Справа № 128/1020/19
20.05.2019 року м. Вінниця
Вінницький районний суд Вінницької області
в складі: головуючого судді Ганкіної І.А.,
за участі секретаря Жигарової Д.О.,
без сторін у справі
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Вінниці справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до поліцейського роти ТОРБ УПП у Вінницькій області ДПП капрала поліції Жука Святослава Володимировича про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ДП18 № 542840 від 13.04.2019 року ,-
ОСОБА_1 . звернувся до Вінницького районного суду з даним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 13.04.2019 року о 00-50 год. поліцейським роти ТОРБ УПП у Вінницькій області ДПП капралом поліції Жуком Святославом Володимировичем відносно нього, ОСОБА_1 винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ДП18 №542840 від 13.04.2019 року за ч. 2 ст. 122 КУпАП. В постанові поліцейським зазначено, що 12.04.2019 року о 23-04 год., ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом марки СІТROEN BERLINGO, реєстраційний номер НОМЕР_1 , на автодорозі М 12 378 км, в темну пору доби не перемкнув ближнє світло фар з дальнього на ближче як 250 метрів до зустрічного транспортного засобу, чим порушив п.п. 19.2 Правил дорожнього України. Крім того, у пункті 8 «Права за статтею 268 КУпАП та строк оскарження за статтею КУпАП» зазначеної вище постанови вказано «відмовився». У пункті 9 «Копію постанови отримав» значиться відмітка «відмовився».
Позивач вважає вказану постанову протиправною та такою, що підлягає скасування з наступних підстав.
У адміністративному позові позивач ОСОБА_1 виклав наступну позицію.
13.04.2019 року, відносно нього працівником поліції винесена оскаржувана постанова за нібито керування транспортним засобом, під час якого він ближче як 250 метрів до зустрічного транспортного засобу не перемкнув дальнє світло фар.
Однак, дане твердження поліцейського, як вказує позивач в своїй заяві, не відповідає дійсності.
Так, у його користуванні на праві власності дійсно є автомобіль марки СІТROEN BERLINGO, реєстраційний номер НОМЕР_1 , право керування транспортним засобам підтверджується посвідченням водія НОМЕР_2 , яке йому було видано Центром 0541 від 25.01.2017 року, однак о 00 год.50 хв. як зазначено в постанові, він не керував та фізично не міг керувати транспортним засобом, оскільки був на АЗК «WOG», що знаходиться за адресою: Вінницька область, Вінницький район, с. Зарванці, вул. Молодіжна, 1 та очікував свого батька, тому працівник поліції помилково дійшов висновку, що він є водієм даного транспортного засобу, оскільки згідно Правил дорожнього руху наявність посвідчення водія не означає, що особа є водієм постійно, а надає йому лише можливість бути водієм керуючи транспортним засобом.
Крім того, зазначає, що відповідно до Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 р. № 1306, керування транспортним засобом слід розуміти як виконання функцій водія під час руху такого засобу або інструктора-водія під час навчання учнів-водіїв, незалежно від того, керує особа транспортним засобом, який рухається своїм ходом чи за допомогою буксирування.
Таким чином, виходячи з Прави дорожнього руху, як вказує позивач в своїй заяві, ним жодна із зазначених вище функцій не здійснювалася.
Також зазначає, що якщо навіть і допустити, що саме він керував транспортним засобом, то постає запитання «Як працівник поліції виміряв відстань відрізком у 250 метрів в темну пору доби від його автомобіля до зустрічного транспортного засобу?».
Так, відповідно до позовної заяви, працівником поліції винесено постанову відносно нього, позивача по справі за ч. 2 ст. 122 КУпАП, диспозицією якої передбачено відповідальність за порушення правил проїзду перехресть, зупинок транспортних засобів загального користування, проїзд на заборонний сигнал світлофора або жест регулювальника, порушення правил обгону і зустрічного роз'їзду, безпечної дистанції або інтервалу, розташування транспортних засобів на проїзній частині, порушення правил руху автомагістралями, користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку, використання цих приладів та їх переобладнання з порушенням вимог відповідних стандартів, користування під час руху транспортного засобу засобами зв'язку, не обладнаними технічними пристроями, що дозволяють вести перемови без допомоги рук (за винятком водіїв оперативних транспортних засобів під час виконання ними невідкладного службового завдання), а так само порушення правил навчальної їзди.
