Україна
Донецький окружний адміністративний суд
23 травня 2019 р. Справа№200/11643/18-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Голуб В.А., при секретарі судового засідання Мангуш З.В.,
за участю:
позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача Уколова А.Ю.,
розглянувши у судовому засіданні матеріали адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Обласного центру медико - соціальної експертизи в Донецькій області про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди, -
ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Обласного центру медико - соціальної експертизи в Донецькій області про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди.
В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що відповідач, в порушення положень нормативно-правових актів щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні, реабілітації інвалідів в Україні, встановлення інвалідності не прийняв рішення про встановлення позивачу групи інвалідності. Вважає, що травма, отримана ним 13 серпня 2014 року, має стійкий характер, що призводить до порушень функцій організму. Крім того, позивач зазначає, що згідно Інструкції про встановлення груп інвалідності виділяють три ступені обмеження життєдіяльності: помірно виражене, виражене, значне. Натомість, позивачу відповідачем встановлено обмеження його життєдіяльності у незначній ступені, що, на думку позивача, не передбачено інструкцією. Водночас, визначення особи з інвалідністю передбачає будь-яке обмеження втрати працездатності. Оскільки, відповідачем не прийнято рішення щодо встановлення ОСОБА_1 групи інвалідності, позивач зазнав значних матеріальних втрат та моральних страждань. Тому позивач просить суд визнати протиправним рішення відповідача від 06.06.2018 року про не встановлення йому групи інвалідності; зобов'язати відповідача встановити йому групу інвалідності; зобов'язати відповідача виплатити завдану йому моральну шкоду у розмірі 1 000 000, 00 грн.
Відповідач надав суду письмовий відзив на адміністративний позов, за змістом якого просив відмовити у задоволенні позовних вимог. Так, приписами Положення про медико-соціальну експертизу та Положення про порядок, умови та критерії встановленої інвалідності передбачено, що прийняття рішень про встановлення або не встановлення інвалідності відноситься до виключної компетенції МСЕК. На підставі огляду МСЄК та огляду ЦМСЕК МОЗ України ОСОБА_1. не встановлено групу інвалідності. Крім того, критерії встановлення груп інвалідності затверджені наказом Міністерства охорони здоров'я України від 05.09.2011 року № 561 "Про затвердження Інструкції про встановлення груп інвалідності". Зокрема, захворювання "зросшего перелому в/з малогомілкової кістки в верхній третій лівої малогомілкової кістки, обмеження рухомості в лівому гомілково-ступневому суглобі 100-130, невролізу лівого малогамілкового нерву, виделення неврами, аутопласфини нерва 27.01.2015 року, повстравматична невропатія лівого малого мілкового нерва, легке порушення функції опори та пересування" не дає підстав для встановлення групи інвалідності. Як вбачається з відзиву, відповідач зазначає, що згідно з даними огляду ОСОБА_1 , зокрема, у ДУ "Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров'я України" та висновку № 559, дані (підстави) для зміни рішення МСЕК про встановлення Чаловському 25 % втрати професійної працездатності відсутні. Крім того, 14.05.2018 року позивач був оглянутий Центральною МСЕК МОЗ України, на засіданні якого було з'ясовано, що змін в стані його здоров'я не було виявлено, що дало підстави для підтвердження попередніх експертних рішень. Відповідач вказує, що при прийнятті оскаржуваного рішення, ним були дотриманні вимоги законодавчих актів щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні, реабілітації інвалідів в Україні. Тому відповідач вважає позовні вимоги ОСОБА_1 необґрунтованими, вказує на відсутність підстав для задоволення позову.
До судового засідання прибув позивач, позовні вимоги підтримав, просив задовольнити позов у повному обсязі.
Відповідач проти позову заперечував, під час судового засідання надав пояснення, аналогічні тим, що викладені у письмових запереченнях. Просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 05.11.2018 позовну заяву ОСОБА_1 до Обласного центру медико - соціальної експертизи в Донецькій області про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди, - залишено без руху. Надано ОСОБА_1 десять днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків позовної заяви, шляхом надання до суду: копій додатків до позовної заяви до суду відповідно до кількості учасників справи, засвідчених відповідно до вимог чинного законодавства.
