ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
30.05.2019 м. Івано-ФранківськСправа № 909/53/19
Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Матуляк П. Я. , секретар судового засідання Юрчак С. Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: Заступника військового прокурора Івано-Франківського гарнізону в інтересах держави, уповноваженим органом якої здійснювати відповідні функції в спірних відносинах є:
позивач:Державний концерн "Укроборонпром"
позивач: Державне підприємство "Івано-Франківський котельно-зварювальний завод"
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Алавіт ІФ"
про стягнення заборгованості в сумі 93 763 грн 10 к.
за участю:
від прокуратури: Літвінов Р.О.
від позивача (Державного підприємства "Івано-Франківський котельно-зварювальний завод"): Лаб"як Л.Д.
від позивача (Державний концерн "Укроборонпром"): не з"явився
від відповідача: Кузь А.П.
Заступник військового прокурора Івано-Франківського гарнізону звернувся до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом в інтересах держави, уповноваженим органом якої здійснювати відповідні функції в спірних відносинах є Державний концерн "Укроборонпром" та Державне підприємство "Івано-Франківський котельно-зварювальний завод" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Алавіт ІФ" про стягнення заборгованості в сумі 93 763 грн 10 к.
Відповідно до положень ст.13 Конституції України, прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
За змістом ч.3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Рішенням Конституційного Суду України від 08.04.1999 №3-рп/99 визначено, що прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
У вищевказаному рішенні конституційного суду з'ясуванню підлягало поняття «інтереси держави». У процесі дослідження встановлено, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці зауважує, що при визначенні суспільних інтересів завдяки безпосередньому знанню суспільства та його потреб національні органи мають певну свободу розсуду, оскільки вони першими виявляють проблеми, які можуть виправдовувати позбавлення володіння в інтересах суспільства, та знаходять засоби для їх вирішення (рішення Європейського суду з прав людини рішення у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 2Г.02.1986).
Відповідно до 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Прокурор у позовній заяві зазначив, що відповідно до ст. 4 Закону України «Про особливості управління об'єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі» Державний концерн «Укроборонпром» є уповноваженим суб'єктом господарювання з управління об'єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі. До складу Концерну входять державні підприємства оборонно-промислового комплексу, в тому числі казенні підприємства, на основі фінансової залежності від одного або групи учасників Концерну, який виконує функції із забезпечення науково-технічного і виробничого розвитку, а також провадить інвестиційну, фінансову, зовнішньоекономічну та інші види діяльності. Крім того, вказав на те, що постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.2011 № 374 Державне підприємство «Івано-Франківський котельно-зварювальний завод» включено до складу Державного концерну «Укроборонпром». 22.08.2013 ухвалою господарського суду Івано-Франківської області порушено провадження у справі №909/781/13 про банкрутство боржника Державного підприємства «Івано-Франківський котельно-зварювальний завод» та відкрито процедуру санації боржника. Однак, неналежне виконання претензійно-позовної та договірної роботи з боку посадових осіб ДП «Івано-Франківський котельно-зварювальний завод» та контролю ДК «Укроборонпром», створило передумови до виникнення заборгованостей по виплаті заробітної плати, яка станом на 01.11.2018 року становить у сумі 737,2 тис. грн., відшкодування сум фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій та виплати 30 % орендної плати до державного бюджету, а також неправомірного відчуження державного майна підприємства. Зазначив, що ДП «Івано-Франківський котельно-зварювальний завод» звернувся до військової прокуратури Івано-Франківського гарнізону з листом №700 від 28.12.2018 щодо заявлення прокуратурою гарнізону даного позову.
Таким чином, суд констатує, що пред'явлення заступником військового прокурора Івано-Франківського гарнізону даного позову в інтересах держави, уповноваженим органом якої здійснювати відповідні функції в спірних відносинах є Державний концерн «Укроборонпром» в особі ДП «Івано-Франківський котельно-зварювальний завод», обумовлене порушенням інтересів держави та здійснюється відповідно до норм Конституції України, якими на прокуратуру України покладено функцію представництва інтересів держави в суді у випадках, визначених законом.
