03 березня 2010 р. № 39/189
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Дунаєвської Н.Г. - головуючого,
Мележик Н.І.,
Капацин Н.В.
розглянувши у відкритому
судовому засіданні касаційну
скаргу Приватної промислово-торговельної
фірми "ЮСІ"
на рішення господарського суду Донецької області
від 06.08.2009 року
та на постанову Донецького апеляційного господарського
суду від 03.11.2009 року
у справі № 39/189
господарського суду Донецької області
за позовом Приватної промислово-торговельної
фірми "ЮСІ"
до Спільного українсько-літовського
підприємства у формі товариства з
обмеженою відповідальністю
"Тел-Мар"
про стягнення 3 170,23 грн.
за участю представників:
позивача - Несміян В.Є.
відповідача - не з"явились
В червні 2009 року Приватна промислово-торговельна фірма "ЮСІ" звернулась до господарського суду Донецької області з позовом до Спільного українсько-літовського підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Тел-Мар" про стягнення заборгованості у розмірі 1 998,54 грн., 970,08 грн. штрафу, 3% річних у розмірі 40,24 грн., 161,37 грн. інфляційних витрат та судових витрат.
Рішенням господарського суду Донецької області від 06.08.2009 року (суддя Морщагіна Н.С.), залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 03.11.2009 року (судді: Діброва Г.І., Стойка О.В., Шевкова Т.А.), в задоволенні позову відмовлено.
В касаційній скарзі Приватна промислово-торговельна фірма "ЮСІ" просить скасувати рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права.
Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга частково підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно постанови Пленуму Верховного суду України "Про судове рішення” від 29.12.1976 року №11 із змінами, внесеними постановами Пленуму від 24.04.1981 року №4, від 25.12.1992 року №13, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи з загальних засад і змісту законодавства України. Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, а також оцінку всіх доказів. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати. Мотивувальна частина рішення повинна мати також посилання на закон та інші нормативні акти матеріального права, на підставі яких визначено права і обов'язки сторін у спірних правовідносинах.
Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду стосовно встановлених обставин і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Резолютивна частина рішення повинна містити чіткі та безумовні висновки, що ґрунтуються на аналізі та оцінці фактичних обставин, викладених у його мотивувальній частині, та відповідати застосованим до спірних відносин нормам права.
Разом з тим, оскаржувані рішення та постанова зазначеним вимогам не відповідають.
Вирішуючи спір по суті заявлених вимог, місцевий та апеляційний господарські суди встановили, що 13.06.2006 року між Приватною промислово-торгівельною фірмою “ЮСІ” та Спільним українсько-літовським підприємством у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Тел-Мар" укладено договір постачання товару, за яким позивач зобов'язався передати у власність відповідача товар, найменування, кількість та ціна якого зазначені в накладних, а останній - оплатити його вартість протягом 14 робочих днів після оформлення заказу на товар.
Пунктом 2.3 договору сторони домовились, що відвантаження та доставка товарів покупцю здійснюється зі складу постачальника транспортом останнього за адресою, зазначеною у заказі.
Заборгованість покупця перед постачальником за товар виникає після прийому товару по якості, кількості та цінам, вказаним в накладних (пункт 3.1 договору).
Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що відповідачем не оплачено вартість товару, поставленого Приватною промислово-торгівельною фірмою “ЮСІ” на виконання умов вказаного договору за видатковими накладними № БК-1-0003640 та № БК-1-0003641 від 07.10.2008 року.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд, позицію якого підтримав суд апеляційної інстанції, вказав на недоведення позивачем факту поставки товару саме на виконання умов наявного в матеріалах справи договору постачання від 13.06.2006 року, оскільки відсутні докази того, що здійснена поставка відбувалась саме в межах цього договору.
При цьому, суди попередніх інстанцій зауважили, що з наданих позивачем видаткових накладних не вбачається, що вони складені та підписані на виконання умов саме договору постачання товару від 13.06.2006 року. Також в матеріалах справи відсутні замовлення на товар, що передбачено пунктом 2.2. договору.
Проте зазначений висновок зроблено судами попередніх інстанцій без всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності.
