04 березня 2010 р. № 17/243/09
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :
Головуючий суддя
Судді:Борденюк Є. М.,
Могил С. К.,
Самусенко С.С.,
розглянувши в судовому засіданні касаційну державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Запорізька атомна енергогенеруюча станція"
на постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 29.10.2009
у справі№ 17/243/09 господарського суду Запорізької області
за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю Торгова група "Інтерпап"
до ДП "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Запорізька атомна енергогенеруюча станція"
простягнення грошових коштів,
за участю представників :
позивача :Шульга В.С.,
відповідача :Левченко О.О.,
Постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 29 жовтня 2009 року залишено без задоволення апеляційну скаргу державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Запорізька атомна енергогенеруюча станція", а рішення господарського суду Запорізької області від 13 серпня 2009 року змінено в частині розподілу судових витрат. В решті рішення місцевого суду, про стягнення з відповідача 2 208, 45 грн. штрафу, 1 754, 73 грн. пені, 378,47 грн. інфляційних збитків, 143,83 грн. 3% річних, 390,92 грн. державного мита та припинення провадження в частині позовних вимог про стягнення 34 406,42 грн. основного боргу, залишено без змін.
Не погоджуючись з судовими рішеннями в частині стягнення штрафних санкцій, відповідач подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, просить скасувати рішення та постанову в зазначеній частині, прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити позивачу в стягненні з відповідача штрафу та пені.
Обґрунтовуючи заявлені вимоги, скаржник посилається на те, що суди обох інстанцій дійшли неправильних висновків щодо правомірності нарахування позивачем пені та штрафу за прострочення оплати на підставі ч. 2 ст. 231 Господарського Кодексу України. Водночас, як стверджує скаржник, судами порушено припис ст. 547 Цивільного кодексу, яким встановлено обов'язкову письмову форму вчинення правочину про забезпечення зобов'язання сплатою неустойки. Крім того, заявник скарги посилається на спеціальне правило щодо обчислення штрафних санкцій за порушення грошового зобов'язання, закріплене в п. 6 ст. 231 ГК України, згідно з яким штрафні санкції за порушення грошового зобов'язання встановлюються в процентах, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України.
Переглянувши в касаційному порядку постанову апеляційного та рішення місцевого господарських судів, перевіривши доводи скаржника про порушення судами норм матеріального права та недотримання норм процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, дійшла висновку про наявність правових підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на наступне.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, 23 жовтня 2008 року позивач (постачальник) та відповідач (замовник) уклали договір поставки продукції № 424(6)08УК, згідно з умовами якого позивач зобов'язався поставити, а відповідач -прийняти та оплатити -папір газетний. Пунктом 1.2 договору сторони встановили, що продукція має поставлятись позивачем рівномірно з жовтня по грудень 2008 року по 5000 кг.
Відповідно до п. 3.2 договору, розрахунок за поставлену продукцію здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок позивача протягом 21 календарного дня з моменту отримання продукції.
Розділом 7 договору сторони обумовили умови настання та форми відповідальності за порушення договору, при цьому, п. 7.1 погоджено, що сторони несуть майнову відповідальність відповідно до діючого законодавства у випадку неналежного виконання або невиконання сторонами зобов'язань за договором. При цьому, пунктами 7.2 -7.4 договору передбачені умови, форми та розмір відповідальності позивача за прострочення поставки, недопоставку та поставку неякісного товару.
Розглядаючи справу по суті заявлених вимог, суди встановили, що позивач договірні зобов'язання виконав належним чином, проте, відповідач своєчасно та у повному обсязі з позивачем не розрахувався, суму основного боргу сплатив лише під час вирішення спору, у зв'язку з чим господарський суд на підставі п. 1-1 ч.1 ст. 80 ГПК України припинив провадження у справі в цій частині позову.
Водночас, попередні судові інстанції на підставі наданих обома сторонами доказів визнали доведеними та обґрунтованими позовні вимоги про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних збитків за весь період прострочення.
Розглядаючи заявлені на підставі ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України вимоги позивача про стягнення з відповідача штрафу та пені, суди дійшли висновків, що наведеною нормою закону встановлені штрафні санкції, які відповідач, як суб'єкт господарювання державного сектора економіки, має сплатити позивачу за порушення строків виконання договірного зобов'язання з оплати товару. Відтак, суди попередніх інстанцій задовольнили вказану частину позову та стягнули з відповідача пеню у розмірі 0,1 % від суми неоплаченої продукції за весь час прострочення та штраф у розмірі 7% від вказаної вартості за прострочення оплати понад 30 днів.
Проте, з висновками судів щодо обґрунтованості зазначеної частини вимог позивача колегія суддів касаційної інстанції не може погодитись з огляду на наступне.
Як вірно зазначає скаржник в касаційній скарзі, відповідно до ст. 547 Цивільного кодексу України, правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним. Згідно з приписами ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Приймаючи судові рішення про стягнення з відповідача пені та штрафу, суди обох інстанцій виходили з того, що актом цивільного законодавства, яким встановлений розмір неустойки в розумінні ст. 551 ЦК України, є ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України, оскільки за висновками судів, положення цієї статті застосовуються незважаючи на недодержання письмової форми вчинення правочину про встановлення неустойки у всіх випадках порушення господарського зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором.
Разом з цим, зі змісту приписів ч. 2 ст. 231 ГК України вбачається, що вказаною статтею встановлена відповідальність за порушення строків виконання зобов'язання у вигляді сплати пені у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Разом з цим, за порушення грошових зобов'язань штрафні санкції встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Стаття 3 наведеного Закону містить припис, що розмір пені, передбачений цим законом, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
З огляду на наведене, визначення в ч. 2 ст. 231 ГК України розміру пені та штрафу у відсотковому відношенні до вартості товарів, робіт та послуг, з яких допущено прострочення, свідчить, що в розумінні вказаної статті пеня та штраф не можуть застосовуватись за порушення грошового зобов'язання. Відтак, оскільки умовами договору сторонами не передбачений порядок нарахування та розмір неустойки, яку відповідач, як замовник товарів, має сплатити за прострочення їх оплати, безпідставним є стягнення пені та штрафу із застосуванням встановленого ч. 2 ст. 231 ГК України розміру.
Враховуючи наведене, судова колегія погоджується з доводами скаржника щодо безпідставності висновків судів про наявність правових підстав для стягнення з нього 2408,45 грн. штрафу, 1 754,73 грн. пені, відтак, судові рішення в зазначеній частині підлягають скасуванню.
При цьому, враховуючи, що до висновку про відсутність правових підстав для задоволення цієї частини позовних вимог судова колегія дійшла за результатом перевірки правильності застосування судами норм права, без встановлення нових обставин справи або переоцінки наявних доказів, колегія не вбачає підстав для передачі справи в цій частині на новий розгляд, та вважає за необхідне прийняте нове рішення, яким позивачу відмовити в задоволенні вимог про стягнення з відповідача штрафу та пені.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд,
Касаційну скаргу задовольнити.
Постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 29 жовтня 2009 року та рішення господарського суду Запорізької області від 13 серпня 2009 року у справі №17/243/09 в частині задоволення позовних вимог про стягнення 2408,45 грн. штрафу, 1754,73 грн. пені скасувати. Прийняти в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
В решті постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 29 жовтня 2009 року та рішення господарського суду Запорізької області від 13 серпня 2009 року у справі № 17/243/09 залишити без змін.
Головуючий суддяБорденюк Є. М.
Судді :Могил С. К.
Самусенко С.С.