ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРCОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
вул.Театральна,18, м. Херсон, 73000,
тел./0552/26-47-84, 49-31-78, факс 49-31-78, веб сторінка: ks.arbitr.gov.ua/sud5024/
31 травня 2019 року Справа № 923/296/19
Господарський суд Херсонської області у складі судді Нікітенка С.В. при секретарі Фінаровій О.Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу, порушену
за позовом Державного підприємства "Херсонський морський торговельний порт", м. Херсон
до Товариства з повною відповідальністю "Постачтехкомплект", м. Херсон
про стягнення 141154,03 грн.
За участю представників сторін:
від позивача - Жук Ю.В., ордер серії ХС № 136548 від 15.04.2019р.;
від відповідача - Долгополов О.В., ордер серії ХС № 113673 від 06.05.2019р.
У відповідності до ч.1 п.1 статті 222 Господарського процесуального кодексу України здійснюється повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Суть спору: Державне підприємство "Херсонський морський торговельний порт" звернулось до Господарського суду Херсонської області з позовною заявою про стягнення з Товариства з повною відповідальністю "Постачтехкомплект" заборгованості у розмірі 141154,03 грн., з якої: 126000,00 грн. - сума основного боргу, 11184,66 грн. - сума пені, 922,00 грн. - сума 3% річних та 3047,37 грн. - сума інфляційних втрат.
Повні вимоги позивач обґрунтовує посиланням на умови укладеного між сторонами договору поставки № 41Д від 28.03.2018р.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.04.2019р. визначено суддю по справі - Нікітенко С.В..
Ухвалою про відкриття провадження у справі № 923/296/19 від 16.04.2019р. суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі. Розгляд справи № 923/296/19 визначено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження.
06 травня 2019 року до суду від відповідача у справі надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач позовні вимоги не визнає та просить суд відмовити позивачу у задоволені позову. Зокрема, у відзиві відповідач зазначає, що положення ст. 632 ЦК України не допускає зміни ціни в договорі після його виконання. Договір був виконаний сторонами і закінчив свою дію 31 грудня 2018 року і позивачем жодних претензій відповідачу в цей період не виставлялося. Виставлення скорегованого рахунку зі зміною вартості товару після 31.12.2018р., що було зроблено позивачем листом від 11.01.2019р. № 03-28/4, а ні умовами договору, а ні чинним законодавством України, не передбачено. Крім того, умови п. 2.3. договору і п. 2 Специфікації передбачав обов'язок покупця вивезти з території продавця товар в кількості, яка перевищує 50000 тонн піску, а не придбати і оплатити його. Умовами договору поставки порядок вивозу і переміщення (тобто перевезення) товару продавця не передбачалося. Даний відзив з додатком суд прийняв до розгляду та залучив до матеріалів справи.
14 травня 2019 року до суду від позивача у справі надійшла відповідь на відзив. Дану відповідь на відзив з додатком суд прийняв до розгляду та залучив до матеріалів справи.
Представник позивача у судовому засіданні 16.05.2019р. позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив задовольнити, з підстав викладених у позовній заяві.
Представник відповідача у судовому засіданні 16.05.2019р. позовні вимоги не визнав та у задоволенні позову просив відмовити, надавши аналогічні пояснення тим, які містяться у відзиві на позовну заяву.
У судовому засіданні 16.05.2019р. оголошено перерву до 31.05.2019р. до 14 год. 30 хв.
Представник позивача у судовому засіданні 31.05.2019р. надав пояснення щодо строків нарахування по простроченій заборгованості та щодо розміру судових витрат. Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
Представник відповідача у судовому засіданні 31.05.2019р. позовні вимоги не визнав та у задоволенні позову просив відмовити.
У судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини судового рішення і повідомлено представника позивача про дату складення повного рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд -
Матеріали справи свідчать, що 28 березня 2018 року між Державним підприємством "Херсонський морський торговельний порт" (надалі позивач або постачальник) і Товариством з повною відповідальністю "Постачтехкомплект" (надалі - відповідач або покупець) був укладений договір поставки №41Д (надалі - договір).
