Справа № 524/3948/19
Провадження №2-о/524/135/19
03.06.2019 року Автозаводський районний суд м. Кременчука в складі: головуючого - судді - Нестеренка С.Г., при секретарі - Бельченко Н.Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кременчуці Полтавської області цивільну справу за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту смерті, -
03 червня 2019 року до суду звернулася ОСОБА_1 із заявою про встановлення факту смерті її чоловіка ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який на день смерті - ІНФОРМАЦІЯ_2 проживав у м. Севастополь, Автономна Республіка Крим, котре на даний час знаходиться на тимчасово окупованій території України. Кременчуцьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Полтавській області заявнику відмовлено у державній реєстрації смерті чоловіка.
Зазначала, що встановлення даного факту необхідне для реєстрації смерті її чоловіка та у подальшому для вирішення питання про прийняття спадщини.
У судове засідання заявник ОСОБА_1 не прибула, просила розглянути справу за її відсутності.
Представник заінтересованої особи - Кременчуцького міського відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Полтавській області в судове засідання не прибув, керівництво було повідомлено належним чином про час, дату та місце судового засідання.
Суд, вивчивши матеріали справи, дійшов висновку, що заява підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно ч.ч. 1, 4 ст. 317 ЦПК України, заява про встановлення факту народження особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, може бути подана батьками, родичами, їхніми представниками або іншими законними представниками дитини до будь-якого суду за межами такої території України незалежно від місця проживання заявника.
Ухвалене судом рішення у справах про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, підлягає негайному виконанню.
Відповідно до ст. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» «Відповідно до статей 255, 271 ЦПК України в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо:
- згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян;
- чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення;
- заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення».
Факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян.
Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення, оскільки один і той самий факт для певних осіб і для певної мети може мати юридичне значення, а для інших осіб та для іншої мети - ні.
В Інформаційному листі Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про окремі питання застосування Закону України від 04 лютого 2016 року № 990-VIII «Про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України щодо встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України» - вказано про те, що відповідно до абзацу 1 частини першої статті 257-1 ЦПК України заява про встановлення факту народження особи на тимчасово окупованій території України може бути подана до будь-якого суду за межами такої території України незалежно від місця проживання заявника. Водночас за змістом абзацу 2 частини першої 1 цієї статті заява про встановлення факту смерті на тимчасово окупованій території України може бути подана за місцем проживання (перебування) заявника до суду за межами такої території України.
Питання щодо можливості використання як доказів у справі про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України документів, які видані органами та установами (зокрема, лікарняними закладами), що знаходяться на такій території, має вирішуватися з урахуванням загальних положень цивільного процесуального законодавства України щодо належності та допустимості доказів (статті 58, 59 ЦПК України). Зокрема, належними відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Допустимими за змістом частини першої цієї статті є докази, одержані в порядку, встановленому законом.
Даючи оцінку допустимості таких доказів, як документи, що видані органами та установами на тимчасово окупованій території України, слід керуватись положенням частини другої статті 19 Конституції України, якою передбачено. що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», норми якого стосуються тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, передбачено, що будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.
Судом достовірно встановлено і це постає із свідоцтва про шлюб Серії НОМЕР_1 , яке було видано 27 червня 1970 року Севастопольським міським бюро ЗАГС, що 27 червня 1970 року було зареєстровано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , котра обрала прізвище чоловіка - ОСОБА_1, актовий запис за № 1431.
ОСОБА_2 , помер ІНФОРМАЦІЯ_2 і на час смерті проживав у АДРЕСА_1.
Згідно Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15 квітня 2014 за № 1207-VII (в редакції станом на день смерті ОСОБА_4 та на день розгляду справи) м. Севастополь АРК, є тимчасово окупованою територією України.
Реєстрація смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , а також свідоцтво про його смерть на території України відповідними відділами ДРАЦС не здійснювалася та не видавалося.
Кременчуцький міський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Полтавській області відмовив заявнику у здійсненні реєстрації смерті її чоловіка та видачі свідоцтва про смерть з посиланням на те, що не було пред'явлено документ про факт смерті ОСОБА_2 , який було б видано уповноваженими на те державними органами України та, що документи про смерть були видані органами невизнаної держави, яка окупувала м. Севастополь АРК, як частину території України.