Ухвалою суду від 14.01.19 відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 12.02.19, за наслідками якого підготовче засідання відкладено на 05.03.19.
Ухвалою суду від 05.03.19, занесеною до відповідного протоколу судового засідання, підготовче засідання відкладено на 14.03.19.
Ухвалою суду від 14.03.19, занесеною до відповідного протоколу судового засідання, продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та підготовче засідання відкладено на 28.03.19, за наслідками якого підготовче засідання відкладено на 16.04.19.
Ухвалою суду від 16.04.19 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 14.05.19.
Представники прокуратури та позивача-ДП «Івано-Франківський котельно-зварювальний завод» в судовому засіданні позовні вимоги підтримали з підстав, викладених у позовній заяві, відповіді на відзив вх.№3824 від 05.03.19, заяві про збільшення позовних вимог вх.№8893/19 від 13.05.19 та поясненнях вх.№6506/19 від 15.04.19. Зокрема, представник ДП «Івано-Франківський котельно-зварювальний завод» вказала на те, що приміщення, яке використовує ТОВ «Алавіт-ІФ», придбане на торгах 26.03.2015р. ТзОВ «Сантехцентр» (афільована фірма ТОВ «Алавіт-ІФ», яка належать одним і тим же засновникам та власникам). На даний час приміщення використовується як ресторан «Рондель», в якому відсутнє газопостачання, а все приготування на кухні здійснюється з використанням електроенергії. ТзОВ «Сантехцентр» ще в липні 2015р. уклало договір №ДК-01/15 з ДП «Івано-Франківський котельно-зварювальний завод» про спільне використання технологічних електричних мереж і предметом договору є передача електричної енергії користувачу або іншим суб'єктам господарювання користувача. Зауважила, що показники електричної енергії на ДП «Івано-Франківський котельно-зварювальний завод» фіксуються згідно даних лічильників станом на останній день поточного місяця, комісією в складі інженера-енергетика та чергового електрика для 18-ти контрагентів на території підприємства, одночасно дані з лічильників надаються користувачам електроенергії, робиться звіт, який подається в бухгалтерію для виставлення рахунків, в тому числі і ТОВ «Алавіт-ІФ». Тому посилання ТОВ «Алавіт-ІФ» на те, що ним не використовувалась електроенергія та відсутній лічильник не відповідає дійсності, оскільки керівництво ТОВ «Алавіт-ІФ», порушуючи п.6.8 умов Договору, передало третій особі право по оплаті за використану електроенергію і послуги електропостачання. Зазначила, що з вересня 2017р. послуги за використану згідно даних лічильника сплачувала орендар приміщення ресторану «Рондель» - ОСОБА_1 , претензій до правильності виписаних рахунків від відповідача і ОСОБА_1 до подачі позовної заяви на адресу позивача не поступало. Ввважає необгрунтованою відмову відповідача від сплати земельного податку, оскільки сплата земельного податку в розмірі 3937,60грн. в т.ч. ПДВ, передбачена п.2.3 Договору. Крім того, звернула увагу, що у відповідності до Інструктивного листа ДФС від 28.07.2017р. №16551/6/99-99-15-03-02-15 «...відшкодування земельного податку за своєю суттю є складовою частиною операцій з постачання послуг, яка є об'єктом оподаткування ПДВ, та включається до бази оподаткування ПДВ за відповідний звітній період». Вказала на те, що нарахування компенсації за земельний податок здійснюється на підставі рішення Івано- Франківської міської ради №186-13 від 20.06.2017р. на 2018р. та нормативно грошової оцінки виданої ГУ Держгеокадастру у Івано-Франківській обл. окремо на кожний рік для ДП «ІваноФранківський КЗЗ».
Позивач - Державний концерн "Укроборонпром" в судові засідання жодного разу не з"явився, хоча про дату, час та місце судових засідань належним чином повідомлений, що підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленнями про вручення поштових відправлень, однак направив суду пояснення вх.№4133/19 від 11.03.19, у яких позовні вимоги підтримав.
