ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
06.06.2019Справа № 910/4300/19
Господарський суд міста Києва в складі:
головуючого судді Привалова А.І.
розглянувши у спрощеному позовному провадженні
справу № 910/4300/19
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Єврокон Україна";
до товариства з обмеженою відповідальністю "БК "Будівельні технології";
про стягнення 666 178,90 грн.
Без виклику учасників справи.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Єврокон Україна" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "БК "Будівельні технології" про стягнення 666 178,90 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за Договором підряду №02.17.64/11 від 03.05.2018р. в частині оплати виконаних робіт, у зв'язку із чим утворилась заборгованість в розмірі 486 233,26 грн., за прострочення сплати якої нараховано пеню в розмірі 129 439,49 грн., інфляційні втрати в розмірі 36 564,74 грн. та 3% річних в розмірі 13 941,41 грн.
Згідно з пунктом 1 частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.
Частиною 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження.
Відповідно до частини 1 статті 250 Господарського процесуального кодексу України, питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.04.2019р. відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін. При цьому, суд зобов'язав відповідача подати відзив на позовну заяву з доданням доказів, що підтверджують викладені в ньому обставини в строк до 10.05.2019р.
З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 09.04.2019р. була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме 01601, м. Київ, вул Мечніква, 2, яка згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є місцезнаходженням відповідача.
Відповідач ухвалу суду від 09.04.2019р. про відкриття провадження у справі та призначення розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін отримав 12.04.2019р., що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, долученим до матеріалів справи.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Станом на 06.06.2019р. від позивача не надійшли заперечення проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, а також не отримано від відповідача відзиву на позовну заяву.
Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
03.05.2018р. між позивачем (за договором - підрядник) та відповідачем (за договором - генеральний підрядник) було укладено договір підряду №02.17.64/11, зп умовами п.1.1 якого на умовах та в порядку, визначених цим договором, підрядник приймає на себе зобов'язання на власний ризик та власними силами виконати за завданням генерального підрядника у відповідності до умов цього договору роботи по влаштуванню з/б монолітних стін сходового блоку №10 між осями 13-14, М-Н на відм. -9,850, -6,100, -3,370 (Альбом 1302-1-КЗ-2.60) на об'єкті: «Будівництво соціально-громадського комплексу у складі багатофункціонального торговельного центру, паркінгу та влаштування дороги на пров. Червоноармійському, 3 (бульв. Дружби Народів, вул. Горького, вул. Миколи Грінченка та вул. Панаса Любченка) у Голосіївському районі м. Києва», та відповідно, здати генеральному підряднику у встановлений цим договором строк результати робіт, а генеральний підрядник зобов'язується прийняти належним чином виконані роботи та оплатити їх у відповідності до умов цього договору.
Склад та обсяг робіт визначений у додатку №1 до цього договору (п.1.2 договору).
Відповідно до п.2.1 договору, загальна вартість робіт по договору визначається на основі затверджених сторонами кошторисів (договірних цін), що являються невід'ємними частинами цього договору. Договірна ціна може бути переглянута та уточнена сторонами по факту виконання робіт.
За умовами п.2.3 договору, після підписання цього договору відповідач зобов'язаний здійснити на користь позивача авансовий платіж у розмірі 1 250 000,00 грн. з ПДВ.
Згідно з п.2.4 договору, остаточний розрахунок з підрядником за виконані роботи здійснюється протягом 10-ти банківських днів після підписання останнього акту виконаних робіт (згідно переліку обсягу робіт п.1.1) КБ-2, довідки КБ-3 та після передачі підрядником повного комплекту виконавчої документації на умовах та в порядку, передбачених цим договором.
Так, сторонами було підписано Договірну ціну (Додаток №1 до договору), за якою вартість робіт склала 1 966 941,60 грн. з ПДВ.
08.06.2018р. сторони уклали додаткову угоду №1 до договору, в якій сторони узгодили виконання додаткових робіт на об'єкті, які визначені в Додатковій договірній ціні, що є Додатком №1 до даної Угоди. Зазначений Додаток №1 після підписання цієї угоди стає невід'ємною частиною Договору.
В п.2 вказаної Додаткової угоди №1 до договору сторони погодили, що вартість Додаткових робіт зазначена у Додатку №1 до цієї Угоди та становить 237 785,47 грн. в тому числі ПДВ.
Як зазначає позивач та підтверджується матеріалами справи, аванс в сумі 1 300 000,00 грн., сплачений відповідачем 15.08.2018р. та 29.08.2018р., тобто з порушенням встановлених п.2.3 договору строків та не в повному розмірі.
На виконання умов договору позивачем було виконано роботи загалом на суму 1 786 233,26 грн. з ПДВ, що підтверджується наявними в матеріалах справи Актом №1 та актом №2 від 29.06.2018р., які підписані уповноваженими представниками позивача та відповідача та скріплені печатками сторін, без жодних зауважень та заперечень щодо якості та обсягу робіт.
Проте, як зазначає позивач, відповідач вартість виконаних робіт за даними актами у сумі 486 233,26 грн. не здійснив.