Ухвалою суду від 13.11.2018 року прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до Обласного центру медико - соціальної експертизи в Донецькій області про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди та відкрито провадження по справі № 200/11643/18-а. Призначено підготовче засідання по адміністративній справі № 200/11643/18-а за правилами загального позовного провадження на 15 годину 30 хвилин 05.12.2018 року у приміщенні Донецького окружного адміністративного суду, розташованого за адресою: 84122, Донецька обл., м. Слов'янськ, вул. Добровольського, 1.
Підготовче засідання по справі відкладено з 05.12.2018 року на 19.12.2018 року о 15:00 за клопотанням відповідача та на 11.01.2019 року до 10-00 год. за клопотанням позивача.
Ухвалою суду від 11.01.2019 року оголошено перерву у підготовчому засіданні по адміністративній справі до 11-00 год. 07.02.2019 року. Продовжено строк підготовчого провадження по адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Обласного центру медико - соціальної експертизи в Донецькій області про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди.
Ухвалою суду від 07.02.2019 року закрито підготовче провадження по адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Обласного центру медико - соціальної експертизи в Донецькій області про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди. Призначено судовий розгляд по суті на 14 годину 00 хвилин 20.02.2019 року.
Ухвалою суду від 20.02.2019 року зупинено провадження у справі № 200/11643/18-а за позовом ОСОБА_1 до Обласного центру медико - соціальної експертизи в Донецькій області про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди до перегляду судового рішення касаційною інстанцією у подібних правовідносинах у справі № 805/773/17-а (К/800/19555/17).
Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 10.04.2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 20.02.2019 року у справі № 200/11643/18-а за позовом ОСОБА_1 до Обласного центру медико-соціальної експертизи про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди - задоволено. Ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 20 лютого 2019 року у справі № 200/11643/18-а - скасовано. Справу № 200/11643/18-а за позовом ОСОБА_1 до Обласного центру медико-соціальної експертизи про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди - направлено для продовження розгляду до Донецького окружного адміністративного суду.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вислухавши представників сторін суд встановив наступне.
27 вересня 2014 року начальником ГУМВС України в Дніпропетровській області затверджено Акт № 14 форми Н-1 «Про нещасний випадок (у тому числі поранення)», який стався зі старшим сержантом міліції ОСОБА_1 13.08.2014 року близько 13 години 00 хвилин. Відповідно до пункту 14 Акту нещасний випадок стався в період проходження служби при виконанні ОСОБА_1 службових обов'язків, пов'язаних із безпосередньою участю в охороні громадського порядку, громадської безпеки, боротьбі зі злочинністю (а.с.98-100).
01 грудня 2015 року постановою Військово-лікарської комісії ГУМВС України в Донецькій області по встановленню причинного зв'язку поранення, визнано наявність у колишнього начальника відділу ДАІ з обслуговування міста Артемівськ та Артемівського району (м. Артемівськ) УДАІ ГУ МВС України в Донецькій області ОСОБА_1 вогнепального скрізного поранення лівої гомілки з наявністю чужорідних тіл, перелам шийки маллогомілкової кістки, отриманого 13.08.2014 року, яке пов'язане з виконанням службових обов'язків (а.с.87).
06 листопада 2015 року позивачу надане направлення на проходження медико - соціальної експертної комісії для встановлення ступені втрати працездатності (а.с.28).
15 грудня 2015 року позивач пройшов огляд обласною медико-соціальною експертною комісією з приводу встановлення йому групи інвалідності та відсотка втрати працездатності у зв'язку із отриманим у зоні антитерористичної операції поранення. Актом огляду медико - соціальною експертною комісією № 1368, зокрема у пункті 30.4 Акту вказано про відсутність встановлення групи інвалідності. Цим же актом, позивачу встановлено 25 відсотків втрати працездатності (а.с.24-27).
