Дата документу 04.06.2019 Справа № 554/3919/19
Іменем України
4 червня 2019 року суддя Октябрського районного суду м. Полтави Савченко А.Г., при секретарі Гречка Є. В., за участю прокурора Айдаєва Р. З., особи, що притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Полтаві у залі суду протокол про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 172-6 КУпАП і матеріали справи додані до нього щодо
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки, зареєстрованої та мешканки АДРЕСА_1 , громадянки України, заміжньої, освіта вища, прокурора Полтавської місцевої прокуратури Полтавської області, не судимої, до адміністративної відповідальності не притягувалася
Відповідно до протоколів № 44-01/244/19, складеного Головним спеціалістом відділу контролю за своєчасністю подання декларацій Департаменту перевірки декларацій та моніторингу способу життя Національного агентства з питань запобігання корупції - уповноваженою особою Національного агентства з питань запобігання корупції Лещишиним М. М. ОСОБА_2 І. А., обіймаючи посаду прокурора Полтавської місцевої прокуратури Полтавської області, в порушення вимог частини другої статті 52 Закону України «Про запобігання корупції» (далі - Закон), а також рішення Національного агентства від 10 червня 2016 року № 2 «Про початок роботи системи подання та оприлюднення декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15 липня 2016 року за № 958/29088 (зі змінами), рішення Національного агентства від 10 червня 2016 року № 3 «Про функціонування Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15 липня 2016 року за № 959/29089 (зі змінами), несвоєчасно повідомила Національне агентство про суттєві зміни в майновому стані суб'єкта декларування, а саме свідомо не вчиняла дії з метою своєчасного надання повідомлення про суттєві зміни в майновому стані, в зв'язку з отриманням 12 грудня 2018 року одноразового доходу на суму 509390 грн від продажу належної квартири, про що повідомила лише т5 лютого 2018 року, чим вчинила адміністративне правопорушення, пов'язане з корупцією, відповідальність за яке передбачена частиною другою статті 172-6 КУпАП - неповідомлення або несвоєчасне повідомлення про відкриття валютного рахунка в установі банку-нерезидента або про суттєві зміни у майновому стані.
Після роз'яснення відповідно до ст. 268 КУпАП прав особі, що притягується до адміністративної відповідальності, в тому числі права на захист, тобто користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, в судовому засіданні ОСОБА_1 вину у вчиненні інкримінованого їй правопорушення не визнала, зазначивши, що причиною пропуску строку подачі Декларації про суттєві зміни у майновому стані явились життєві обставини, в яких вона опинилась після продажу майна. На той час вона перебувала у декретній відпустці. Раптовий продаж квартири був для неї певною несподіванкою, пов'язаною з переїздом до іншого місця проживання та облаштування на новому місці, що відволікло її від необхідності та обов'язку подачі декларації. І тільки 5 лютого 2018 року вона згадала, що повинна була подати таку декларацію і відразу ж її подала. Умислу на ухилення від подачі декларації вона не мала і сталося це виключно випадково, тобто з необережності. Просила суд закрити справу щодо неї в зв'язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення. Крім того, зазначила, що на час розгляду протоколу в суді минули строки, передбачені статтею 38 КУпАП.
Прокурор вважав, що ОСОБА_1 умисно вчинила інкриміноване їй правопорушення, а тому підстави для закриття справ з мотивів, наведених нею, відсутні. В зв'язку з цим просив суд накласти на неї адміністративне стягнення в межах санкції ч. 2 ст. 172-6 КУпАП.
Заслухавши пояснення учасників судового розгляду, суд встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.
