02 березня 2010 р.
№ 37/103-09
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Муравйова О.В. -головуючого
Полянського А.Г.
Фролової Г.М.
за участю представників:
позивачане з'явились (про час та місце судового засідання повідомлені належним чином)
відповідачівне з'явились (про час та місце судового засідання повідомлені належним чином)
третіх осібне з'явились (про час та місце судового засідання повідомлені належним чином)
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргуЗакритого акціонерного товариства "Хлібзавод "Салтівський"
на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 23.11.2009 року
у справі№ 37/103-09 господарського суду Харківської області
за позовомХарківської міської ради
до- Закритого акціонерного товариства "Хлібзавод "Салтівський"
- Фізичної особи -підприємця ОСОБА_4
треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача- Управління земельних відносин Харківської міської ради
- Комунальне підприємство "Харківське міське бюро технічної інвентаризації"
провизнання договору недійсним, зобов'язання звільнення та повернення земельної ділянки
Харківська міська рада звернулась до господарського суду Харківської області з позовом до Закритого акціонерного товариства "Хлібзавод "Салтівський", Фізичної особи -підприємця ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу нежитлової будівлі літ. "Б-1" площею 101,2 кв.м. по АДРЕСА_1, реєстровий №847 від 16.05.2007 року недійсним; зобов'язання Закритого акціонерного товариства "Хлібзавод "Салтівський" звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 0,0110 га по АДРЕСА_1 у місті Харкові шляхом знесення самочинно побудованої споруди та провернути її Харківській міській раді у стані, придатному для подальшого використання; зобов'язання Приватного підприємця ОСОБА_4 повернути земельну ділянку площею 0,0110 га по АДРЕСА_1 у місті Харкові Харківській міській раді до комунальної власності територіальної громади міста Харкова, кадастровий номер 630705002 у стані, придатному для подальшого використання шляхом складання акта приймання-передачі.
Позивач надав уточнення позовних вимог та просить уточнити адресу спірної будівлі, а саме: замість АДРЕСА_1, читати АДРЕСА_1.
Позовні вимоги обґрунтовані, зокрема, тим, що, незаконність набуття права власності підтверджена ухвалою суду, яка набрала законної сили; оскільки ОСОБА_4 не було набуто право власності на нерухоме майно, то останній не набув прав на володіння та розпорядження ним; право користування спірною земельною ділянкою в установленому порядку не оформлено.
Рішенням господарського суду Харківської області від 28.09.2009 року (суддя Бринцев О.В.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 23.11.2009 року (судді: Шепітько І.І. - головуючий, Камишева Л.М., Терещенко О.І.) по справі № 37/103-09 господарського суду Харківської області позов задоволено повністю. Визнано договір купівлі-продажу нежитлової будівлі літ. “Б-1” площею 101,2 кв.м. по АДРЕСА_1, реєстровий № 847 від 16.05.2007р., укладений між ОСОБА_4 та Закритим акціонерним товариством “Хлібзавод "Салтівський" недійсним. Зобов'язано Закрите акціонерне товариство “Хлібзавод "Салтівський" звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 0,0110 га по вул. АДРЕСА_1, у м. Харкові шляхом знесення самочинно побудованої споруди та повернути її Харківській міській раді у стані придатному для подальшого використання. Зобов'язано Фізичну особу - підприємця ОСОБА_4 повернути земельну ділянку площею 0, 0110 га по АДРЕСА_1 у м. Харкові Харківській міській раді до комунальної власності територіальної громади міста Харкова кадастровий номер 630705002 у стані придатному для подальшого використання шляхом складання акта приймання-передачі. Стягнуто з Закритого акціонерного товариства “Хлібзавод "Салтівський" на користь Харківської міської ради 42,50 грн. державного мита та 69,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Мотивуючи судові рішення, господарські суди, зокрема, зазначають, що 2-м відповідачем без отримання дозвільних документів, без належним чином розробленої та погодженої проектної документації, було самочинно побудовано стаціонарну капітальну споруду -нежитлову будівлю магазину загальною площею 101,2 кв.м. Також судами встановлено, що 1-й відповідач користується земельною ділянкою площею 0,0110 га по АДРЕСА_1 у м. Харкові самовільно.
Не погоджуючиcь з постановою, Закрите акціонерне товариство “Хлібзавод "Салтівський" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову у справі скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити, мотивуючи касаційну скаргу доводами про порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, статті 215 Цивільного кодексу України. Зокрема, скаржником зазначено, що позивач не є стороною спірного договору, та у позовній заяві не визначив, яким чином порушені його права при укладанні спірного договору відповідачами. Крім того, ототожнивши поняття павільйону з продажу хліба з поняттям тимчасової споруди, суди прийшли до хибного висновку про порушення цільового призначення земельної ділянки та визнання споруди самочинним будівництвом.
