ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
30.05.2019Справа № 910/3062/19
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровська плодоовочева база"
до Фізичної особи-підприємця Фріс Нелли Федорівни
про стягнення грошових коштів
Суддя Котков О.В.
Секретар судового засідання Кукота О.Ю.
Представники учасників справи:
від позивача Куропата О.В. (представник за довіреністю);
від відповідача Якимів О.М. (адвокат).
В судовому засіданні 30.05.2019 року, відповідно до положень ст.ст. 233, 240 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення, повідомлено представників позивача та відповідача, що повне рішення буде складено 06.06.2019 року.
11 березня 2019 року до Господарського суду міста Києва від Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпровська плодоовочева база» (позивач) надійшла позовна заява б/н від 07.03.2019 року до Фізичної особи-підприємця Фріс Нелли Федорівни (відповідач) про стягнення заборгованості за договором оренди № 9 від 26.10.2016 року в сумі 100 297,05 грн. з них: основного боргу /п.п. 3.1., 9.7. договору/ - 81 600,00 грн. (вісімдесят одна тисяча шістсот гривень), 13% річних /п. 9.4. договору/ - 11 160,20 грн. (одинадцять тисяч сто шістдесят гривень 20 копійок) та інфляційних втрат /п. 9.4. договору/ - 7536,85 грн. (сім тисяч п'ятсот тридцять шість гривень 85 копійок)
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов'язання за договором оренди № 9 від 26.10.2016 року, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем за вказаним правочином.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.03.2019 року судом прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/3062/19, ухвалено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, судове засідання призначено на 11.04.2019 року.
В судовому засіданні 11.04.2019 року судом оголошувалася перерва з метою надання відповідачу часу для подання відзиву, оскільки строк для подачі відзиву на позовну заяву не сплив.
13.05.2019 року через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив, який судом не приймається до уваги з огляду на наступне.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.03.2019 року встановлено відповідачу строк у п'ятнадцять днів з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позов із урахуванням вимог, передбачених статтею 165 Господарського процесуального кодексу України, з викладенням мотивів повного або часткового відхилення вимог позивача з посиланням на діюче законодавство; докази направлення відзиву позивачу. Повідомлено сторін, що подання ними додаткових письмових доказів, висновків експертів, клопотань, заяв, пояснень, можуть бути подані до суду у строк - до закінчення підготовчого провадження.
Так, поштове відправлення з ухвалою суду у даній справі було направлено відповідачу за адресою: АДРЕСА_1 , яка вказана в позовній заяві та відповідає адресі місцезнаходження у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Як вбачається з рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 0103048999062 ухвалу Господарського суду міста від 14.03.2019 року у справі № 910/3062/19 вручено уповноваженому відповідачу - 09.04.2019 року.
Відтак, відзив на позовну заяву мав бути поданий відповідачем у строк до 24.04.2019 року (включно).
Таким чином, відзив на позовну заяву поданий до суду з порушення строку встановленого в ч. 8 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.
Тоді як, клопотання про поновлення пропущеного строку, встановленого судом для подання відзиву на позовну заяву відповідачем не подано.
При цьому, суд звертає увагу, що відповідач не був позбавлений права до закінчення строку на подання відзиву ознайомитися з матеріалами справи та подати вказаний відзив у встановлений судом строк.
14.05.2019 року через відділ діловодства суду від відповідача надійшло клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи. На вирішення експертів поставити питання: Чи виконаний підпис власноручно особою Фріс Неллою Федорівною на листі від 29.11.2017, адресоване директору ТОВ «Дніпровська плодоовочева база» Маркович Г.Ф. та направлене від імені Фріс Н.Ф. чи іншою особою?
