ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
22.05.2019Справа № 910/1375/19
За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю Фірма "Татьяна"
доТовариства з обмеженою відповідальністю "Заммлер Україна"
простягнення 143899,00 грн
Суддя Смирнова Ю.М.
Секретар судового засідання Багнюк І.І.
Представники сторін:
від позивачаСакалюк Д.В., довіреність №14 від 26.03.2019;
від відповідачаЗадворна Н.М., ордер серії КВ №754086 від 25.01.2019;
Товариство з обмеженою відповідальністю Фірма "Татьяна" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Заммлер Україна" заборгованості у розмірі 143899,00 грн.
Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов укладених між сторонами договорів-заявок на перевезення у міжнародному сполученні №301050 від 30.08.2017, №261002 від 26.09.2017, №051421 від 05.10.2017, №031550 від 03.11.2017 в частині оплати наданих послуг.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.02.2019 за вказаним позовом відкрито провадження у справі №910/1375/19; вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи; встановлено відповідачу строки для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали та для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо такі будуть подані) - протягом 5 днів з дня отримання відповіді на відзив; позивачу - строк для подання відповіді на відзив протягом п'яти днів з дня отримання відзиву на позов.
01.03.2019 через канцелярію Господарського суду міста Києва в межах справи №910/1375/19 надійшла зустрічна позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Заммлер Україна" до Товариства з обмеженою відповідальністю Фірми "Татьяна" про стягнення шкоди, завданої викраденням та пошкодженням товару на суму 313741,78 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.03.2019 зустрічну позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Заммлер Україна" до Товариства з обмеженою відповідальністю Фірми "Татьяна" про стягнення 313741,78 грн повернуто заявнику.
13.03.2019 через загальний відділ діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позов разом із заявою про поновлення строку для його подання.
У вказаному відзиві відповідач повідомив суд, що при здійсненні позивачем перевезення вантажу за договором-заявкою на перевезення у міжнародному сполученні №051421 від 05.10.2017 мав місце факт викрадення вантажу, про що у графі 24 СMR вантажоодержувачем проставлено відмітку стосовно недостачі 167 коробів та пошкодження 90 коробів вантажу, складено відповідні акт приймання товару та дефектний акт на загальну суму 10232,13 євро, що за розрахунком відповідача складає 313741,70 грн.
Як стверджує відповідач, позивач як перевізник несе повну матеріальну відповідальність за часткову втрату/нестачу вантажу або його пошкодження/псування, що сталося в проміжок часу між прийняттям вантажу до перевезення та його здачею належному вантажоодержувачу, що спростовує твердження Товариства з обмеженою відповідальністю Фірми "Татьяна" про належне виконання ним своїх зобов'язань як перевізником.
Також відповідач зазначив, що на адресу позивача ним було надіслано заяву про зарахування зустрічних однорідних вимог в порядку ст.601 Цивільного кодексу України.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.03.2019 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Заммлер Україна" про поновлення процесуального строку на подання відзиву на позовну заяву задоволено; прийнято відзив Товариства з обмеженою відповідальністю "Заммлер Україна" на позовну заяву до розгляду; вирішено здійснювати розгляд справи №910/1375/19 за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання у справі призначено на 10.04.2019; встановлено позивачу строк для подання відповіді на відзив - протягом 7 днів з дня вручення даної ухвали.
28.03.2019 через канцелярію Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій останній, зокрема, зазначив про те, що у викраденні/пошкодженні вантажу при перевезенні за договором-заявкою на перевезення у міжнародному сполученні №051421 від 05.10.2017 відсутня вина перевізника, а тому він не повинен нести відповідальність згідно чинного законодавства України. Також, як вказує позивач, твердження відповідача у відзиві на позов не стосуються предмету спору у справі №910/1375/19, оскільки торкаються спірного питання про відшкодування збитків, які завдані втратою/пошкодженням вантажу при перевезенні, а не безпосередньо надання послуг з перевезення.
