22 травня 2019 року
м. Київ
Справа № 910/21935/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Сухового В.Г. - головуючого, Берднік І.С., Міщенка І.С.,
за участю секретаря судового засідання - Журавльова А.В.
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Експрес МС" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.03.2019 (Сулім В.В., Чорногуз М.Г., Коротун О.М.) та рішення Господарського суду міста Києва від 12.06.2018 (Морозов С.М.) у справі № 910/21935/17
за позовом Керівника Київської місцевої прокуратури №10 до 1) Національної академії медичних наук України, 2) Інституту нейрохірургії ім. академіка А.П. Ромоданова Академії медичних наук України, 3) Товариства з обмеженою відповідальністю "Експрес МС", 4) Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпро-Плаза" про визнання недійсними постанови та договорів
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
1. Керівник Київської місцевої прокуратури №10 (далі - Прокурор) звернувся в Господарський суд міста Києва з позовом до Національної академії медичних наук України (далі - Відповідач-1), Інституту нейрохірургії ім. академіка А.П. Ромоданова Академії медичних наук України (далі - Відповідач-2), Товариства з обмеженою відповідальністю "Експрес МС" (далі - Відповідач-3) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпро-Плаза" (далі - Відповідач-4) про визнання недійсними: 1) постанови Президії Академії медичних наук України від 06.03.2007 №5/3, якою дозволено Відповідачу-2 укласти договір інвестування №01/03-Л від 07.03.2007; 2) договору інвестування у будівництво житлового комплексу з вбудованими приміщеннями та підземними автостоянками №01/03-Л від 07.03.2007 на земельній ділянці по вул . Лермонтовській, 12 в Шевченківському районі м. Києва , укладеного між Відповідачем-2 та Відповідачем-4; 3) договору від 25.05.2007 про заміну сторони у зобов'язанні №01/03-Л від 07.03.2007 та додаткової угоди № 1 до вказаного договору.
2. В обґрунтування позовних вимог Прокурор зазначив, що постанову Президії Академії медичних наук України №5/3 від 06.03.2007 прийнято, а договір інвестування, додаткову угоду до нього, договір про заміну сторони у зобов'язанні укладено з порушенням норм чинного законодавства, оскільки інвестиційний результат має місце лише для Відповідача-3, в той час, як Відповідач-2 не отримує будь-якого доходу (частини) від створення об'єкту інвестиційної діяльності, тобто, для держави результат від вказаної діяльності не досягається. Відповідач-2 укладаючи спірний договір та додатки до нього, а Відповідач-1, приймаючи спірну постанову, фактично розпорядилися правом постійного користування земельною ділянкою, яка є предметом оспорюваного інвестиційного договору, всупереч її цільовому призначенню та принципу розумності, без отримання частки в об'єкті інвестиційної діяльності. Прокурор вказує на відсутність органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, а тому Прокурором пред'явлено позов до Відповідачів як Позивачем в інтересах держави. Прокурор зазначає, що ним не пропущено строк позовної давності на звернення до суду, оскільки він не був стороною спірних правочинів, а дізнався про обставини прийняття спірної постанови та укладення цих правочинів лише у червні 2017 року у ході досудового розслідування у кримінальному провадженні №12015100100012938, а тому причини пропуску строку позовної давності мають бути визнані поважними і просить поновити строк позовної давності на звернення до суду. Щодо удаваності спірного правочину, Прокурор вказує на те, що зі змісту договору вбачається, що Відповідач-2 в обмін на медичне обладнання передає право забудови земельної ділянки, яка перебуває у постійному користуванні, без отримання у новозбудованому об'єкті будь-якої частини, а тому, в розумінні статті 293 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та статті 715 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), сторонами вчинено договір міни.
Короткий зміст рішення, ухваленого судом першої інстанції
3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.06.2018 в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
4. Рішення суду мотивовано тим, що спірні договори не відповідають нормам чинного законодавства України, проте суд відмовив у задоволенні позовних вимог з огляду на пропуск Прокурором строку позовної давності для звернення до суду з даними вимогами та наявність відповідної заяви про застосування такого строку.
При цьому, суд першої інстанції зазначив про те, що спірні правочини були укладені 07.03.2007, 25.05.2007 та 11.11.2011 і саме з цих дат Прокурор міг довідатися про порушення інтересів держави та в межах визначеного законом строку позовної давності звернутися до суду з даним позовом, а доводи Прокурора про те, що ним не пропущено строк позовної давності, оскільки про порушення інтересів держави він довідався лише у червні 2017 року в ході досудовою розслідування кримінального провадження №12015100100012938, є хибними.
