20 травня 2019 року Справа № 160/3157/19
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Тулянцевої І.В.
розглянувши у м. Дніпрі в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про зобов'язання вчинити певні дії, -
08 квітня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій просить:
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити пенсію за віком ОСОБА_1 відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та статті 16 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою для призначення пенсії за віком, однак протоколом від 22.02.2019 року № 045650002869 йому було відмовлено в призначенні пенсії за віком з огляду на те, що ОСОБА_1 не має 25 років страхового стажу, необхідного для призначення пенсії. На думку відповідача, період роботи у ФК «Дніпро» з 24.09.1987 року по 31.07.1997 року не може бути зарахований до страхового стажу у зв'язку із неналежно оформленими записами в трудовій книжці, тому необхідно додатково підтвердити вказаний період роботи довідкою. Позивач вважає таке рішення протиправним, так як період роботи у Футбольному клубі «Дніпро» підтверджено записами в трудовій книжці, засвідчено підписом начальника відділу кадрів клубу та місить відбиток печатки, у зв'язку з чим, просить зобов'язати відповідача призначити пенсію за віком.
Ухвалою суду від 11.04.2019 року відкрито провадження по справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
25 квітня 2019 року від представника відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, згідно з яким Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області заперечує проти позовних вимог, посилаючись на те, що при розгляді документів позивача, поданих для призначення пенсії, було обчислено страховий стаж ОСОБА_1 , який становить 24 роки 8 місяців 18 днів, а тому, пенсійний орган правомірно відмовив в призначенні пенсії. Вказав, що період роботи з 24.09.1987 року по 31.07.1997 року у Футбольному клубі «Дніпро» не враховано до страхового стажу, оскільки печатка юридичної особи проставлена в неналежному місці, що є порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників від 29.07.1993 року № 58. Крім того, на печатці відсутній ідентифікаційний код юридичної особи, у зв'язку із чим, для призначення пенсії позивачу слід надати будь - які документи, які містять відомості про період роботи в Футбольному клубі «Дніпро».
За правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності (частина 1 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України,).
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Справи, визначені частиною першою цієї статті, суд розглядає у строк не більше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі. У справах, визначених частиною першою цієї статті, заявами по суті справи є позов та відзив (частини 2, 3 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України).
Датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення (частина 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України).
Суд зазначає, що оскільки день строку ухвалення рішення - 13.05.2019 року припадає на день відпустки судді, рішення ухвалено першим робочим днем судді - 20.05.2019 року.
Дослідивши матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
29 листопада 2018 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» як військовослужбовець, який приймав участь у бойових діях.
Протоколом від 22.02.2019 року № 045650002869 Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (Правобережне відділення) у призначенні пенсії за віком було відмовлено з підстав того, що ОСОБА_1 не має страхового стажу - 25 років, необхідного для призначення пенсії. Відповідачем зазначено, що страховий стаж становить 24 роки 8 місяців 18 днів, період роботи у ФК «Дніпро» з 24.09.1987 року по 31.07.1997 року необхідно підтвердити довідкою.
Не погодившись з відмовою пенсійного органу у призначенні пенсії, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість вказаних висновків відповідача і винесених на підставі висновку спірних актів індивідуальної дії на відповідність вимогам частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, проаналізувавши положення законодавчих актів, якими врегульовані спірні правовідносини, суд при винесенні рішення виходить з наступного.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV (далі- Закон № 1058-IV).
Громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж мають право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи (стаття 8 Закону № 1058-IV).
Абзацем 2 частини 1 статті 26 Закону України № 1058-IV визначено, що починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу не менше 25 років при призначенні пенсії (період з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року).
Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», право на призначення дострокової пенсії за віком мають: військовослужбовці, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейські, які брали участь у бойових діях, в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення, а також ті, яким встановлено інвалідність внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час захисту Батьківщини або під час виконання інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), або внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, виконанням інтернаціонального обов'язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення, дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейських, які померли (загинули) у період проходження військової служби (виконання службових обов'язків) чи після звільнення із служби, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час виконання обов'язків військової служби (службових обов'язків), захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, виконанням інтернаціонального обов'язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення, особи, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пункту 20 статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пунктів 12 та 13 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особи з числа резервістів і військовозобов'язаних, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пункту 19 статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пункту 11 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки, яким надано статус особи, на яку поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", відповідно до абзаців шостого і сьомого пункту 1 статті 10 зазначеного Закону, а також абзацу восьмого пункту 1 статті 10 зазначеного Закону з числа членів сімей резервістів і військовозобов'язаних, - після досягнення чоловіками 55 років, жінками - 50 років та за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків і не менше 20 років у жінок.
Згідно з частиною другою статті 24 Закону №1058-IV, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Частиною четвертою статті 24 Закону №1058-IV встановлено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» затверджений Постановою правління Пенсійного фонду України 25 листопада 2005 року №22-1, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за №1566/11846 (далі - Порядок №22-1).
Відповідно до підпункту 2 пункту 2.1 Порядку № 22-1, до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок № 637).
Положеннями пунктів 4.1, 4.2, 4.3 Порядку №22-1 визначено, що орган, який призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 2). Заяви осіб про призначення, перерахунок, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший реєструються в журналі реєстрації рішень органу, що призначає пенсію. Особі або посадовій особі органом, що призначає пенсію, видається розписка із зазначенням дати прийняття заяви, а також переліку одержаних і відсутніх документів, які необхідно подати у тримісячний строк з дня прийняття заяви. Копія розписки зберігається в пенсійній справі.
При прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності). Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі; 4) видає пам'ятку пенсіонеру (додаток 3), копія якої зберігається у пенсійній справі.
Не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію. Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє адміністрації підприємства, установи, організації або особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження (п.4.7 Порядку №22-1).
Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року № 1788-XII передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Також, згідно зі статтею 48 Кодексу законів про працю України, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.
Пунктом 1 Порядку № 637 також передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
У тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (п. 20 Порядку № 637).
Як вбачається з матеріалів справи, відмовляючи позивачу у призначенні пенсії пенсійний орган посилається на те, що до страхового стажу не може бути зарахований період роботи з 24.09.1987 року по 31.07.1997 року у Футбольному клубі «Дніпро» з огляду на те, що запис про звільнення з роботи, наявний у трудовій книжці позивача, завірений неналежним чином, а саме, печатка не поставлена на підпис начальника відділу кадрів. Також, відповідач вказує на те, що на печатці Футбольного клубу «Дніпро» відсутній ідентифікаційний код з Єдиного державного реєстру підприємців та організацій України, як вимагається постановою Кабінету Міністрів України від 22.01.1196 року № 118.
Судом встановлено, що згідно з записами трудової книжки НОМЕР_1 , ОСОБА_1 працював, зокрема:
- з 24.04.1987 року по 03.01.1988 року масажистом у Футбольному клубі «Дніпро»;
- з 04.01.1988 року по 30.06.1988 року тренером-лікарем футбольного клубу;
- з 01.07.1988 року по 01.01.1989 року тренером-масажистом футбольного клубу;
- з 02.01.1989 року по 31.07.1997 року тренером-лікарем футбольного клубу.
На час внесення записів до трудової книжки, а саме - з 24.09.1987 року по 02.11.1989 року, в Україні діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СССР від 20.06.1974 року №162.
Останній запис про звільнення з Футбольного клубу «Дніпро», який виконаний 31.07.1997 року, був зроблений відповідно до Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Мінпраці, Мінюсту та Мінсоцзахисту України від 29.07.1993 року №58 (далі - Інструкція №58).