Відповідно до умов 1.1. договору постачальник зобов'язується поставити пісок (Шабовське родовищу, кар'єр с. Рибальче) покупцю в обсягах зазначених в письмових заявках покупця, а покупець зобов'язується оплатити поставлений пісок та прийняти його в строк та на умовах передбачених договором.
На виконання умов договору позивач у період з 13.04.2018р. по 31.05.2018р. поставив відповідачу 18000 тонн піску, що підтверджується відповідними видатковими накладними та актами заміру осадки судна (а.с. 23-66).
Позивач вказує, що зважаючи на вищенаведені акти та накладні, позивачем було поставлено відповідачу пісок у загальній кількості 18000 тон, який було оплачено за ціною визначеною в п. 1 Специфікації - 45 гривень за тонну. Оскільки покупець не виконав умови стосовно граничної закупки товару обсягом більшим за 50000 тонн в термін до 31.12.2018, тому ціна за одиницю товару підлягає коригуванню і визначається згідно пп. 2.2 п. 2 Специфікації, тобто 52,00 гривні за тонну.
За твердженням позивача, не закупивши відповідну кількість піску до 31.12.2018р. ціна фактично закупленого піску підлягає коригуванню, а тому у відповідача виникло грошове зобов'язання перед позивачем щодо додаткової оплати 126000,00 гривень.
Позивач листом від 11.01.2019 вих. №03-28/4 повідомив відповідача про коригування сум для оплати. До даного листа позивачем було додано рахунок на оплату 126000,00 грн. і коригуючу накладку. Вказаний лист та рахунок відповідач отримав 28.01.2019р., однак залишив його без відповіді та реагування.
Отже, у зв'язку із тим, що відповідач не виконав своїх зобов'язань стосовно повної оплати товару в розмірі 126000,00 грн., позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить стягнути з відповідача суму основного боргу у розмірі 126000,00 грн., суму пені у розмірі 11184,66 грн., суму 3% річних у розмірі 922,00 грн. та суму інфляційних втрат у розмірі 3047,37 грн.
Дані обставини стали підставою для звернення позивача з позовною заявою до суду.
Таким чином, виник спір, який підлягає вирішенню у судовому порядку.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав.
Частиною першою статті 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, зокрема, з договорів та інших правочинів.
Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Матеріалами справи підтверджено, що між Державним підприємством "Херсонський морський торговельний порт" і Товариством з повною відповідальністю "Постачтехкомплект" був укладений договір поставки №41Д, який за своїм змістом та правовою природою є договором поставки.
Згідно ч. 1 ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до частини першої статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина друга статті 712 Цивільного кодексу України).
Покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу (частина перша статті 691 Цивільного кодексу України).
Так, умовами п.2.3. договору встановлено, загальна кількість товару, яку покупець повинен вивезти з території постачальника протягом строку, обумовленого в даному договорі (п. 10.1 Договору) (гарантований покупцем до вивезення обсяг товару) буде перевищувати 50000 (п'ятдесят тисяч) тон.
Кінцевий строк до вивезення товару встановлено в п. 10.1. договору - 31 грудня 2018 року.
Відповідно до п. 4.1. договору, ціна за одиницю товару (вартість 1 тонни піску) визначені у Специфікації (Додаток № 1), яка є невід'ємною частиною договору та залежить від обсягів поставленого товару за період дії даного договору.
В пункті 1 Специфікації зазначено, що ціна за одиницю товару (вартість 1 тонни піску) складає 45,00 грн., в тому числі ПДВ - 20%, при умові гарантованого до вивезення обсягу товару в кількості яка буде перевищувати 50000 (п'ятдесят тисяч) тонн, за період дії договору.