Заінтересована особа не подала належних і допустимих доказів щодо спростування таких обставин і заяви в цілому.
Суд вважає, що під час вирішення питання щодо оцінки доказів у справах про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, необхідно брати до уваги практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), яка відповідно до українського законодавства має застосовуватись судами при розгляді справ як джерело права. Так, під час розгляду згаданої категорії справ необхідно враховувати і висновки Європейського суду з прав людини у справах проти Туреччини (зокрема, «Loizidou v Turkey». «Cyprus v. Turkey»), а також Молдови та Росії (зокрема, «Mozer v. the Republic of Moldova and Russia», «Ilascu and Others v. Moldova and Russia»), де, ґрунтуючись на Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії (Namibia case), Європейський суд з прав людини наголосив, що першочерговим завданням щодо прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони.
Такий висновок, Європейського суду з прав людини слід розуміти в контексті сформульованого у згаданому Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії так званого «намібійського винятку», який є винятком із загального принципу щодо недійсності актів, у тому числі нормативних, які видані владою не визнаного на міжнародному рівні державного утворення. Зазначений виняток полягає в тому, що не можуть визнаватися недійсними всі документи, видані на окупованій території, оскільки це може зашкодити правам мешканців такої території. Зокрема, недійсність не може бути застосована до таких дій, як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів, невизнання яких може завдати лише шкоди особам, які проживають на такій території. Застосовуючи «намібійський виняток» у справі «Кіпр проти Туреччини», Європейський суд з прав людини, зокрема, зазначив, що виходячи з інтересів мешканців, що проживають на окупованій території, треті держави та міжнародні організації, особливо суди, не можуть просто ігнорувати дії фактично існуючих на такій території органів влади. Протилежний висновок означав би цілковите нехтування всіма правами мешканців цієї території при будь-якому обговоренні їх у міжнародному контексті, а це становило б позбавлення їх наймінімальніших прав, що їм належать.
Враховуючи наведену практику Європейського суду з прав людини, а також ключове значення, яке має встановлення факту народження або смерті особи для реалізації майнових та особистих немайнових прав заявників, рішення суду у такій категорії справ має ґрунтуватись на дотриманні вимог статті 263 ЦПК України щодо повного і всебічного з'ясування обставин справи на підставі всіх поданих особами, які беруть участь у справі, доказів у сукупності, в тому числі з урахуванням документів, які видані органами та установами, що знаходяться на такій території.
Таким чином, документи, видані органами та установами (зокрема, лікарняними закладами), що знаходяться на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, як виняток можуть братись до уваги судом та оцінюватись разом з іншими доказами в їх сукупності та взаємозв'язку під час розгляду справ у порядку статті 317 ЦПК України.
На підставі встановлених обставин, суд дійшов висновку, що необхідно встановити факт смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_3 в с. Озера Кобеляцького району Полтавської області, та який проживав на день смерті у АДРЕСА_1 , як на тимчасово окупованій території України, враховуючи, що факт смерті ОСОБА_2 не оспорюється органами влади України, зокрема заінтересованою особою.
Рішення про встановлення факту смерті ОСОБА_2 на тимчасово окупованій території України необхідно допустити до негайного виконання.
Керуючись ст. ст. 4, 5, 10-13, 18, 76-81, 83, 258, 259, 263- 265, 273, 316 - 319, 352, 354 ЦПК України суд,-
Заяву ОСОБА_1 - задовольнити.
Встановити факт смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 громадянина України ОСОБА_2 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_3 в с. Озера, Кобеляцького району Полтавської області, та місцем смерті ОСОБА_2 є АДРЕСА_1 , як тимчасово окупована територія України.
Заявник: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , проживає за адресою: АДРЕСА_5 .
Заінтересована особа: Кременчуцький міський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Полтавській області, місце знаходження: Полтавська обл., м. Кременчук, вул. Першотравнева, буд. № 5.
Рішення про встановлення факту смерті ОСОБА_2 на тимчасово окупованій території України - виконати негайно.
Рішення може бути оскаржено до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строків подання апеляційної скарги або розгляду справи Апеляційним судом, якщо рішення не скасовано.
Оскарження рішення не зупиняє його виконання.
Суддя: