - постачальник) та відповідачем (за договором - покупець) було укладено договір поставки № 01/01-2018, відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти пиломатеріали хвойних порід (сосна), далі - товар, та своєчасно оплатити його на умовах, визначених цим договором.
Відповідно до п.1.2 договору, асортимент, найменування, кількість, ціна, загальна вартість товару та інші умови зазначаються сторонами у специфікаціях, що є невід'ємними частинами цього договору.
Датою поставки (передачі) товару у власність покупця є дата, зазначена у видаткових накладних, що підтверджує отримання товару покупцем (п.2.2 договору).
На виконання умов договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 77 858,00 грн., що підтверджується видатковою накладною №4 від 05.04.2018р., належним чином завірена копія якої міститься в матеріалах справи.
За умовами п.6.2 договору, покупець оплачує кожну партію товару за фактом поставки товару протягом 3 банківських днів з дня отримання товару на підставі рахунку постачальника на відповідну партію товару.
Натомість,відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань за договором оплату отриманого товару у строк, встановлений в договорі, в повному обсязі не здійснив, сплативши лише частково, у зв'язку з чим у відповідача утворилась заборгованість у сумі 30 716,00 грн., що також вбачається з акту звірки взаєморозрахунків, підписаного сторонами станом на 02.07.2018р.
Рекомендованим листом позивач направив відповідачу претензію №б/н від 25.03.2019р. з вимогою оплатити заборгованість за поставлений товар у сумі 30 716,00 грн.
Проте, відповідач вказану вимогу залишив без відповіді та задоволення.
Позивач стверджує, що відповідачем допущено неналежне виконання зобов'язань за договором щодо своєчасної та повної оплати товару, у зв'язку з чим просить стягнути з останнього заборгованість за отриманий товар у сумі 30 716,00 грн., за порушення строків сплати якої нараховані пеня в сумі 5274,73 грн., 3% річних - 896,23 грн. та інфляційних нарахувань - 2199,25 грн.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Частиною 1 статті 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
Згідно зі ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Стаття 628 Цивільного кодексу України встановлює, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є не обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Частиною 1 статті 78 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
З матеріалів справи вбачається, що позивач на виконання своїх зобов'язань за договором здійснив поставку товару згідно з видатковою накладною №4 від 05.04.2018р., що підтверджується підписаними представниками сторін та скріпленою печаткою вказаною видатковою накладною.
Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Статтею 253 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Враховуючи викладене, виходячи з умов п.6.2 договору, строк виконання відповідачем зобов'язань з оплати поставленого товару є таким, що настав 10.04.2018р..
Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Як свідчать матеріали справи, відповідач всупереч п.6.2 договору своє зобов'язання зі своєчасної оплати поставленого товару за вищевказаною накладною в повному обсязі не виконав, здійснивши лише часткову оплату, що не було спростовано відповідачем належними та допустимими доказами.
У зв'язку із викладеним у відповідача виникла заборгованість в розмірі 30 716,00 грн.
Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Враховуючи те, що строк оплати вартості поставленого товару за договором настав, а доказів оплати товару в повному обсязі станом на день розгляду справи відповідачем не надано, суд визнає обґрунтованими позовні вимоги про стягнення з останнього на користь позивача заборгованості за договором у розмірі 30 716,00 грн.
Також, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню в 5274,73 грн., 3% річних - 896,23 грн. та інфляційних нарахувань - 2199,25 грн., розраховані за період з 11.04.2018р. по 01.04.2019р.
Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частиною 2 статті 551 Цивільного кодексу України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до п.7.3. договору, за порушення строків виконання зобов'язання (по поставці товару, оплаті товару) з винної сторони стягується пені у розмірі облікової ставки НБУ від вартості невиконаного зобов'язання за кожний день прострочення та за весь період прострочення.
Тобто, сторонами у спірному договорі встановлено нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання за період понад шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Суд, здійснивши перевірку заявленої до стягнення з відповідача суми пені, дійшов висновку, що розрахунок останньої є обґрунтованим та арифметично невірним, у зв'язку з чим вимоги в цій частині підлягають задоволенню повністю в сумі 5274,00 грн.
Крім того, згідно ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати інфляційних втрат та річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов'язання виникають нові додаткові зобов'язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру.
Таким чином, оскільки вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат ґрунтується на законі (ст. 625 Цивільного кодексу України), а відповідач є таким що прострочив виконання грошового зобов'язання, тому позовні вимоги позивача в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат є обґрунтованими та доведеними, та підлягають задоволенню згідно розрахунку позивача, який є арифметично вірним, в сумі 896,23 грн.
Позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат, підлягають задоволенню в сумі 2199,00 грн. у межах позовних вимог, при тому, що відповідно до розрахунку суду розмір інфляційних втрат склав 2340,40 грн.
Згідно статей 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Таким чином, факт порушення відповідачем зобов'язань за договором щодо оплати товару належним чином доведений, документально підтверджений і в той же час відповідачем не спростований. Відтак, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.
Судові витрати позивача по сплаті судового збору відповідно до положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Норс Трейд" (02225, м. Київ, вул. Оноре де Бальзака, 16; ідентифікаційний код 40654437) на користь фізичної особи-підприємця Пархомчука Артема Юрійовича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) основний борг у сумі 30 716 грн., 5274 грн. - пені, 896 грн. 23 коп. - 3% річних, 2199 грн. 25 коп. - інфляційних втрат та витрати по сплаті судового збору в сумі 1921 грн.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд.
Повний текст рішення складено та підписано: 06.06.2019р.
Суддя А.І. Привалов