61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.: (057) 702-07-99, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua
іменем України
06.06.2019 м.Харків Справа № 905/597/19
Господарський суд Донецької області у складі судді Лейби М.О., при секретарі судового засідання Григор'єва М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: Дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України”, м.Київ
до відповідача: Приватного акціонерного товариства “Горлівськтепломережа”, с.Щурове, м.Лиман, Донецька область
про стягнення 2123896,86грн.
Представники сторін:
від позивача: Жорова Л.М., довіреність №67/18 від 21.12.18р.;свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серія ЧН №000534 від 30.11.18р.
від відповідача: не з'явився
Суть справи:
Позивач, Дочірня компанія “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України”, м.Київ звернувся до господарського суду Донецької області з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства “Горлівськтепломережа”, с.Щурове, м.Лиман, Донецька область про стягнення 2123896,86грн., з яких інфляційні втрати у розмірі 1749796,71грн., 3% річних у розмірі 374100,15грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на невиконання відповідачем своїх грошових зобов'язань за договором комісії №12/05-471 від 01.10.2005р. та на тривале невиконання рішення господарського суду Донецької області від 09.11.2009р. у справі №2/79, внаслідок чого, донараховує 3% річних та інфляційні втрати.
В якості правової підстави подання позову позивач посилається на ст.ст.11-16, 258, 525, 526, 599, 610, 611, 612, 625, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст.193, 216-217, 264-265 Господарського кодексу України.
Автоматичним розподілом автоматизованої системи документообігу господарського суду Донецької області сформовано судову справу, якій присвоєно єдиний унікальний номер судової справи №905/597/19.
Ухвалою суду від 03.04.19р. позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі №905/597/19; дану справу визначено розглядати в порядку загального позовного провадження та підготовче засідання призначено на 23.04.19р. о 10:30год.
У зв'язку із відрядженням судді та неможливістю проведення підготовчого засідання 23.04.19р., ухвалою суду від 15.04.19р. судове засідання призначено на 26.04.2019р.
22.04.19р. через канцелярію суду від позивача надійшло клопотання №31/04-922 від 18.04.19р. про відкладення розгляду справи.
Ухвалою суду від 26.04.19р. підготовче засідання відкладено на 16.05.19р.
Ухвалою суду від 16.05.19р. закрито підготовче провадження у справі №905/597/19, призначено справу до судового розгляду по суті на 06.06.2019р.
У судове засідання 06.06.2019р. представник позивача з'явився та наполягав на задоволенні позовних вимог.
У судове засідання 06.06.2019р. представник відповідача не з'явився.
Відзив на позов та документи, що підтверджують заперечення проти позову відповідачем до суду не надані.
Стаття 42 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.
Відповідно до ч.2 ст.178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Згідно ч.ч.1, 3 ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Враховуючи, що відповідач в судові засідання не з'явився, суд вважає за необхідне розглянути спір по суті за наявними матеріалами.
Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
Дослідивши матеріали справи, господарський суд
встановив:
01.10.2005р. між Дочірнім підприємством “Газ-тепло” (Комітент) та Закритим акціонерним товариством “Горлівськтепломережа” (Комісіонер) був укладений договір комісії № 12/05-471. За цим договором Комітент доручає, а Комісіонер бере на себе зобов'язання укласти від свого імені Правочини з реалізації теплової енергії, відповідно до умов цього Договору, зі споживачами за рахунок Комітента.
На виконання умов договору позивачем у період з жовтня 2005р. по квітень 2006р. було передано відповідачу теплову енергію на загальну суму 58057700,19грн., що підтверджується відповідними актами прийому-передачі від 31.10.2005р. на суму 2954396,10грн., від 30.11.2005р. на суму 7280265,42грн., від 31.12.2005р. на суму 9242767,08грн., від 31.01.2006р. на суму 14045488,80грн., від 31.03.2006р. на суму 12463755,41грн., від 31.03.2006р. на суму 9442457,69грн., від 30.04.2006р. на суму 2628569,69грн. В свою чергу, Закрите акціонерне товариство “Горлівськтеплоенерго” прийняло обумовлену у договорі кількість теплової енергії та реалізувало її кінцевим споживачам.
Відповідач зобов'язання за договором комісії № 12/05-471 від 01.10.2005р. виконав частково та перерахував грошові кошти на загальну суму 53546351,47грн. У зв'язку з чим за даними позивача за відповідачем обліковується заборгованість в розмірі 4511348,72грн.
Факт наявності заборгованості за вказаним договором був предметом дослідження у судовій справі №2/79.
