Справа № 752/14309/18
Провадження №: 2/752/2110/19
17 травня 2019 року Голосіївський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді Хоменко В.С.,
з участю секретаря Павлюх П.В.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про збільшення розміру аліментів та стягнення додаткових витрат на утримання неповнолітньої дитини,-
16.07.2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про збільшення розміру аліментів та стягнення додаткових витрат на утримання неповнолітньої дитини.
В обґрунтування своїх вимог зазначала про те, що у неї з відповідачем є спільна дитина - донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає разом з нею та знаходиться на її утриманні.
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 23.09.2010 року стягнуто з ОСОБА_2 на її користь аліменти на утримання доньки щомісячно в розмірі 500,00, починаючи з 10.06.2010 року і до досягнення дитиною повноліття.
Вказувала, що крім сплати аліментів відповідно до вказаного рішення суду, відповідач не бере участі в утриманні спільної дитини.
Посилаючись на зростання прожиткового мінімуму для дитини, на те, що дитина зростає і її утримання потребує значно більших коштів, зважаючи на матеріальний стан відповідача, котрий придбав квартиру, отримує дохід від здачі в оренду майна, має спільний з батьками бізнес, просила змінити розмір аліментів, які присуджено до сплати на підставі рішення суду та щомісячно стягувати з ОСОБА_2 аліменти на свою користь на утримання доньки у розмірі 1/2 частки усіх видів заробітку (доходів) відповідача, але не менше 50% встановленого прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, або у твердій грошовій сумі в розмірі 1 500,00 грн., щомісячно.
Також, просила стягнути з відповідача половину понесених нею додаткових витрат на утримання дитини у розмірі 17 397,94 грн.
Ухвалою від 07.12.2018 року відкрито провадження у справі з призначенням проведення розгляду в порядку спрощеного позовного провадження у цивільній справі без повідомлення сторін (а.с. 52-53).
Заперечення щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до суду не надходили.
Клопотань від сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін не надходило.
Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому проти зміни розміру аліментів заперечив, посилаючись на відсутність підстав, визначених ст. 192 СК України, та те, що не працює, має на утриманні неповнолітню дитину. В частині додаткових витрат позов визнав частково, а саме: в розмірі 1 844,00 грн. як 1/2 від суми 3 279,87 грн., витрачених на лікування дитини. В решті вимог просив відмовити за їх безпідставністю та недоведеністю.
Статтею 13 ЦПК України визначено принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до якого суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до вимог ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує зокрема: чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини випливають зі встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Отже суд розглядає справу за наявними у справі доказами, які надані сторонами.
На підставі викладеного, судовий розгляд справи здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження на підставі наявних у суду матеріалів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу з постановленням заочного рішення, проти чого не заперечує позивач, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, суд приходить до наступного.
Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20.11.1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.
Одним із основних прав дитини є право на утримання, яке кореспондується з конституційним обов'язком батьків утримувати дітей до їх повноліття та знайшло своє закріплення у СК України.
Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності.
Відповідно до ст. 150 СК УКраїни батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної освіти, готувати її до самостійного життя. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї.
Згідно зі ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Так, сторони у справі є батьками неповнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 10).
Встановлено, що рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 23.09.2010 року стягнуто з ОСОБА_2 на її користь аліменти на утримання доньки щомісячно в розмірі 500,00, починаючи з 10.06.2010 року і до досягнення дитиною повноліття.
Відповідно до положень ст. 192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
У ч. 1 ст. 192 СК України наведено перелік обставин, за яких суд може винести рішення, зокрема, про збільшення (зменшення) розміру аліментів. Такими обставинами є: зміна матеріального стану, зміна сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я особи з якої стягуються аліменти, та в інших випадках, передбачених цим Кодексом, тому виходячи з вимог чинного законодавства, вказані обставини повинні бути суттєвими і відігравати значну роль у житті заявника, платника аліментів, при розгляді спору про зменшення або збільшення розміру аліментів, встановлених рішенням суду.
Як роз'яснено у п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», відповідно до ст. 192 СК України розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв'язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров'я когось із них. У новому розмірі аліменти сплачуються з дня набрання рішенням законної сили.
Отже, положення ст. 192 СК України регулює зміну розміру аліментів, тобто їх зменшення або збільшення.
Частиною 3 ст. 181 СК України встановлено способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину: у частці від доходу платника аліментів і (або) у твердій грошовій сумі.
Відповідно до ч. 4 ст. 183 СК України, якщо після збільшення встановленого законом мінімального розміру аліментів на дитину розмір аліментів, визначений судом у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини, буде менший ніж мінімальний розмір аліментів, передбачений ч. 2 с. 182 СК України, одержувач аліментів має право звернутися до суду із позовом про відповідне збільшення розміру аліментів до платника аліментів.