Позивач надав відзив на касаційну скаргу, в якому просить постанову у справі залишити без змін, а касаційну скаргу -без задоволення.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши наявні матеріали справи та доводи, викладені у касаційній скарзі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Згідно статті 108 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України переглядає за касаційною скаргою (поданням) рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду.
Відповідно до вимог статті 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Як встановлено господарськими судами першої та апеляційної інстанції, рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради від 10.03.1999 року №218 ФОП ОСОБА_4 передано у тимчасове платне користування на умовах оренди земельну ділянку площею 0,001 га по АДРЕСА_1 для проектування, будівництва та експлуатації павільйонів по продажу хлібу в Дзержинському районі. Пунктом 4.3.2. зазначеного рішення 2-го відповідача зобов'язано отримати в міській інспекції Держархбудконтролю дозвіл на виконання будівельних робіт, які необхідно здійснити почергово: 1-черга до 01.09.1999 року; 2-черга до 01.12.1999 року.
Рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради від 07.03.2000 року № 249 внесено зміни до рішення міськвиконкому від 10.03.1999 року № 218 та пункт 4.3.2. викладено у новій редакції: отримати в міській інспекції Днржархбудконтролю дозвіл на виконання будівельних робіт, які необхідно здійснити почергово: 1-черга до 01.06.2000 року; 2-черга до 01.06.2001 року.
АДРЕСА_1 2000 року між виконавчим комітетом Харківської міської ради та ФОП ОСОБА_4, на підставі Рішення Виконкому Харківської міської ради від 10.03.1999 року № 218, був укладений договір оренди земельної ділянки №7010, відповідно до п. 1.1. якого 2-й відповідач прийняв в тимчасове платне користування на умовах оренди земельну ділянку за адресою: м. Харків, АДРЕСА_1, загальною площею 0,0095 га строком до 31.12.2004 року для проектування, будівництва та експлуатації павільйону по продажу хліба.
Рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради від 28.12.2002 року №1285 було затверджено акт державної технічної комісії про прийняття в експлуатацію 2-ої черги павільйонів по продажу хліба по АДРЕСА_1 ФОП ОСОБА_4 у Дзержинському районі, відповідно до якого павільйон введено в експлуатацію.
28 липня 2006 року рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова за ОСОБА_4 визнано право власності на магазин продовольчих товарів загальною площею 101,2 кв.м. по АДРЕСА_1.
Рішенням виконавчого комітету Дзержинської районної у м. Харкові ради від 05.09.2006 року № 133/12 зазначеній нежитловій будівлі-павільйону було присвоєно поштову адресу: вул. АДРЕСА_1, 1-А.
КП "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" на підставі рішення Дзержинського районного суду від 28.07.2006 року за 2-им відповідачем було зареєстровано право приватної власності на нежитлову будівлю, літ. "Б-1" загальною площею 101,2 кв.м. у м. Харкові по АДРЕСА_1.
16 травня 2007 року між ФОП ОСОБА_4 та ЗАТ "Хлібзавод "Салтівський" був укладений договір купівлі-продажу, зареєстрований за № 847, на підставі якого 2-ий відповідач передав у власність 1-му відповідачу нежитлову будівлю, літ. "Б-1" загальною площею 101,2 кв.м. у м. Харкові по АДРЕСА_1, що підтверджується Витягом КП "Харківського міське БТІ" про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 24.07.2007 року № 15338722.
Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 27.03.2008 року рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 28.07.2006 року по справі про визнання права власності за ОСОБА_4 скасовано та справу направлено на новий розгляд.
Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 13.08.2008 року позовну заяву ОСОБА_4 про визнання права власності на нерухоме майно - магазин продовольчих товарів по АДРЕСА_1 у м. Харкові залишено без розгляду.
20 березня 2009 року провідним спеціалістом відділу самоврядного контролю за використанням та охороною земель управління земельних відносин Харківської міської ради було обстежено земельну ділянку за адресою: м. Харків, АДРЕСА_1 і встановлено, що на зазначеній земельній ділянці, площею, орієнтовно 0,0110 га розміщено магазин по продажу продуктів харчування "Колосок", який використовується ЗАТ "Хлібозавод "Салтівський". Під час обстеження було запропоновано надати документи, що посвідчують право власності або право користування земельної ділянки, але запитувані документи надані не були, про що складено акт № 706/09 від 20.03.2009 року.
Як зазначено судами, 2-й відповідач на момент укладення договору купівлі-продажу не мав права на продаж спірного майна, оскільки воно є об'єктом самочинного будівництва, а не об'єктом права власності, а отже і не мав права укладати спірний договір купівлі-продажу, оскільки це суперечить вимогам статті 658 Цивільного кодексу України.
