Дата документу 30.05.2019 Справа № 335/1720/14-к
ЗапорізькИЙ Апеляційний суд
Провадження №11-кп/807/378/19Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1
Єдиний унікальний №335/1720/14-кСуддя-доповідач в 2-й інстанції ОСОБА_2
Ухвала
30 травня 2019 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду у складі
головуючого ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участі секретаря ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
захисника - адвоката ОСОБА_8 ,
потерпілого ОСОБА_9 ,
представника потерпілого - адвоката ОСОБА_10 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу потерпілого ОСОБА_9 на вирок Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 15 січня 2018 року, яким
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Запоріжжя, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 ,
визнано винним у вчиненні злочину, передбаченогост.128 КК України, та призначено покарання у виді громадських робіт на строк 240 годин та звільнено від відбування призначеного покарання у зв'язку з повним його відбуттям.
Вирішено питання про цивільний позов та речові докази.
Згідно зі змістом вироку, ОСОБА_7 22 грудня 2013 року приблизно о 03 годині, знаходячись біля нічного клубу «Musik Hall», розташованого по вул.40 років Радянської України в м. Запоріжжя, в ході виниклого конфлікту з ОСОБА_9 , не маючи умислу на спричинення тяжких тілесних ушкоджень ОСОБА_9 , діючи з необережності, наніс останньому один удар кулаком лівої руки в обличчя, після якого потерпілий впав на асфальт та вдарився головою, отримавши при цьому згідно висновку експерта №388 від 10.02.2013 року забій головного мозку важкого ступеня з розвитком субдуральної гематоми (гематому під твердою оболонкою головного мозку), набряк речовини головного мозку, зі зміщенням серединної структури головного мозку, синець навколо правого ока, крововилив на білкову оболонку правого ока, садно в області чола, удари і садна м'яких тканин голови та обличчя, що у сукупності кваліфікуються як тяжкі тілесні ушкодження, які є небезпечними для життя в момент заподіяння. Таким чином, ОСОБА_7 з необережності, не передбачаючи та не бажаючи спричинення ОСОБА_9 тяжких тілесних ушкоджень, хоча повинен був і міг передбачити можливість їх настання, спричинив останньому тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя.
Під час досудового розслідування дії обвинуваченого ОСОБА_7 були кваліфіковані за ч.1 ст.121 КК, як умисне тяжке тілесне ушкодження.
Проте суд першої інстанції не погодився із такою кваліфікацією, оскільки у кримінальному провадженні не здобуто беззаперечних доказів, які б свідчили про те, що обвинувачений мав умисел на спричинення потерпілому тяжкого тілесного ушкодження, та кваліфікував дії ОСОБА_7 за ст.128 КК, як необережне тяжке тілесне ушкодження.
В апеляційній скарзі потерпілий просить вирок скасувати, ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_7 винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.121 КК та призначити йому покарання у виді 5 років позбавлення волі. На підставі ст.75 КК звільнити обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням строком на 2 роки з покладенням на нього обов'язків, передбачених ч.1 ст.76 КК. Свої вимоги потерпілий мотивує тим, що виниклий конфлікт було продовжено на вулиці саме з ініціативи обвинуваченого, який першим наніс йому удар в життєво важливий орган, а тому його відношення до вчиненого не можна характеризувати ні як злочинну самовпевненість, ні як злочинну недбалість. Адже обвинувачений усвідомлював суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачав його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажав, але свідомо припускав їх настання. Між тим, суд належним чином не мотивував у вироку свого висновку про перекваліфікацію дій обвинуваченого з ч.1 ст.121 КК на ст.128 КК, хоча суду було надано достатньо доказів, які у своїй сукупності свідчать про наявність в діях обвинуваченого непрямого умислу на спричинення йому тяжких тілесних ушкоджень, і саме їх неправильна оцінка призвела до неправильного встановлення фактичних обставин кримінального провадження. А тому враховуючи, що обвинувачений частково відшкодував йому завдану матеріальну і моральну шкоду, тобто намагався усунути наслідки вчиненого ним злочину, йому може бути призначено покарання в межах санкції ч.1 ст.121 КК, але зі звільненням від його відбування з випробуванням.