Положеннями ст. 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2018 рік», встановлено з 01 липня 2018 року прожитковий мінімум на дітей віком від 6 до 18 років: - 1944,99 гривень, з 1 грудня 2018 року - 2 027,00 грн., на одну особу в розрахунку на місяць, який визначає вартісну величину достатнього для забезпечення нормального функціонування організму дитини, збереження її здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Під час розгляду справи судом встановлено, що відповідач є особою працездатного віку, на даний час не працює, добровільно виконує рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 23.09.2010 року та щомісячно перераховує позивачу кошти на утримання неповнолітньої доньки в розмірі, визначеному судом, інших доходів не має, має на утриманні ще одну неповнолітню дитину 2011 року народження (а.с. 74-78).
Виходячи зі змісту положень ст. ст. 181, 192 СК України, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв'язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.
Відповідно до ст. ст. 183, 184 СК України за рішенням суду розмір аліментів визначається у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.
СК України передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, але не пов'язує їх зі способом присудження (ч. 3 ст. 181 СК України). Стаття 192 СК України тільки вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених в судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Зокрема, до підстав визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі (що фактично є зміною розміру) ст. 154 СК України відносить: нерегулярний, мінливий дохід платника аліментів, одержання частини доходу в натурі та інші обставини, що мають істотне значення.
Право вимагати зміни розміру аліментів шляхом зміни способу присудження аліментів не може заперечуватися, адже можливість вибору способу присудження аліментів з огляду на мінливість життєвих обставин, визначених ст. ст. 182-184 СК України, не може обмежуватися разовим її здійсненням.
З огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження за положеннями ст. 192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини, на розмір аліментів, визначений у певній твердій грошовій сумі, та навпаки).
Даний висновок відповідає правовій позиції, висловленій Верховним Судом України в постанові від 05.02.2014 року (справа № 6-143цс13).
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку стягнення аліментів» від 17.05.2017 року № 037-VIII ч. 2 ст. 182 СК України викладено в такій редакції: розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Отже, вказаним законом збільшено мінімальний розмір аліментів, які підлягають стягненню з платника аліментів. Визначаючи розмір аліментів на дитину (дітей), суд не може визначити їх розмір на одну дитину менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку (до внесення змін у ст. 182 СК України, яким визначався розмір - 30 %).
Тобто, зміна закону, яким встановлюється мінімальний розмір аліментів, які підлягають стягненню з платника аліментів на одну дитину, не є підставою для зміни розміру аліментів відповідно до ст. 192 СК України.
Суд не визначає мінімальний розмір аліментів на одну дитину, оскільки такий встановлюється законом, а не судовим рішенням. При присудженні аліментів, суд враховує, що їх розмір на одну дитину не може бути меншим, ніж визначений законом, зокрема, ч. 2 ст. 182 СК України.
Згідно роз'яснень, викладених у п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 року за № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», зміна законодавства в частині визначення мінімального розміру аліментів на одну дитину не є підставою для перегляду постановлених раніше судових рішень про їх стягнення.
Частиною першою статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Отримувати підвищений мінімальний розмір аліментів - це безумовне право, визначене законом, яке захищається в судовому порядку.
Разом з тим, збільшення мінімального розміру аліментів не є підставою для ухвалення нового рішення про збільшення розміру аліментів, як і не може бути підставою для відмови в перерахунку розміру аліментів.
Даний висновок відповідає правовій позиції, висловленій Верховним Судом України в постанові від 12.09.2018 року (справа №459/2181/17).
Як видно з позовної заяви ОСОБА_1 , позивач просить збільшити розмір аліментів, присуджених до стягнення за рішенням суду в твердій грошовій сумі, до 1/2 частки усіх видів заробітку (доходів) відповідача, але не менше 50% встановленого прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, або до 1 500,00 грн., щомісячно.
Проте, обґрунтовуючи свої позовні вимоги про зміну розміру аліментів, ОСОБА_1 не навела детального розрахунку розміру грошових коштів, необхідних, на її думку, на утримання доньки.
До того ж, позивач не надала суду жодного доказу в розрізі положень ст. ст. 76-81 ЦПК України, що підтверджує будь-яку зміну фактичних обставин, які є підставою для зміни розміру аліментів, як то матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них.
Посилання позивача на придбання відповідачем квартири, отримання останнім доходу від здачі в оренду майна, наявності спільного з батьками бізнесу не доведені в розрізі положень цивільного процесуального законодавства України. Належні та допустимі докази з даного приводу в матеріалах справи відсутні.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що в межах даного спору позивачем не доведено належними доказами, що після ухвалення судового рішення про стягнення з відповідача аліментів на утримання неповнолітньої дитини, погіршився стан здоров'я позивача, змінилось його чи відповідача матеріальне становище, виникли інші обставини, які відіграють суттєву роль в житті сторін по справі, та у відповідності із ст. 192 СК України, є підставою для зміни розміру аліментів, визначених рішенням суду.
Тому, на думку суду, позов ОСОБА_1 в цій частині є необґрунтованим, а тому не підлягає задоволенню.
Крім того, в матеріалах справи відсутні докази, що підтверджують наявність передбачених законом підстав для зміни розміру аліментів, на чому наполягала позивач.
Розглядаючи вимоги позивача щодо стягнення з відповідача половини понесених нею додаткових витрат на утримання дитини у розмірі 17 397,94 грн., суд дійшов наступного.
