10 березня 2010 р. № 48/128
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Божок В.С.- головуючого,
Костенко Т.Ф.,
Коробенко Г.П.
розглянувши матеріали касаційної скаргиЗакритого акціонерного товариства "Компанія Росток"
на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 02.12.2009
у справігосподарського суду м. Києва
за позовомВідкритого акціонерного товариства "Страхова компанія "Універсальна"
доЗакритого акціонерного товариства "Компанія Росток"
простягнення 2863514,47 грн.
за зустрічним позовомЗакритого акціонерного товариства "Компанія Росток"
до Відкритого акціонерного товариства "Страхова компанія "Універсальна"
пророзірвання договору оренди та стягнення 3269126,31грн.
в судовому засіданні взяли участь представники:
від позивача:не з'явилися
від відповідача:Бородкін Д.І. -дов. № 1234-06 від 02.11.2009
Рішенням від 14.08.2009 господарського суду м. Києва первісні позовні вимоги задоволено частково.
Стягнено з ЗАТ "Команія Росток" на користь ВАТ "Страхова компанія "Універсальна" - 1582145,59 грн. відшкодування витрат на поліпшення орендованого приміщення, 427122,96 грн. сплачених в якості авансового платежу за договором, 20092,68 грн. витрат зі сплати державного мита та 82,80 грн. витрат зі сплати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
В іншій частині первісних позовних вимог відмовлено.
Провадження в частині зустрічних позовних вимог ЗАТ "Компанія Росток" про розірвання договору припинено, в зв'язку з відсутністю предмету спору.
В іншій частині зустрічних позовних вимог відмовлено.
Постановою від 02.12.2009 Київського апеляційного господарського суду рішення від 14.08.2009 господарського суду М. Києва залишено без змін.
Судові рішення мотивовані тим, що відповідно ст. 778 Цивільного кодексу України наймач може поліпшити річ, яка є предметом договору найму, лише за згодою наймодавця. Якщо поліпшення речі зроблено за згодою наймодавця, наймач має право на відшкодування вартості необхідних витрат або на зарахування їх вартості в рахунок плати за користування річчю.
Позивачем проведенні поліпшення орендованого приміщення з дозволу відповідача.
Не погоджуючись з судовими рішеннями ЗАТ "Компанія Росток" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою і просить судові рішення скасувати, посилаючись на те, що господарськими судами порушені норми матеріального та процесуального права, зокрема, ст. ст. 6,22,526,527,530,607, 610,627, 654, 778 Цивільного кодексу України, ст.ст. 193, 225 Господарського кодексу України, ст.ст. 33,35,38 Господарського процесуального кодексу України.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при винесенні оспорюваного судового акта, знаходить необхідним касаційну скаргу задовольнити частково.
Господарським судом встановлено, що 12.05.2008 ЗАТ "Компанія Росток" (орендодавець) та ВАТ "Страхова компанія "Універсальна" (орендар) уклали договір №73 про оренду приміщень, за умовами якого орендодавець зобов'язався передати в орендне користування (платне) службово-побутові приміщення, загальною площею 2 318,8 кв.м. за адресою: м. Київ, бульвар І. Лепса, 4.
01.09.2008 сторони підписали додаткову угоду №1 до договору, якою внесли зміни до договору, в результаті яких орендодавець зобов'язався передати об'єкт, який відповідає усім протипожежним та санітарним нормам оренди орендарю не пізніше 15.08.2008, підписавши при цьому відповідний акт прийому - передачі.
Додатком 3 до договору № 73 від 12.05.2008 сторонами визначено перелік будівельних робіт, які мають бути виконані орендодавцем для базового стану приміщень при підписанні акту прийому-передачі.
19.05.2008 сторонами підписано акт прийому-передачі приміщень для їх облаштування орендарем під свої потреби. Даний акт не є підставою для нарахування орендної плати за договором оренди № 73 від 12.05.2008. Цим актом орендодавець надав орендарю дозвіл на залучення підрядних організацій для виконання ними необхідних супутніх робіт.
Пунктом п.7.1 договору сторони визначили, що орендна плата нараховується з 15.07.2008, але не раніше підписання повноважними представниками сторін акту прийому-передачі.
08.10.2008 орендар та орендодавець підписали додаткову угоду № 2 до договору оренди, в якій сторони домовились, що орендодавець приймає на себе зобов'язання передавати орендарю приміщення для проведення в них робіт підрядниками останнього в строки, визначені у п. 1 додаткової угоди № 2.
Листом №04-61/770 від 23.12.2008 ВАТ "Страхова компанія "Універсальна" повідомило ЗАТ "Компанія Росток" про дострокове розірвання договору оренди, відповідно п. 9.11 договору, яким передбачено, що сторони попереджають один одного про дострокове припинення договору за один місяць до дати, з якої договір вважають розірваним.
Листом № 55-06 від 19.01.2009 ЗАТ "Компанія Росток" погодилось на розірвання договору оренди з 06.01.2009.
Згідно з ч.1 ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Пунктом 9.9 договору оренди № 73 від 12.05.2008 сторони обумовили, що договір може бути розірваний (із дотриманням вимог, передбачених пунктом 9.11 цього договору в таких випадках, зокрема, за рішенням однієї зі сторін з передачею за актом приміщень і устаткування в справному стані. Отже, умовною розірвання договору є передача приміщення за актом .
Однак, в матеріалах справи такий акт відсутній і цьому не надано належної правової оцінки.