Відповідач проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві вх.№2168/19 від 06.02.19, запереченні на відповідь вх.№7998/19 від 13.05.19 та відзиві на заяву про збільшення позовних вимог вх.№5378/19 від 28.03.19. Зокрема, посилаючись на норми Податкового кодексу України вказав на те, що при сплаті земельного податку ПДВ не нараховується, проте з копій актів надання послуг вбачається, що зазначені у цих актах суми включають ПДВ. Щодо компенсації за використану електроенергію та витрат при її передачі зауважив, що протягом строку дії договору відповідач електроенергією від Державного підприємства "Івано-Франківський котельно-зварювальний завод" не користувався, лічильники обліку електроенергії сторонами не встановлювалися, покази лічильника не фіксувалися, обсяги споживання електроенергії не замовлялися, оскільки відповідачу забезпечено постачання електроенергії безпосередньо від енергопостачальної організації. Щодо компенсації за дощові стоки вказав на те, що умовами договору №В-10/17/10 від 30.08.17 не передбачено відшкодування витрат за дощові стоки, відтак не відомо, яким чином та на яких підставах Державним підприємством "Івано-Франківський котельно-зварювальний завод" визначено та внесено до актів надання послуг відповідні відомості. Щодо посилання позивача на акт звірки взаєморозрахунків як на доказ наявності заборгованості відповідача зазначив, що цей акт не підписаний відповідачем та не може бути належним доказом на підтвердження факту наявності заборгованості відповідача, оскільки цей акт не є первинним документом. Звернув увагу, що акти надання послуг та рахунки не підписані самим позивачем, а наявні в матеріалах справи додатки не є додатками до договору №В-10/17/10 на відшкодування витрат за отримання комунальних послуг, оскільки містять посилання на пункт 5.9 договору, який у самому договорі відсутній, та є додатками до договору №В-10/17 б/д, як зазначено у цих додатках. Щодо заяви про збільшення позовних вимог заперечив, зазначивши, що в розумінні ГПК України це є заява про зміну предмета та підстав позову.
Згідно зі статтею 14 ГПК України ("Диспозитивність господарського судочинства") суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
За змістом ст.46 ГПК України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. До закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви.
Підстава позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Підставу позову становлять фактична й правова підстава. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога позивача. Правильне встановлення підстави позову визначає межі доказування, є гарантією прав відповідача на захист проти позову. Предмет спору - це об'єкт спірних правовідносин, щодо якого виник спір між позивачем і відповідачем. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.Наведене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладеною у постанові від 01 квітня 2019 року у справі № 910/13840/18.
Згідно з п.3.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.11 №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається. У разі подання позивачем заяви, направленої на одночасну зміну предмета і підстав позову, господарський суд повинен відмовити в задоволенні такої заяви і, приєднавши її до матеріалів справи та зазначивши про цю відмову в описовій частині рішення (або в ухвалі, якою закінчується розгляд справи), розглянути по суті раніше заявлені позовні вимоги, якщо позивач не відмовляється від позову. Позивач при цьому не позбавлений права звернутися з новим позовом у загальному порядку.
Із поданої заяви про збільшення позовних вимог вбачається, що позивач просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 13508,14грн., про стягненя якої не було заявлено в позовній заяві.
За приписами чинного процесуального кодексу збільшення розміру позовних вимог не може бути пов'язано з пред'явленням додаткових позовних вимог, про які не йшлося в позовній заяві.
Водночас, господарському суду необхідно встановити, чи є подана заява по своїй суті іншим позовом або ж зміною предмета чи підстави позову.
Судом встановлено, що заява позивача про збільшення розміру позовних вимог не є заявою про зміну предмета або підстав позову, а є фактично поданням нового позову, оскільки позивач не змінює вимоги, зазначені у позовні заяві, а заявляє додаткові вимоги майнового характеру.
З огляду на викладене, заява позивача про збільшення розміру позовних вимог не приймається судом до розгляду.
Суд роз'яснює позивачеві про його право на подання відповідної позовної заяви у загальному порядку.
Розглянувши матеріали справи, вислухавши представників сторін, оцінивши зібрані у справі докази, суд встановив наступні
30.08.2017 між Д1І «Івано-Франківський котельно-зварювальний завод» (по договору - Сторона 1) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Алавіт ІФ» ( по договору - Сторона 2) укладено договір №В-10/17/10 на відшкодування витрат за отримання комунальних послуг.