Згідно з ч. 1 ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відповідно до ст. 185 СК України той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов'язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо). Розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення. Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення одноразово, періодично або постійно.
У п.18 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 15.05.2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» роз'яснено, що відповідно до ст. 185 СК України до участі в додаткових витратах на утримання дитини, викликаних особливими обставинами (розвитком її здібностей, хворобою, каліцтвом тощо), можна притягати лише батьків. У цих випадках йдеться про фактично зазнані або передбачувані витрати, тому їх необхідно визначати у твердій грошовій сумі.
Додаткові витрати на утримання дитини мають бути викликані особливими обставинами. У зв'язку із особливими обставинами (розвиток здібностей дитини, тяжка хвороба, каліцтво дитини, тощо) потрібні значні додаткові витрати, тому розмір додаткових витрат, що стягується, повинен визначатися залежно від дійсно понесених або передбачуваних витрат.
Участь у додаткових витратах на дитину є не правом, а обов'язком батьків незалежно від сплати ним аліментів. Чинним законодавством не передбачена можливість повного звільнення особи від участі в таких витратах, а обставини, що мають істотне значення, враховуються лише при визначенні судом розміру участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору.
Позивач зазначає, що за період з вересня 2014 року по травень 2017 року нею понесені додаткові витрати на лікування, відпочинок та навчання доньки в загальній сумі 34 795,88 грн.
Аналіз даної вимоги позивача дає суду підстави для висновку про наявність підстав стягнення половини суми додаткових витрат на дитину з відповідача, оскільки позивач підтвердила належними доказами фактично понесені витрати на навчання дитини у розмірі 4 170, 00 грн. (а.с. 40, 42), за навчання дитини: з 01.09.2014 року по 31.12.2014 року в ДМШ № 38 у розмірі 990,00 грн. (а.с. 39), у Мистецькому коледжі художнього моделювання в розмірі 412,00 грн. (а.с. 40), за додаткове навчання з англійсько мови за період з вересня 2014 року по травень 2016 року в розмірі 6 080,00 грн. (а.с. 42, 44-45), за відвідування дитиною басейну в розмірі 1 400,00 грн. (а.с. 38), а також витрати на лікування дитини розмір, яких також визнається відповідачем, а саме: 3 686,87 грн., на загальну суму 16 738,87 грн.
Разом із цим, суд не знаходить підстав для задоволення визначеного позивачем решти розміру понесених нею додаткових витрат на дитину.
Посилання позивача на включення у перелік додаткових витрат на дитину витрат на придбання одягу, їжі, шкільного приладдя судом оцінюються критично та не приймаються до уваги з огляду на те, що до особливих обставин, з якими законодавець пов'язує стягнення додаткових витрат на дитину, відносяться ті обставини, що пов'язані з розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо, а відтак, витрати на придбання одягу, їжі, шкільного приладдя не відносяться до додаткових витрат на утримання дитини, пов'язаних з особливими обставинами в розумінні ст. 185 ЦК України, тому не можуть бути враховані при визначенні загальної суми понесених додаткових витрат на утримання дитини.
Так само не приймаються до уваги й твердження відповідача щодо відсутності стягнення з нього додаткових витрат на утримання дитини, окрім витрат на лікування в розмірі половини від суми 3 686,87 грн., через відсутність документального підтвердження наявності здібностей дитини до малювання, музики та необхідності їй розвитку, необхідності відвідування дитиною додаткових занять з англійської мови, басейну, так само як і безпосередньо їх відвідування. Такі твердження позивача судом розцінюються як спроба уникнути матеріальних витрат та відповідальності, є недоведеними.
Враховуючи викладене, сума стягнення з відповідача додаткових витрат на утримання дитини підлягає зменшенню. Тобто стягненню підлягає половина загальної суми додаткових витрат позивача на дитину 16 738,87 грн., а саме: 8 369,44 грн.
Доводи відповідача про необхідність зменшення його частки у відшкодуванні позивачці додаткових витрат на утримання доньки з урахуванням наявності у нього іншої дитини не можуть бути прийняті до уваги з огляду на те, що із зустрічним позовом він не звертався, а рівність часток щодо відшкодування додаткових витрат визначена судом з урахуванням усіх обставин справи та поданих сторонами доказів, у тому числі й таких пояснень відповідача.
Відповідно до вимог ст. 141 СК України з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 704,80 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст. 180-183, 184, 185, 191 СК України, ст. ст. 4, 10, 12, 76-82, 141, 264-265, 268, 273, 274-279, 352, 354, 365 ЦПК України, суд, -
позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про збільшення розміру аліментів та стягнення додаткових витрат на утримання неповнолітньої дитини - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 додатково понесені витрати на утримання неповнолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 8 369,44 грн. (вісім тисяч триста шістдесят дев'ять гривень 44 копійки).
Стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір в сумі 704,80 грн. (сімсот чотири гривні 80 копійок).
Відомості щодо учасників справи:
Позивач - ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ;
Відповідач - ОСОБА_2 , ІПН НОМЕР_2 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_2 .
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя В.С. Хоменко