Задовольняючи позовні вимоги суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідач порушив договірні зобов'язання, у зв'язку з чим позивач не міг використовувати приміщення за призначенням, позивач погодив з відповідачем необхідність виконання ремонтно-будівельних робіт з поліпшення орендованого приміщення, позивач довів завдані йому збитки. Однак, зазначені висновки судів є передчасними з огляду на наступне.
Цивільне законодавство базується на принципі обов'язкового виконання сторонами зобов'язань за договором. За загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до приписів ч.2 ст. 651 вказаного Кодексу договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. З правового аналізу вказаної норми вбачається, що підставою зміни або розірвання договору за рішенням суду на вимогу однієї із сторін договору є істотне порушення договору другою стороною. Оцінка порушення договору, як істотного, здійснюється судом з урахуванням того, що істотність порушення визначається виключно за об'єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору.
В ході розгляду справи, судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач з приводу проведення ремонтно-будівельних робіт, щодо поліпшення орендованого приміщення, звертався до відповідача за погодженням. Зазначене підтверджується додатком № 3 та додатковими угодами №№ 1,2 до договору №73 від 12.05.2008.
Відповідно ст. 778 Цивільного кодексу України наймач може поліпшити річ, яка є предметом договору найму, лише за згодою наймодавця. Якщо поліпшення речі зроблено за згодою наймодавця, наймач має право на відшкодування вартості необхідних витрат або на зарахування їх вартості в рахунок плати за користування річчю.
Однак, попередні судові інстанції не надали належної правової оцінки п.3 акту приймання-передачі приміщення для їх облаштування орендарем під свої потреби від 19.05.2008, яким сторони обумовили, що роботи по облаштуванню приміщень під потреби орендаря його підрядними організаціями повністю фінансується орендарем.
Тобто, господарським судам необхідно було встановити наявність чи відсутність погодженого кошторису, в якому були б визначенні види, обсяг, вартість робіт та їх фінансування.
Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, у тому числі і відшкодування збитків. Відшкодування збитків передбачено і ст. 224 Господарського кодексу України, якою встановлено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.
За ст. 22 Цивільного кодексу України, збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Положеннями ст. 623 Цивільного кодексу України унормовано, що боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.
Необхідною умовою для відшкодування збитків є наявність між сторонами укладеного договору, порушення зобов'язань за яким завдає збитки та наявність складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина порушника. Проте, під час здійснення судового провадження ані судом першої ані судом апеляційної інстанції не взято до уваги, що для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків необхідна наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення. За відсутності хоча б одного з визначених елементів цивільна відповідальність не настає.
Таким чином, позов про стягнення збитків, судами розглянуто без встановлення наявності повного складу цивільного правопорушення, що має значення для правильного вирішення спору. Господарськими судами попередніх інстанцій, крім того, не встановлено на основі яких розрахунків позивачем визначена сума збитків.
Розмір вказаних витрат має бути доведено у відповідності до вимог ст. ст. 32,34 Господарського процесуального кодексу України певними документами, а саме -затвердженою проектно-кошторисною документацією, актами виконаних робіт, первинними бухгалтерськими документами, які свідчили б про оплату будівельних робіт та придбаних будівельних матеріалів.
Проте, в порушення зазначених норм та ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарські суди першої та апеляційної інстанції не надали будь-якої оцінки доказам, які містять відомості щодо фактичних витрат орендаря на проведення ремонтно-будівельних робіт орендованого за договором № 73 майна, а обмежились лише посиланням на укладенні договори орендарем щодо виконання робіт. Висновок експерта щодо встановлення поліпшень, які є від'ємними, а які є не від'ємними у розумінні ст. ст. 41 та 42 Господарського процесуального кодексу України у матеріалах справи відсутній.
Господарські суди не врахували, що відповідно до ст. 41 Господарського процесуального кодексу України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.
Тобто, господарські суди у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування у справі, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування; якщо наявні у справі докази є суперечливими і їх оцінку господарський суд не може здійснити без відповідної судової експертизи, суд має призначити у справі таку судову експертизу, а не робити самостійно висновки щодо зроблених позивачем поліпшень орендованого приміщення на предмет від'ємних чи невід'ємних поліпшень, а також про їх розмір.
Господарські суди в порушення вимог Господарського процесуального кодексу України взяли на себе функції експерта, а рішення у справі було прийнято без з'ясування суттєвих для правильного вирішення спору обставин.
На підставі викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що спір розглянуто судами першої та апеляційної інстанцій без дослідження в повному обсязі обставин справи та норм чинного законодавства, що є порушенням принципу всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності та призвело до прийняття рішень з помилковим застосуванням норм права.
Зважаючи на те, що відповідно зі ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, тому рішення та постанова у справі підлягають скасуванню, а справа передачі на новий розгляд господарському суду.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у пункті 1 постанови від 29.12.1976 № 11 "Про судове рішення", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
При новому розгляді справи принагідно повно та всебічно вияснити всі обставини справи, дати їм належну правову оцінку та постановити законне та обґрунтоване рішення.
На підставі викладеного, керуючись ст. 1115, ст. 1119 - ст.11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу задовольнити частково.
Постанову від 02.12.2009 Київського апеляційного господарського суду та рішення від 14.08.2009 господарського суду м. Києва зі справи № 48/128 скасувати.
Справу направити на новий розгляд до господарського суду м. Києва.
Головуючий В.С. Божок
Судді Т.Ф. Костенко
Г.П.Коробенко