ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
05.06.2019Справа № 910/4163/19
Господарський суд міста Києва у складі судді Спичака О.М., розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АТБ-Маркет»
до Акціонерного товариства «Київенерго»
про стягнення 97 735,55 грн
Без повідомлення (виклику) учасників справи
Товариство з обмеженою відповідальністю «АТБ-Маркет» звернулося до Господарського суду м. Києва з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства «Київенерго» про стягнення 97 935,55 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на наявність у Товариства з обмеженою відповідальністю «АТБ-Маркет» передплати за договором на постачання теплової енергії у гарячій воді на суму 97 735,55 грн, яку заявлено позивачем до стягнення.
Розглянувши матеріали позовної заяви, господарський суд визнав їх достатніми для прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі.
Відповідно до ч. 1 ст. 250 Господарського процесуального кодексу України питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Частиною 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.04.2019 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі. При цьому, з огляду на характер спірних правовідносин, заявлені позивачем вимоги та предмет доказування, суд дійшов висновку про можливість здійснювати розгляд даної справи за правилами спрощеного провадження на підставі частини 2 статті 247 Господарського процесуального кодексу України.
Ухвалою суду від 08.04.2019 відповідачу було запропоновано у строк протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження надати суду відзив на позов у порядку, передбаченому статтею 178 Господарського процесуального кодексу України, з викладенням мотивів повного або часткового відхилення вимог позивача з посиланням на діюче законодавство; докази направлення відзиву позивачу.
02.05.2019 до Господарського суду міста Києва надійшов відзив відповідача, в якому він проти задоволення позовних вимог заперечив у повному обсязі, посилаючись на те, що позивачем невірно обрано нормативне обґрунтування позовних вимог. Зокрема, відповідач зазначає, що для обґрунтування позовних вимог позивач посилається на норми права, що регулюють відносини пов'язані з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави. В той час, як вірним було б посилання позивача на норми права, які регулюють правовідносини щодо повернення суми попередньої оплати. Крім того, відповідачем зазначається про те, що позивачем не наведено обґрунтованого розрахунку позовних вимог, оскільки наявна передплата, на яку посилається позивач, не підтверджена належними доказами, так як в матеріалах справи відсутня інформація за попередні нарахування по договору.
11.05.2019 позивачем подано відповідь на відзив, відповідно до якої він зазначає, що твердження відповідача у відзиві є безпідставними, так як в підтвердження наявності коштів на рахунку відповідача сторони підписали акт звіряння розрахунків за теплову енергію станом на 01.05.2018, сума передплати за яким становить з урахуванням з ПДВ 97 735,55 грн. Крім того, позивачем зазначено про те, що спірний період в даному випадку складає 2017 - 2018 роки. Платежі, які вносились у інших періодах 2013-2016 роках використані позивачем як оплата за теплову енергію відповідачу, претензій щодо інших періодів позивач до відповідача немає. При цьому, первинна документація та акти звіряння складалися у двох екземплярах, підписувалися представниками сторін та скріплювалися їх печатками, тому фактично всі документи відповідач має та мав змогу їх надати суду для спростування, начебто необґрунтованої, як вважає відповідач, позиції позивача щодо наявності суми переплати. Позивач зазначив, що станом на 01.12.2017 переплата позивача становила 78 675,12 грн, станом на 01.01.2018 - 158 675,12 грн (з урахуванням передплати у розмірі 80 000,00 грн), про що сторонами підписаний акт звіряння взаєморозрахунків від 31.12.2017. Станом на 01.04.2018 сума переплати складала 99 096,91 грн, а з урахуванням використаної теплової енергії у квітні 2018 на суму 1 361,36 грн (99 096,91 грн - 1 361,36 грн) сума переплати становить 97 735,55 грн, що відображено у акті звіряння станом на 01.05.2018 та підтверджено наданими до суду доказами.
На момент звернення позивача з даним позовом місцезнаходженням відповідача згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань була адреса: м. Київ, вул. Мельникова, 31.
Проте згідно інформації, що міститься у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань 15.04.2019 відповідач змінив місцезнаходження на адресу: 85612, Донецька область, м . Курахове, вул . Енергетиків, 34 .
Відповідно до ч. 2 ст. 31 Господарського процесуального кодексу України справа, прийнята судом до провадження з додержанням правил підсудності, повинна бути ним розглянута і в тому випадку, коли в процесі розгляду справи вона стала підсудною іншому суду, за винятком випадків, коли внаслідок змін у складі відповідачів справа відноситься до виключної підсудності іншого суду.
Наразі, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
До того ж, з огляду на те, що до суду не надходило клопотань учасників справи або одного з них в порядку частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін, з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, господарський суд розглядає справу без проведення судового засідання.
Відповідно до ч.4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -
25.12.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю «АТБ-маркет» (абонент, позивач) та Публічним акціонерним товариством «Київенерго» (енергопостачальна організація, відповідач) укладено договір на постачання теплової енергії № 720351 (далі - договір).
