Україна
Донецький окружний адміністративний суд
03 червня 2019 р. Справа№200/4808/19-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бабаш Г.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у порядку письмового провадження) в приміщенні Донецького окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Добропільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (ЄДРПОУ: 37755477, Донецька область, м. Добропілля, вул. Незалежності, 28А) про визнання протиправними дій, рішення та бездіяльність суб'єкта владних повноважень та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Добропільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, в якій просила:
-визнати протиправними та скасувати рішення про відмову у поновленні пенсії позивачу від 22.11.2018 року та від 23.11.2018 року;
-визнати бездіяльність відповідача щодо не поновлення пенсії протиправною;
-зобов'язати провести поновлення та виплату пенсії за віком з 01.04.2014 року відповідно до норм Закону України "Про загальнообов'язкове пенсійне страхування", в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з проведенням індексації і компенсації втрати частини доходів.
Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначає, що його постійне місце проживання є держава Ізраїль, після виїзду за кордон пенсійних виплат він не отримує. У 2018 році через представника звернувся до відповідача із заявою про поновлення з 01.04.2014 року пенсійних виплат. Вважає бездіяльність відповідача щодо відмови у поновленні виплати пенсії протиправною та такою, що порушує його конституційні права.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 08.04.2019 року відкрито провадження в адміністративній справі, за правилами спрощеного судового провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 25.04.2019 року у задоволенні клопотання Добропільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про розгляду справи за правилами загального провадження та залишення позовної заяви без розгляду в адміністративній справі відмовлено.
Відповідачем до суду наданий відзив на адміністративний позов, в якому останній заперечує проти задоволення заявлених вимог позивача. Свою позицію відповідач вмотивував тим, що відповідно до діючого законодавства ОСОБА_1 необхідно звернутись особисто до управління з паспортом та з необхідним пакетом документів для визначення права поновлення виплати пенсії. Також, припинення виплати пенсії позивачу пояснює посиланням на Постанову Кабінету Міністрів України, від 05 листопада 2014 року № 637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" та від 08 червня 2016 року № 365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам".
З урахуванням наведеного відповідач вважає, що прийняте у відношенні позивача рішення є правомірними, тому просив відмовити в задоволенні позовних вимог.
Розгляд справи проведено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до ст. 263 КАС України без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі.
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України про що свідчить паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .
Позивач є пенсіонером та йому призначена пенсія за віком, що підтверджено копією пенсійного посвідчення серії НОМЕР_3 від 10.10.2012 року.
23.08.2018 року позивачем через представника, який діє на підставі довіреності завіреної нотаріально, подано до Пенсійного органу заяву про поновлення пенсійних виплат з 01.04.2014 року та заяву про запит пенсійної справи з Управління ПФУ в м. Донецьку.
Листом Добропільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 22.11.2018 року №08892/04 позивача повідомлено про те, що оскільки ОСОБА_1 перебував на обліку, як одержувач пенсії в управлінні Пенсійного фонду України в Петровському районі м. Донецька, звернення разом з документами доданими до звернення надсилається для розгляду по суті до Добропільського об'єднаного Управління Пенсійного фонду України Донецької області.
Листом Добропільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 23.11.2018 року №18969-0/04 позивачу відмовлено у поновленні пенсії, в зв'язку з тим, що заява про запит пенсійної справи не надана ОСОБА_1 особисто, не додана довідка внутрішньо переміщеної особи та у зв'язку з тим, що міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення між Україною та державою Ізраїль на даний час не укладено.
Із встановлених обставин вбачається, що між позивачем та відповідачем, як фізичною особою та суб'єктом владних повноважень, виник публічно-правовий спір у сфері соціального захисту, з приводу правомірності допущеної відповідачем бездіяльність, яка полягає у не відповідному розгляді заяви про поновлення виплати пенсії.
Надаючи правову оцінку правовідносинам суд виходив з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Статтею 24 Конституції України визначено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Згідно з частиною 2 статті 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" від 11.12.2003 року № 1382-IV реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначено Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року № 1058-ІV (далі - Закон № 1058-ІV).
За визначенням наведеним в статті 1 Закону № 1058-ІV, пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 49 Закону № 1058-ІV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Статтею 51 Закону № 1058-ІV визначено, у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Конституційний Суд України у рішенні №25-рп/2009 від 07.10.2009 року визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 року № 1058-IV.