Як вбачається з консультаційного висновку № 559 при обстеженні ОСОБА_1 з 27.01.2016 року по 29.01.2016 року ДУ "Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності МОЗ України" дані для зміни рішення МСЕК щодо встановлення 25 відсотків втрати працездатності відсутні (а.с.52).
23.03.2018 року ОСОБА_1 був повторно оглянутий обласною МСЕК № 1 та без винесення експертного рішення був направлений для отримання консультативного рішення на Центральну МСЕК МОЗ України (а.с.15-18).
Враховуючи отриманий висновок ЦМЕК МОЗ України від 17.05.2018 року, Актом обласної МСЕК № 461 від 06.06.2018 року було підтверджено попереднє рішення про те, що ОСОБА_1 встановлено 25 відсотків втрати працездатності. Відповідно до п. 30.4 зазначеного Акту інвалідом позивач не визнаний, рішення підтверджене (а.с.48-49).
Вказане також відображено у листі головного лікаря Державного закладу «Центральна медико-соціальна експертна комісія Міністерства охорони здоров'я України» від 17.05.2018 року № 302/05/18. Так, за інформацією даного листа при чергових оглядах ОСОБА_1 обласною МСЕК № 1 - 23.03.2018 року і ЦМСЕК МОЗ України - 14.05.2018 року змін в стані його здоров'я не було виявлено, що дало підстави для підтвердження попередніх експертних рішень (а.с.54).
Водночас, в матеріалах справи наявні медичні висновки стосовно ОСОБА_1 , відповідно до яких підтверджено порушення у нього функції опори та ходи 1 ступеня та у якості підстави для направлення його на МСЕК зазначена наявність ознак інвалідності (а.с.9-14).
Проаналізувавши встановлені обставини справи та норми законодавства України, яке регулює спірні правовідносини, суд вважає позовну заяву такою, що не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Суд звертає увагу, що спірні правовідносини врегульовані Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21 березня 1991 року № 875 - ХІІ (далі - Закон № 875).
Частиною першої статті 2 вказаного Закону № 875 встановлено, що інвалідом є особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов'язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.
Згідно з частиною першою статті 3 Закону № 875 інвалідність як міра втрати здоров'я визначається шляхом експертного обстеження в органах медико-соціальної експертизи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
В свою чергу, громадянин має право в судовому порядку оскаржувати рішення органів медико-соціальної експертизи про визнання чи невизнання його інвалідом (ч.2 ст.6 Закону № 875).
Крім того, спірні правовідносини також врегульовано Законом України «Про реабілітацію інвалідів в Україні» від 06 жовтня 2010 року № 2961-IV (далі - Закон № 2961).
Так, абзац четвертий частини першої статті 1 Закону № 2961 визначає, що інвалідність - це міра втрати здоров'я у зв'язку із захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадами, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження життєдіяльності особи, внаслідок чого держава зобов'язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.
Обмеження життєдіяльності - це помірно виражена, виражена або значно виражена втрата особою внаслідок захворювання, травми (її наслідків) або вроджених вад здатності до самообслуговування, пересування, орієнтації, контролю своєї поведінки, спілкування, навчання, виконання трудової діяльності нарівні з іншими громадянами.
Медико-соціальна експертиза - це визначення на основі комплексного обстеження усіх систем організму конкретної особи міри втрати здоров'я, ступеня обмеження її життєдіяльності, викликаного стійким розладом функцій організму, групи інвалідності, причини і часу її настання, а також рекомендацій щодо можливих для особи за станом здоров'я видів трудової діяльності та умов праці, потреби у сторонньому догляді, відповідних видів санаторно-курортного лікування і соціального захисту для найповнішого відновлення усіх функцій життєдіяльності особи (ч.1 ст.1 Закону №2961).
В свою чергу, більш детальне правове регулювання правовідносин у сфері встановлення особі інвалідності, визначено Положенням про медико-соціальну експертизу (далі - Положення № 1) та Положенням про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності (далі - Положення № 2), які затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2009 року № 1317.
Так, медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності (п.3 Положення № 1).