Крім того, на думку позивача, відповідачем не надано доказів понесення ним збитків в результаті пошкодження/втрати вантажу (відшкодування збитків третім особам) на суму 10232,13 євро, що складає 313741,70 грн, як і не обґрунтовано розмір таких збитків.
10.04.2019 через загальний відділ діловодства Господарського суду міста Києва надійшла заява відповідача про застосування строку позовної давності до позовних вимог з огляду на приписи ст.32 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення та ч.5 ст.315 Господарського кодексу України.
Також 10.04.2019 через канцелярію Господарського суду міста Києва від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких останній навів додаткові письмові заперечення проти заявлених позовних вимог.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.04.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 08.05.2019.
08.05.2019 до канцелярії Господарського суду міста Києва від відповідача надійшла заява про застосування строку позовної давності до позовних вимог в порядку ст.32 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення та ст.925 Цивільного кодексу України.
08.05.2019 до загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові письмові пояснення по суті заявлених позовних вимог.
Крім того 08.05.2019 відповідачем було подано до канцелярії суду заяву про зміну місцезнаходження.
В судовому засіданні з розгляду справи по суті 08.05.2019 оголошено перерву до 22.05.2019.
Представник позивача в судове засідання 22.05.2019 з'явився, позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив суд позов задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні 22.05.2019 в задоволенні позовних вимог просив відмовити з підстав наведених у відзиві, запереченнях на відповідь на відзив та заяві про застосування строку позовної давності.
В судовому засіданні 22.05.2019 на підставі ст.240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників справи, Господарський суд міста Києва -
30.08.2017, 26.09.2017, 05.10.2017, 03.11.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю Фірма "Татьяна" (перевізник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Заммлер Україна" (замовник, відповідач) було укладено договори-заявки на перевезення у міжнародному сполученні №301050, №261002, №051421 та №031550 (договори-заявки) відповідно до умов яких замовник доручає, а перевізник надає послуги з виконання перевезень вантажів автомобільним транспортом у міжнародному сполученні, а замовник зобов'язується сплатити встановлену плату за належне виконання перевізником своїх зобов'язань (п.1).
Також в зазначених вище договорах-заявках контрагенти погодили, зокрема, виконання перевезення за маршрутом Польща-Україна та Чехія-Україна, дату і час завантаження, адресу завантаження/розвантаження, термін доставки вантажу, визначили опис вантажу, суму за перевезення - 30000,00 грн, 33000,00 грн, 33000,00 грн та 1550 євро, що за курсом НБУ складає 47899,00 грн відповідно.
Згідно договорів-заявок на перевезення у міжнародному сполученні №301050 від 30.08.2017, №261002 від 26.09.2017, №051421 від 05.10.2017, №031550 від 03.11.2017 перевізник зобов'язався, зокрема, забезпечити подання транспортного засобу під завантаження в узгоджені сторонами строки і в стані, в усіх відношеннях придатному для автомобільних перевезень вантажу (відповідно до санітарних, технічних, гігієнічних, нормативних та інших вимог), з урахуванням типу вантажу, а також міжнародних угод щодо перевезення; у разі, коли в процесі здійснення перевезення, перевізник (водій) здійснює стоянку в нічний час, то перевізник (водій) зобов'язаний здійснити стоянку лише в наступних місцях: а) територія спеціалізованої TIR-стоянки, що має спеціальний знак TIR, або б) територія стоянки, що охороняється і має договір на надання охоронних послуг або з державною службою охорони або із спеціалізованим приватним охоронним підприємством. В разі здійснення стоянки в нічний час поза вказаними місцями і за наявності випадків втрати, розкрадання, пошкодження вантажу перевізник зобов'язаний відшкодувати власникові вантажу або експедиторові, що представляє інтереси замовника або власника вантажу, вартість втраченого, викраденого, пошкодженого вантажу в повному об'ємі (п.п.2.1, 2.22 договорів-заявок договорів-заявок на перевезення у міжнародному сполученні №301050 від 30.08.2017, №261002 від 26.09.2017, №051421 від 05.10.2017, №031550 від 03.11.2017).