У пункті 3.3 цього рішення Конституційний Суд України зазначив, що оспорюваними нормами Закону № 1058-ІV держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.
Відповідно до приписів статті 152 Конституції України, закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Таким чином, положення пункту 2 частини 1 статті 49 та другого речення статті 51 Закону № 1058-ІV втратили чинність з 07 жовтня 2009 року, тобто від дати прийняття Конституційним Судом України рішення № 25-рп/2009.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, право на отримання пенсії, як таке, стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).
Отже, суд дійшов висновку, що позивач як громадянин України має право на виплату призначеної йому пенсії. Підстави для поновлення конституційного права на виплату пенсії виникли після набрання чинності Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 року № 25-рп/2009.
Відповідно до частини 1 статті 45 Закону № 1058-ІV, пенсія призначається з дня звернення за пенсією.
Згідно з частиною 2 статті 49 Закону № 1058-ІV, поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.
Питання щодо подання та оформлення документів для призначення пенсій урегульовано Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженим постановою правління ПФУ від 25.11.2005 року № 22-1 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846; далі - Порядок № 22-1).
Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1 затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (в редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 № 13-1, далі Порядок № 22-1). Відповідно до цього Порядку.
Заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії, про виплату пенсії у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, поновлення виплати пенсії, про припинення перерахування пенсії на банківський рахунок та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії, а пенсіонерами, які зареєстровані на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від уповноважених органів Російської Федерації, - до органу, що призначає пенсію, визначеного Пенсійним фондом України. При цьому у заяві про виплату частини пенсії непрацездатним членам сім'ї особи, яка знаходиться на повному державному утриманні, вказується адреса одержувача цієї частини пенсії (пункт 1.5 Порядоку № 22-1).
Отже, передбачено можливість подачі заяви як особисто пенсіонером, так і його уповноваженим представником, при цьому, відсутні посилання на те, що останній повинен звертатися до органу ПФУ особисто та позбавлений можливості надіслати заяву та належні документи поштою.
Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 20.02.2018 року у справі № 757/12134/14-а.
Поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії (пункт 2.8 Порядоку № 22-1).
За документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або довідка відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Іноземці та особи без громадянства подають також посвідку на постійне проживання (пункт 2.22 Порядоку № 22-1).
Документи, необхідні для призначення пенсії, можуть бути подані як в оригіналах, так і копіях, посвідчених нотаріально або адміністрацією підприємства, установи, організації, що подає документи заявника для призначення пенсії, чи органом, що призначає пенсію.
Документи про стаж, вік та заробітну плату подаються тільки в оригіналах. У разі якщо підтвердженням страхового стажу є трудова книжка, надається копія з неї, завірена адміністрацією підприємства, установи, організації за місцем останньої роботи або органом, що призначає пенсію (пункт 2.23 Порядоку № 22-1).
Орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 2) (пункт 4.1 Порядоку № 22-1).
Не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України. Рішення органу про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший візується спеціалістом, який його підготував, та спеціалістом, який його перевірив. Рішення підписується начальником управління (заступником начальника управління відповідно до розподілу обов'язків) та завіряється печаткою управління (пункт 4.3 Порядоку № 22-1).
Також пунктом 4.10 Порядку № 22-1 передбачено, що не пізніше 10 днів після надходження всіх необхідних документів для виплати пенсії орган, що призначає пенсію, повинен їх розглянути та прийняти відповідне рішення, яке оформлюється розпорядженням. Надані документи та заява зберігаються в пенсійній справі.
Згідно з частиною 2 статті 49 Закону № 1058-ІV, поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.
Отже, після отримання відповідної заяви від позивача про поновлення виплати пенсії відповідач повинен був розглянути цю заяву та прийняти мотивоване рішення, у разі необхідності у відповідності з вимогами пункту 4-2 Порядку № 22-1 вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством.
Проте, як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, за наслідками розгляду заяви позивача, відповідач не прийняв відповідного мотивованого рішення про поновлення виплати пенсії чи про відмову в поновленні її виплати, чим порушив вимоги статті 45 Закону № 1058-ІV та пунктів 4.3, 4.10 Порядку № 22-1.
