29 травня 2019 року
м. Київ
Справа № 916/372/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Міщенка І.С. - головуючого, Берднік І.С., Сухового В.Г.
за участю секретаря судового засідання - Кравченко О.В.
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника прокурора Одеської області
на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду у складі Колоколова С.І. - головуючого, Савицького Я.Ф., Разюк Г.П. від 15 січня 2019 року
за позовом заступника керівника Одеської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави в особі Одеської міської ради
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Алькор Інвест"
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1
про витребування земельної ділянки вартістю 7 608 039, 66 грн.
(за участю представників: прокурор - Гудименко Ю.В.; позивача - Асташенкова О.І.; відповідача - Цаль М.В.)
Історія справи
Обставини, встановлені судами
1. Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 15.05.2006 у справі №2-2906/06 за ОСОБА_2 визнано право власності на земельну ділянку площею 0,0811 га для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташовану за адресою: АДРЕСА_3 (далі - земельна ділянка).
1.1. На підставі зазначеного судового рішення 30.05.2006 ОСОБА_2 отримав державний акт на право власності на земельну ділянку, а потім відчужив її на користь ОСОБА_3 за договором купівлі-продажу від 15.06.2006.
2. У подальшому вказана земельна ділянка була неодноразово відчужена за ланцюгом догорів купівлі-продажу на користь фізичних осіб. Так, за договором купівлі-продажу від 30.03.2007 №2-856 вказана земельна ділянка придбана ОСОБА_1 , яка отримала відповідний державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 . У цей же день, 30.03.2007, між ОСОБА_1 та ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" було укладено кредитний договір та іпотечний договір, за умовами якого ОСОБА_1 передала в іпотеку Банку спірну земельну ділянку.
3. Ухвалою апеляційного суду Одеської області скасовано рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 15.05.2006 у справі №2-2906/06 та направлено справу для розгляду за територіальністю Київського районного суду м. Одеси.
4. Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 08.11.2011 у справі №2-5848/11, яке набрало законної сили, визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 15.06.2006, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ; визнано недійсним та скасовано державний акт серії НОМЕР_1 на право власності на земельну ділянку, яка належить ОСОБА_1 та скасовано державну реєстрацію цього державного акта; витребувано у ОСОБА_1 земельну ділянку та передано її територіальній громаді в особі Одеської міської ради.
5. Проте 04.01.2017 між ПАТ "ВЕКТОР БАНК", як правонаступником ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", укладено з ТОВ "ФК "Алькор Інвест" договір відступлення права вимоги, за умовами якого останній набув прав та обов'язків кредитора у кредитному договорі та статусу іпотекодержателя в іпотечному договорі, укладених 30.03.2007 між ОСОБА_1 та ПАТ "Райффайзен Банк Аваль".
6. 11.04.2017 ТОВ "ФК "Алькор Інвест" в позасудовому порядку звернуло стягнення на предмет іпотеки - спірну земельну ділянку на підставі договору іпотеки шляхом набуття права власності на предмет іпотеки та здійснило державну реєстрацію за собою права власності на цю ділянку.
Короткий зміст позовних вимог
7. У березні 2018 року заступник керівника Одеської місцевої прокуратури №1 (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Одеської міської ради (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Алькор Інвест" (далі - відповідач) про витребування у відповідача на користь позивача спірну земельну ділянку.
8. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що земельна ділянка належить до комунальної власності та вибула з володіння власника - позивача на користь фізичної особи поза його волею на підставі незаконного судового рішення, яке у подальшому було скасовано, а також визнаного в судовому порядку недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки. У зв'язку з чим спірна ділянка на підставі статті 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підлягає витребуванню із незаконного володіння добросовісного набувача - відповідача, який набув їх за відплатним договором та за яким на даний час зареєстровано право власності на земельну ділянку.
9. Стосовно строку позовної давності прокурором, з посиланням на відповідну правову позицію Верховного Суду України в постанові від 05.10.2016 у справі № 916/2129/15, зазначено, що положення законодавства про позовну давність до позовних вимог про витребування майна у порядку статті 388 ЦК України не застосовуються, а право особи на власність підлягає захисту протягом усього часу наявності у неї титулу власника. У зв'язку з чим встановлений статтею 257 ЦК України строк позовної давності прокурором не пропущений.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
10. Рішенням Господарського суду Одеської області від 27 червня 2018 року позов задоволений повністю. Витребувано у ТОВ "ФК "Алькор Інвест" на користь Одеської міської ради спірну земельну ділянку.