Відповідно до п.1.1. зазначеного договору, його предметом є забезпечення можливості отримання Стороною 2 платних послуг, в тому числі пов'язаних з постачанням через інженерні мережі Сторони 1 отриманих від постачальника підприємств та організацій через інженерні мережі підприємства електроенергії, води та інше, необхідних для обслуговування та експлуатації приміщень, а також відшкодування земельного податку Стороні 1 до моменту оформлення в законному порядку прав на земельну ділянку за Стороною 2.
Згідно п. 2.1 цього договору вартість відшкодування за договором визначається на підставі щомісячних розрахунків, які виставляє Сторона 1 Стороні 2 на протязі дії договору і які є його невід'ємною частиною.
Сума відшкодування земельного податку складає 3937,60 грн. за місяць користування земельною ділянкою(п. 2.3 договору).
Розділом 6 даного договору сторони визначили вартість витрат та порядок розрахунків:
- розрахунковим періодом за цим договором є календарний місяць;
- за цим договором сторона 2 відшкодовує стороні 1 згідно виставлених ним рахунків-фактур витрати останнього за фактично отримані від постачальних підприємств та організацій через інженерні мережі підприємства, комунальних послуг, передбачених в додатку №1 до цього договору;
- оплата здійснюється на підставі рахунків до 10-го числа наступного місяця після надання послуг, виходячи з вартості фактично отриманих, але не сплачених стороною 2 стороні 1 послуг за звітний місяць;
- крім вказаних у п.6.2 платежів, сторона 2 до 5-го числа місяця, наступного за розрахунковим, згідно виставлених ним рахунків-фактур, компенсує стороні 1 витрати останнього на утримання у належному робочому стані (технічне обслуговування, проведення ремонтів тощо) інженерних мереж, розташованих на території підприєммства, в наступних розмірах: компенсація втрат електроенергії при її передачі - 4% від фактично спожитих обсягів електроенергії; вартість інших фактично отриманих послуг згідно додатку №1 до договору;
- розрахунок вартості послуг по забезпеченню електроенергією, теплом, водою та інших передбачених цим договором послуг проводяться відповідно до "Методики визначення розміру відшкодування експлуатаційних видатків", пов"язаних з обслуговуванням та утриманням орендованих приміщень, що знаходяться у власності підприємства;
- при необхідності сторона 2 має право перевіряти правильність нарахування вказаних у цьому договорі платежів; на передбачені цим договором платежі нараховуються ПДВ відповідно до чинного законодавства.
У матеріалах справи містяться:
- додаток №1 до договору №В-10/17 б/д, яким передбачено відшкодування:1) земельного податку - у розмірі 3937,6грн. на підставі додатку №2 "План-схема прибудинкової території";
2) вартість фактично спожитих обсягів водопостачання, водовідведення та електропостачання, а також витрат, передбачених п.5.9 договору - у розмірі та на підставі актів про надання послуг кожного місяця;
- додаток №2 до договору №В-10/17 б/д, перша сторінка якого не підписана позивачем.
З позовної заяви вбачається, що на виконання умов вищевказаного договору ДП «Івано-Франківський котельно-зварювальний завод» здійснювалося надання послуг ТзОВ «Алавіт ІФ», однак внаслідок неналежного виконання ТзОВ «Алавіт ІФ» умов вищевказаного договору станом на 02.01.2019 наявна непогашена заборгованість останнього перед ДП «Івано-Франківський котельно-зварювальний завод» за договором №В-10/17/10 від 30.08.2017 в сумі 93763,10 грн.
