04 березня 2010 р. № 39/287пд
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :
Головуючий суддя
Судді:Борденюк Є.М.
Могил С.К.,
Самусенко С.С.,
розглянувши в судовому засіданні касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства "Енергомашспецсталь"
на ухвалу Донецького апеляційного господарського суду від 10 грудня 2009 року
у справі № 39/287пд господарського суду Донецької області
за позовомВАТ "Енергомашспецсталь"
доприватного підприємства "Сакура-Ист"
провизнання договору недійсним,
за участю представників :
позивача :не з'явились,
відповідача :не з'явились,
Оскарженою ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 10 грудня 2009 року ВАТ "Енергомашспецсталь" відмовлено в прийнятті апеляційної скарги на ухвалу господарського суду Донецької області від 26 листопада 2009 року, якою позивачу відмовлено в задоволенні клопотання про вжиття заходів забезпечення позову.
В касаційній скарзі позивач просить Вищий господарський суд України скасувати ухвалу апеляційного господарського суду, а справу передати до місцевого господарського суду. Обґрунтовуючи заявлені вимоги, скаржник посилається на те, що апеляційним судом порушено ст. 129 Конституції України і ст. 12 Закону України "Про судоустрій України", якими закріплено право апеляційного та касаційного оскарження судових рішень, та ч. 3 ст. 67 Господарського процесуального кодексу України, якою передбачена можливість оскарження ухвал місцевого суду про вирішення питання щодо вжиття заходів забезпечення позову.
Переглянувши в касаційному порядку ухвалу суду другої інстанції, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на наступне.
Як встановлено судами обох інстанцій та вбачається з матеріалів справи, відкрите акціонерне товариство "Енергомашспецсталь" звернулось до господарського суду з позовом до приватного підприємства "Сакура-Ист" про визнання недійсним договору поставки. Крім того, позивач подав до господарського суду клопотання про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом заборони відповідачу здійснювати передачу своїх прав за спірним договором третім особам.
Розглядаючи вказане клопотання, місцевий суд спростував доводи про те, що невжиття вказаних заходів може утруднити виконання рішення у разі задоволення позову, посилаючись при цьому на положення ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України, згідно з якою, за наслідком визнання недійсним договору поставки, у позивача, як покупця за договором, виникне обов'язок повернути одержане майно, а у відповідача - повернути отримані грошові кошти. Крім того, місцевим судом не прийнято в якості достатніх доказів наявності підстав для вжиття заходів до забезпечення позову посилання позивача на те, що у зв'язку з світовою фінансовою кризою знизився попит на продукцію підприємств, обіг грошових коштів та товарообіг, відтак, і рентабельність багатьох підприємств.
Враховуючи наведене, місцевий суд дійшов висновку, що позивач всупереч вимогам ст. 33 ГПК України не довів суду наявності підстав для задоволення клопотання та вжиття заходів до забезпечення позову шляхом заборони продавцю за договором поставки передавати свої права за цим договором третім особам.
Апеляційний господарський суд, перевіряючи апеляційну скаргу на предмет її відповідності вимогам розділу ХІІ ГПК України, зазначив, що відповідно до ч. 1 ст. 106 ГПК України ухвали місцевого господарського суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку у випадках, передбачених цим Кодексом. Оскарженню підлягають лише ті ухвали, про можливість оскарження яких зазначено у відповідних статтях Господарського процесуального кодексу України.
Враховуючи, що ст. 67 ГПК України передбачена можливість оскарження ухвал про забезпечення позову, апеляційний суд дійшов висновку, що ухвали про відмову у забезпеченні позову не підлягають оскарженню. За таких обставин, господарський суд апеляційної інстанції відмовив позивачу в прийнятті апеляційної скарги на ухвалу місцевого суду.
Судова колегія погоджується з висновками судів обох інстанцій, проте, вважає за необхідне зазначити наступне.
Як правильно зазначає скаржник в касаційній скарзі, статтею 129 Конституції України встановлено, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону, а частиною 8 вказаної статті передбачено забезпечення апеляційного та касаційного оскарження судових рішень, крім випадків, встановлених законом. Зі змісту наведеної норми Конституції України видно, що обмеження права на оскарження судових рішень має бути прямо встановлено відповідним законом.
Разом з цим, ст.ст. 106, 11113 ГПК України містять положення про те, що ухвали місцевого або апеляційного суду можуть бути оскаржені у випадках, передбачених, зокрема, цим кодексом.
Відтак, враховуючи що нормами Конституції України закріплено право осіб на оскарження судових рішень, окрім випадків, які встановлені законом, та з огляду на невизначення Господарським процесуальним кодексом України судових актів, які не підлягають оскарженню, при вирішенні відповідного питання, суд керується загальними принципами судочинства, встановленими ГПК України, зокрема, щодо забезпечення змагальності судового процесу та рівності прав його учасників, недопустимості зловживання сторонами своїми процесуальними правами та безпідставного затягування строків розгляду справи, а також забезпечення об'єктивного розгляду всіх обставин справи, за умови недопустимості втручання або перешкоджання господарській діяльності суб'єктів або обмеження передбачених законом прав без наявності достатніх правових підстав, доведених достатніми та належними доказами.
Місцевий суд, розглядаючи заяву позивача, правильно врахував, зокрема, положення ст. 66 ГПК України, якими передбачено, що господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду. Водночас, згідно з приписами ст. 67 ГПК України, про забезпечення позову виноситься ухвала, яку може бути оскаржено.
Наведеним вичерпно спростовуються доводи скаржника про порушення апеляційним судом його конституційного права на оскарження ухвали місцевого суду, оскільки статтями 66, 67 ГПК України не передбачено як винесення окремого процесуального документа про відмову у задоволенні клопотання про вжиття заходів до забезпечення позову, так і можливості його оскарження.
На підтвердження наведеного також слід зазначити, що згідно зі ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, відтак, обґрунтованість заяви про вжиття заходів до забезпечення позову місцевому суду має довести її заявник. Крім того, у разі відмови місцевим судом в задоволенні заяви у зв'язку з недоведеністю наявності обставин, які можуть утруднити виконання судового рішення, заявник не позбавляється права на повторне звернення з відповідними вимогами.
За таких обставин, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги та скасування ухвали суду апеляційної інстанції.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,
Касаційну скаргу залишити без задоволення, ухвалу Донецького апеляційного господарського суду від 10 грудня 2009 року у справі № 39/287пд залишити без змін.
Головуючий суддяБорденюк Є.М.
Судді :Могил С.К.
Самусенко С.С.