Вказане клопотання обґрунтоване тим, що відповідач заперечує факт підписання Фріс Н.Ф. особисто листа від 29.11.2017 року адресованого директору ТОВ «Дніпровська плодоовочева база» Маркович Г.Ф., в якому Фріс Н.Ф. пропонує достроково припинити строк дії договору оренди № 9 від 26.10.2016 року - 31.12.2017 року. Зазначений лист є єдиною підставою для стягнення грошових коштів, які є предметом розгляду у даній справі, тому, на думку відповідача, наявні всі підстави для призначення судової почеркознавчої експертизи для вирішення питання чи виконаний підпис на листі від 29.11.2017 року Фріс Н.Ф. особисто чи іншою особою.
В судовому засіданні 14.05.2019 року судом оголошувалася перерва з метою надання часу представнику позивача ознайомитись з відзивом на позовну заяву та клопотанням про призначення судової почеркознавчої експертизи.
В судовому засіданні 21.05.2019 року судом оголошувалася перерва з метою надання представнику позивача часу для надання суду для огляду оригіналу листа від 29.11.2017 року, який доданий до позовної заяви.
22.05.2019 року через відділ діловодства суду від позивача надійшла відповідь на відзив.
Відповідно до ч. 1 ст. 113 Господарського процесуального кодексу України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства (ч. ч. 1, 2 ст. 114 Господарського процесуального кодексу України ).
Частиною 4 ст. 166 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що відповідь на відзив подається в строк, встановлений судом. Суд має встановити такий строк подання відповіді на відзив, який дозволить позивачу підготувати свої міркування, аргументи та відповідні докази, іншим учасникам справи - отримати відповідь на відзив завчасно до початку розгляду справи по суті, а відповідачу - надати учасникам справи заперечення завчасно до початку розгляду справи по суті.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.03.2019 року судом встановлено позивачу строк протягом 5 днів з дня отримання відзиву на позов (якщо такий буде поданий) - для подання суду: відповіді на відзив на позов та доказів направлення відповіді на відзив відповідачу.
З матеріалів справи вбачається, що відзив був отриманий позивачем 13.05.2019 року.
Відтак, кінцевим строком для подання позивачем відповіді на відзив є 18.05.2019 року включно.
Однак, відповідь на відзив була відправлена позивачем засобами поштового зв'язку - 20.05.2019 року, тобто з пропуском встановленого судом строку.
При цьому, будь-яких клопотань про продовження процесуальних строків від позивача на адресу суду не надходило.
Відтак, подана позивачем відповідь на відзив до уваги не приймається, у зв'язку з пропуском встановленого строку на вчинення даної процесуальної дії.
В судовому засіданні 30.05.2019 року судом оголошувалася технічна перерва до 30.05.2019 року о 13:40 год. з метою надання представнику позивача часу отримати оригінал листа від 29.11.2017 року та надати його суду для огляду.
Після оголошеної в судовому засіданні 30.05.2019 року перерви представник позивача повідомив суд про неможливість надання оригіналу листа від 29.11.2017 року.
В судовому засіданні 30.05.2019 року судом було розглянуте та відхилене клопотання про призначення почеркознавчої експертизи, про що судом постановлено протокольну ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання від 30.05.2019 року. Відхиляючи наведене клопотання, суд виходив з наступного.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про судову експертизу», судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів досудового розслідування чи суду.
В абз. 2 п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року №4 «Про деякі питання практики призначення судової експертизи» визначено, що судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.
За приписами ст. 99 Господарського процесуального кодексу України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов:
1) для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо;
2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.
Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи.
До обставин, на яких сторони обґрунтовують свої вимоги та заперечення, належать обставини, які становлять предмет доказування у справі. Предмет доказування - це сукупність обставин, що їх необхідно встановити для правильного вирішення справи.
Пунктом 3.1. Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 року № 53/5 (в редакції наказу Міністерства юстиції України від 26.12.2012 року № 1950/5) обумовлено, що експертиза проводиться після подання органом (особою), який (яка) її призначив(ла) (залучив(ла) експерта), матеріалів, оформлених згідно з вимогами процесуального законодавства та цієї Інструкції.
Згідно з п. 3.2. Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень до експертної установи (експерту) надаються: документ про призначення експертизи (залучення експерта), об'єкти, зразки для порівняльного дослідження та, за клопотанням експерта, - матеріали справи (протоколи оглядів з додатками, протоколи вилучення речових доказів тощо).
Коли об'єкт дослідження не може бути представлений експертові, експертиза може проводитись за фотознімками та іншими копіями об'єкта (крім об'єктів почеркознавчих досліджень), його описами та іншими матеріалами, доданими до справи в установленому законодавством порядку, якщо це не суперечить методичним підходам до проведення відповідних експертиз (п. 3.5 Інструкції).
Отже, для проведення почеркознавчої експертизи експерту необхідно надати саме оригінали об'єкту дослідження.
Відповідно до п. 5.27 Національного стандарту України Уніфікованої системи організаційно-розпорядчої документації "Вимоги до оформлювання документів" (ДСТУ 4163-2003), затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 7 квітня 2003 року № 55, відмітка про засвідчення копії документа складається зі слів "Згідно з оригіналом", назви, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та прізвища, дати засвідчення копії, засвідчуватись повинна кожна сторінка документа з відтиском печатки підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи".
При цьому, належним чином засвідчена копія документа повинна повністю відповідати оригіналу та мати відмітку "Згідно з оригіналом", особистий підпис особи, яка засвідчує копію, її ініціали та прізвище, а також дату її засвідчення.
Таким чином, об'єктами почеркознавчої експертизи та технічної експертизи документів апріорі можуть бути наступні документи: оригінал документа; дублікат оригіналу документа; засвідчена копія; незасвідчена копія, але, враховуючи викладені вище нормативно-методичні вимоги до об'єктів зазначених експертиз, на сьогоднішній день дослідженню підлягають лише оригінал документа та дублікат оригіналу документа.
Слід мати на увазі, що статус документа (оригінал, дублікат, копія) визначається не експертом, а органом, що призначив експертизу в постанові (ухвалі) про призначення експертизи.
Таким чином, за відсутністю оригіналу об'єкта дослідження (листа від 29.11.2017 року), проведення почеркознавчої експертизи є неможливим, а відтак її призначення є безпідставним.
В судовому засіданні 30.05.2019 року представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити позов. Представник відповідача проти позовних вимог заперечив та просив суд відмовити в позові.
Крім того, суд зауважує, що 20.05.2019 року через відділ діловодства суду від відповідача надійшло клопотання про приєднання до матеріалів справи доказів.
30.05.2019 року через відділ діловодства суду від позивача надійшли додаткові пояснення, заперечення проти клопотання про приєднання до матеріалів справи та клопотання про долучення доказів до матеріалів (нотаріально посвідчені заяви свідків). Вказані документи не приймаються судом до уваги, з огляду на те, що ухвалою суду від 14.03.2019 року повідомлено сторін, що подання ними додаткових письмових доказів, висновків експертів, пояснень, можуть бути подані до суду у строк до 06.04.2019 року.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши всі представлені докази, Господарський суд міста Києва, -
26.10.2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Дніпровська плодоовочева база» (надалі - орендодавець, позивач) та Фізичною особою-підприємцем Фріс Неллою Федорівною (надалі - орендар, відповідач) укладено договір оренди № 9 (надалі - договір), відповідно до п. 1.1. якого, орендодавець зобов'язується передати в оренду, а орендар зобов'язується прийняти у тимчасове платне користування, згідно умов договору приміщення площею 1080 кв.м, яке розташоване на 1-му поверсі, літ «Р» (за планом бюро технічної інвентаризації) та знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Каховська, 64.
Пунктом 2.1. договору визначено, що орендар вступає в користування приміщенням у день підписання сторонами акту прийому-передачі приміщення. Акт прийому-передачі приміщення підписується протягом трьох календарних днів з моменту підписання цього договору.
01.11.2016 року сторонами було складено та підписано акт прийому-передачі, відповідно до якого, орендодавець передав, а орендар прийняв у тимчасове платне користування приміщення площею 1080 кв.м, яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Каховська, 64 (копія міститься в матеріалах справи).
Відповідно до п. 3.1. договору орендар сплачує орендодавцю щомісячну орендну плату, яка нараховується з моменту підписання акту прийому-передачі приміщення та становить 27 200,00 грн.
За умовами п. 9.4. договору, за порушення терміну внесення орендної плати та сплати платежів згідно п. 3.4. даного договору, орендар сплачує орендодавцю пеню у розмірі 7% за день від суми простроченого платежу за кожен день прострочення. Орендар, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу орендодавця зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 13 (тринадцять) процентів річних від простроченої суми. У разі несплати боргу згідно даного пункту орендодавець має право в односторонньому порядку погасити цю заборгованість за рахунок гарантійного платежу, при цьому гарантійний платіж має бути сплаченим орендарем повторно.
Пунктом 9.7. договору передбачено, що у випадку дострокового розірвання цього договору з ініціативи орендаря з підстав, інших ніж вказані в п. 11.2.2. цього договору, або у випадку дострокового розірвання цього договору внаслідок порушення орендарем своїх зобов'язань, встановлених цим договором, орендар зобов'язується сплатити орендодавцю неустойку в розмірі трьохмісячної орендної плати, розмір якої встановлений даним договором. Сплата неустойки повинна бути здійснена не пізніше одного місяця з дня розірвання договору.
В п. 11.1. договору визначено, що договір набирає чинності з 01.11.2016 року («Дата початку дії оренди») та діє до 01.10.2019 року, включаючи обидві дати та з правом подальшого продовження дії цього договору, за умови підписання сторонами додаткової угоди щодо погодження істотних умов договору на наступний термін.
Згідно з п. 11.2.2. договору орендар не має право вимагати дострокового розірвання цього договору за виключення випадків, передбачених чинним законодавством України.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що 29.11.2017 року Фріс Н.Ф. звернулася до директора ТОВ «Дніпровська плодоовочева база» - Маркович Г.Ф. з пропозицією дострокового припинення строку дії договору оренди № 9 від 26.10.2016 року - 31.12.2017 року.
За результатами розгляду вказаного вище листа, 31.12.2017 року сторонами було складено та підписано акт повернення приміщення, відповідно до якого, орендар повертає з тимчасового платного користування, а орендодавець приймає приміщення, площею 1080 кв.м, яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Каховська, 64. Таким чином, з 31.12.2017 року договір оренди № 9 від 26.10.2016 року було достроково розірвано з ініціативи орендаря.
Позивач вказує, що огляду на те, що договір оренди № 9 від 26.10.2016 року розірваний за ініціативою відповідача, останній на підставі п.п. 9.4., 9.7. договору зобов'язаний сплатити на користь позивача суму основного боргу (неустойку в розмірі трьохмісячної орендної плати), пеню, проценти та інфляційні втрати, у зв'язку з чим, позивачем 06.11.2018 року було направлено відповідачу претензію про сплату заборгованості, сплата якої була врегульована сторонами у договорі.
Вказана претензія була отримана уповноваженою особою відповідача 12.11.2018 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення за поштовим ідентифікатором № 0405340179307.
Листом від 26.11.2018 року відповідач залишив без задоволення претензію позивача та повідомив, що у нього відсутні будь-які підстави стверджувати про достроковість розірвання договору з ініціативи відповідача і, як наслідок, нараховувати заборгованість.
Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню, з наступних підстав.
Пунктом 1 ст. 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.
Нормами ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
За приписами ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За приписами ст. ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.
Так, за приписами ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Оскільки однією із кваліфікуючих ознак договору найму є його оплатний характер, за користування найманим майном з наймача обов'язково стягується орендна плата. Розмір орендної плати визначається сторонами та встановлюється договором найму.