Згідно п.п. 19.2. Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 р. № 1306, дальнє світло слід перемикати на ближнє не менш як за 250 м до зустрічного транспортного засобу, а також тоді, коли воно може засліпити інших водіїв, зокрема тих, що рухаються в попутному напрямку. Світло необхідно перемикати і на більшій відстані, якщо водій зустрічного транспортного засобу періодичним перемиканням світла фар покаже потребу в цьому.
Отже, у п.п. 19.2. Правил дорожнього руху встановлена рекомендація для водія, яка передбачає, що водію слід перемикати дальнє світло на ближнє не менш як за 250 м до зустрічного транспортного засобу, а не вимога перемкнути світло в обов'язковому порядку саме через 250 метрів, оскільки жоден водій не в змозі виміряти точну відстань при русі одного транспортного засобу до зустрічного транспортного засобу під час руху (неможливо визначити з якою точною швидкістю рухається зустрічний транспортний засіб та як швидко він наблизиться до транспортного засобу з увімкненим дальнім світлом фар).
Разом з тим, якщо виходити із того, що працівник поліції все ж якимось чином виміряв відстань від його, ОСОБА_1 автомобіля до зустрічного транспортного засобу, то він мав би конкретизувати у постанові, на якій саме відстані водій не перемкнув світло на 249, 100 або може 9 метрах від зустрічного транспортного засобу.
Отже, на думку позивача, жодних обставин працівником поліції встановлено не було, а вирішення адміністративної справи працівником поліції відносно нього проведено упереджено без надання йому, позивачу по справі змоги для отримання професійної правничої допомоги адвоката та належного захисту своїх прав і свобод.
Таким чином, як вказує позивач в своїй заяві, обставини, зазначені у постанові є безпідставними та необґрунтованими, працівником поліції з'ясовані не були, оскільки він не керував автомобілем, відстань працівником поліції до його транспортного від зустрічного транспортного засобу жодним вимірювальним приладом не вимірювалась, не вказано, до якого саме транспортного засобу було менше 250 метрів, не відібрані пояснення у водія зустрічного транспортного засобу, а відтак оскаржувана постанова на думку позивача підлягає скасуванню.
Крім того, позивач зазначив, що копію постанови, згідно супровідного листа Управління патрульної поліції у Вінницькій області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України від 16.04.2019 року №13646/41/21/01-2019 року йому надіслано поштовим відправленням та отримано ним 17.04.2019 року.
Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, проте, через канцелярію суду подав заяву, відповідно до якої вимоги позовної заяви підтримав в повному обсязі, просив її задоволити, крім того просив розгляд справи проводити в його відсутність, також не заперечував проти розгляду справи у відсутність відповідача в разі його неявки.
Відповідач по справі - поліцейський роти ТОРБ УПП у Вінницькій області Жук С.В. в судове засідання не з'явився, був належним чином повідомлений про день та час розгляду справи, що підтверджується рекомендованим повідомленням, повернутим до суду за підписом уповноваженої особи про отримання судової повістки, про причини своєї неявки до суду Жук С.В. не повідоми, відзиву на позов не надав, заяв про відкладення розгляду справи з поважних причин чи розгляд справи у його відсутність не представив.
Згідно з ч.4 ст.229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, відповідно до вимог ст.205 КАС України розглянув справу у відсутність відповідача на підставі наявних у ній доказів.
Згідно п.1 ч.3 ст.205 КАС України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Відповідно до ч.9 ст.205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Враховуючи відсутність перешкод для розгляду справи, з урахуванням встановлених обставин, суд дійшов висновку про розгляд справи в порядку письмового провадження. Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, оцінивши інші докази, які є у справі, судом встановлено, що 13.04.2019 року поліцейським роти ТОРБ УПП у Вінницькій області ДПП капралом поліції Жуком Святославом Володимировичем було винесено постанову серії ДП 18 № 542840 , відповідно до змісту якої вказано, що водій ОСОБА_1 о 00 год.50 хв. на 378 км автодороги М-12 керував транспортним засобом в темну пору доби не перемкнув ближнє світло фар з дальнього ближче як 250 м. до зустрічного транспортного засобу, чим порушив п.п.19.2 ПДР України, та скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 122 КУпАП (а.с.8).
Будь-які інші докази, які б підтверджували наявність у вказаних діях ОСОБА_1 події та складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.122 КУпАП, не були надані учасниками справи, передусім відповідачем; про джерела відповідних доказів суду також не повідомлено.
