Справа № 305/1660/17
Іменем України
27 травня 2019 року м. Ужгород
Закарпатський апеляційний суд у складі :
судді-доповідача: Готри Т.Ю.,
суддів: Собослоя Г.Г., Кондора Р.Ю.,
з участю секретаря судових засідань: Юрочко А.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третьої особи приватного нотаріуса Рахівського районного нотаріального округу Закарпатської області Маріна Алли Степанівни про визнання правочинів недійсними, за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 22 листопада 2018 року, повний текст складено 03.12.2018, ухвалене суддею Тулик І.І.,
У жовтні 2017 року ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третьої особи приватного нотаріуса Рахівського районного нотаріального округу Закарпатської області Маріна А.С. про визнання правочинів недійсними.
Позов обґрунтовано тим, що згідно з державного акту на право приватної власності на землю серії НОМЕР_1 від 21.07.1997 їй належали на праві приватної власності земельна ділянка площею 0,08 га по АДРЕСА_1 з цільовим призначенням для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), та земельна ділянка площею 0,18 га по АДРЕСА_2 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства.
9 квітня 2016 року між нею та ОСОБА_2 були укладені нотаріально посвідчені договори дарування вказаних земельних ділянок, хоча насправді вона вважала, що укладає договори довічного утримання, оскільки про це була попередня домовленість із відповідачем. Після укладення договорів ОСОБА_2 декілька місяців забезпечував її продуктами харчування, ліками тощо.
Посилалася, що уклала договори дарування внаслідок обману і помилки, оскільки неправильно сприйняла фактичні обставини, бо є особою похилого віку, постійно хворобливою особою, одинокою і потребуючою сторонньої допомоги, а тому ОСОБА_2 , який є її сусідом, обіцяв здійснювати за нею довічний догляд.
На підставі наведеного, просила визнати недійсними зазначені вище договори дарування земельних ділянок, оскільки на час їх укладення вони не відповідали її внутрішньої волі щодо правової природи і змісту правочинів. Одночасно просила вирішити і питання про судові витрати у вигляді сплати судового збору.
Рішенням Рахівського районного суду від 22.11.2018 у задоволенні позову ОСОБА_3 (правонаступник ОСОБА_1 ) до ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог приватний нотаріус Рахівського районного нотаріального округу Маріна А.С. про визнання правочинів недійсними відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просила зазначене судове рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити її позов повністю з одночасним вирішенням питання про судові витрати по сплаті судового збору.
Скарга обґрунтована тим, що 09.04.2016 ОСОБА_1 під впливом обману і помилки уклала нотаріально посвідчені договори дарування належних їй на праві приватної власності земельних ділянок відповідачу ОСОБА_2 , замість договорів довічного утримання. Зважаючи на те, що їй не було роз'яснено змісту цих правочинів, а через свій похилий вік, стан здоров'я, хворобу, одинокість, потребу в сторонньому догляді та наявну домовленість з ОСОБА_2 , який є сусідом і надавав їй матеріальну допомогу, вважала, що укладає саме договори довічного утримання.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_3 , як безпідставної та необґрунтованої, а оскаржуване судове рішення залишити без змін.
Сторони у судове засідання не з'явилися, хоча про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином, а тому їх неявка згідно з ч.2 ст.372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, апеляційний суд уважає, що скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.
Відповідно до пункту 9 частини 1 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Згідно з частинами 1 і 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Судом установлено, що на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії НОМЕР_1 , виданого згідно з рішенням Верхньоводянської сільської ради від 24.04.1997, за актовим записом № 60 від 21.07.1997, ОСОБА_1 стала власником земельних ділянок площею 0,18 га і 0,08 га /а.с. 7/.
Відповідно до нотаріально посвідчених приватним нотаріусом Рахівського районного нотаріального округу Маріна А.С. договорів дарування земельної ділянки від 09.04.2016 за реєстрованими номерами 530 і 531, ОСОБА_1 подарувала ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,18 га по АДРЕСА_2 , кадастровий номер НОМЕР_2 , з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, та земельну ділянку площею 0,08 га по АДРЕСА_1 , кадастровий номер НОМЕР_3 , з цільовим призначенням для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) /а.с. 8-13/.
Згідно з частинами першою - третьою, п'ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до вимог частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Вирішуючи спір про визнання угоди недійсною суд з'ясовує наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.
За змістом частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Правилами статті 717 ЦК України встановлено, що за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Виходячи зі змісту статей 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повну уяву не лише про предмет договору, а й досягли згоди про всі його істотні умови.
Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.
Підстави позову про вчинення договору внаслідок помилки, а також водночас під впливом обману, передбачені статтями 229 і 230 ЦК України, є взаємовиключними, оскільки предмет доказування кожної з обставин, на яку посилається на підтвердження своїх доводів позивач, передбачає встановлення відмінних за правовою природою юридичних фактів. Отож, судом першої інстанції правильно встановлено відповідно до матеріалів справи, що підставою позову про визнання зазначених правочинів недійсними і предметом доказування слугувала саме помилка, передбачена ст.229 ЦК України, а не обман згідно ст.230 ЦК України.
Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України). Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.
Укладаючи оспорювані договори дарування ОСОБА_1 і ОСОБА_2 власноручними підписами (цей факт не заперечувався ними) стверджували, що: - вони не визнані недієздатними чи обмежено дієздатними; - їх волевиявлення є вільним і усвідомленим та відповідає внутрішній волі; - умови договорів зрозумілі і відповідають реальній домовленості сторін; - ці договори не носять характеру мнимої та удаваної угоди; - вчиненні без будь-якого примусу чи насильства, як фізичного, так і морального; - їм зрозуміла суть правочинів, зміст яких роз'яснено нотаріусом у повному обсязі і прочитано їм уголос; - договори повністю ними прочитано особисто (преамбула та пункти 1.1, 3.6, 3.8, 3.9, 4.1 договорів дарування).
Згідно з вимогами частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених цим Кодексом.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивач не довела належними та допустимими доказами наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття ОСОБА_1 фактичних обставин під час укладення оспорюваних правочинів, які б уплинули на її волевиявлення, зокрема через похилість віку, загальну хворобливість, потребу в сторонньому догляді, домовленості тощо.
З урахуванням наведеного, апеляційний суд дійшов переконання, що доводи апеляційної скарги є необґрунтованими.
Отже, колегія суддів визнає, що відповідно до статті 375 ЦПК України апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення без змін.
За приписами статті 141 ЦПК України судові витрати слід покласти на позивача ОСОБА_1 (правонаступника ОСОБА_3 ).
Керуючись статтями 374, 375, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 22 листопада 2018 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду на протязі тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 4 червня 2019 року.
Суддя-доповідач ____________ Т.Ю. Готра
Судді ____________ Р.Ю. Кондор
____________ Г.Г. Собослой