Позивач звернувся до відповідача з претензіями за вих. №119 від 19.10.2018р. та за №26 від 05.03.2019р. з вимогою про оплату заборгованості за виконані роботи по договору в розмірі 486 233,26 грн.
Однак, відповідач вказані вимоги залишив без відповіді та задоволення.
Враховуючи, що відповідач повну вартість виконаних робіт на суму 486 233,26 грн. позивачу не оплатив, останній просить стягнути з відповідача вказану заборгованість в судовому порядку, за прострочення сплати якої нараховані пеня в сумі 129 439,49 грн., інфляційні втрати - 36 564,74 грн. та 3% річних у сумі 13 941,41 грн.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
Згідно зі ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Стаття 628 Цивільного кодексу України встановлює, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є не обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Дослідивши умови договору підряду №02.17.64/11, суд встановив, що спірний договір має цивільна-правову природу договору підряду, в якому сторони досягли згоди з усіх істотних умов відповідно до частини першої статті 638 Цивільного кодексу України.
Згідно з ч. 1 ст. 853 Цивільного кодексу України, замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові.
Згідно зі статтею 854 Цивільного кодексу України встановлено, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.
Згідно зі ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Частиною 1 статті 78 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Суд задовольняє позовні вимоги в частині стягнення з відповідача основного боргу в сумі 486 233,26 грн. за виконані роботи з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 837 Цивільного кодексу України, за договором підряду одна сторона (виконавець) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.
Як зазначає позивач та підтверджується матеріалами справи, на виконання умов Договору ним було виконано роботи на суму 1 786 233,26 грн., про що складено та підписано Акти виконаних робіт №1 та №2 від 29.06.2018р. на суму 1 786 233,26грн.,
Проте, відповідач оплату вартості виконаних робіт за даними актами в повному обсязі в сумі 486 233,26 грн. не здійснив, зауважень щодо виконаних робіт позивачу не надіслав.
Згідно з ч. 1 ст. 853 Цивільного кодексу України, замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові.
Відтак, згідно з умовами п.2.4 договору, кінцевий строк оплати відповідачем виконаних позивачем робіт на суму 486 233,26 грн. настав 13.07.2018р.
Судом встановлено, що відповідач у порушення умов договору та норм чинного законодавства належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання з оплати виконаних робіт, у зв'язку з чим в останнього виникла заборгованість перед позивачем за виконані роботи загалом у розмірі 486 233,26 грн., що також не було спростовано відповідачем, зокрема, відповідачем не надано суду доказів оплати виконаних робіт у розмірі 486 233,26 грн.
Враховуючи вищевикладене, суд встановив, що відповідач свої зобов'язання по оплаті виконаних робіт виконав неналежним чином, що призвело до виникнення боргу станом на день звернення позивача з позовом до суду в сумі 486 233,26 грн., у зв'язку з чим позовні вимоги про стягнення з відповідача основного боргу по оплаті робіт у сумі 486 233,26 грн. підлягають задоволенню.
Також, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором у сумі 486 233,26 грн., позивач просить суд стягнути з відповідача пеню в розмірі 129 439,49 грн., інфляційні втрати в розмірі 36 564,74 грн. та 3% річних в розмірі 13 941,41 грн., які нараховані за період з 16.07.2018р. по 16.01.2019р.
Відповідно до положень ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Відповідно до п.8.2 договору, за прострочення генеральним підрядником строків оплати робіт згідно умов договору, він сплачує підряднику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від неоплаченої суми за кожний день прострочення.
Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність.
Відповідно до ч. 1. ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
У сфері господарювання, згідно з ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Спеціальним законом, що регулює договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за невчасне виконання грошових зобов'язань, є Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22.11.1996р. № 543/96, відповідно до статті 3 якого, розмір пені за порушення грошового зобов'язання розраховується із суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Суд, перевіривши розрахунок позивача щодо нарахування пені, визнав його обґрунтованим а тому суд задовольняє зазначену вимогу у заявленому позивачем розмірі, тобто в повному обсязі в сумі 129 439,49 грн.
Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати інфляційних втрат є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов'язання виникають нові додаткові зобов'язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру.
Таким чином, оскільки вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат ґрунтується на законі (ст. 625 Цивільного кодексу України), а відповідач є таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання, тому позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат є обґрунтованими та доведеними, та підлягають задоволенню згідно розрахунку позивача, який є арифметично вірним.
Згідно статей 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.
Судові витрати позивача по сплаті судового збору, відповідно до положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "БК "Будівельні технології" (01601, м. Київ, вул. Мечнікова, 2; ідентифікаційний код 41017267) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Єврокон Україна" (01013, м. Київ, вул. Будіндустрії, 5; ідентифікаційний код 32302931) основний борг в сумі 486 233 грн. 26 коп., 129 439 грн. 49 коп. - пені, 13 941 грн. 41 коп. - 3% річних, 36 564 грн. 74 коп. - інфляційних втрат та витрати по сплаті судового збору в сумі 9992 грн. 68 коп.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд.
Повний текст рішення складено та підписано: 06.06.2019р.
Суддя А.І. Привалов