Рішенням господарського суду Донецької області від 09.11.2009р. по справі №2/79 позов Дочірнього підприємства “Газ-тепло” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” м. Київ до Закритого акціонерного товариства “Горлівськтепломережа” м. Горлівка про стягнення 7729763,65грн. задоволено частково, стягнуто з Закритого акціонерного товариства “Горлівськтепломережа” (ЄДРПОУ 03337007) на користь Дочірнього підприємства “Газ-тепло” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” (ЄДРПОУ 32587579) заборгованість в розмірі 4511348,72грн., індекс інфляції в розмірі 2030160,89грн., 3% річних в розмірі 324817,10грн., витрати по сплаті державного мита в розмірі 22651,57грн., та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 104,81грн. У задоволенні решти вимог відмовлено.
Відповідно до комп'ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду» 06.04.2010р. на виконання рішення господарського суду Донецької області від 09.11.2009р. по справі №2/79 видано відповідний наказ.
Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 24.03.2010р. у справі №2/79 рішення господарського суду Донецької області від 09.11.2009р. у справі №2/79 залишено без змін.
Постановою Вищого господарського суду України від 30.06.2010р. у справі №2/79 постанову Донецького апеляційного господарського суду від 24.03.2010р. у справі №2/79 залишено без змін.
Ухвалою господарського суду Донецької області від 17.05.2010р. замінено Дочірнє підприємство “Газ-тепло” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” його правонаступником - Дочірньою компанією “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України”.
Згідно інформації отриманої з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, Закрите акціонерне товариство “Горлівськтепломережа” (ЄДРПОУ 03337007) змінило найменування на Приватне акціонерне товариство “Горлівськтепломережа” (ЄДРПОУ 03337007).
Враховуючи не виконання відповідачем своїх зобов'язань в частині погашення основного боргу, позивачем нараховані та пред'явлені до стягнення інфляційні витрати у розмірі 1749796,71грн. та 3% річних у розмірі 374100,15грн.
Надаючи правову кваліфікацію вказаним обставинам суд виходить з наступного:
Згідно з ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутність таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За приписами ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання перестає діяти в разі його припинення на підставах, передбачених договором або законом (ч.1 ст.598 Цивільного кодексу України).
Також підстави припинення зобов'язання визначені статтями 599, 600, 601, 604-609 Цивільного кодексу України.
За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст.599 Цивільного кодексу України).
Належним виконанням зобов'язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.
Саме по собі ухвалення судом рішення про задоволення вимог кредитора, виконання якого не здійснене, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору й не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України.
Крім того, за змістом ст.625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від ухвалення рішення суду про присудження суми боргу, відкриття виконавчого провадження чи його зупинення.
Індекс інфляції та 3% річних від простроченої суми підлягають сплаті до моменту фактичного повернення боргу.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, рішенням господарського суду Донецької області від 09.11.09р. у справі №2/79 (залишеним в силі постановою Донецького апеляційного господарського суду від 24.03.2010р., постановою Вищого господарського суду України від 30.06.2010р.), встановлено, що у відповідача була наявна заборгованість з основного боргу перед позивачем у сумі 4511348,72 грн. До того ж, досліджені та задоволені вимоги щодо стягнення з відповідача нарахованих 3% річних за період з 26.05.2007р. по 19.10.2009р. та інфляційних витрат за період з 01.06.2007р. по 01.10.2009р., з огляду на порушення строків оплати вказаного основного грошового зобов'язання, на підставі приписів ст.625 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ч.4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у яких беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Так, преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.
Отже, наявність вказаного рішення суду впливає на обґрунтованість вимог позивача, а тому враховується при розгляді спірних позовних вимог у даній справі.
При цьому, за твердженнями позивача, відповідно до довідки щодо стану заборгованості ЗАТ “Горлівськтепломережа” (ЄДРПОУ 03337007) по договору №12/05-471, який був укладений ДП «Газ Тепло» НАК «Нафтогаз України», відповідачем перераховано 806924,73 грн., а саме: 19.09.2017р. - 168809,25 грн. з призначенням платежу: «стягн. з ПАТ “Горлівськтепломережа”; зг. ЗВП №54598774 та нак. №2/79 вид. Госп. судом Дон.обл.; без пдв»; 08.12.2017р. - 638115,48 грн. з призначенням платежу: «стягн. з ПАТ “Горлівськтепломережа”; зг. ВП №53837037 та нак. №2/79 вид. Госп. судом Донецької обл.; без пдв».
