11 квітня 2019 року Справа № 160/9742/18
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого суддіЄфанової О.В.
за участі секретаря судового засіданняМанько К.А.
за участі:
представника позивача представника відповідача Савенко О.О. Шаповал В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про Визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДФС України у Дніпропетровській області, в якому позивач просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у Дніпропетровській області від 03.03.2018 року №332872-1308-0461.
В обґрунтування позову позивач зазначив, що Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області винесено податкове повідомлення-рішення від 03.03.2018 року №332872-1308-0461, яким ОСОБА_1 , визначено суму грошового зобов'язання з земельного податку з фізичних осіб за 2018 рік у сумі 22151,30 грн. Однак позивач вважає вказане податкове повідомлення-рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки відсутні підстави для його винесення. Так, ОСОБА_1 не має у власності зареєстрованих належним чином земельних ділянок, відсутнє рішення органу місцевого самоврядування про передачу в користування або в оренду земельної ділянки, а отже у розумінні ст.269,270 ПК України позивач не є платником земельного податку та взагалі відсутній об'єкт оподаткування земельним податком.
Представником відповідача подано відзив на адміністративний позов, в якому останній зазначив, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення винесено у відповідності до вимог чинного законодавства, оскільки позивачем порушено вимоги податкового законодавства, а відповідач діяв виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначений Конституцією та законами України.
Представник позивача у судовому засіданні адміністративний позов підтримав та просив задовольнити його.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти позову, просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог.
Ухвалою судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду Єфанової О.В. від 15.01.2019р. прийнято до провадження адміністративну справу №160/9742/18 та призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Держаного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна ОСОБА_1 є власником об'єкту нерухомості, а саме - станції нейтралізації літ.Щ-3, підсобна будівля літ.Щ-1, загальною площею 978,8 кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
14.08.2013 року означену нерухомість позивач отримав у спадок на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом №2894.
ГУ ДФС України у Дніпропетровській області прийнято податкове повідомлення-рішення від 03.03.2018 року №332872-1308-0461, яким позивачу визначено податкове зобов'язання за платежем «земельний податок з фізичних осіб» за 2018 рік на суму 22151,30 грн. Підставою для прийняття означеного податкового повідомлення-рішення є те, що позивач є землекористувачем, оскільки користування будівлею (спорудою) неможливо без користування земельною ділянкою, на якій вона розташована, а плата за землю справляється саме за користування земельною ділянкою і обов'язок щодо сплати сум податкового зобов'язання виникає у власника нерухомості не з дати оформлення права землекористування, а з дати фактичного користування земельною ділянкою.
Не погодившись з винесеним податковим повідомленням-рішенням, позивач оскаржив його до суду.
Відповідно до п.п.14.1.147 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Згідно п.269.1 ст. 269 ПКУ платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі.
Приписами ст.270 ПКУ визначено, що об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні; земельні частки (паї), які перебувають у власності.
Відповідно до п.286.1 ст.286 ПКУ підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.
Згідно п.287.1 ст.287 ПКУ власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.
У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році.
Пунктом 287.6 ст.287 ПКУ встановлено, що при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку.
При цьому, порядок надання у користування земельної ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди, визначається Земельним колексом України.
Так, згідно до ст. 125 ЗКУ право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
З матеріалів справи вбачається, що у ОСОБА_1 відсутні зареєстровані права на земельну ділянку в місті Дніпро, а також відсутня інформація про те, що позивачем укладено договір оренди земельної ділянки комунальної або державної власності. Крім того, органом місцевого самоврядування - Дніпровською міською радою рішення щодо передачі ОСОБА_1 у користування земельної ділянки не приймалось.
З огляду на викладене суд дійшов висновку про те, що особа, яка володіє нерухомим майном, що розташоване на земельній ділянці, права на яку для такої особи не оформлені, не є платником земельного податку в розумінні ст.269 ПКУ до моменту виникнення відповідних прав такої особи на вказану ділянку відповідно до запису, внесеного до Державного земельного кадастру. Таким чином, до моменту виникнення таких прав особа не є платником земельного податку.
Крім того, суд зазначає, що позивачем була отримана податкова консультація з приводу сплати земельного податку, у якій ОСОБА_1 було повідомлено про відсутність у нього підстав не це.
За приписами статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на наведене, суд приходить до висновку про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення та про його скасування, а отже про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Згідно ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа, тому судові витрати в розмірі 704,80 грн. підлягають стягненню на користь позивача.
Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає наступне.
Відповідно до частин 1 та 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При визначенні суми відшкодування витрат суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04).
Так, з матеріалів справи вбачається, що інтереси ОСОБА_1 у вказаній справі представляв адвокат Савенко О.О., який здійснює адвокатську діяльність на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №2821 від 20.06.2014 року.
Представник позивача на підтвердження розміру витрат на правничу допомогу адвоката у ході розгляду справи надав копії таких документів: договір про надання правової допомоги №8 від 17.12.2018 року; меморіальний ордер №2PL822208 від 05.04.2019 року про сплату позивачем на користь адвоката Савенко О.О. 5000 грн.
У заяві про розподіл витрат на професійну правничу допомогу від 11.04.2019 року наведений такий опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом: складення позовної заяви (разом з клопотанням про витребування доказів), складення заяви на виконання ухвали про залишення позовної заяви без руху, складення та подання до суду відповіді на відзив, подання клопотання про приєднання до матеріалів справи письмових доказів та заяви про розмір судових витрат, а також участь адвоката у судових засіданнях.
З огляду на складність та обсяг виконаних адвокатом робіт щодо підготовки та подання позовної заяви у цій справі, розумний та справедливий розмір винагороди за цю послугу для цілей включення її до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, не може перевищувати 4000 грн. Відтак, суд визнає підтвердженими, співмірними та такими, що пов'язані з розглядом даної справи, витрати позивача на правничу допомогу адвоката на суму 4000 грн.
Керуючись ст. ст.243-246, 250 , Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС України у Дніпропетровській області від 03.03.2018 року №332872-1308-0461.
Стягнути на користь позивача судові витрати в розмірі 704,80 гривень та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4000,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС України у Дніпропетровській області.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення суду складений 22 квітня 2019 року.
Суддя О.В. Єфанова