Відповідно до наказу прокурора Полтавської області № 730к від 14 грудня 2015 року ОСОБА_1 з 15 грудня 2015 року призначена на посаду прокурора Полтавської місцевої прокуратури Полтавської області, в зв'язку з чим згідно з пунктом 19 частини першої статті 15 Закону України «Про прокуратуру» прокурор місцевої прокуратури є прокурором органу прокуратури та є особою яка, згідно з статтею 50 Закону, відноситься до осіб, що займають відповідальне та особливо відповідальне становище, які відповідно до підпункту «є» частини першої статті 3 Закону є суб'єктами, на яких поширюється дія Закону (а. с. 26).
10 лютого 2011 року ОСОБА_1 прийняла присягу працівника прокуратури, про що засвідчила своїм підписом у спеціально оформленому для цього документі, якою присягнула неухильно додержуватись Конституції, законів та міжнародних зобов'язань України (а. с. 24).
Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна ОСОБА_1 являється власником квартири за адресою: АДРЕСА_2 (а. с. 16-21).
Відповідно до договору купівлі-продажу від 20 грудня 2017 року ОСОБА_1 продала, а ОСОБА_3 купила за 509390 грн квартиру номер АДРЕСА_3 (а. с. 35-36).
Про суттєві зміни в майновому стані ОСОБА_1 повідомила 5 лютого 2018 року (а. с. 8-13).
Аналіз наведених доказів дає підстави суду вважати встановленим факт відчуження ОСОБА_1 20 грудня 2017 року належної їй на праві власності квартири та отримання за це 509390 грн її вартості.
Згідно зі ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Статтею 268 КУпАП передбачено, що особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
Відповідно до ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно зі ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Вимогами ст. 252 КУпАП встановлено, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 172-6 КУпАП відповідальність передбачено за неповідомлення або несвоєчасне повідомлення про суттєві зміни у майновому стані, тобто об'єктивна сторона зазначеного правопорушення полягає в тому, що: 1) в суб'єкта правопорушення відбулись суттєві зміни в майновому стані; 2) суб'єкт правопорушення не повідомив про такі зміни в десятиденний строк.
Визначаючи першу складову об'єктивної сторони правопорушення - «суттєві зміни в майновому стані», слід зазначити, що існує певна невизначеність в законодавстві, яка перешкоджає однозначному тлумаченню та застосуванню вказаної правової норми.
Зокрема, поняття «майновий стан» законодавчо не визначено.
Між тим, зміст такого поняття можливо визначити шляхом розкриття змісту його складових «майно» та «стан».
Згідно з положеннями ст. 190 ЦК України, майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.
Відповідно, майно особи це окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки цієї особи.
Відповідно до положень ст. 179 ЦК України річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки.
Стан це сукупність ознак, рис, що характеризують предмет, явище в даний момент відповідно до певних вимог щодо якості, кількості, ступеня готовності і т. ін. (Словник української мови в 11 томах СУМ-11).
Відповідно, майновий стан особи можливо визначити, як сукупність матеріальних цінностей, речей, майнових прав та обов'язків, які належать особі, в певній кількості та якості.
За таких обставин можливо дійти до висновку про те, що майновий стан особи характеризується щонайменше двома показниками: 1) кількісним, який можливо визначити в кількості об'єктів або в їх грошовому еквіваленті; 2) якісним - рухоме майно, нерухоме майно, ювелірні вироби, історичні та культурні цінності, предмети тваринного та рослинного світу, тощо.
Поняття «суттєві зміни у майновому стані» та строки повідомлення про такі зміни розкрито в ст. 52 Закону України «Про запобігання корупції», відповідно до положень якої, у разі суттєвої зміни у майновому стані суб'єкта декларування, а саме отримання ним доходу, придбання майна на суму, яка перевищує 50 прожиткових мінімумів, зазначений суб'єкт у десятиденний строк з моменту отримання доходу або придбання майна зобов'язаний письмово повідомити про це Національне агентство.
Таким чином, зазначена правова норма передбачає необхідність повідомлення про зміну в майновому стані, яка пов'язана в Законі з кількісним показником майнового стану, оскільки Законом передбачено, що обов'язок повідомлення про зміну в майновому стані виникає в разі його зміни на суму, яка перевищує 50 прожиткових мінімумів.