На підтвердження викладених обставин до позовної заяви долучено:
- акт звірки взаєморозрахунків між ДП «Івано-Франківський котельно-зварювальний завод» та ТзОВ «Алавіт ІФ» від 02.01.2019, який не підписано відповідачем;
- копії актів надання послуг №23 від 31.01.2018, №284 від 28.02.19, №291 від 30.03.2018, №431 від 30.04.2018, №634 від 31.05.2018, які не підписано жодною зі сторін договору;
- копії актів надання послуг №753 від 30.06.2018, №795 від 31.07.2018, №796 від 31.07.2018, №898 від 31.08.18, №994 від 28.09.2018, №1102 від 31.10.2018, №1213 від 30.11.2018 та №1319 від 31.12.18, які підписано ДП «Івано-Франківський котельно-зварювальний завод», проте не підписано відповідачем;
- копії рахунків на оплату №98 від 30.03.18, №153 від 30.04.18, №198 від 31.05.18,№237 від 30.06.18, №295 від 31.07.18, №348 від 31.08.18, №370 від 28.09.2018, №419 від 31.10.2018, №437 від 30.11.201, №473 від 31.12.18, які не підписано позивачем - ДП «Івано-Франківський котельно-зварювальний завод».
Разом з тим, загальна сума визначених до відшкодування комунальних послуг за вищезазначеними актами становить 78012,70грн. Решта суми - 15750,40грн. визначена позивачем як початкове сальдо станом на 01.01.18.
27.09.18 ДП «Івано-Франківський котельно-зварювальний завод» за вих. №Н 551 направлено відповідачу два примірники акта звірки взаєморозрахунків, що підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення, однак зазначений акт відповідачем не підписано.
Доказів погашення заборгованості матеріали справи не містять.
При вирішенні даного спору судом застосовано наступні
НОРМИ ПРАВА ТА МОТИВИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ.
Згідно ч. 1 та ч. 4 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Згідно ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною першою статті 174 Господарського кодексу України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати, серед іншого, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно ч. 1 ст.175 ГК України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України).
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання повинно виконуватись належним чином відповідно до умов договору, вимог цього кодексу та інших актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 193 ГК України, учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
В силу положень ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Приписами ст. 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Водночас, статтею 129 Конституції України визначено принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, як одні з основних засад судочинства. Отже, будь-яке рішення господарського суду повинно прийматися з дотриманням цих принципів, які виражені також у статях ГПК України.
Крім того, на позивача покладено обов'язок доказування тих обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, виходячи з положень частин 1, 3, 4 статті 74 ГПК України.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили (частини 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).
Як зазначалося вище, акти надання послуг №23 від 31.01.2018, №284 від 28.02.19, №291 від 30.03.2018, №431 від 30.04.2018, №634 від 31.05.2018 не підписано жодною зі сторін договору; акти надання послуг №753 від 30.06.2018, №795 від 31.07.2018, №796 від 31.07.2018, №898 від 31.08.18, №994 від 28.09.2018, №1102 від 31.10.2018, №1213 від 30.11.2018 та №1319 від 31.12.18, які підписано ДП «Івано-Франківський котельно-зварювальний завод», проте не підписано відповідачем; копії рахунків на оплату №98 від 30.03.18, №153 від 30.04.18, №198 від 31.05.18,№237 від 30.06.18, №295 від 31.07.18, №348 від 31.08.18, №370 від 28.09.2018, №419 від 31.10.2018, №437 від 30.11.201, №473 від 31.12.18 не підписано позивачем - ДП «Івано-Франківський котельно-зварювальний завод». При цьому, в судових засіданнях представник ДП «Івано-Франківський котельно-зварювальний завод» наголошувала, що у відповідності до умов договору вищезазначені акти та рахунки направлялися відповідачу, однак доказів направлення суду не подала, такі докази в матеріалах справи відсутні.
Крім того, суд констатує, що загальна сума визначених до відшкодування комунальних послуг за актами становить 78012,70грн. Решта суми - 15750,40грн. визначена позивачем як початкове сальдо станом на 01.01.18, однак підстав виникнення зазначеного сальдо позивачами не наведено.
За приписами ст.91 ГПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.
Згідно з п. 2.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.11 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" з наступними змінами, якщо документи, які мають значення для правильного вирішення спору, і підписи на них виготовлені стороною за допомогою будь-яких технічних засобів, то такі документи повинні прийматись господарським судом як письмові докази, досліджуватись та оцінюватись за загальними правилами ГПК. Подані сторонами копії документів, виготовлені з використанням технічних засобів (фотокопії тощо), засвідчуються підписом особи, яка їх виготовила або яка перевірила їх на відповідність оригіналам, із зазначенням її прізвища, ініціалів та посади (якщо вона є посадовою особою) та з прикладенням печатки (за її наявності).
