Справа № 459/872/18 Головуючий у 1 інстанції: Рудаков Д.І.
Провадження № 22-ц/811/1711/18 Доповідач в 2-й інстанції: Шеремета Н. О.
Категорія:27
27 травня 2019 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Шеремети Н.О.
суддів: Крайник Н.П., Цяцяка Р.П.
секретаря: Куцика І.Б.
з участю: представника ПАТ КБ «Приват Банк» - Гнатишака
О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «Приват Банк» на рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 08 серпня 2018 року, -
ОСОБА_1 звернувся з позовом до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приват Банк» про стягнення на його користь 2000.00 доларів США неповернутого депозиту по договору № SAMDNWFD0071447155901 від 13.01.2017 року, 151,67 доларів США відсотків, передбачених по договору № SAMDNWFD0071447155901 від 13.01.2017 року за період з 13.01.2017 року по 14.03.2018 року, 96 455,31 грн. пені за прострочення повернення цього вкладу за період з 18.01.2018 року по 19.03.2018 року включно.
Позовні вимоги обґрунтовував тим, що 13.01.2017 року між ним та відповідачем було укладено договір № SAMDNWFD0071447155901, відповідно до умов якого ним внесено на депозит 2000.00 доларів США, термін дії вказаного договору - до 14.07.2017 року, дію договору продовжено автоматично на підставі п.15 вищевказаного договору до 17.01.2018 року. Відповідно до п.21 зазначеного договору він, маючи право протягом 5 календарних днів після дати закінчення строку вкладу з 17.01.2018 року до 21.01.2018 року отримати вклад, 17.01.2018 року звернувся у відділення ПАТ КБ «Приват Банк» за адресою: м. Червоноград, вул. Корольова, 14а, прим.59 для отримання коштів, однак у видачі внесених на депозит коштів та відсотків за користування ними, йому, як вважає позивач, безпідставно було відмовлено.
Рішенням Червоноградського міського суду Львівської області від 08 серпня 2018 року позов задоволено частково.
Стягнуто з Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 :
- 2 000,00 доларів США неповернутого депозиту по договору № SAMDNWFD0071447155901 від 13.01.2017 року;
- 151,01 доларів США відсотків, передбачених по договору № SAMDNWFD0071447155901 від 13.01.2017 року за період з 13.01.2017 року по 14.03.2018 року;
- 65,17 доларів США пені за прострочення повернення цього вкладу за перід з 18.01.2018 року по 19.03.2018 року включно, що становить станом на 19.03.2018 року становить 1 717,44 грн.
Стягнуто з Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на користь Державної судової адміністрації України 583,96 грн. судового збору.
Стягнуто з Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 1 233,50 грн. витрат на правову допомогу.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Рішення в апеляційному порядку оскаржило АТ КБ «Приватбанк», в апеляційній скарзі зазначає, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, таким, що не відповідає нормам матеріального та процесуального права. Зокрема зазначає, що позивач не подавав до Банку заяву про припинення дії договору №SAMDNWFD0071447154501 від 13.01.2017 року, тому договір пролонгований та продовжує свою дію, а отже права та інтереси позивача не порушені, а відтак вимоги про стягнення з відповідача 2000 доларів США є передчасними та необґрунтованим. Також зазначає, що суд першої інстанції безпідставно взяв до уваги копію заяви ОСОБА_1 , датовану 17.01.2018 року, оскільки вона не містить відмітки про отримання її Банком, суду не надано доказів надіслання такої заяви засобами поштового зв'язку. Апелянт покликається на те, що наданий позивачем акт від 17.01.2018 року про вручення заяви ОСОБА_1 представникам Червоноградського ЗРУ ПАТ КБ «Приватбанк», не підтверджує передачу вищевказаної заяви Банку, оскільки з акту не вбачається хто та коли отримав таку заяву, інших доказів отриманням Банком заяви немає. Суд першої інстанції не звернув уваги на умову договору про те, що первісна відсоткова ставка встановлена договором у розмірі 6,5 % річних, проте оскільки договір після закінчення строку був пролонгований на новий строк, тому відсоткова ставка була змінена на ту, яка діяла на момент пролонгації договору 2,75%. Таким чином, позивачем не доведено, що під час продовження дії договору діяла саме первісна відсоткова ставка. Також, зазначає, що суд першої інстанції помилився при розрахунку суми пені та неправильно визначив поняття та суму вартості послуги, відсоткову ставку, період стягнення, тому вважають, що стягнення з Банку коштів є незаконним та необґрунтованим. Враховуючи наведене просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, а в решті рішення суду залишити без змін.