Короткий зміст оскаржуваної постанови, прийнятої судом апеляційної інстанції
5. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.03.2019 рішення Господарського суду міста Києва від 12.06.2018 скасовано в частині відмови в задоволенні позову до Відповідачів-2, 3, 4.
5.1. Позов до Відповідачів-2, 3, 4 задоволено.
5.2. Визнано недійсним укладений між Відповідачами-2, 4 договір №01/03-Л інвестування у будівництво житлового комплексу з вбудованими приміщеннями та підземними автостоянками на земельній ділянці по вул. Лермонтовській, 12 у Шевченківському районі м. Києва від 07.03.2007 та додаткової угоди № 1 від 11.11.2011 до вказаного договору.
5.3. Визнано недійсним укладений між Відповідачами-3, 4 договір про заміну сторони у зобов'язанні №01/03-Л від 07.03.2007.
5.4. Рішення Господарського суду міста Києва від 12.06.2018 в частині відмови в задоволенні позовних вимог до Відповідача-1 залишено без змін.
6. Постанова суду мотивована тим, що земельна ділянка, яка є предметом договору інвестування, є державною власністю та повинна використовуватися виключно для забезпечення діяльності Відповідача-2 відповідно до цільового призначення такої земельної ділянки та не може бути об'єктом міни.
Суд виходив з того, що з витягу з досудового реєстру розслідувань вбачається, що кримінальне провадження №12015100100012938 внесено до єдиного реєстру 29.10.2015, а відтак, навіть якщо припустити, що про вказані правочини Прокурор міг бути обізнаний з дати внесення відповідних відомостей до досудового реєстру розслідувань, тобто, з 29.10.2015, при зверненні 06.12.2017 з цим позовом до суду трирічний строк позовної давності не був пропущений. Разом з цим, матеріали справи не містять доказів того, що держава в особі її органів як суб'єктів владних повноважень мала можливість дізнатися про оспорювані договори до вказаної дати з огляду на те, що такі договори сторонами фактично не виконувалися.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
7. Відповідач-3 подав касаційну скаргу на рішення та постанову судів попередніх інстанцій, в якій просить їх скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Аргументи учасників справи
Доводи Відповідача-3, який подав касаційну скаргу (узагальнено)
8. Судами попередніх інстанцій не було повно досліджено умови оспорюваного договору і, погодившись з доводами Прокурора, апеляційний та місцевий господарський суд застосували невірне тлумачення положень статей 215, 203, 626-628, 716 ЦК України та статей 1, 4, 5, 9 Закону України "Про інвестиційну діяльність" в частині надання правової оцінки дійсності оспорюваних правочинів і, як наслідок, дійшли неправильного висновку, що спірний договір (а також договір про заміну сторони та додаткова угода № 1)є удаваним правочином, а саме таким, що приховує договір міни, та помилково застосовували до даного договору правила регулювання, передбачені для договорів міни, залишивши поза увагою те, що такий договір міни між сторонами фактично не укладався.
9. Судом апеляційної інстанції не надано правової оцінки доводам Відповідача-3, а також обґрунтування мотивів їх відхилення судом не наведено, що суперечить принципу справедливості, закріпленому в статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
10. Апеляційним господарським судом невірно застосовано статтю 261 ЦК України.
Позиція Відповідача-1 у відзиві на касаційну скаргу
11. Відповідачем-1 02.05.2019 подано відзив на касаційну скаргу та клопотання, в якому Відповідач-1 просить визнати пропущені строки подання відзиву поважними. В обґрунтування клопотання зазначено, що строки на подання відзиву, встановлені ухвалою Верховного Суду від 08.04.2019 (до 02.05.2019, але не більше 10 днів з дня вручення цієї ухвали), пропущені у зв'язку з необхідністю додаткового вивчення матеріалів справи уповноваженим представником Відповідача-1 та необхідністю підготовки відзиву на касаційну скаргу.
11.1. Частиною 1 статті 119 ГПК України визначено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
11.2. Надавши оцінку обставинам, які Відповідач-1 вказав, як підставу для поновлення строку на подання відзиву на касаційну скаргу, колегія суддів зазначає, що в матеріалах справи відсутнє клопотання Відповідача-1 про ознайомлення з матеріалами справи на стадії касаційного перегляду справи, що спростовує посилання Відповідача-1 на необхідність додаткового вивчення матеріалів справи для підготовки відзиву на касаційну скаргу.