Договір найму укладається на строк, встановлений договором (ч. 1 ст. 763 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
З положень п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
У відповідності до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Відповідно до положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Судом встановлено, що підставою для звернення до суду з даним позовом є те, що 31.12.2017 року, укладений між сторонами договір оренди № 9 від 26.10.2016 року достроково розірвано з ініціативи відповідача, тому на підставі п. 9.7. договору відповідач протягом місяця з дня розірвання договору, тобто до 31.01.2018 року зобов'язаний був сплатити позивачу неустойку в розмірі трьохмісячної орендної плати, розмір якої, за розрахунком позивача, становить 81 600,00 грн. (27 200,00 грн. (розмір щомісячної орендної плати, встановлений в п. 3.1. договору) х 3 місяці), втім відповідач у визначений договором строк вказану суму неустойки не сплатив.
В свою чергу, відповідач проти позовних вимог заперечив, з огляду на те, що лист від 29.11.2017 року директору ТОВ «Дніпровська плодоовочева база» Маркович Г.Ф., на який посилається позивач в обґрунтування заявлених позовних вимог Фріс Н.Ф. особисто не підписувала, в той час як зазначений лист є єдиною підставою для стягнення грошових коштів, у зв'язку з чим, відповідачем було подано клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи для вирішення питання чи виконаний підпис на листі від 29.11.2017 року Фріс Н.Ф. особисто чи іншою особою.
Під час розгляду даної справи позивачу було надано час для надання оригіналу листа від 29.11.2017 року Фріс Н.Ф. до директора ТОВ «Дніпровська плодоовочева база» Маркович Г.Ф. про дострокове припинення договору оренди № 9 від 26.10.2016 року для огляду в судовому засіданні, проте зазначений лист позивачем надано до суду не було, що стало підставою для відмови в задоволені клопотання відповідача про призначення судової почеркознавчої експертизи.
З огляду на те, що відповідач заперечує факт підписання вказаного вище листа, проведення судової почеркознавчої експертизи у даній справі є неможливим за відсутності оригіналу листа від 29.11.2017 року, тоді як будь-яких інших доказів на підтвердження того, що Фріс Н.Ф. підписувала лист від 29.11.2017 року матеріали справи не містять.
Крім того, суд зауважує, що доданий до позовної заяви лист від 29.11.2017 року належним чином не засвідчений, оскільки містить лише відтиск штампу «копія вірна» в правому нижньому куті листа, що є порушенням п. 5.27 Національного стандарту України Уніфікованої системи організаційно-розпорядчої документації "Вимоги до оформлювання документів" (ДСТУ 4163-2003), затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 7 квітня 2003 року № 55, тому що належним чином засвідчена копія документа повинна повністю відповідати оригіналу та мати відмітку "Згідно з оригіналом", особистий підпис особи, яка засвідчує копію, її ініціали та прізвище, а також дату її засвідчення.
Водночас, згідно частин 1, 2, 4, 5 ст. 91 Господарського процесуального кодексу України, письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який заходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.
Таким чином, доданий позивачем до позовної заяви лист від 29.11.2017 року не є належним доказом на підтвердження заявлених позовних вимог, в аспекті ст. 91 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ч. 1 ст. 73, ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
За ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд зазначає, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Отже, рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.
Підсумовуючи викладені вище фактичні обставини, виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства та матеріалів справи в цілому, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення основного боргу /п.п. 3.1., 9.7. договору/ в сумі 81 600,00 грн. є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, з підстав їх недоведеності та необґрунтованості, в аспекті ст.ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України.
З огляду на те, що судом не встановлено наявності правових підстав для задоволення позову в частині позовних вимог про стягнення з відповідача основного боргу /п.п. 3.1., 9.7. договору/ в сумі 81 600,00 грн., суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову в частині стягнення з відповідача 13% річних /п. 9.4. договору/ в сумі 11 160,20 грн. та інфляційних втрат /п. 9.4. договору/ в сумі 7536,85 грн., які є похідними від вказаних вище позовних вимог.
Судові витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 73, 86, 129, 219, 233, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
В позові відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 06.06.2019р.
Суддя О.В. Котков