Щодо отримання суб'єктом декларування доходу, слід зазначити таке.
Дохід це гроші або матеріальні цінності, одержувані фізичною особою внаслідок якої-небудь діяльності.
Однак, отримання від продажу певного майна грошових коштів, сума яких відповідає вартості цього майна, свідчить про зміну лише якісного показнику майнового стану (один вид майна змінюється на інший), але при цьому не змінюється кількісний показник майнового стану, за умови отримання грошової суми, еквівалентної вартості проданого майна.
Оскільки поняття «зміна майнового стану» пов'язується в Законі з кількісним показником, відповідно можливо вважати, що зміна якості майнового стану знаходиться поза межами контролю «Закону».
Відтак, зміна майнового стану (його кількісного показника) з точки зору Закону відбувається лише за умови безоплатного збільшення кількісних показників майнового стану (отримання подарунку, спадщини, виграшу і т. і.), або оплатного,- але коли вартість придбаного майна завідомо більша розміру фактично виплачених грошових коштів (при купівлі), або сума отриманих грошових коштів завідомо більша вартості придбаного майна (при продажу).
При цьому такі обставини є предметом доказування, з врахуванням конституційного принципу презумпції невинуватості.
За таких обставин можливо дійти до висновку про те, що продаж майна (або його придбання) за відповідною вартістю, не змінює майновий стан особи, оскільки змінюється лише якісний показник майнового стану, в той час як кількісний показник при цьому не змінюється.
Крім того, слід зазначити, що зміна якісного показника майнового стану суб'єкта декларування при таких обставинах не залишається непідконтрольною державі, оскільки має знайти своє відображення в щорічних деклараціях про майновий стан та доходи.
Викладені обставини свідчать про наявність невизначеності в застосуванні ч. 2 ст. 172-6 КУпАП.
При цьому, при розгляді справ цієї категорії слід керуватися Конституцією України, Конвенцією ООН проти корупції (Нью-Йорк, 31 жовтня 2003 року), Кримінальною конвенцією Ради Європи про боротьбу з корупцією (Страсбург, 27 січня 1999 року), додатковим протоколом до Кримінальної конвенції Ради Європи про боротьбу з корупцією (Страсбург, 15 травня 2003 року), Законом України від 14 жовтня 2014 року № 1700-VII «Про запобігання корупції», Кодексом України про адміністративні правопорушення, іншими нормативно-правовими актами України, а також практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
Враховуючи викладені обставини, суд звертає увагу на те, що рішенням ЄСПЛ від 14 жовтня 2010 року, у справі «Щокін проти України» визначено концепцію якості закону, зокрема з вимогою, щоб він був доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні. Відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості і точності порушує вимогу «якості закону». В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов'язків осіб, національні органи зобов'язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід. Тобто вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.
Статтею 62 Конституції України встановлено презумпцію невинуватості. Обов'язок встановлення всіх обставин умовного правопорушення та доведення вини особи покладається на сторону обвинувачення. Всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачяться на її користь.
Згідно з ч. 2 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 4 листопада 1950 року, кожен обвинувачений у вчиненні правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
Викладені обставини свідчать про недоведеність наявності в діянні ОСОБА_1 об'єктивної сторони правопорушення, передбаченого ч. 2 ст.176-2 КУпАП, що виключає можливість притягнення її до адміністративної відповідальності за вказаною правовою нормою в частині? що стосується відчуження нею квартириномер АДРЕСА_3 за 509390 грн.
Крім того, судом встановлена відсутність в діянні ОСОБА_1 суб'єктивної сторони правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 176-2 КУпАП.
Правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 176-2 КУпАП, є правопорушенням, пов'язаним з корупцією.
Суб'єктивна сторона правопорушень, пов'язаних з корупцією, характеризується наявністю вини у формі прямого чи непрямого умислу, вчинення цього діяння через необережність виключає притягнення особи до адміністративної відповідальності.