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представника АТ КБ «Приват Банк» Гнатишака О.В. на підтримання доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ч.1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч.3 ст. 3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно ч.ч. 1,2 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
Відповідно ч.3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно ч.1-4 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно ч.6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно ч.1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Судом першої інстанції встановлено, що 13 січня 2017 року між сторонами у справі було укладено договір № SAMDNWFD0071447155901 (далі - договір) вклад "Стандарт" строковий на 6 міс., початкова сума вкладу 2 000,00 доларів США, вклад на 6 місяців до 13 липня 2017 року включно, період нарахування процентів за вкладом 1 місяць, на суму вкладу нараховуються проценти за ставкою 6,5 % річних.
Відповідно до умов договору (п.п. 14-19) вклад було продовжено на новий строк, який закінчився 15 січня 2018 року (з урахуванням п. 21 договору).
У п. 20 договору сторони погодили, що дострокове повернення вкладу не передбачено.
Позивач, підписавши даний договір підтвердив, що ознайомлений з умовами продовження вкладу, та з тим, що дострокове повернення вкладе не передбачено.
Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ст. 525 цього Кодексу одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Згідно із ст. 627 ЦК України відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.
Частиною 1 ст. 1058 ЦК України передбачено, що за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
За приписами ст. 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). Договором може бути передбачено внесення грошової суми на інших умовах її повернення. За договором банківського вкладу на вимогу банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника. Умова договору банківського вкладу на вимогу про відмову від права на одержання вкладу на першу вимогу є нікчемною. За договором банківського строкового вкладу банк зобов'язаний видати вклад та нараховані проценти за цим вкладом із спливом строку, визначеного у договорі банківського вкладу. Повернення вкладникові банківського строкового вкладу та нарахованих процентів за цим вкладом на його вимогу до спливу строку або до настання інших обставин, визначених договором, можливе виключно у випадках, якщо це передбачено умовами договору банківського строкового вкладу. Якщо вкладник не вимагає повернення суми строкового вкладу зі спливом строку, встановленого договором банківського вкладу, або повернення суми вкладу, внесеного на інших умовах повернення, після настання визначених договором обставин договір вважається продовженим на умовах вкладу на вимогу, якщо інше не встановлено договором.
З огляду на визначення договору банківського вкладу, закріплене в ЦК України та інших нормативно-правових актах, банківський вклад (депозит) - це кошти в готівковій або безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку, які підлягають виплаті вкладнику відповідно до законів України та умов договору (ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність").
Договір банківського вкладу є реальним, оплатним договором і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми (вкладу).
Тлумачення умов договору, а саме п.п. 14-19 дає підстави для висновку, що сторонами було погоджено змішаний порядок продовження вкладу на новий строк.
Так, Банк має право заперечувати проти продовження строку вкладу (п. 18), або після його закінчення перерахувати кошти з депозиту на Ваш вклад "до запитання" (п. 14). Якщо Банк не перерахував кошти з депозиту на Ваш вклад "до запитання", то вклад автоматично продовжується ще на один строк, який також може продовжуватись неодноразово (п. 16). За загальним правилом, передбаченим в п. 17 договору, продовження вкладу здійснюється без оформлення додаткових угод до договору.
Відповідно до абз. 2 п. 1.1. Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валюта (далі - Інструкція), затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 492, вона регулює правовідносини, що виникають під час відкриття банками, їх відокремленими підрозділами, які здійснюють банківську діяльність від імені банку, та філіями іноземних банків в Україні (далі - банки), зокрема, поточних і вкладних (депозитних) рахунків у національній та іноземних валютах суб'єктам господарювання, фізичним особам, іноземним представництвам, нерезидентам-інвесторам, ініціативній групі з проведення всеукраїнського референдуму (далі - клієнти).