Медико-соціальна експертиза проводиться після повного медичного обстеження, проведення необхідних досліджень, оцінювання соціальних потреб інваліда, визначення клініко-функціонального діагнозу, професійного, трудового прогнозу, одержання результатів відповідного лікування, реабілітації за наявності даних, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності (п.17 Положення № 1).
Відповідальність за якість медичного обстеження, своєчасність та обґрунтованість направлення громадян на медико-соціальну експертизу покладається на керівника лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я (п.18 Положення № 1).
Крім того, пунктом 11 Положення № 2 визначено, що ступінь втрати професійної працездатності працівників (у відсотках), ушкодження здоров'я яких пов'язане з виконанням ними трудових обов'язків, та потреба у медичній і соціальній допомозі визначаються на підставі направлення лікувально-профілактичного закладу, роботодавця або уповноваженого ним органу чи профспілкового органу підприємства, на якому потерпілий одержав травму чи професійне захворювання, або робочого органу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, суду чи прокуратури. Огляд потерпілого проводиться комісією за участю представника Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань після подання акта про нещасний випадок на виробництві, акта розслідування професійного захворювання за встановленими формами та висновку спеціалізованого медичного закладу (науково-дослідного інституту професійної патології або його відділення) про професійний характер захворювання.
Пунктом 26 Положення № 2 встановлено, що особі, що визнана інвалідом, залежно від ступеня розладу функцій органів і систем організму та обмеження її життєдіяльності встановлюється I, II чи III група інвалідності. I група інвалідності поділяється на підгрупи А і Б залежно від ступеня втрати здоров'я інваліда та обсягу потреби в постійному сторонньому догляді, допомозі або нагляді.
Підставою для встановлення III групи інвалідності є стійкі, помірної важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, наслідками травм або вродженими вадами, що призвели до помірно вираженого обмеження життєдіяльності особи, в тому числі її працездатності, але потребують соціальної допомоги і соціального захисту (п.27 Положення № 2).
Критеріями для встановлення III групи інвалідності є ступінь втрати здоров'я, що спричиняє обмеження однієї чи декількох категорій життєдіяльності у помірно вираженому I ступені: обмеження самообслуговування I ступеня - здатність до самообслуговування з використанням допоміжних засобів; обмеження здатності самостійно пересуватися I ступеня - здатність до самостійного пересування з більшим витрачанням часу, часткового пересування та скорочення відстані; обмеження здатності до навчання I ступеня - здатність до навчання в навчальних закладах загального типу за умови дотримання спеціального режиму навчального процесу і/або з використанням допоміжних засобів, за допомогою інших осіб (крім персоналу, що навчає); обмеження здатності до трудової діяльності I ступеня - часткова втрата можливостей до повноцінної трудової діяльності (втрата професії, значне обмеження кваліфікації або зменшення обсягу професійної трудової діяльності більше ніж на 25 відсотків, значне утруднення в набутті професії чи працевлаштуванні осіб, що раніше ніколи не працювали та не мають професії); обмеження здатності до орієнтації I ступеня - здатність до орієнтації в часі, просторі за умови використання допоміжних засобів; обмеження здатності до спілкування I ступеня - здатність до спілкування, що характеризується зниженням швидкості, зменшенням обсягу засвоєння, отримання та передавання інформації; обмеження здатності контролювати свою поведінку I ступеня - здатність частково контролювати свою поведінку за особливих умов.
Інваліди III групи з помірним обмеженням життєдіяльності можуть навчатися та провадити різні види трудової діяльності за умови забезпечення у разі потреби засобами компенсації фізичних дефектів чи порушених функцій організму, здійснення реабілітаційних заходів.
Пунктом 2.2 Інструкції про встановлення груп інвалідності, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров'я України від 05 вересня 2011 року № 561, передбачено, що здатність до пересування - це можливість ефективно пересуватися у своєму оточенні (ходити, бігати, долати перепони, користуватися особистим та громадським транспортом). Параметри оцінки - характер ходьби, темп пересування, відстань, яку долає хворий, здатність самостійно користуватись транспортом, потреба у допомозі інших осіб при пересуванні.