Відповідно до п. п. 2.2.1, 2.2.3 договору, відповідач зобов'язувався постачати теплову енергію у вигляді гарячої води для потреби: опалення - в період опалювального сезону, гарячого водопостачання - протягом року, в кількості та в обсягах згідно з додатком № 1 до договору та повідомляти абонента про зміну тарифів.
Позивач, згідно п. 2.3.1 договору, зобов'язувався дотримуватись кількості споживання теплової енергії за кожним параметром в обсягах, які визначенні у додатку 1 не допускаючи їх перевищення; своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії.
Порядок розрахунків сторони погодили додатком № 4 до договору, яким передбачено, що абонент до початку розрахункового періоду (місяця) сплачує енергопостачальній організації вартість заявленої у договорі кількості теплової енергії на розрахунковий період, з урахуванням сальдо розрахунків на початок місяця, або оформлює договір про заставу майна, згідно Закону України «Про заставу», як засіб гарантій сплати спожитої теплової енергії. Абонент щомісяця з 12 по 15 число самостійно отримує в районному відділі теплозбуту акт звіряння розрахунків на початок розрахункового періоду, рахунок-фактуру.
Позивачем в обґрунтування своїх позовних вимог зазначено, що у відповідності до умов договору позивач, шляхом авансування, вчасно сплачувало за теплову енергію протягом усього строку її постачання ПАТ «Київенерго».
24.04.2018 Київською міською радою прийнято рішення № 517/4581 «Про завершення укладеної з Публічним акціонерним товариством «Київенерго» Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27.09.2001 з 30.04.2018».
27.04.2018 між сторонами укладено додаткову угоду до договору, відповідно до умов якої сторони дійшли згоди про розірвання договору з 30.04.2018, у зв'язку з чим, з вказаної дати припинилися зобов'язання енергопостачальної організації перед абонентом щодо здійснення постачання теплової енергії, а грошові зобов'язання абонента, що виникають за договором та залишаються невиконаними на дату підписання цієї угоди, підлягають виконанню до 01.10.2018.
Актом звіряння розрахунків за теплову енергію від 30.04.2018, що був складений обома сторонами, зафіксовано, що за АТ «Київенерго» обліковується переплата ТОВ «АТБ-Маркет» вартості наданої теплової енергії у розмірі 97 735,55 грн.
Так позивачем зазначено, що ним на виконання умов договору та з метою отримання теплової енергії було перераховано на рахунок відповідача передоплату у розмірі 176 188,99 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 362604 від 23.02.2017 на суму 26 188,99 грн, платіжним дорученням № 600291 від 30.11.2017 на суму 70 000,00 грн та платіжним дорученням № 798421 від 26.12.2017 на суму 80 000,00 грн.
Водночас, протягом періоду з лютого 2017 по квітень 2018 відповідачем за договором було поставлено теплову енергію на загальну суму 78 453,44 грн. Відповідне підтверджується актами приймання-передавання товарної продукції від 28.02.2017 № 2/2017-720351, від 31.01.2018/ № 1/2018-720351, від 28.02.2018 № 2/2018-720351, від 31.03.2018 № 3/2018-720351, від 30.04.2018 № 4/2018-72035 , що були складені сторонами у відповідності до п. 5 додатку № 4 до договору.
Частиною 1 ст. 598 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
За приписами ч.ч. 2, 3 ст. 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.
З наведених норм права, а також з фактичних обставин щодо розірвання договору, позивач вважає, що зобов'язальні правовідносини сторін за вказаними договорами припинилися.
Відповідно до ч. 1 та ч. 3 ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Позивач вважає, що оскільки перерахована позивачем сума коштів у розмірі 78 453,44 грн знаходиться у відповідача, а правова підстава їх набуття - договір про постачання теплової енергії відпала, у зв'язку з його розірванням, то зазначені кошти вважаються такими, що утримуються відповідачем без належної правової підстави, а тому підлягають поверненню позивачу.
З огляду на наведене, позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути з відповідача 97 735,585 грн на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частини 1 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Згідно з частиною 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом. Підстави припинення зобов'язання визначені у главі 50 Цивільного кодексу України, ст. 202 Господарського кодексу України.
Відповідно до ст. 202 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання; у разі поєднання управленої та зобов'язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами. Господарське зобов'язання припиняється також у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду. До відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Судом встановлено, що 24 квітня 2018 Київською міською радою прийнято рішення № 517/4581 про завершення укладеної з ПАТ «Київенерго» Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27.09.2001 з 30 квітня 2018 року.
На підставі зазначеного вище, з 01.05.2018 ПАТ «Київенерго» припинило діяльність у сфері теплопостачання для юридичних та побутових клієнтів м. Києва, тим самим припинило дію пропозиції (оферти) із надання послуг у сфері теплопостачання.
Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 27.12.2017 №1693 «Про деякі питання припинення Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу міста Києва від 27 вересня 2001 року, укладеної між Київською міською державною адміністрацією та акціонерною енергопостачальною організацією «Київенерго» Комунальне підприємство «Київтеплоенерго» визначено підприємством, за яким закріплено на праві господарського відання майно комунальної власності територіальної громади міста Києва, що повернуто з володіння та користування ПАТ «Київенерго».