Так, відмовляючи в задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за поставлений позивачем відповідачу товар, суди першої й апеляційної інстанцій, зокрема, не з"ясовували та не перевіряли наявність чи відсутність між сторонами інших правовідносин, крім вказаного вище договору, з питань постачання продукції і проведення розрахунків за неї. Тобто, враховуючи, що умовами договору від 13.06.2006 року не конкретизовано за яку саме продукцію у позивача виникло право вимагати від відповідача сплати грошових коштів, господарські суди не розмежували природу виникнення стягуваної позивачем суми, зокрема, за вказаним договором чи поза його межами. Крім того, зазначаючи, що підставою поставки товару відповідачу є видаткові накладні № БК-1-0003640 та № БК-1-0003641 від 07.10.2008 року з посиланням на договір від 01.01.2007 року, суд не перевірив чи був укладений саме такий договір між сторонами та чи здійснювались поставки товару позивачем відповідачу за цим договором.
При цьому, факт отримання товару з підписанням накладних, в яких відображено найменування, кількість і ціна на товар, свідчить про існування домовленості між сторонами.
Отже, для виконання вимог статті 43 ГПК України щодо всебічного та повного розгляду справи, суду слід було перевірити в межах яких договорів здійснювалась поставка, чи відповідав поставлений товар тому товару, який сторони визначили у вказаному вище договорі, чи укладались між сторонами будь-які інші усні чи письмові договори, зокрема, за яким здійснювали поставки товару на підставі видаткових накладних, наявних в матеріалах справи.
Також суди попередніх інстанцій не врахували, що відповідно до п.7.1 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" поставка товарів (робіт, послуг) здійснюється за договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість.
Підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 названого закону визначено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну.
Згідно п.п.7.2.3 п.7.2 ст.7 цього Закону податкова накладна складається в момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).
Аналогічні положення містяться і в Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997р. N165, зареєстрованого в Мінюсті України 23.06.1997р. за N233/2037.
При цьому, відповідно до п.п.7.2.8 п.7.2 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" платники податку зобов'язані вести окремий облік операцій з поставки та придбання товарів (послуг), які підлягають оподаткуванню цим податком, а також які не є об'єктами оподаткування згідно із статтею 3 та звільнених від оподаткування згідно із статтею 5 цього Закону. Зведені результати такого обліку відображаються у податкових деклараціях, форма і порядок заповнення яких визначаються відповідно до закону. Платник податку веде реєстр отриманих та виданих податкових накладних у документальному або електронному вигляді за його вибором, у якому зазначаються порядковий номер податкової накладної, дата її виписки (отримання), загальна сума та сума нарахованого податку, а також реєстраційний номер платника податку продавця, який надав податкову накладну такому платнику податку. За наявності оригіналу податкової накладної невключення її до зазначеного реєстру не є підставою для відмови у зарахуванні суми податку, визначеної у такій податковій накладній, до складу податкового кредиту такого платника податку. Форма і порядок заповнення реєстрів отриманих та виданих податкових накладних встановлюються центральним податковим органом.
На виконання підпункту 7.2.8 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" наказом ДПА України від 30.06.2005р. №244 (зареєстрованим в Мін'юсті України 18.07.2005р. за №770/11050) затверджено Порядок ведення реєстру отриманих та виданих податкових накладних.
Отже, в порушення зазначених положень Закону України "Про податок на додану вартість", Порядку заповнення податкової накладної та Порядку ведення реєстру отриманих та виданих податкових накладних ні суд першої інстанції, ні апеляційний господарський суд не витребували у позивача за спірний період за даними правовідносинами сторін: податкові накладні та реєстри видаткових та отриманих податкових накладних, не з'ясували, чи відображені позивачем вказані податкові накладні по цим господарським операціям сторін у реєстрі виданих податкових накладних за спірний період, не встановили, яка підстава для проведення таких операцій була зазначена в даних накладних.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судове рішення” від 29.12.1976 року №11 (із змінами та доповненнями) та ст.ст. 84, 105 ГПК України обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Згідно статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, які не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
За таких обставин, ухвалені у справі рішення і постанова господарських судів щодо відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за поставлений товар не можуть вважатися законними та обґрунтованими, тому підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.
При новому розгляді справи суду необхідно врахувати наведене, всебічно, повно, об'єктивно з'ясувати всі обставини справи, надати об'єктивну оцінку доказам, які мають юридичне значення для її розгляду, правильно застосувати норми матеріального права, які регулюють спірні відносини та вирішити спір відповідно до вимог закону.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України, -
Касаційну скаргу Приватної промислово-торговельної фірми "ЮСІ" задовольнити частково.
Рішення господарського суду Донецької області від 06.08.2009 року та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 03.11.2009 року у справі № 39/189 скасувати.
Справу передати на новий розгляд до господарського суду Донецької області в іншому складі суду.
Головуючий суддяН.Г. Дунаєвська
СуддіН.І. Мележик
Н.В. Капацин