Суд зауважує, що відповідачем відмова у поновленні ОСОБА_1 була викладена у листах від 22.11.2018 року № 08892/04, від 23.11.2018 року №18969-0/04 що також суперечить вимогам Закону № 1058-ІV.
Пунктом 1.7 Порядку № 22-1 встановлено, що днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви.
Як вбачається з матеріалів справи, уповноважений представник позивача на підставі довіреності подав до Пенсійного фонду України заяви, які були переадресовані до відповідача, як до уповноваженого органу, про поновлення пенсії з усіма необхідними документами, в яких позивач просив витребувати пенсійну справу та поновити та виплачувати раніше призначену пенсію з 01.04.2014 року.
Оцінюючи заяву представника позивача до Добропільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (форму та зміст заяви, а також додані до заяви документи, як і ким подано) через призму вимог Закону № 1058-ІV та Порядку № 22-1 суд дійшов висновку, що цю заяву оформлено відповідно до вимог закону, вона відповідає формі, встановленій додатком № 2 Порядку №22-1 та немає недоліків, що перешкоджали б її розгляду.
Суд зазначає, що пункти 1.1, 1.5 Порядку № 22-1 встановлюють можливість подання заяви про поновлення виплати пенсії як особисто пенсіонером так і його уповноваженим представником.
При цьому згідно з пунктом 2.8 Порядку № 22-1 поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі.
Отже, оскільки позивач звернувся до суду з позовом про поновлення виплати пенсії, право на яку відповідачем не заперечується, та нарахування якої продовжувалося після припинення її виплати, однак було піддано формальним обмеженням, з підстав та у спосіб, які суперечать вимогам Конституції та законів України, згідно ч. 2 ст. 46 Закону № 1058-IV, виплата пенсії позивачу підлягає поновленню.
Суд також критично ставиться до вимог відповідача відносно надання позивачем для поновлення пенсії довідки внутрішньо переміщеної особи, оскільки це суперечить діючому законодавству з наступних підстав.
Як встановлено судом та не заперечується відповідачем, позивачем через уповноваженого представника було надано до Добропільського об'єднаного Управління Пенсійного фонду України Донецької області свідоцтво про репатріацію, яке дає право на повернення на батьківщину або отримання Ізраїльського громадянства людьми з єврейським корінням, згідно до якого в 1997 році ОСОБА_1 виїхав до держави Ізраїль.
Порядок отримання та втрати статусу внутрішньо переміщеної особи врегульовано Законом України "Про забезпечення прав та свобод внутрішньо переміщених осіб".
Так, згідно ч. 3 ст. 4 вказаного Закону, для отримання довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, та статусу внутрішньо переміщеної особи відповідно, така особа звертається із заявою до компетентного органу соціального захисту населення.
Пунктом 1 частини 1 статті 12 вказаного Закону встановлено, що підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, відповідно і скасування статусу внутрішньо переміщеної особи, є заява особи про відмову.
Таким чином, отримання та втрата статусу внутрішньо переміщеної особи є добровільним правом кожного громадянина, сам лише факт проживання/реєстрації на відповідних територіях, без волевиявлення отримання відповідного статусу, не надає громадянину автоматично статусу внутрішньо переміщеної особи.
Суд також зазначає, що згідно з частиною другої статті 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Отже, оскільки матеріалами справи підтверджено, що позивач виїхав до держави Ізраїль, до спірних правовідносин не підлягало застосуванню законодавство, яким врегульовано питання виплати (відновлення) пенсії внутрішньо переміщеним особам за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, як Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 року № 365.
Таким чином, враховуючи викладене, доводи відповідача ґрунтуються на помилковому трактуванні правових норм, а тому позиція відповідача є необґрунтованою.
Щодо позовних вимог про індексацію втрати частини доходів.
Згідно статті 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03 липня 1991 року №1282-XII індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Відповідно до абзацу 3 частини 1 статті 2 Закону № 1282-XII, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, в тому числі пенсії.
Беручи до уваги протиправність спірних відмов в поновленні пенсії ОСОБА_1 , враховуючи, що станом на день звернення до відповідача за призначенням пенсії позивач досяг 66-річного віку, має стаж роботи, суд вважає, що позовні вимоги про зобов'язання поновити пенсію за віком у розмірі, не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з урахуванням індексації є правомірними.