При цьому, медико-соціальна експертиза проводиться після повного медичного обстеження, здійснення необхідних досліджень, оцінювання соціальних потреб інваліда, визначення клініко-функціонального діагнозу, професійного, трудового прогнозу, одержання результатів відповідного лікування, реабілітації за наявності даних, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.
При огляді у МСЕК проводяться: вивчення документів, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлене захворюваннями, наслідками травм або вродженими вадами, які спричиняють обмеження нормальної життєдіяльності особи; опитування хворого; об'єктивне обстеження та оцінка стану всіх систем організму, необхідних лабораторних, функціональних та інших методів дослідження усіма членами комісії.
В свою чергу, порядок встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням трудових обов'язків, затверджено Наказом Міністерства охорони здоров'я України 05 червня 2012 року № 420 (далі - Порядок № 420).
Так, підпункт 2.13.4 регламентує, що при помірно виражених порушеннях функцій організму (ІІІ група інвалідності), якщо потерпілий може у звичайних виробничих умовах виконувати професійну працю з вираженим зниженням кваліфікації або із зменшенням обсягу виконуваної роботи або якщо він втратив здатність продовжувати професійну діяльність внаслідок помірного порушення функцій організму, але може у звичайних виробничих умовах продовжувати професійну діяльність нижчої кваліфікації, ступінь втрати професійної працездатності встановлюється в межах 30 - 60 відсотків.
При невстановленні інвалідності потерпілому на виробництві, якщо він може у звичайних виробничих умовах виконувати професійну працю з помірним або незначним зниженням складності робіт, або із зменшенням обсягу виконуваної роботи, або при зміні умов праці, що призводять до зниження заробітку, або якщо виконання його професійної діяльності вимагає більшого навантаження, ніж раніше, відсотки втрати професійної працездатності не повинні перевищувати 25 відсотків, а при поєднанні декількох травм або професійних захворювань - 40 відсотків.
Отже, системний аналіз наведених вище нормативно-правових актів дає підстави для висновків, що ступінь обмеження життєдіяльності є загальним критерієм як при встановленні інвалідності, так і при визначенні ступеня стійкої втрати професійної працездатності.
При цьому, для встановлення інвалідності, поміж іншого, має значення ступінь втрати професійної працездатності у відсотковому співвідношенні, який визначається медико-соціальними експертними комісіями відповідно до Порядку № 420.
Таким чином, суд зазначає, що обмеження життєдіяльності особи може мати такий ступінь, який не тягне встановлення інвалідності, а лише визначає ступінь стійкої втрати професійної працездатності, що і мало місце у спірному випадку.
Оскільки актом огляду медико-соціальною експертною комісією № 1368 позивачу встановлено 25 відсотків втрати працездатності, а для встановлення ІІІ групи інвалідності ступінь обмеження життєдіяльності особи встановлюється в межах 30 - 60 відсотків, суд дійшов висновку про відсутність підстав для встановлення інвалідності.
Суд звертає увагу, що рішенням обласної МСЕК № 461 від 06.06.2018 року було підтверджено попереднє рішення про те, що ОСОБА_1 встановлено 25 відсотків втрати працездатності, при цьому інвалідом він не визнаний (а.с.48-49).
У зв'язку із наведеним, доводи ОСОБА_1 про те, що будь-яке обмеження життєдіяльності автоматично означає необхідність надання особі статусу інваліда, є необґрунтованими.
Крім того, пунктом 3.4 Інструкції про встановлення груп інвалідності визначено перелік захворювань, за наявності яких особі надається ІІІ групи інвалідності.
Судом встановлено, що у даному переліку відсутнє захворювання, яке діагностовано у позивача.
Водночас, аналіз норм Інструкції про встановлення груп інвалідності свідчить, що під час проведення медико-соціальної експертизи комісія не проводить власних досліджень, а лише проводить огляд особи та вивчає медичні документи, які складені лікувальним закладом, що направив особу на експертизу.
Також пунктом 2.13.5. Порядку № 420 визначено, що при невстановленні інвалідності потерпілому на виробництві, якщо він може у звичайних виробничих умовах виконувати професійну працю з помірним або незначним зниженням складності робіт, або із зменшенням обсягу виконуваної роботи, або при зміні умов праці, що призводять до зниження заробітку, або якщо виконання його професійної діяльності вимагає більшого навантаження, ніж раніше, відсотки втрати професійної працездатності не повинні перевищувати 25 відсотків, а при поєднанні декількох травм або професійних захворювань - 40 відсотків.
Як зазначено вище, позивачу встановлено 25 відсотків втрати працездатності, який встановлюється особам, що не визнані інвалідом.
Крім того, посилання ОСОБА_1 на те, що чинними нормативно-правовими актами визначено три ступені обмеження життєдіяльності суд не приймає до уваги, з огляду на наступне.
Так, дійсно в Інструкції про встановлення груп інвалідності, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров'я України від 05 вересня 2011 року № 561 визначено три ступені обмеження життєдіяльності: помірно виражене, виражене, значне. Натомість, вказані ступені відповідають третій, другій та першій групі інвалідності відповідно.
В свою чергу, обмеження життєдіяльності ОСОБА_1 не відповідає вказаним обмеженням, тому йому компетентним органом і визначено незначне порушення життєдіяльності. На думку суду, у вказаних діях відповідача відсутнє порушення чинного законодавства.
Таким чином, у зв'язку з відсутністю медичних показань позивачу обґрунтовано відмовлено у встановленні інвалідності.
Суд вважає за необхідне звернути увагу, що вирішення питань щодо визначення міри втрати здоров'я та ступеня обмеження життєдіяльності особи є дискреційними повноваженнями відповідних комісій та вимагає наявності медичної освіти та спеціальних знань.
Завданням суду, при розв'язанні зазначеного спору, є перевірка дотримання медико-соціальною експертною комісією встановленого законом порядку проведення експертизи та відповідність її дій та рішень положенням спеціальних нормативно-правових актів, які регулюють правовідносини у даній справі.
Враховуючи те, що в ході судового розгляду судом не встановлено будь-яких порушень з боку відповідача при винесенні оскаржуваного рішення, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Суд звертає увагу, що як Донецьким окружним адміністративним судом так і Першим апеляційним адміністративним судом встановлено подібність даної справи зі справою № 807/773/17-а. В свою чергу, Верховний Суд постановою від 04.03.2019 року підтвердив, що у Обласного центру медико - соціальної експертизи в Донецькій області відсутні правові підстави для встановлення ОСОБА_1 інвалідності.
Щодо відшкодування позивачу моральної шкоди у розмірі 1 000 000, 00 грн, суд зазначає наступне.
Статтею 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
У відповідності до пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
За приписами пункту 5 вищезазначеної Постанови Пленуму Верховного Суду України при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди з'ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача, вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
З огляду на встановлені судом обставини справи, враховуючи відсутність доказів на підтвердження причинного зв'язку між діями відповідача та завданням позивачу моральної шкоди (порушення нормального ритму життя, нервові хвилювання, погіршення стану здоров'я, позбавлення матеріальних засобів для існування тощо), суд вважає недоведеність останнім підстав для відшкодування моральної шкоди, як наслідок, в задоволенні цієї частини позовних вимог також слід відмовити.
Навіть сам факт визнання судом протиправності дій відповідача не може бути виключною підставою для стягнення моральної шкоди за відсутності доказів причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача.
Крім того, суд дійшов висновку про правомірність прийнятого відповідачем рішення, а тому підстави для стягнення моральної шкоди взагалі відсутні.
Зважаючи на результат розгляду справи та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись ст. ст. 2-15, 31-32, 72-80, 160-161, 168, 171, 241-246, 250-251, 257-263, 293, 295 КАС України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) до Обласного центру медико - соціальної експертизи в Донецькій області (код ЄДРПОУ 21958658, 84306, Донецька обл., місто Краматорськ, вулиця Дніпропетровська, будинок 14) про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди,- відмовити в повному обсязі.
Повний текст рішення складено 03 червня 2019 року.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Голуб В.А.