Умисною є форма вини, яка характеризується тим, що особа усвідомлює суспільну небезпечність свого діяння, передбачає можливість настання негативних наслідків та бажає настання таких наслідків (прямий умисел), або байдуже ставився до їх настання чи свідомо допускав їх настання (непрямий умисел).
Таким чином, для притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 172-6 КУпАП, необхідно отримати докази того, що вона усвідомлювала суспільну небезпечність неповідомлення (несвоєчасного повідомлення) про суттєві зміни в майновому стані, передбачала можливість настання негативних наслідків - неможливості здійснення фінансового контролю з боку держави, та бажала настання таких наслідків (прямий умисел), або байдуже ставилася до їх настання чи свідомо допускала їх настання.
Таких доказів ініціатором складення протоколу суду не надано. В протоколі лише констатується, що ОСОБА_1 декларації про суттєве покращення майнового стану у визначений Законом термін до НАЗК не подала. Між тим, в судовому засіданні вона зазначила, що вчинила це з необачності, забувши про необхідність подання такої декларації. Таку декларацію вона подала самостійно і добровільно, згадавши про це, але через певний проміжок часу, який перевищує встановлений законом строк. Це, на думку суду, свідчить про відсутність у неї умислу на приховування цих змін, а отже про відсутність в її діяннях складу інкримінованого їй правопорушення, що є самостійною підставою для закриття провадження відносно ОСОБА_1 на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП.
Відповідно до п. 1 статті 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
Крім того, судом встановлено, що на час розгляду справи в суді закінчилися строки, передбачені статтею 38 КУпАП.
Відповідно до ч. ч. 1 та 2 ст. 38 КУпАП адміністративне стягнення може бути накладено не пізніш як через два місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні - два місяці з дня його виявлення, за винятком випадків, коли справи про адміністративні правопорушення відповідно до цього Кодексу підвідомчі суду (судді).
Якщо справи про адміністративні правопорушення відповідно до цього Кодексу чи інших законів підвідомчі суду (судді), стягнення може бути накладено не пізніш як через три місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні - не пізніш як через три місяці з дня його виявлення, крім справ про адміністративні правопорушення, зазначених у частині третій цієї статті.
Частиною третьою зазначеної статті встановлено, що адміністративне стягнення за вчинення правопорушення, пов'язаного з корупцією, а також правопорушень, передбачених статтями 164-14, 212-15, 212-21 цього Кодексу, може бути накладено протягом трьох місяців з дня його виявлення, але не пізніше двох років з дня його вчинення.
Відповідно до п. 7 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю в зв'язку з закінченням на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених статтею 38 цього Кодексу.
Судом встановлено, що на момент протоколу в суді минуло більше трьох місяців з моменту виявлення вчиненого ОСОБА_1 правопорушення уповноваженими на те органами, а тому закінчилися строки для накладення адміністративного стягнення, передбачені статтею 38 КУпАП, а отже справа підлягає закриттю і з цих підстав.
При цьому суд виходить з того, що факт виявлення вчиненого ОСОБА_1 правопорушення встановлений і констатується в листі Генеральної прокуратури України, спрямованому в НАЗК 22 лютого 2019 року № 25/2-35668-19 (а. с. 14-15).
Отже, на підставі наведеного справа підлягає закриттю також і з підстав закінчення строків для накладення адміністративного стягнення, які встановлені статтею 38 КУпАП.
Керуючись статтями 247, 283 та 284 КУпАП,
Закрити справи щодо ОСОБА_1 на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 172-6 КУпАП.
Постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена через місцевий суд, який виніс постанову, протягом десяти днів з дня винесення постанови особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником, а також прокурором у випадках, передбачених частиною п'ятою статті 7 та частиною першою статті 287 цього Кодексу.
Суддя А. Г. Савченко