Відповідно до розпорядження виконавчого органу Київської міської ради від 10.04.2018 №591 КП «Київтеплоенерго» видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам.
З огляду на те, що ПАТ «Київенерго» було позбавлено права на провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам, то у останнього фактично відсутня можливість в подальшому надавати зазначені послуги.
Матеріалами справи підтверджується, що згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
За змістом ст. 714 Цивільного кодексу України, за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.
Згідно з ч. 1 ст. 275 Господарського кодексу України, за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.
У відповідності до норм ч. 6 та ч. 7 ст. 276 Господарського кодексу України, розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.
Судом встановлено факт того, що загальна сума, що була перерахована позивачем в якості оплати теплової енергії за договором протягом спірного періоду становила суму у розмірі 176 188,99 грн. Водночас, протягом періоду з лютого 2017 по квітень 2018 за договором відповідачем було поставлено теплову енергію на загальну суму 78 453,44 грн. Отже, сума здійсненої позивачем переплати за теплову енергію за договором становить суму у розмірі 97 735,55 грн.
Зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України). Належним є виконання зобов'язання, яке прийняте кредитором і в результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.
За загальним правилом зобов'язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом (ст. 598 ЦК України, ст. 202 ГК України). Ці підстави наведено у ст. ст. 599 - 601, 604-609 ЦК України.
Отже, під час розгляду справи, суд встановив факт наявності переплати позивачем вартості теплової енергії за договором на суму 97 735,55 грн.
Відповідно до ч. 2, 3 статті 653 Цивільного кодексу України, у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.
У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.
Згідно абз. 2 пп.1.12 п.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», відповідно до частин другої і третьої статті 653 ЦК України в разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються з моменту досягнення домовленості про розірвання договору, якщо інше не встановлено договором. Зі змісту цих норм випливає, що домовленість сторін про розірвання договору не виключає проведення між сторонами розрахунків за зобов'язаннями, що виникли до розірвання договору, в тому числі застосування заходів майнової відповідальності за невиконання (неналежне виконання) грошових зобов'язань.
Судом встановлено, що додатковою угодою від 27.04.2018 договір № 720351 від 25.12.2013 розірваний сторонами з 30.04.2018. Сторонами погоджено, що з вказаної дати (30.04.2018) припиняються зобов'язання енергопостачальної компанії перед абонентом щодо здійснення постачання теплової енергії, а грошові зобов'язання абонента, що виникли за договором та залишаться невиконаними на дату підписання цієї угоди, підлягають виконанню до 01.10.2018.
У відповідності до вимог ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Вирішуючи спір по суті, господарський суд виходить з того, що відповідно до частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Аналіз статті 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що передбачений нею вид позадоговірних зобов'язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали.
Згідно з пунктом 3 частини третьої статті 1212 ЦК України положення глави 83 цього Кодексу застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні. Однак необхідною умовою для цього є відсутність або відпадіння достатньої правової підстави.
Судом встановлено, що додатковою угодою від 27.04.2018 договір розірвано сторонами з 30.04.2018, тобто правова підстава на якій були набуті кошти відпала.
З огляду на наведене, а також враховуючи відсутність між сторонами будь-яких господарських правовідносин, на підставі яких у позивача існує обов'язок по перерахуванню відповідачу грошових коштів, суд дійшов висновку, що відповідач є особою, яка набула майно (грошові кошти) без достатньої правової підстави у розумінні ст. 1212 ЦК України, і, як наслідок, зобов'язана повернути позивачу це майно (кошти).
Відповідно до ст. 1213 ЦК України, набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно.
Матеріали справи свідчать, що позивач звернувся до відповідача з листом № 06/03/19-31 від 06.03.2019, в якому позивач вимагав повернути передоплату за договором у розмірі 97 735,55 грн. Дана вимога була надіслана відповідачу 07.03.2019 рекомендованою кореспонденцією (номер відправлення 4910108335522), що підтверджується описом вкладення у цінний лист.
Згідно інформації з офіційного сайту ПАТ «Укрпошта» в мережі Інтеренет вбачається, що відповідач 11.03.2019 отримав відправлення № 4910108335522.
Відповідач відповіді на вказаний лист не надав.
Стаття 598 ЦК України встановлює, що зобов'язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом.
Відповідачем доказів повернення позивачу безпідставно набутих грошових коштів в сумі 97 735,55 грн до суду не надано, і в матеріалах справи такі докази відсутні.
На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги по стягнення з відповідача безпідставно набутих грошових коштів в сумі 97 735,55 грн є обґрунтованими, повністю підтвердженими матеріалами справи та підлягають задоволенню.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Надаючи оцінку доводам всіх учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Київенерго» (85612, Донецька обл., місто Курахове, вул. Енергетиків, будинок 34, ідентифікаційний код 00131305) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АТБ-маркет» (52005, Дніпропетровська обл., Дніпровський район, смт. Слобожанське, вул. Василя Сухомлинського,76, ідентифікаційний код 30487219) 97 735,55 грн основного боргу та судовий збір у розмірі 1 921,00 грн.
3. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
4. Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя Спичак О.М.