За змістом позовної заяви позивач стверджує, що кошти у розмірі 22756,38 грн., сплачені відповідачем, зараховуються в погашення державного мита та витрати по оплаті послуг з інформаційно-технічного забезпечення судового процесу, а 784168,35 грн. - в рахунок основного боргу, що стягнуті рішенням господарського суду Донецької області від 09.11.2009р. по справі №2/79. Несплачений станом на дату подання позову залишок основного боргу становить 3727180,37 грн.
Доказів протилежного суду не надано.
У постанові Верховного Суду України від 26.04.17р. у справі №918/329/16, прийнятій у зв'язку з неоднаковим застосування судами ст.625 Цивільного кодексу України, викладено правову позицію щодо правової природи нарахувань, передбачених ч.2 ст.625 ЦК України та обчислення перебігу строку позовної давності в спорах про стягнення 3% річних та інфляційних витрат. У вказаній постанові зазначено, що правовий аналіз положень ст.ст.526, 599, 611, 625 Цивільного кодексу України дає підстави вважати, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ст.625 цього Кодексу, за час прострочення.
Вказане також узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 23.01.18р. у справі №906/1283/16.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.01.18р. у справі №910/24266/16 вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується.
Відповідно до п.3.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.13р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Таким чином, базою для нарахування інфляційних є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, що існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж.
Періодом, за який розраховуються інфляційні, є час прострочення з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).
Згідно наданого позивачем в межах даної справи розрахунку інфляційні витрати в сумі 1749796,71 грн. нараховані на суму 146052,87 грн. за період з березня 2016р. по вересень 2017р., на суму 638115,48 грн. за період з березня 2016р. по листопад 2017р., на суму 3727180,37 грн. за період з березня 2016р. по лютий 2019р.; 3% річних в сумі 374100,15грн. нараховані на суму 4511348,72 грн. за період з 29.03.2016р. по 18.09.2017р., на суму 4365295,85 грн. за період з 19.09.2017р. по 07.12.2017р., на суму 3727180,37 грн. за період з 08.12.2017р. по 28.03.2019р.
Перевіривши розрахунок інфляційних нарахувань, суд дійшов висновку, що позивачем не вірно визначений період для нарахування інфляційних нарахувань, наданий розрахунок є арифметично не вірним, оскільки позивачем до періоду нарахування інфляційних витрат на суму 146052,87 грн. включено вересень 2017р., у якому зобов'язання у сумі 146052,87 грн. припинилось.
Здійснивши перерахунок інфляційних витрат, за період з березня 2016р. по лютий 2019р., судом встановлено, що дійсний розмір цих вимог становить загальну суму 1587771,34 грн.
Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних нарахувань підлягають задоволенню частково у розмірі 1587771,34 грн.
Здійснивши перерахунок 3% річних, за період з 29.03.2016р. по 28.03.19р. судом встановлено дійсний розмір цих вимог у сумі 374100,16 грн., тоді як позивачем заявлено 374100,15 грн.
Таким чином, враховуючи, що згідно ч.2 ст.237 ГПК України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог, стягненню з відповідача підлягають 3% річних у розмірі 374100,15 грн.
Перевірка розрахунку 3% річних та інфляційних витрат здійснена судом за допомогою програми “Ліга Закон”.
Відповідно до ст.13Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.
Згідно з п.4 ч.3 ст.129 Конституції України та статями 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Враховуючи вищевикладене, надавши відповідну юридичну оцінку всім доказам на які посилається позивач, як на підставу своїх вимог, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову частково.
Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст.12, 13, 73, 74, 76, 77, 79, 86, 91, 129, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
Позовні вимоги Дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України”, м.Київ до Приватного акціонерного товариства “Горлівськтепломережа”, с.Щурове, м.Лиман, Донецька область про стягнення 2123896,86грн., з яких інфляційні втрати у розмірі 1749796,71грн., 3% річних у розмірі 374100,15грн., задовольнити частково.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства “Горлівськтепломережа” (84453, Донецька область, м.Лиман, с.Щурове, вул.Соборна, буд.139, ЄДРПОУ 03337007) на користь Дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” (04116, м.Київ, вул.Шолуденка, буд.1, код ЄДРПОУ 31301827) інфляційні витрати у розмірі 1587771,34 грн., 3% річних у розмірі 374100,15 грн., судовий збір в розмірі 29428,07 грн.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Згідно із ст.241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга відповідно до ст.256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Донецької області.
В судовому засіданні 06.06.19р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 06.06.2019р.
Суддя М.О. Лейба