Водночас, в частині позовних вимог стосовно компенсації втрати частини доходів в зв'язку з несвоєчасністю виплати індексації страхових виплат суд вказує наступне.
Відповідно до частини 2 статті 46 Закону №1058-IV, нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.
Закон України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" від 19 жовтня 2000 року N 2050-III у ст. 1 встановлює, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Проте, у ст. 3 вказаного Закону N 2050-III передбачено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Тобто, зі змістом вказаної норми випливає, що обов'язковою умовою для компенсації втрати частини доходів є факт нарахування вказаного доходу та його несвоєчасної виплати. Натомість у цій справі достовірно встановлено, що наразі пенсію позивачу не призначено, жодних виплат на її користь не проводилось.
Отже, компенсацію втрати частини доходів настає лише у випадку порушення встановлених строків їх виплати. Строки виплати пенсії встановлені Законом №1058-IV, відповідно до частини 1 статті 47 якого (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Враховуючи відсутність підстав вважати, що право на отримання компенсації при відновленні виплати пенсії буде порушено відповідачем, задоволення позову в цій частині буде свідчити про вирішення спору, який ще відсутній, тобто на майбутнє, що суперечить засадам адміністративного судочинства та його принципам.
Вказані обставини виключають застосування до спірних відносин норм Закону N 2050-III, а позовні вимоги в частині такої компенсації задоволенню не підлягають.
Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 11 липня 2018 року у справі №487/6923/16-а, від 10 липня 2018 року у справі №404/6317/16-а, від 18 вересня 2018 року у справі №522/535/17.
Щодо строку звернення із цим позовом до суду, суд зазначає наступне.
Статтею 122 КАС України встановлено що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною 2 вказаної статті визначено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно приписів частини 3 статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до приписів статті 46 Закону № 1058 нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми нестриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.
З системного аналізу зазначеної статті Закону № 1058 вбачається, що нараховані суми пенсійних виплат, на виплату яких особа мала або має право, але не отримала своєчасно з вини органу, що призначає і виплачує такі виплати, виплачуються за минулий час без обмеження шестимісячним строком.
Крім того, аналіз статті 46 Закону № 1058 дає підстави дійти до висновку, що у ній містяться два строкових обмеження стосовно виплати пенсії за минулий час:
- три роки - для особи, яка не отримувала пенсійні виплати з власної вини;
- без обмеження будь-якого строку - для особи, яка не отримувала пенсійні виплати з вини відповідного суб'єкта владних повноважень.
З урахуванням викладеного суд вважає, що позивач не пропустив строк звернення із цим позовом до суду.
Таким чином, адміністративний позов підлягає задоволенню частково.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Позивачем при пред'явленні адміністративного позову сплачений судовий збір у розмірі 768,40 грн., що підтверджується наявною в матеріалах адміністративної справи квитанцією № 0.0.1311828044.1 від 29.03.2019 року.
За вимогами ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа, а тому стягненню підлягає судовий збір у розмірі 768,40 грн. за рахунок бюджетних асигнувань.
Керуючись статтями 2-17, 19-20, 42-47, 55-60, 72-77, 90, 94-99, 122, 124-125, 132, 139, 143, 159-165, 168, 171, 173, 192-196, 224, 225-228, 229-230, 241, 243, 245, 246, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Добропільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (ЄДРПОУ:37755477, Донецька область, м. Добропілля, вул. Незалежності, 28А) про визнання протиправними дій, рішення та бездіяльність суб'єкта владних повноважень та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними та скасувати рішення Добропільського об'єднаного Управління Пенсійного фонду України Донецької області викладені у листах від 22.11.2018 року №08892/04, від 23.11.2018 року №18969-0/04 щодо відмови у поновленні виплати пенсії ОСОБА_1 .
Визнати протиправною бездіяльність Добропільського об'єднаного Управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо не поновлення ОСОБА_1 пенсії.
Зобов'язати Добропільське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_1 з 01.04.2014 року в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Добропільського об'єднаного Управління Пенсійного фонду України Донецької області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 768,40 грн.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі застосування судом ч. 3 ст. 243 КАС України зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Бабаш Г.П.