Відповідно до умов п.2.24 договорів-заявок замовник зобов'язався, зокрема, сплачувати за послуги перевізника належної якості відповідно до умов договору.
Перелік наданих послуг, а також сума, що підлягає оплаті перевізнику узгоджується сторонами шляхом підписання договору-заявки та належного виконання перевезення. Замовник оплачує рахунки перевізника на умовах 14 банківських днів з моменту надання оригіналів рахунку, актів виконаних робіт, акту нестачі/втрати/пошкодження/псування вантажу (у разі нестачі/втрати/пошкодження/псування вантажу), податкової накладної, видаткової та товарно-транспортної накладної (CMR) з відміткою вантажоодержувача про отримання вантажу та заповненої відповідно до вимог чинного законодавства України та дійсного договору (підпис, дата, відбиток печатки). Перелік необхідних для оплати документів може бути розширений за погодженням сторін. Розрахунки за перевезення вантажів проводяться між сторонами у безготівковій формі в національній валюті України шляхом переведення коштів з поточного рахунку замовника на поточний рахунок перевізника. У разі, якщо сторони погодили валюту платежу - EUR/USD, сума платежу розраховується у національній валюті згідно курсу НБУ на дату виставлення рахунку. Перевізник зобов'язаний надати оригінали документів, відповідно до яких здійснювалось перевезення протягом 10 днів з моменту доставки вантажу до пункту призначення (п.п.3.1, 3.2, 3.3, 3.4, 3.6 означених договорів-заявок).
Згідно п.4.3 договорів-заявок на перевезення у міжнародному сполученні №301050 від 30.08.2017, №261002 від 26.09.2017, №051421 від 05.10.2017, №031550 від 03.11.2017 перевізник відповідає за збереження вантажу у повному обсязі з моменту прийняття його до перевезення і до моменту його видачі вантажоодержувачу.
Перевізник несе повну матеріальну відповідальність за повну або часткову нестачу/втрату вантажу або його пошкодження/псування, що трапилось в проміжок часу між прийняттям вантажу до перевезення та його здачею належному вантажоодержувачу відповідно до чинного законодавства України. У випадку втрати/нестачі/пошкодження/псування (намокання, деформації, розриву і т.д) одиниць завантаження, перевізник компенсує замовнику повну фактурну вартість продукції в пошкодженій/зіпсованій одиниці завантаження. Перевізник також зобов'язаний відшкодувати плату за перевезення, а також інші витрати, пов'язані із перевезенням вантажу повністю - у випадку втрати всього вантажу, пропорційно (відповідно до розміру збитків) при частковій втраті вантажу. У випадку неналежного виконання перевізником своїх обов'язків, враховуючи випадки пошкодження або незбереження вантажу перевізник додатково до оплати претензії згідно вартості товару по інвойсу сплачує замовнику 20% ПДВ від вартості пошкодженого/втраченого товару. Сторони домовились, що вважають одиницею завантаження короб/кейс (продукція, засоби пакування, маркування, етикетки та інше), що входить в єдине вантажне місце (п.4.4 договорів-заявок).
Відповідно до п.4.13 означених договорів-заявок штрафні санкції та інші відшкодування, передбачені цим договором, можуть бути утримані за рахунок грошових коштів, що підлягають сплаті однією стороною іншій, сторони погодили, що таке утримання відбувається за їхнім волевиявленням, яке міститься в цьому пункті, і не потребує будь - яких узгоджень та обговорень сторонами.
Строк дії цих договорів-заявок встановлюється з моменту їх підписання і до 31.12.2017 (п.5.5 договорів-заявок на перевезення у міжнародному сполученні №301050 від 30.08.2017, №261002 від 26.09.2017, №051421 від 05.10.2017, №031550 від 03.11.2017).