Також судами зазначено, що договір оренди земельної ділянки від 23.08.2000 року №7010 припинив свою дію з 01.01.2005 року, отже земельна ділянка мала бути повернута відповідачем-2 позивачеві до 01.02.2005 року. Невиконання цього обов'язку є порушенням прийнятих на себе відповідачем-2 зобов'язань. Таким чином, вимоги про примусове виконання ним своїх обов'язків за договором оренди земельної ділянки від 23.08.2000 року №7010 в частині повернення земельної ділянки орендодавцеві (позивачеві) є законними і обґрунтованими і підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог в частині зобов'язання відповідача-1 ЗАТ “Хлібзавод "Салтівський" звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 0,0110 га по вул. АДРЕСА_1, у м. Харкові шляхом знесення самочинно побудованої споруди та повернути її Харківській міській раді у стані придатному для подальшого використання суди зазначили, що рішення про надання відповідачеві-1 у власність або у користування спірної земельної ділянки не приймалось, отже користування цією земельною ділянкою є самовільним.
Відповідно до статті 212 Земельного кодексу України, самовільно зайняті земельні ділянки, підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними.
Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.
Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.
За таких обставин, суди дійшли висновку, що позовні вимоги щодо звільнення самовільно зайнятої відповідачем-1 земельної ділянки є законними, обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.
У пункті 2 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 10.12.1996 року №02-5/422 "Про судове рішення" зазначено, що, у відповідності з статтею 4 Господарського процесуального кодексу України рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом.
Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: 3.1. чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; 3.2. чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; 3.3. яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (пункт 3 Роз'яснення).
Судові рішення зазначеним вимогам не відповідають.
Як вбачається з матеріалів справи, Харківська міська рада звернулась до господарського суду Харківської області з позовом до Закритого акціонерного товариства "Хлібзавод "Салтівський", Фізичної особи -підприємця ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу нежитлової будівлі літ. "Б-1" площею 101,2 кв.м. по АДРЕСА_1, реєстровий №847 від 16.05.2007 року недійсним; зобов'язання Закритого акціонерного товариства "Хлібзавод "Салтівський" звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 0,0110 га по АДРЕСА_1 у місті Харкові шляхом знесення самочинно побудованої споруди та провернути її Харківській міській раді у стані, придатному для подальшого використання; зобов'язання Приватного підприємця ОСОБА_4 повернути земельну ділянку площею 0,0110 га по АДРЕСА_1 у місті Харкові Харківській міській раді до комунальної власності територіальної громади міста Харкова, кадастровий номер 630705002 у стані, придатному для подальшого використання шляхом складання акта приймання-передачі.
Згідно статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Частиною 1 статті 215 Кодексу встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до статті 658 Кодексу право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.
Вирішуючи питання щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлової будівлі літ. "Б-1" площею 101,2 кв.м. по АДРЕСА_1, реєстровий №847 від 16.05.2007 року, суди виходили, зокрема, з того, що 2-й відповідач на момент укладення договору купівлі-продажу не мав права на продаж спірного майна, оскільки воно є об'єктом самочинного будівництва.
Зокрема, судами зазначено, що з відзиву відповідача-2 на позовну заяву, тексту рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 28.07.2006 року, ухвали апеляційного суду Харківської області від 27.03.2008 року вбачається, що спірне майно побудовано (реконструйовано) відповідачем-2 самовільно. Тобто замість тимчасової споруди -павільйону для продажу хліба (на будівництво якої були отримані відповідні дозволи), відповідачем-2 було збудовано стаціонарну капітальну споруду -нежитлову будівлю магазину. Таке будівництво здійснено без наявності відповідних рішень органів державної влади та місцевого самоврядування, без наявності належним чином погодженого проекту, без наявності відповідного дозволу на проведення будівельних робіт та без наявності інших необхідних рішень та погоджень. Самочинність будівництва випливає також з того, воно (будівництво) проведено на земельній ділянці, яка не була надана для цієї мети (цільове призначення відповідної земельної ділянки згідно п. 1.2. договору оренди від 23.08.2000 року №7010 проектування, будівництво, експлуатація павільйону по продажу хліба, а не експлуатація стаціонарної нежитлової будівлі, якою є об'єкт самочинного будівництва.
Відповідно до частини 4 статті 35 Господарського процесуального кодексу України рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, є обов'язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору.