11. Судове рішення мотивовано тим, що спірна земельна ділянка належить до комунальної власності та була відчужена на користь фізичної особи ОСОБА_2 за незаконним судовим рішенням про визнання права власності, яке було у подальшому скасовано та шляхом укладення ланцюгу правочинів про відчуження цієї ділянки. Отже, земельна ділянка вибула із власності територіальної громади поза волею власника, без прийняття уповноваженим органом місцевого самоврядування рішення про її передачу у власність жодній особі, у тому числі відповідачу, що свідчить про наявність правових підстав для витребування її з незаконного володіння відповідача, як добросовісного набувача, на підставі статті 388 ЦК України.
12. При цьому судом першої інстанції відхилено заяву відповідача про застосування позовної давності до заявлених вимог з посиланням на те, що положення законодавства про позовну давність до вимог про витребування майна власником за статтею 388 ЦК України не застосовуються, а права власника підлягають захисту протягом усього часу наявності титулу власника.
Короткий зміст оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції
13. Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 15 січня 2019 року вищевказане судове рішення скасовано, у задоволенні позову прокурора відмовлено.
14. Постанова мотивована тим, що набуття ТОВ "ФК "Алькор Інвест" права власності на земельну ділянку відбулося в межах реалізації ним своїх прав іпотекодержателя щодо звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі іпотечного договору в рахунок погашення боргу ОСОБА_1. за кредитом. За приписами статті 23 Закону України "Про іпотеку" іпотека є дійсною для набувача нерухомого майна, тобто не припиняється у разі переходу права власності на майно до іншої особи, а новий власник майна набуває статусу іпотекодавця за договором іпотеки. Отже, наявність договірних правовідносин між іпотекодавцем та ТОВ "ФК "Алькор Інвест" унеможливлює застосування статті 388 ЦК України.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
15. Не погоджуючись із указаною постановою суду апеляційної інстанції, прокурор подав касаційну скаргу, в якій просить її скасувати, рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Аргументи учасників справи
Доводи прокурора, який подав касаційну скаргу (узагальнено)
16. Судом апеляційної інстанції не прийнято до уваги, що спірна земельна ділянка вибула з володіння власника - територіальної громади в особі позивача поза його волею за незаконним судовим рішенням, яке у подальшому було скасовано, та на підставі визнаного недійсним договору купівлі-продажу. У зв'язку з чим з огляду на приписи статті 388 ЦК України спірна ділянка підлягає витребуванню з незаконного володіння добросовісного набувача - відповідача, який за відплатним договором набув це майно в особи, яка не мала права його відчужувати. При цьому чинне законодавство не містить положень щодо договору іпотеки в якості правочину, який унеможливлює витребування титульним володільцем майна у добросовісного набувача за правилами статті 388 ЦК України, як і не пов'язує можливість такого витребування з наявністю відповідної підстави набуття права на майно в останнього з набувачів майна за ланцюгом правочинів.
17. Судом не застосовано до спірних правовідносин статті 2, 16, 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", відповідно до яких воля територіальної громади, як власника майна, на відчуження землі комунальної власності оформлюється виключно у формі відповідного рішення органу місцевого самоврядування, яке щодо передачі спірної земельної ділянки у власність відповідачу не приймалося.
Позиція відповідача у відзиві на касаційну скаргу
18. Відповідач набув право власності на спірну земельну ділянку внаслідок реалізації прав іпотекодержателя в межах договірних правовідносин, а в силу статті 23 Закону України "Про іпотеку" іпотека є чинною у разі зміни іпотекодавця. Зазначене виключає застосування до спірних правовідносин положення статей 388 ЦК України.
18.1. За таких умов втручання у право власності відповідача є незаконним та несправедливим, а отже не відповідає визначеним судовою практикою Європейського суду з прав людини критеріям такого втручання.
Позиція Верховного Суду
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої й апеляційної інстанцій
19. Верховний Суд погоджується з доводами прокурора в пунктах 16, 17 Постанови та, відповідно, з наведеними в пункті 11 Постанови висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
20. У справі встановлено, що спірна земельна ділянка належить до комунальної власності, повноваження власника якої від імені територіальної громади виконує Одеська міська рада. Проте земельна ділянка вибула з власності територіальної громади без волевиявлення власника у формі відповідного рішення (стаття 116 Земельного кодексу України) шляхом визнання права власності громадянина ОСОБА_2 на цю ділянку за судовим рішенням, яке у подальшому було скасовано, як незаконне. Отже, як вірно зазначено судом першої інстанції, внаслідок скасування судового рішення, за яким спірна земельна ділянка була незаконно відчужена у власність фізичної особи, вказане майно є таким, що вибуло з володіння власника - Одеської міської ради поза її волею.
21. У подальшому за іншим судовим рішенням у справі №2-5848/11 визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 15.06.2006, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ; визнано недійсним та скасовано державний акт серії НОМЕР_1 на право власності на земельну ділянку, яка належить ОСОБА_1 , скасовано державну реєстрацію цього державного акта та витребувано у ОСОБА_1. земельну ділянку.