Так, відповідно до пункту 4.1. глави 4 Інструкції №58, у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Дослідивши записи, наявні у трудовій книжці позивача, суд дійшов висновку, що відповідачем не надано суду жодного пояснення, яким чином на його думку місцезнаходження печатки впливає на стаж роботи позивача в період з 24.09.1987 року по 31.07.1997 року у Футбольному клубі «Дніпро».
Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи (страховий стаж), а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки, однак пенсійним органом не враховано, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Аналогічну позицію викладено в постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі №754/14898/15-а.
Суд, також критично оцінює твердження пенсійного органу щодо неврахування до страхового стажу періодів роботи у Футбольному клубі «Дніпро» з 24.09.1987 року по 31.07.1997 року у зв'язку із відсутністю ідентифікаційного коду юридичної особи на відбитку печатки, що засвідчують записи про звільнення, оскільки відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про трудові книжки працівників» від 27.04.1993 року №301, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання.
Отже, чинним законодавством визначено, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому, власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.
Вказану позицію підтримує Верховний Суд в постанові від 06.02.2018 року по справі № 677/277/17 (провадження №К/9901/1298/17).
Також, на думку суду, та обставина, що на печатці підприємства відсутній ідентифікаційний код суб'єкта підприємницької діяльності, не робить документи, які засвідчені нею, неправдивими. Позивач має відповідні записи у трудовій книжці щодо спірних періодів роботи, та ці записи є належними та допустимими доказами для підтвердження його трудового стажу.
Такий висновок суду узгоджується із практикою Верховного Суду, висловленій у постанові від 07.02.2018 року по справі № 275/615/17 (К/9901/768/17).
У зв'язку з викладеним, суд зазначає, що сумніви відповідача не можуть спростовувати відомості, наявні у трудовій книжці та позбавляти особу права на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого нею трудового (страхового) стажу.
На думку суду, відмова Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо зарахування спірних періодів є протиправною, з огляду на те, що трудова книжка позивача містить усі необхідні записи про роботу у спірні періоди, та є достатнім підтвердженням права на пенсійне забезпечення.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З матеріалів позову вбачається, що позивачем не ставиться питання про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відмову у призначенні пенсії, оформленого протоколом від 22.02.2019 року № 045650002869. Між тим, оскільки саме це рішення є тим рішенням суб'єкта владних повноважень, яке тягне за собою настання правових наслідків, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та з метою захисту прав та інтересів позивача скасувати вказане рішення.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача призначити пенсію за віком, суд зазначає наступне.
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим Кодексом адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Статтею 58 Закону №1058-IV визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.
Згідно з частиною 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача- суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
В ході розгляду справи було встановлено, що для призначення пенсії позивачем до заяви були подані всі необхідні документи, визначені в Порядку №22-1. Крім того, у відповідності до вимог, визначених частиною 1 статті 115 закону України «Про загальнообо'язкове державне пенсійне страхування» позивач набув право на пенсію на умовах, визначених вказаним Законом.
Відмовляючи у призначенні пенсії відповідачем не було зазначено про відсутність підстав для призначення пенсії, їх недостатність та невідповідність вимогам вказаного Порядку, у зв'язку із чим, суд вважає, що в даному випадку ефективним способом захисту порушеного права є саме зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області вирішити питання щодо призначення ОСОБА_1 пенсії за віком на підставі поданої 29.11.2018 року заяви.
Відповідно до приписів статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
За наведених обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Розподіл судових витрат слід здійснити у відповідності до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись статтями 2, 9, 73-78, 90, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26, код ЄДРПОУ 21910427) про зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити у повному обсязі.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, оформлене протоколом від 22.02.2019 року №045650002869, про відмову у призначенні пенсії з підстав не зарахування до страхового стажу періоду роботи ОСОБА_1 з 24.09.1987 року по 31.07.1997 року у Футбольному клубі «Дніпро».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області вирішити питання щодо призначення пенсії за віком ОСОБА_1 на підставі заяви від 29.11.2018 року.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень сорок копійок).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені статтями 295 та 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя І.В. Тулянцева