11.3. Отже, вчасне подання відзиву на касаційну скаргу залежало виключно від волевиявлення Відповідача-1. Інших підстав для визнання поважними причин пропуску строку на подання відзиву на касаційну скаргу, Відповідачем-1 не наведено в клопотанні, а тому, зважаючи на норми статей 118, 119, 295 ГПК України, клопотання про визнання поважними строків для подання відзиву підлягає відхиленню, а зазначений відзив - залишенню без розгляду.
Позиція Прокурора у відзиві на касаційну скаргу
12. Відповідач-2 є постійним користувачем земельної ділянки, яка була передана ним за договором інвестування і, оскільки ця земельна ділянка є державною власністю, тому має використовуватися для забезпечення діяльності Відповідача-2, як медичної установи, відповідно до цільового призначення та не може бути об'єктом міни.
13. Суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку, що Прокурором не був пропущений трирічний строк позовної давності для звернення до суду з даним позовом.
Позиція інших учасників справи у відзиві на касаційну скаргу
14. Відповідачі-2 та 4 відзив на касаційну скаргу не надали, що у відповідності до частини 3 статті 295 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваних судових рішень у даній справі у касаційному порядку.
Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду апеляційної інстанції
15. Під час розгляду справи судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно державного акту на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ № 2882905 від 14.09.2006 Відповідач-2 на підставі рішення Київської міської ради № 508/2969 від 29.11.2005 є постійним користувачем земельної ділянки, площею 48 973 м2 у межах згідно з планом по вул.Мануїльського, 32 у Шевченківському районі м. Києва, цільове призначення (використання) земельної ділянки - для експлуатації та обслуговування будівель і споруд інституту.
16. Спірна земельна ділянка, яка була передана за договором №01/03-Л від 07.03.2007 інвестування у будівництво житлового комплексу з вбудованими приміщеннями та підземними автостоянками на земельній ділянці по вул.Лермонтовській, 12 у Шевченківському районі м. Києва (далі - договір), становить частину земельної ділянки площею 4,89 га для експлуатації та обслуговування будівель і споруд інституту на вул. Мануїльського, 32 у Шевченківському районі м.Києва.
17. Надавши оцінку вказаним вище обставинам та умовам договору, пославшись на статті 203, 215, 235, 715 ЦК України, статті 84, 92 ЗК України, статтю 293 ГК України, статтю 15 Закону України "Про наукову і науково-технічну діяльність", суди першої та другої інстанцій дійшли висновку, що земельна ділянка, яка є предметом договору, є державною власністю та повинна використовуватися виключно для забезпечення діяльності медичної установи (Відповідача-2) відповідно до цільового призначення такої земельної ділянки та не може бути об'єктом міни, а тому вимоги Прокурора про визнання договору та додаткової угоди до нього недійсним, є обґрунтованими.
18. Отже, спірним питанням у даних правовідносинах, фактично, є правомірність розпорядження Відповідачем-2 земельною ділянкою, якою він користується на підставі державного акту від 14.09.2006 і яка є предметом спірного договору, укладеного з Відповідачем-4.
19. Стосовно доводів касаційної скарги про порушення норм матеріального права в частині застосування позовної давності, колегія суддів зазначає таке.
20. Здійснюючи розгляд питання пропуску Прокурором строку позовної давності для звернення до суду з даним позовом, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для застосування наслідків спливу строку позовної давності до вимог Прокурора, оскільки саме з дат укладення спірних договорів (07.03.2007, 25.05.2007, 11.11.2011) Прокурор міг довідатися про порушення інтересів держави.
21. Апеляційний господарський суд дійшов протилежного висновку та зазначив, що, як слідує з витягу з досудового реєстру розслідувань, кримінальне провадження №12015100100012938 внесено до єдиного реєстру 29.10.2015, а відтак, навіть якщо припустити що про вказані правочини Прокурор міг бути обізнаний з дати внесення відповідних відомостей до досудового реєстру розслідувань, тобто, з 29.10.2015, при зверненні 06.12.2017 з цим позовом до суду трирічний строк позовної давності не був пропущений.
Разом з цим, суд зауважив, що матеріали справи не містять доказів того, що держава в особі її органів як суб'єктів владних повноважень, мала можливість дізнатись про оспорювані договори до вказаної вище дати з огляду на те, що такі договори сторонами фактично не виконувалися.
22. Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою № 14902/04 у справі відкрите акціонерне товариство "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93, №22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").
У ЦК України позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).
Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (стаття 267 ЦК України).
23. При цьому, встановлення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і застосування норм матеріального права, і правила обчислення позовної давності, і захист порушеного права.
Визначення початку відліку позовної давності наведено у статті 261 ЦК України. Зокрема, відповідно до частини 1 цієї статті, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
24. Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушено, так і суб'єктами, уповноваженими законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).
25. Згідно з частинами 1, 4 статті 29 ГПК України (в редакції, чинній на час звернення Прокурора з позовом до суду) прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.
26. Таким чином, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів (аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд України у постановах від 17.02.2016 у справі №6-2407цс15, від 01.07.2015 у справі №6-178гс15, від 23.12.2014 у справі № 3-194гс14).
27. До того ж, і в разі пред'явлення позову особою, право якої порушене, і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою позовна давність починає обчислюватися з одного і того самого моменту: коли особа, у даному випадку держава, довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів або інтересів територіальної громади (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі №359/2012/15-ц (провадження № 14-101цс18).
28. Це правило пов'язано не тільки із часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об'єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини.
Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Аналіз положень статті 261 ЦК України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у заінтересованої сторони права на позов.
При цьому, позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення відповідного права можна було отримати раніше (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 907/50/16).
29. Колегія суддів вважає, що для правильності визначення строку позовної давності для звернення до суду Прокурора з даним позовом, слід визначити орган, який уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, і, в залежності від встановленого, підлягають з'ясуванню обставини, які пов'язані з обчисленням строків, коли такий орган довідався або міг довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
30. Водночас, звертаючись до суду з позовом, Прокурор, як встановили суди попередніх інстанцій, вказує на відсутність органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, а тому Прокурором пред'явлено даний позов до Відповідачів як процесуальним Позивачем в інтересах держави, а також на те, що ним не пропущено строк позовної давності на звернення до суду, оскільки він не був стороною названих правочинів, а дізнався про обставини прийняття спірної постанови та укладення спірних правочинів лише у червні 2017 року у ході досудового розслідування у кримінальному провадженні №12015100100012938, а тому причини пропуску строку позовної давності мають бути визнані судом поважними, а порушене право підлягає захисту. Одночасно зі зверненням до суду з даним позовом Прокурор просить поновити строк позовної давності.
31. Суди першої та апеляційної інстанцій, надавши оцінку обґрунтуванню Прокурора підстав представництва інтересів держави в суді як Позивача у справі, зазначили, що право на звернення прокурора до суду в інтересах держави передбачено як Конституцією України та Законом України "Про прокуратуру", так і ГПК України, якими, зокрема, закріплено повноваження прокурора щодо здійснення представництва в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, у разі відсутності органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.
32. Статтею 2 ГПК України (в редакції, чинній на час подання позовної заяви) передбачено, що прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до господарського суду прокурор зазначає про це в позовній заяві. Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді.
Відповідно до статті 29 ГПК України прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.
Статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" визначено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
33. Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття "інтерес держави".
34. У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) № 3-рп/99 від 08.04.1999 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини).
Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
35. Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 зі справи №806/1000/17).
36. Водночас, пункт 3 частини 1 статті 1311 Конституції України передбачає можливість представництва прокурором інтересів держави у виключних випадках.
37. Аналіз частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:
- якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;
- у разі відсутності такого органу.
38. Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.
"Не здійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
39. Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.
40. Прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.
41. Така правова позиція висловлена в постановах Верховного Суду від 20.09.2018 у справі №924/1237/17, від 23.10.2018 у справі №906/240/18, від 01.11.2018 у справі №910/18770/17.
42. В обґрунтування позову Прокурор, посилаючись на державний акт від 14.06.2006, зазначив, що спірна земельна ділянка, яка є предметом договору, є державною власністю. Також Прокурор послався на те, що статутом Відповідача-1 визначено, що економічну основу діяльності Відповідача-1 становлять основні та оборотні фонди, інше майно, в тому числі те, що використовується її науковими установами та організаціями, а також передане їй державою у безстрокове безоплатне користування без права зміни форми власності, а тому майно - спірна земельна ділянка, яка є предметом інвестиційного договору, є державною власністю і повинна використовуватися виключно для забезпечення діяльності медичної установи. З даним твердженням погодилися і суди попередніх інстанцій.
42.1. Однак, судами не перевірено належними і допустимими доказами обставин належності спірної земельної ділянки до земель державної власності.