22. Однак, не зважаючи на скасування правової підстави вибуття земельної ділянки з комунальної власності на користь ОСОБА_2 . та існування чинного судового рішення у справі №2-5848/11 про витребування земельної ділянки з незаконного володіння ОСОБА_1 , відповідач у 2017 році за договорами відступлення прав вимоги набув прав іпотекодержателя спірної земельної ділянки та у подальшому став власником цього майна внаслідок звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку на підставі договору іпотеки та згідно зі статтею 37 Закону України "Про іпотеку".
23. Верховний Суд звертає увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
24. Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред'явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України. Задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги (зокрема, про визнання недійсним правочину), спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.
25. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.
26. Відповідна правова позиція щодо способу захисту прав власника майна викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/18.
27. Таким чином, відповідно до вимог статей 330, 388 ЦК України право власності на майно, яке відчужено поза волею власника, не набувається добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути у нього витребуване. Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна.
28. При цьому ні стаття 388 ЦК України, ні інші положення чинного законодавства не визначають договір іпотеки в якості правочину, який виключає витребування власником майна у добросовісного набувача - іпотекодержателя, який набув право власності на це майно шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку.
29. Єдиною підставою, яка унеможливлює витребування майна власником у добросовісного набувача, який набув його за відплатним договором, це продаж майна у порядку, встановленому для виконання судових рішень (частина 2 статті 388 ЦК України).
30. Отже, не підлягають застосуванню до спірних правовідносин положення статті 23 Закону України "Про іпотеку" щодо чинності іпотеки, які покладені в основу висновків суду апеляційної інстанції про неможливість застосування до заявлених позовних вимог положень статті 388 ЦК України.
31. З огляду на наведене в пунктах 25, 27-30 Постанови висновки суду апеляційної інстанції в пункті 14 Постанови не ґрунтуються на нормах чинного законодавства.
32. У той же час, погоджуючись з висновками суду першої інстанції щодо суті позовних вимог, Верховний Суд вважає помилковими висновки цього суду щодо застосування позовної давності (пункт 12 Постанови).
33. Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).
34. Отже, позовна давність є строком для подання позову як безпосередньо суб'єктом, право якого порушене (зокрема і державою, що наділила для виконання відповідних функцій у спірних правовідносинах певний орган влади, який може звернутися до суду), так і прокурором, уповноваженим законом звертатися до суду з позовом в інтересах держави як носія порушеного права, від імені якої здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах може певний її орган.
35. Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц, від 14.11.2018 у справі №183/161/16).
36. На віндикаційні позови держави та територіальних громад (в особі органів державної влади та місцевого самоврядування) поширюється загальна позовна давність. Подібна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 362/44/17, від 14.11.2018 у справі №183/1617/16.
37. Отже, висновки суду першої інстанції про те, що положення про позовну давність до заявлених прокурором позовних вимог про витребування майна у порядку статті 388 ЦК України не застосовуються, не ґрунтуються на наведених нормах права та на зазначених правових висновках Великої Палати Верховного Суду, яка в постанові від 17.10.2018 у справі № 362/44/17 відступила саме від правових висновків Верховного Суду України в постанові від 05.10.2016 у справі № 916/2129/15, на які послався суд першої інстанції.
38. При цьому за усталеними висновками Верховного Суду відповідно до частини 1 статті 261 ЦК України і в разі подання позову суб'єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб'єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах (постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 359/2012/15-ц, від 20.11.2018 у справі №907/50/16).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
39. У зв'язку з допущеним судом першої інстанції неправильним застосування норм матеріального права щодо строку позовної давності Верховний Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги (частина 4 статті 300 ГПК України). У зв'язку з чим як постанова суду апеляційної інстанції, так і рішення суду першої інстанції підлягають скасуванню з підстав неправильного застосування норм матеріального права. Проте не дослідження судом першої інстанції доказів щодо строку позовної давності для звернення з даним позовом позбавляє суд касаційної інстанції можливості прийняти рішення по суті позовних вимог в силу наведених в статті 300 ГПК України обмежень його процесуальних повноважень.
40. У зв'язку з чим Верховний Суд вважає за необхідне застосувати повноваження, передбачені пунктом 1 частини 3 статті 310 ГПК України та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. При новому розгляді справи суду першої інстанції необхідно з'ясувати, чи дотримано прокурором строк позовної давності для звернення з даним позовом, за наслідками чого розглянути питання можливості судового захисту порушених прав позивача з урахуванням приписів статті 267 ЦК України.
Керуючись статтями 300, 301, 306, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу заступника прокурора Одеської області задовольнити частково.
2. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 15 січня 2019 року та рішення Господарського суду Одеської області від 27 червня 2018 року у справі № 916/372/18 скасувати.
3. Справу № 916/372/18 направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Міщенко І.С.
Судді Берднік І.С.
Суховий В.Г.