Згідно умов перелічених договорів-заявок, вантаж був прийнятий перевізником до перевезення, доставлений та переданий відповідному вантажоодержувачу, що підтверджується наявними в матеріалах справи СMR №0976702 від 06.09.2017, №0976708 від 28.09.2017, №0976732 від 12.10.2017 та №5655373 від 07.11.2017, на яких містяться підписи відповідальних осіб та печатки перевізника, вантажовідправника та вантажоодержувачів.
При цьому у графі 24 СMR №0976792 від 12.10.2017 міститься відмітка вантажоодержувача про недостачу (викрадення) 167 коробів вантажу та пошкодження 90 коробів вантажу.
Як вбачається з матеріалів справи між сторонами був підписаний та скріплений печатками акт здачі-прийняття робіт №ОУ-09/0027 від 08.09.2017 (СMR №0976702 від 06.09.2017) на суму 30000,00 грн, внаслідок чого позивачем було виставлено для оплати рахунок - фактуру №СФ-0000749 від 08.09.2017.
Також позивачем були виставлені відповідачу для оплати за надані згідно СMR №0976708 від 28.09.2017, №0976732 від 12.10.2017 та №5655373 від 07.11.2017 послуги з перевезення вантажів рахунки - фактури №СФ-0000832 від 02.10.2017 на суму 33000,00 грн, №СФ-0000902 від 21.10.2017 на суму 33000,00 грн та №СФ-0000995 від 13.11.2017 на суму 47899,00 грн, а всього перевізником були виставлені рахунки на загальну суму 143899,00 грн.
31.12.2017 між сторонами був підписаний та скріплений печатками господарюючих суб'єктів акт звірки взаєморозрахунків, згідно якого заборгованість відповідача перед позивачем за надані послуги перевезення вантажів склала 143899,00 грн.
31.05.2018 відповідач звернувся до позивача з претензією про оплату вартості викраденого при здійсненні перевезення за СMR №0976732 від 12.10.2017 вантажу на суму 10232,13 євро та з посиланням на ст.601 Цивільного кодексу України стверджував про припинення зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Заммлер Україна" перед Товариством з обмеженою відповідальністю Фірма "Татьяна" зі сплати заборгованості за перевезення вантажу на суму 143899,00 грн шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав.
19.11.2018 позивачем було надіслано на адресу відповідача вимогу №086 від 19.11.2018 про оплату заборгованості за надані Товариством з обмеженою відповідальністю Фірма "Татьяна" послуги з перевезення вантажів згідно договорів-заявок на перевезення у міжнародному сполученні №301050 від 30.08.2017, №261002 від 26.09.2017, №051421 від 05.10.2017, №031550 від 03.11.2017.
Спір у справі виник у зв'язку із неналежним, на думку Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "Татьяна", виконанням відповідачем грошового зобов'язання за укладеними між контрагентами правочинами, у зв'язку з чим позивач вказує на існування у відповідача заборгованості зі сплати за надані послуги перевезення.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню, з наступних підстав.
Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ч.1 ст.14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 129 Конституції України унормовано, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч.ч.1-4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.
За приписами ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст.79 Господарського процесуального кодексу України).
Будь-які подані учасниками процесу докази підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.
За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.
Нормами ст.626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За своєю правовою природою укладені між сторонами договори є договорами перевезення.
За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату (ст.909 Цивільного кодексу України).
Стаття 307 Господарського кодексу України передбачає, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
За змістом ч.2 ст.908 Цивільного кодексу України, що кореспондується з вимогами ч.5 ст.307 Господарського кодексу України, загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Як встановлено судом, з наявних у матеріалах справи договорів-заявок та копій міжнародних товарно-транспортних накладних (CMR) вбачається, що позивачем були здійснені міжнародні перевезення вантажу за замовленням відповідача з місць завантаження на території Республіки Польща та Чеської Республіки до місць розвантаження на території України.
За приписами статті 9 Конституції України та ст.19 Закону України "Про міжнародні договори України" чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.
Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
Законом України "Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів" закріплено, що Україна приєдналася до зазначеної Конвенції.
Як вбачається з листа Міністерства закордонних справ України від 16.05.2007 №72/14-612/1-1559 "Щодо набуття чинності міжнародними договорами" означена Конвенція набрала чинності для України 17.05.2007.
Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (далі - Конвенція) застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.
Стаття 4 Конвенції передбачає, що договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної. Пунктом 1 ст.9 Конвенції визначено, що вантажна накладна є первинним доказом укладення договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.
Таким чином, складання та підписання сторонами у справі відповідних договорів-заявок та міжнародних товарно-транспортних накладних (CMR), копії яких містяться в матеріалах справи, свідчить про укладення сторонами у справі договорів перевезення автомобільним транспортом у міжнародному сполученні, до яких застосовуються вимоги Конвенції.
З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги укладені між сторонами договори-заявки як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків.
За висновками суд, в матеріалах справи наявні належні та допустимі докази того, що позивачем були надані в повному обсязі послуги з перевезення вантажу згідно договорів-заявок на перевезення у міжнародному сполученні №301050 від 30.08.2017, №261002 від 26.09.2017, №031550 від 03.11.2017, що підтверджується СMR №0976702 від 06.09.2017, №0976708 від 28.09.2017 та №5655373 від 07.11.2017 відповідно. Означені міжнародні товарно-транспортні накладні (CMR), на які посилається позивач в обґрунтування позовних вимог, мають відмітки відповідних митних органів, а також підписи вантажоодержувачів, засвідчені відбитками печаток, що свідчить про отримання вантажів та належне виконання позивачем своїх зобов'язань за переліченими договорами-заявками. Вказані обставини відповідачем не заперечуються.
Як вже вказувалось судом, у п.3.2 договорів-заявок на перевезення у міжнародному сполученні №301050 від 30.08.2017, №261002 від 26.09.2017, №031550 від 03.11.2017 сторонами погоджено, що замовник оплачує рахунки перевізника на умовах 14 банківських днів з моменту надання оригіналів рахунку, актів виконаних робіт, акту нестачі/втрати/пошкодження/псування вантажу (у разі нестачі/втрати/пошкодження/псування вантажу), податкової накладної, видаткової та товарно-транспортної накладної (CMR) з відміткою вантажоодержувача про отримання вантажу та заповненої відповідно до вимог чинного законодавства України та дійсного договору (підпис, дата, відбиток печатки).
Судом встановлено, що між сторонами був підписаний та скріплений печатками господарюючих суб'єктів акт здачі-прийняття робіт №ОУ-09/0027 від 08.09.2017 (СMR №0976702 від 06.09.2017) на суму 30000,00 грн, внаслідок чого позивачем було виставлено для оплати рахунок - фактуру №СФ-0000749 від 08.09.2017. Також позивачем були виставлені відповідачу для оплати за надані згідно СMR №0976708 від 28.09.2017 та СMR №5655373 від 07.11.2017 послуги з перевезення вантажів рахунки - фактури №СФ-0000832 від 02.10.2017 на суму 33000,00 грн та №СФ-0000995 від 13.11.2017 на суму 47899,00 грн.
Частиною 1 ст.916 Цивільного кодексу України визначено, що за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата.
За приписами чинного законодавства України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України).
Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.
Відповідно до ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що наявними в матеріалах справи належними та допустимими доказами підтверджується виконання позивачем своїх обов'язків з перевезення вантажів за договорами-заявками на перевезення у міжнародному сполученні №301050 від 30.08.2017, №261002 від 26.09.2017, №031550 від 03.11.2017 належним чином та в повному обсязі, а отже позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми заборгованості у розмірі 110899,00 грн є обґрунтованими.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 33000,00 грн за договором-заявкою на перевезення у міжнародному сполученні №051421 від 05.10.2017 згідно СMR №0976732 від 12.10.2017, суд зазначає наступне.