43. Колегія суддів вважає, що звертаючись до суду з даним позовом, Прокурор помилково вказав про відсутність органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, оскільки розпорядження землями державної та комунальної власності, в т.ч. їх передача юридичним особам та громадянам, згідно з їх повноваженнями здійснюється відповідними органами виконавчої влади або місцевого самоврядування у земельних відносинах, через які держава реалізує право власності на дану земельну ділянку згідно з ЗК України.
44. Підстави представництва Прокурором інтересів держави з'ясовуються насамперед судом першої інстанції, який має досить широкий розсуд (дискрецію) в оцінці підстав звернення прокурора.
45. У разі вирішення спору по суті безпідставність звернення прокурора до суду на захист інтересів держави може бути підставою для скасування судового акта у випадку, коли законних підстав для такого представництва явно не було, що свідчить про порушення пункту 3 частини 1 статті 1311 Конституції України.
46. Водночас, суди попередніх інстанцій не перевірили належність обґрунтування Прокурором необхідності захисту інтересів держави у спірних правовідносинах в якості позивача. Суди не врахували, що посилаючись в позові на захист інтересів держави, Прокурор не зазначив у позові орган, уповноважений здійснювати державою відповідні функції у спірних правовідносинах.
47. З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що суди належним чином не перевірили підставність незазначення Прокурором органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах щодо розпорядження спірною земельною ділянкою.
48. Судам у даній справі слід врахувати, що лише встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення права і відповідно ухвалює рішення на його захист чи відмову позивачу у захисті, встановивши необґрунтованість заявленого позову.
49. Щодо доводів касаційної скарги, викладених в пункті 8 постанови, Суд зазначає, що судами попередніх інстанцій не враховано, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав і за наслідками, визначеними законом, а тому слід встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.
49.1. Дійшовши висновків, що між сторонами спірного договору, фактично укладений договір міни, суди, погодившись з доводами Прокурора в цій частині, належним чином не дослідили умови спірного договору та не надали відповідної правової оцінки щодо визначення "об'єктом міни" спірної земельної ділянки з огляду на положення статей 715 і 716 ЦК України, які регулюють міну, зокрема, щодо наявності у спірному договорі умови, необхідної для визначення його як договору міни, такої умови, як передача земельної ділянки (товару), однією стороною іншій стороні договору у власність.
49.2. Суди попередніх інстанцій також не дослідили та не встановили, якій нормі права суперечив договір на момент його укладення. Суди лише послалися на норми статей 84, 92 ЗК України, статтю 293 ГК України та статтю 715 ЦК України, проте не дослідили та не встановили, яку норму права порушено Відповідачем-2 при укладенні спірного договору, зокрема, наявності у нього повноважень щодо розпорядження (передання) спірною земельною ділянкою.
49.3. Висновок судів, що земельна ділянка, яка є предметом договору, є державною власністю, є передчасним, оскільки, як вже зазначалося вище, судам слід дослідити обставини, пов'язані з наявністю органу, який відповідно до земельного законодавства повноважний розпоряджатися спірною земельною ділянкою, яка перебуває у постійному користуванні Відповідача-2 відповідно до державного акту ЯЯ №2882905 від 14.09.2006.
50. Відносно посилання скаржника, наведеного в пункті 9 постанови, колегія суддів зазначає, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що судом апеляційної інстанції було надано відповідь на всі істотні питання, зазначені Відповідачем-3 у відзиві на апеляційну скаргу.
51. Твердження скаржника, наведене в пункті 10 постанови, судом визнаються обґрунтованими з підстав, наведених у даній постанові.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
52. Суд касаційної інстанції згідно із статтею 300 ГПК України на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права і не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
53. В силу приписів пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
54. З огляду на межі повноважень касаційної інстанції, визначені статтями 300, 310 ГПК України постанова апеляційної інстанції та рішення господарського суду підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції, в зв'язку з чим касаційна скарга підлягає задоволенню.
55. Під час нового розгляду справи господарському суду слід взяти до уваги наведене в цій постанові, всебічно, повно і об'єктивно дослідити наявні у справі докази і, в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством, прийняти відповідне рішення.
Щодо судових витрат
56. Оскільки справа передається на новий розгляд до суду першої інстанції, розподіл судових витрат у порядку статті 129 ГПК України не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 ГПК України, суд
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Експрес МС" задовольнити.
2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.03.2019 та рішення Господарського суду міста Києва від 12.06.2018 у справі №910/21935/17 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Суховий В.Г.
Судді Берднік І.С.
Міщенко І.С.