При цьому судами залишено поза увагою, що ухвалою апеляційного суду Харківської області від 27.03.2008 року рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 28.07.2006 року по справі про визнання права власності за ОСОБА_4 скасовано та справу направлено на новий розгляд. Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 13.08.2008 року позовну заяву ОСОБА_4 про визнання права власності на нерухоме майно - магазин продовольчих товарів по АДРЕСА_1 у м. Харкові залишено без розгляду.
Крім того, судами не звернуто уваги на те, що ОСОБА_4. з 29.04.1998 року є Фізичною особою-підприємцем.
Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (стаття 34 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно статті 331 Кодексу право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі.
Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).
Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.
Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Статтею 376 Кодексу встановлено, що житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно (частина 3 статті 376 Кодексу).
На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб (частина 5 статті 376 Кодексу).
Частиною 7 також передбачені умови, за яких не може бути визнане право власності на самочинне будівництво: істотне відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотне порушення будівельних норм і правил.
Однак, судами не звернуто уваги на пункт 4 рішення виконавчого комітету Харківської міської ради, згідно якого ПП ОСОБА_4 зобов'язано одержати архітектурно-планувальне завдання на розробку робочих проектів в управлінні містобудування та архітектури; розробити та погодити з управлінням містобудування та архітектури робочі проекти на будівництво павільйонів у встановленому порядку; до початку будівництва павільйонів: після погодження робочих проектів звернутись до управління земельних ресурсів для встановлення меж земельних ділянок в натурі, оформлення договорів оренди землі; одержати в міській інспекції Держархбудконтролю дозвіл на виконання будівельних робіт, які необхідно здійснити почергово: 1 черга -до 01.09.1999 року, 2 черга -до 01.12.1999 року (рішенням від 07.03.2000 року №249 зазначені строки продовжено, а саме: 1 черга -до 01.06.2000 року, 2 черга -до 01.06.2001 року); укласти договір з Дзержинським райвиконкомом на умови щодо будівництва та експлуатації об'єктів після прийняття їх до експлуатації, пред'явити об'єкти державній приймальній комісії для прийняття до експлуатації.
Також судами не були прийняті до уваги вищезазначені положення законодавства, судами не було надано оцінки тому, що земельна ділянка надавалась ФОП ОСОБА_4 для проектування, будівництва та експлуатації павільйону по продажу хліба, рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради від 28.12.2002 року №1285 було затверджено акт державної технічної комісії про прийняття в експлуатацію 2-ої черги павільйонів по продажу хліба по АДРЕСА_1, відповідно до якого павільйон введено в експлуатацію.
Таким чином висновки суду апеляційної інстанції щодо того, що відповідачем-2 отримувались дозволи на будівництво павільйону як тимчасової споруди не ґрунтуються на наявних в матеріалах справи доказах.
Також судами не звернуто уваги на положення статті 216 Цивільного кодексу України, відповідно до якої у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Крім того, задовольняючи позовні вимоги щодо зобов'язання Закритого акціонерного товариства "Хлібзавод "Салтівський" звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 0,0110 га по АДРЕСА_1 у місті Харкові шляхом знесення самочинно побудованої споруди та провернути її Харківській міській раді у стані, придатному для подальшого використання, судами не враховані положення частини 4 статті 376 Цивільного кодексу України, відповідно до якої якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.
Однак, як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, будівництво було здійснено ФОП ОСОБА_4, а не Закритим акціонерним товариством "Хлібзавод "Салтівський".
Крім того, судами не з'ясовано належним чином підстав, на яких ґрунтуються позовні вимоги до ФОП ОСОБА_4 про зобов'язання повернути земельну ділянку площею 0,0110 га по АДРЕСА_1. А також не з'ясовано дійсних вимог позивача щодо зобов'язання як відповідача-1 так і відповідача-2 повернути одну й ту саму земельну ділянку площею 0,0110 га по АДРЕСА_1.
Відповідно до частини 2 статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не наділена повноваженнями щодо вирішення питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирання нових доказів або додаткової перевірки доказів.
Враховуючи викладене, рішення та постанова у справі підлягають скасуванню, а справа підлягає передачі на новий розгляд до суду першої інстанції відповідно до статей 1119, 11110 Господарського процесуального кодексу України.
При новому розгляді справи суду слід взяти до уваги наведене, з'ясувати всі обставини справи, і, в залежності від встановленого та у відповідності до діючого законодавства, вирішити спір.
Керуючись статтями 1115, 1117, пунктом 3 статті 1119, статтями 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -
Касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства “Хлібзавод "Салтівський" задовольнити частково.
Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 23.11.2009 року по справі № 37/103-09 господарського суду Харківської області та рішення господарського суду Харківської області від 28.09.2009 року по справі № 37/103-09 скасувати.
Справу передати на новий розгляд до господарського суду Харківської області.
Головуючий О.Муравйов
Судді А. Полянський
Г. Фролова