З матеріалів справи вбачається, що згідно умов означеного договору-заявки сторони погодили здійснення позивачем перевезення за маршрутом Польща - Україна.
За твердженнями позивача, які викладені ним у позовній заяві, Товариством з обмеженою відповідальністю Фірма "Татьяна" було здійснено перевезення вантажу за договором-заявкою на перевезення у міжнародному сполученні №051421 від 05.10.2017 належним чином, у зв'язку з чим надані останнім послуги підлягають оплаті за виставленим позивачем рахунком-фактуром №СФ-0000902 від 21.10.2017 на суму 33000,00 грн.
Статтею 924 Цивільного кодексу України унормовано, що перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.
Відповідачем до матеріалів справи були долучені документи, які підтверджують факт крадіжки вантажу у кількості 167 коробів та пошкодження вантажу у кількості 90 коробів після прийняття Товариством з обмеженою відповідальністю Фірма "Татьяна" зазначеного вантажу до перевезення і до видачі його вантажоодержувачу, про що в графі 24 міжнародної товарно-транспортної накладної (CMR) №0976732 від 12.10.2017 вантажоодержувачем нанесено відповідну відмітку. Також відповідачем долучено до матеріалів справи документ приймання товару RN №29 від 20.10.2017 з актом про недостачу вантажу у кількості 167 коробів та пошкодження вантажу у кількості 90 коробів.
Як вже вказувалось судом, за умовами п.4.3, 4.4 вказаного договору-заявки перевізник відповідає за збереження вантажу у повному обсязі з моменту прийняття його до перевезення і до моменту його видачі вантажоодержувачу. Перевізник несе повну матеріальну відповідальність за повну або часткову нестачу/втрату вантажу або його пошкодження/псування, що трапилось в проміжок часу між прийняттям вантажу до перевезення та його здачею належному вантажоодержувачу відповідно до чинного законодавства України. У випадку втрати/нестачі/пошкодження/псування (намокання, деформації, розриву і т.д) одиниць завантаження, перевізник компенсує замовнику повну фактурну вартість продукції в пошкодженій/зіпсованій одиниці завантаження. Перевізник також зобов'язаний відшкодувати плату за перевезення, а також інші витрати, пов'язані із перевезенням вантажу повністю - у випадку втрати всього вантажу, пропорційно (відповідно до розміру збитків) при частковій втраті вантажу. У випадку неналежного виконання перевізником своїх обов'язків, враховуючи випадки пошкодження або незбереження вантажу перевізник додатково до оплати претензії згідно вартості товару по інвойсу сплачує замовнику 20% ПДВ від вартості пошкодженого/втраченого товару. Сторони домовились, що вважають одиницею завантаження короб/кейс (продукція, засоби пакування, маркування, етикетки та інше), що входить в єдине вантажне місце.
Заявлений відповідачем в рамках даної справи зустрічний позов про стягнення з позивача шкоди, завданої викраденням та пошкодженням вантажу, ухвалою суду повернутий заявнику з огляду на положення ч. 10 ст. 30 Господарського процесуального кодексу України. З окремим позовом відповідач до позивача не звернувся, судового рішення у цьому спорі немає. Наразі в справі відсутні докази, якими ми б достеменно підтверджувалася вартість втраченого та пошкодженого вантажу.
Разом з цим, з відомостей, які містяться у CMR №0976732 від 12.10.2017 та документі приймання товару RN №29 від 20.10.2017 вантажоодержувачем вказано про недостачу вантажу у кількості 167 коробів та пошкодження вантажу у кількості 90 коробів. Тобто, зобов'язання за цим перевезенням позивач виконав неналежним чином.
Відтак, з урахуванням погоджених між сторонами умов договору-заявки №051421 від 05.10.2017 щодо пропорційного відшкодування перевізником плати за перевезення вантажу (відповідно до розміру збитків), відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача плати за вказане перевезення у заявленому позивачем повному розмірі (33000,00 грн).
А тому позов в цій частині, на переконання суду, є недоведеним і задоволенню не підлягає.