Крім того, потерпілий просить під час апеляційного розгляду допитати свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , експерта ОСОБА_13 та дослідити певні письмові докази.
Заслухавши доповідь судді, потерпілого, який підтримав апеляційну скаргу та наполягав на її задоволенні; обвинуваченого його захисника та прокурора, які заперечували проти доводів апеляційної скарги та вважали вирок законним і обґрунтованим; перевіривши матеріали кримінального провадження і обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Відповідно до ст.370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Згідно зі ст.368 КПК України, суд, ухвалюючи вирок, повинен вирішити, зокрема, питання, чи містить діяння, у якому обвинувачується особа, склад кримінального правопорушення та чи винен обвинувачений у вчиненні цього кримінального правопорушення.
Згідно з п.2 ч.3 ст.374 КПК України у разі визнання особи винуватою - суд у вироку зазначає формулювання обвинувачення, визнаного доведеним, докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування судом окремих доказів; мотиви зміни обвинувачення, підстави визначення частини обвинувачення необґрунтованими.
На переконання колегії суддів, вказані вимоги судом першої інстанції були дотримані.
Суд, проаналізувавши усі докази на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, підтверджених доказами, дослідженими у процесі судового розгляду й оціненими судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом і оцінюючи кожен доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності і взаємозв'язку, прийшов до висновку, що сформульоване органом досудового розслідування обвинувачення не знайшло свого підтвердження, адже досліджені докази вказували на відсутність умислу (прямого чи непрямого) у ОСОБА_7 на завдання потерпілому тяжкого тілесного ушкодження. Тому суд дійшов висновку, що в діях обвинуваченого мала місце необережність, внаслідок чого його дії були перекваліфіковані на ст.128 КК України.
Суд першої інстанції належним чином обґрунтував і мотивував свої висновки у вироку.
З вказаними висновками суду першої інстанції повністю погоджується колегія суддів, до того ж вони в повній мірі узгоджуються з рекомендаціями вказаними у п.26 постанови пленуму ВСУ №2 від 07.02.2003 «Про судову практику у справах про злочини проти життя та здоров'я особи».
З показів обвинуваченого випливало, що він не мав умислу наносити тяжке тілесне ушкодження потерпілому, і не передбачав, що від отриманого удару останній впаде і отримає тяжке тілесне ушкодження. Спростувати ці доводи неможливо. До того ж покази обвинуваченого узгоджувались з рештою досліджених доказів.
Апеляційна скарга може бути задоволена апеляційним судом у разі, якщо вона містить посилання на те, в чому полягає неправильність оскаржуваного вироку та містить визначені чинним процесуальним законом підстави для скасування або зміни оскаржуваного судового рішення судом апеляційної інстанції. Лише за об'єктивного підтвердження таких підстав можливе скасування оскаржуваного вироку. В апеляційній скарзі потерпілий, фактично виражає незгоду із вироком суду, і не спростовують об'єктивними даними висновки місцевого суду.
Доводи потерпілого на предмет того, що удар йому було нанесено в життєво важливий орган, в жодному випадку не свідчить про наявність умислу (прямого чи непрямого) щодо спричинення йому тяжкого тілесного ушкодження.
Крім того, з позиції потерпілого і його представника, яка була озвучена під час апеляційного розгляду випливало, що апеляційне оскарження вироку обумовлено переважно збільшенням розміру моральної і матеріальної шкоди в результаті отриманого тілесного ушкодження.
Колегія суддів вважає необхідним з цього приводу зазначити, що форма вини обвинуваченого в цьому випадку має другорядне значення для визначення розміру відшкодування і носить опосередкований характер, тоді як в першу чергу вирішальним є наявність самої вини, яка виражена у формі необережності і наслідків. Потерпілий не позбавлений можливості звернутися з відповідним позовом в порядку цивільного судочинства.
Підстави для скасування вироку через наведені апелянтом обставини відсутні.
Порушень кримінального й кримінального процесуального законодавства, що тягнуть скасування вироку, при апеляційному розгляді справи, також не встановлено.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів
апеляційну скаргу потерпілого ОСОБА_9 залишити без задоволення.
Вирок Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 15 січня 2018 року щодо ОСОБА_7 , залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Судді
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4