Згідно з п. 20.7. Інструкції вкладні (депозитні) рахунки клієнтів у разі залучення строкових вкладів закриваються після закінчення строку зберігання вкладу та повернення коштів вкладнику. У разі залучення вкладу на умовах його видачі на першу вимогу вкладний (депозитний) рахунок закривається після повернення коштів вкладнику.
Пунктом 20.8. Інструкції (на яку посилається скаржник в апеляційній скарзі) передбачено умови для дострокового розірвання дії договору банківського вкладу або повернення частини вкладу за бажанням вкладника - фізичної особи.
Як погодили сторони в п. 21 договору, вкладник (позивач) може повернути вклад протягом 5 календарних днів після дати закінчення кожного строку вкладу. Дія договору припиняється після виплати усієї суми вкладу разом із процентами, належними відповідно до умов договору. Якщо закінчення строку вкладу припадає на вихідний день, то виплата суми вкладу здійснюється в перший робочий для Банку день.
Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, який безспірно встановив те, що позивач, 17 січня 2018 року, тобто, після закінчення строку дії депозитного договору, звертався до відділення банку з приводу виплати коштів, внесених на депозит та процентів за користування цими коштами згідно з умовами договору № SAMDNWFD0071447155901 від 13.01.2017 року, укладеного між позивачем та відповідачем.
Положеннями ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).
У зв'язку із чим, колегія суддів приходить до висновку, що вирішуючи позовні вимоги про повернення суми депозиту, районний суд, з огляду на те, що відповідачем не доведено зміну виду банківського вкладу (із строкового на вклад на вимогу), та не заперечено проти продовження вкладу, а також те, що умовами договору, укладеного між сторонами не передбачено для повернення вкладу подання вкладником (позивачем) будь-яких заяв з цього питання, і встановивши факт звернення позивача до банку з приводу повернення вкладу, та його неповернення, станом на час розгляду справи в суді, прийшов до вірного висновку про задоволення цих позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги про те, що договір є пролонгованим, а відтак вимога про повернення вкладу є передчасними, не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду та не відповідають дійсним обставинам справи. Також необґрунтованим є посилання в апеляційній скарзі на недотримання позивачем вимог п. 20.8 Інструкції, оскільки такий регулює питання дострокового розірвання дії договору банківського вкладу або повернення частини вкладу, а таких позовних вимог не пред'явлено.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Звертаючись до суду із вказаною позовною заявою, позивач також просив стягнути з відповідача відсотки по договору за період з 13.01.2017 року по 14 березня 2018 року.
Ухвалюючи рішення про задоволення цих позовних вимог, районний суд, керуючись положеннями ст. 625 ЦК України, застосував не розмір відсотків визначений цією статтею, а розмір ставки процентів на суму складу, передбачену договором. При цьому суд зіслався на правову позицію викладену у постанові Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-2129цс16.
Проте повністю з такими висновками суду погодитись не можна.
Відповідно до ч. 5 ст. 1061 ЦК України проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав.
Порядок виплати процентів за вкладом передбачено п. 3 договору. Так, після закінчення кожного цілого місяця, що минув з моменту укладення договору, в перший робочий день, наступний за датою оформлення договору, після 15:00 проценти нараховані за вкладом зараховуються на картку/рахунок.
Позивачем не надано доказів, що відповідачем не виконано зобов'язання щодо зарахування на його картку/рахунок процентів за договором, за період з дати укладення такого (13 січня 2017 року) до дати пред'явлення вимоги про повернення вкладу (17 січня 2018 року). Відтак, така вимога не доведена позивачем, тому в її задоволенні слід відмовити.
Виходячи із змісту ст. 1061 ЦК України у зв'язку із закінченням строку дії договору будь-які нарахування, передбачені договором припиняються. Норми чинного законодавства України не передбачають можливість нарахування передбачених договором відсотків поза межами строку його дії (правовий висновок викладений в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 307/955/17, провадження № 61-8150св18).