Враховуючи, що копії рахунків на оплату, які містяться в матеріалах справи, не завірено належним чином, що суперечить приписам ст.91 ГПК України, а оригіналів цих рахунків суду не подано, суд не приймає ці докази до уваги.
Щодо посилання прокурора та представника ДП «Івано-Франківський котельно-зварювальний завод» на акт звірки взаєморозрахунків між ДП «Івано-Франківський котельно-зварювальний завод» та ТзОВ «Алавіт ІФ» від 02.01.2019, суд зазначає, що відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.
Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб'єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб'єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб'єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості. Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу. Наведене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду у у постанові від 05 березня 2019 року у справі № 910/1389/18.
За таких обставин, з огляду на те, що акт звірки відповідачем не підписано, суд погоджується з твердженнями відповідача про те, що зазначений акт не є належним та допустимим доказом у справі, відтак судом відхиляється.
Що стосується актів надання послуг, слід зазначити, що крім того, що вони частково підписані ДП «Івано-Франківський котельно-зварювальний завод» та не підписані відповідачем, ці акти не дають також можливості суду з врахуванням умов договору встановити, зокрема, яким чином та на якій підставі позивачем нараховано до відшкодування вартість електроенергії та дощових стоків, оскільки позивачами в порушення умов договору (зокрема, п.2.1, 2.2, 4.2.3, 6.1, 6.4) не подано суду щомісячних рахунків, як це передбачено п.2.1 договору, двосторонніх актів, якими фіксуються показники лічильників обліку електроенергії, як це передбачено п.2.2 договору, доказів звернення відповідача про обсяги електроспоживання, як це передбачено п.4.2.3 договору, рахунків-фактур, передбачених п.6.1 договору та розрахунку вартості послуг, передбаченого п.6.4 договору.
Стосовно відшкодування земельного податку, слід зазначити, що п.2.3 договору передбачено, що сума відшкодування земельного податку складає 3937,60грн. за місяць користування земельною ділянкою. Як вбачається з позовної заяви та пояснень представників прокуратури та ДП «Івано-Франківський котельно-зварювальний завод», підставою для нарахування земельного податку є план-схема по фактичному використанні земельних ділянок між ДП «Івано-Франківський котельно-зварювальний завод» та відповідачем, однак суд не погоджується з вищезазначеними твердженнями, оскільки у додатку №1, яким передбачено відшкодування земельного податку у розмірі 3937,6грн. на підставі додатку №2 "План-схема прибудинкової території" та додатку №2, перша сторінка якого не підписана позивачем, зазначено, що це додатки до договору №В-10/17 б/д(без дати), в той час, коли номер спірного договору - №В-10/17/10 від 30.08.19. При цьому, додаток №1 містить посилання на п.5.9 договору, який у спірному договорі відсутній.
Доказів користування відповідачем земельною ділянкою суду не подано. Крім того, із положень розділу 6 спірного договору не вбачається строк відшкодування відповідачем земельного податку.
В контексті вищенаведеного, враховуючи, що прокурором та позивачами не доведено суду належними та допустими доказами обставин, на які вони посилаються як на підставу позовних вимог, позов задоволенню не підлягає. При цьому слід зазначити, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
З огляду на відмову в позові, судові витрати за правилами ст. 129 ГПК України слід покласти на позивача.
Керуючись ст.124, 129, 129-1 Конституції України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст. 46, 73, 74, 76-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
відмовити в задоволенні позову заступника військового прокурора Івано-Франківського гарнізону в інтересах держави, уповноваженим органом якої здійснювати відповідні функції в спірних відносинах є Державний концерн "Укроборонпром" та Державне підприємство "Івано-Франківський котельно-зварювальний завод" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Алавіт ІФ" про стягнення заборгованості в сумі 93763грн10 к.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 06.06.2019
Суддя Матуляк П. Я.