Відповідно до ч.1 ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу адміністративного впливу у зв'язку із адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом; провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Згідно ст.278 КУпАП, орган (посадова особа) при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішує такі питання: 1) чи належить до його компетенції розгляд даної справи; 2) чи правильно складено протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення; 3) чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду; 4) чи витребувано необхідні додаткові матеріали; 5) чи підлягають задоволенню клопотання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілого, їх законних представників і адвоката.
Відповідно до ст.251 КУпАП доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку встановлюється наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи у його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, свідків, тощо.
Згідно роз'яснень, що містяться у п.24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 №14 "Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті" зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 і 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилається правопорушник, чи висловлених останнім доводів.
Відповідно до ст.252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Згідно вимог ст.280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
У відповідності до положень ч.1,2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Згідно ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). А тому докази подані позивачем суд приймає як належні та допустимі і не вбачає підстав для їх відхилення.
Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Так, зміст оскаржуваної постанови про накладення адміністративного стягнення про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ДП18 № ОСОБА_1 за ч.2 ст.122 КУпАП не відповідає вимогам ст.283, 284 КУпАП, оскільки у ній не наведено доказів, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення та відсутня доказова база щодо звинувачення ОСОБА_1 , а саме поліцейським не зазначено яким саме вимірювальним приладом було встановлено порушення водієм п.п.19.2 Правил дорожнього руху; не конкретизовано в постанові, на якій саме відстані водій ОСОБА_1 не перемкнув світло зокрема чи: на 240, 100, або може на 9 метрах від зустрічного транспортного засобу; не вказано, до якого саме транспортного засобу - зустрічного чи автомобіля ОСОБА_1 була відстань менша як 250 метрів; не відібрано пояснення у водія зустрічного транспортного засобу.
Так, відповідно до вимог п.п. 19.2. Правил дорожнього руху встановлена рекомендація для водія, яка передбачає, що водію слід перемикати дальнє світло на ближнє не менш як за 250 м до зустрічного транспортного засобу, а не вимога перемкнути світло в обов'язковому порядку саме через 250 метрів, оскільки жоден водій не в змозі виміряти точну відстань при русі одного транспортного засобу до зустрічного транспортного засобу під час руху (неможливо визначити з якою точною швидкістю рухається зустрічний транспортний засіб, та як швидко він наблизиться до транспортного засобу з увімкненим дальнім світлом фар).
Крім того, згідно п.п. 19.2. Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 р. № 1306, дальнє світло слід перемикати на ближнє не менш як за 250 м до зустрічного транспортного засобу, а також тоді, коли воно може засліпити інших водіїв, зокрема тих, що рухаються в попутному напрямку. Світло необхідно перемикати і на більшій відстані, якщо водій зустрічного транспортного засобу періодичним перемиканням світла фар покаже потребу в цьому.
При цьому відповідач - поліцейський роти ТОРБ УПП у Вінницькій області ДПП капрал поліції Жук С.В. у відповідності до ч.2 ст.77 КАС України заперечень не подав, відтак покладений на нього обов'язок щодо доказування правомірності власного рішення суб'єкта владних повноважень, що є предметом оскарження, не виконав, суд приходить до висновку, що відповідачем були порушені права позивача, на користь якого підлягають усі заявлені ним сумніви, відтак суд визначає позовні вимоги обґрунтованими, а тому позов підлягає задоволенню.
Згідно з ч. 1 ст.139 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі ст. 288 КУпАП, то підстави для стягнення з відповідача судового збору відсутні.
Враховуючи викладене, керуючись ст.7, 122, 255, 251, 252, 277-2, 278, 280, 285 КпАП України, ст.2, 5, 6, 9, 12, 14, 19, 20, 22, 32, 72, 77, 94, 121, 122, 139, 143, 192, 241-246 КАС України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до поліцейського роти ТОРБ УПП у Вінницькій області ДПП капрала поліції Жука Святослава Володимировича про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ДНІ 8 №542840 від 13.04.2019 року - задовільнити.
Визнати неправомірною та скасувати постанову поліцейського роти ТОРБ УПП у Вінницькій області ДПП капрала поліції Жука Святослава Володимировича в справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ДП 18 № 542840 від 13.04.2019 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.122 КпАП України та накладення адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 425 ( чотириста двадцять п'ять) гривень.
Провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити, у зв'язку із відсутністю в діях ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення може бути подана до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Вінницький районний суд Вінницької області протягом десяти днів з дня її проголошення.
Суддя І.А. Ганкіна