В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Оскільки умовами укладеного договору не передбачено іншого розмір відсотків, стягненню з відповідача підлягають три відсотки річних, нараховані на суму боргу за вкладом, з моменту звернення вкладника із вимогою про повернення вкладу до часу, визначеного самим позивачем.
До стягнення підлягає сума в розмірі 9,20 доларів США, обрахунок якої проведено так: 2 000 доларів США (сума вкладу) х 3 % (відсотки річних визначені законом) : 365 днів х 56 календарних днів (період з 17 січня 2018 року по 14 березня 2018 року).
Щодо посилання в оскаржуваному рішенні на правовий висновок, який міститься у постанові Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-2129цс16, то колегія суддів приходить до його безпідставності з огляду на таке.
В даній постанові міститься правовий висновок про те, що відсотки річних, передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України, підлягають застосуванню до порушеного грошового зобов'язання, складовою якого, зокрема, є також нараховані проценти за користування кредитними коштами, строки сплати яких передбачено договором.
При цьому судом першої інстанції помилково утотожнено проценти за договором, як складову грошового зобов'язання, у разі невиконання якого підлягає застосуванню ч. 2 ст. 625 ЦК України, та проценти, як самостійний вид відповідальності за невиконання грошового зобов'язання, а також проценти, як плата за користування коштами.
Відтак, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги у цій частині вирішення позовних вимог є частково обґрунтованими.
У позовній заяві позивач також просив стягнути з відповідача 96 455,31 грн. пені за прострочення повернення цього вкладу за період з 18 січня 2018 року по 19 березня 2018 року включно.
Оскаржуваним рішенням вказані позовні вимоги задоволено частково, стягнуто на користь позивача 65,17 доларів США, що станом на 19 березня 2018 року становить 1 717,44 грн., рішення у цій частині вирішення позовних вимог позивачем не оскаржується.
Стягуючи з відповідача пеню, місцевий суд, виходячи з положень Закону України "Про захист прав споживачів", яким визначено розмір пені, обрахував розмір такої, виходячи з вартості послуги за один рік, яка визначається на рівні процентної ставки за договором.
Такі мотиви суду відповідають правовому висновку, викладеному в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі № 759/13827/15, провадження № 61-5543св18, на яку посилається скаржник в апеляційній скарзі.
Однак, при проведенні розрахунку пені, судом було допущено помилку, що узгоджується з висновками Верховного Суду викладеними в ухвалі від 31 липня 2018 року у справі № 759/13827/15.
Так, здійснюючи розрахунок, місцевий суд у застосованій формулі цифри 0,0178082 помилково врахував як число, а не як відсоток від вартості послуги, внаслідок чого неправильно визначив розмір пені, який при правильному розрахунку становить 0,65 долара США (0,0178082 % х 3 % х 2 000 доларів США х 61 день.
Наведені щодо цього доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу, та знайшли своє підтвердження в ході апеляційного розгляду.
Вирішуючи питання про стягнення з відповідача частини витрат на професійну правничу допомогу, районним судом обґрунтовано взято до уваги положення ст.ст. 137, 141 ЦПК України, а також відсутність документально підтвердженого клопотання відповідача про зменшення розміру таких витрат.
Доводи апеляційної скарги у цій частині, вірних висновків суду не спростовують.
Відповідно до п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування обставин,що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п.2 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 376, 381- 384 ЦПК України, суд, -
апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приват Банк» - задовольнити частково.
Рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 08 серпня 2018 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення відсотків та пені змінити, зменшивши розмір стягнутих відсотків за період з 17.01.2018 року до 14.03.2018 року до 9,20 доларів США, та розмір пені за прострочення повернення грошового вкладу за період з 18.01.2018 року по 19.03.2018 року включно з 65,17 доларів США до 0,65 долара США, а також змінити мотивувальну частину рішення в частині цих вимог, в редакції цієї постанови.
В іншій частин рішення суду залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Постанова складена 04.06.2019 року.
Головуючий: Шеремета Н.О.
Судді: Крайник Н.П.
Цяцяк Р.П.