Щодо заяви відповідача про застосування строку позовної давності до позовних вимог про стягнення заборгованості за надані послуги перевезення вантажів, господарський суд зазначає наступне.
Відповідно до ст.256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Разом з тим, згідно із ч.ч.3,4 ст.267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.
Пункт 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлює, що кожен має право на розгляд його справи судом.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п.1 ст.32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами №22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").
Позовна давність, порядок пред'явлення позовів у спорах, пов'язаних з перевезеннями у закордонному сполученні, встановлюються міжнародними договорами України, транспортними кодексами (статутами) (ст.926 Цивільного кодексу України).
Згідно ст.32 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, термін позовної давності для вимог, що випливають з перевезення, на яке поширюється ця Конвенція, встановлюється в один рік. Однак, у випадку навмисного правопорушення або такого неналежного виконання обов'язків, яке згідно законодавства, що застосовується судом або арбітражем, який розглядає справу, прирівнюється до навмисного правопорушення, термін позовної давності встановлюється в три роки.
Відлік терміну позовної давності починається:
a) у випадку часткової втрати чи пошкодження вантажу, або прострочення в доставці - з дня доставки;
b) у випадку втрати всього вантажу - з тридцятого дня по закінченню узгодженого терміну доставки, або, за відсутності такого терміну, - з шістдесятого дня після прийняття вантажу перевізником для перевезення;
c) у всіх інших випадках - по закінченню тримісячного терміну з дня укладання договору перевезення.
День початку відліку терміну позовної давності у термін не зараховується.
Отже з урахуванням наведених вище положень законодавства, позивач звернувся до суду з відповідним позовом з пропуском річного строку позовної давності, передбаченого ст.32 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення.
Несплата відповідачем вартості послуг перевезення не може розглядатися як навмисне неналежне виконання його зобов'язань, оскільки в укладених договорах перевезення (п. 4.13) сторони прямо погодили, що штрафні санкції та інші відшкодування, передбачені цим договором, можуть бути утримані за рахунок грошових коштів, що підлягають сплаті однією стороною іншій, і таке утримання відбувається за їхнім волевиявленням, яке міститься в цьому пункті. До того ж , таке утримання не потребує будь - яких узгоджень та обговорень сторонами.
Матеріалами справи підтверджено, що за договором-заявкою №051421 від 05.10.2017 позивач, як перевізник, також допустив неналежне виконання зобов'язань, у зв'язку з чим у відповідача наявні матеріальні претензії, на суму, яка перевищує вартість перевезень за усіма спірними перевезеннями. Виходячи з умов договорів-заявок, задоволення таких вимог відповідача можливе у вищевказаному порядку, про що відповідач повідомив позивача у претензії 31.05.2018. Позивач, в свою чергу, мав сприяти у вирішенні всіх розбіжностей, і в разі недосягнення згоди щодо зарахування взаємних вимог звернутися до суду в межах річного строку позовної давності.
Тому підстави для застосування передбаченого ст.32 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення трирічного строку позовної давності до спірних правовідносин сторін відсутні.
Таким чином позовні вимоги про стягнення з відповідача суми заборгованості у розмірі 110899,00 грн за надані послуги перевезення вантажу задоволенню не підлягають з підстав пропуску строку позовної давності.
За таких обставин, враховуючи всі наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "Татьяна" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Заммлер Україна".
Згідно положень ст.129 Господарського процесуального кодексу України, приймаючи до уваги висновки суду про відмову в задоволенні позовних вимог, судовий збір покладається на позивача.
З огляду на наведене всі інші клопотання та заяви, доводи та міркування учасників судового процесу відповідно залишені судом без задоволення і не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду стосовно відсутності підстав для задоволення позовних вимог.
Суд зазначає, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Керуючись ст.ст.74, 129, 238 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
В позові відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення. При цьому, згідно з п.п.17.5 п. 17 Розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Повне рішення складено: 06.06.2019.
Суддя Ю.М.Смирнова