Згідно умов пп. 2.2. п. 2 Специфікації, при невиконанні покупцем вивезення товару в терміни (період дії даного договору) і в обсязі зазначеному в п. 2.3. даного договору (меншому ніж 50000 тонн), або у разі дострокового розірвання договору, яке потягне за собою не вивезення покупцем гарантованого обсягу товару, ціна (вартість) вивезеного товару перераховується в порядку:
- при вивезенні товару в обсязі до 50000 (п'ятдесят тисяч) тонн ціна за одиницю товару (вартість 1 тонни піску) складає 52,00 грн., в тому числі ПДВ - 20%.
Частиною 2 ст. 266 ГК України встановлено, що загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом.
Таким чином, сторони у відповідності до діючих положень ГК України, обумовили в договорі, що кількість і ціна товару визначається специфікацією, що є невід'ємною частиною договору.
Відповідно до п. 2.4. договору, постачальник та покупець визначають загальну кількість поставленого товару згідно всіх оформлених протягом строку дії договору видаткових накладних та Актів заміру осадки судна, складених у відповідності до п. 1.3 та 2.1 та в строки обумовлені договором.
Матеріалами справи підтверджується, що на виконання умов договору позивачем у період з 13.04.2018р. по 31.05.2018р. було поставлено відповідачу 18000 тонн піску, який був оплачений відповідачем за ціною визначеною в п. 1 Специфікації - 45,00 гривень за тонну.
Отже, враховуючи той факт, що покупець не виконав умови стосовно граничної закупки товару обсягом більшим за 50000 тон в термін до 31.12.2018, ціна за одиницю товару підлягає коригуванню і визначається умовами пп. 2.2 п. 2 Специфікації, тобто 52,00 грн. за тонну.
З огляду на вищевикладене суд дійшов висновку, що не закупивши відповідну кількість товару до 31.12.2018р., ціна фактично закупленого товару підлягає коригуванню, а тому у відповідача виникло грошове зобов'язання перед позивачем щодо додаткової оплати 126000,00 грн.
За приписами статті 193 Господарського кодексу України та статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).
Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Умовами п.3 Специфікації (Додаток № 1) до договору встановлено, що перерахунок вартості товару здійснюється згідно кількості фактично відвантаженого вантажу, що визначається видатковими накладними, Актами заміру осадки судна в строк 10-ти банківських днів з дати відвантаження останнього судна в період дії договору. Покупець зобов'язується провести оплату за поставлений товар за перерахованими цінами в повному обсязі протягом 5 (п'яти) банківських днів з дати виставлення рахунку постачальником.
Матеріали справи свідчать, що позивач листом від 11.01.2019 вих. №03-28/4 повідомив відповідача про коригування сум для оплати. До даного листа позивачем також було додано рахунок на оплату 126000,00 грн. і коригуючу накладку (а.с. 67-69). Вказаний лист та рахунок відповідач отримав 28.01.2019р. (а.с. 70).
Отже, з урахуванням приписів п.3 Специфікації (Додаток № 1) до договору та ч.1 ст. 530 ЦК України, відповідач зобов'язаний був здійснити оплату за поставлений товар за перерахованими цінами протягом 5 (п'яти) банківських днів з дати виставлення рахунку постачальником, тобто в строк до 01.02.2019р. включно, однак відповідачем не було виконано вказаних вимог Закону та договору.
Доказів погашення заявленої до стягнення частини суми основного боргу у розмірі 126000,00 грн. відповідачем суду не надано.
З огляду на викладене, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 126000,00 грн., є доведеними і обґрунтованими.
Щодо позовних вимог в частині стягнення сум пені, 3% річних та інфляційних втрат, то ст. 625 ЦК України допускає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
В разі, якщо сторони в договорі не передбачили сплату процентів річних та їх розмір, підлягають сплаті три проценти річних від простроченої суми за весь час прострочення. Проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов'язань та можуть стягуватися поряд із пенею.
Умовами п.6.3. договору встановлено, що за затримку остаточного розрахунку постачальник має право стягнути з покупця пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період за який сплачується пеня від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу.
За несвоєчасне виконання грошових зобов'язань позивачем, на підставі пункту 6.3. договору та ст. 625 ЦК України за період з 01.01.2019р. по 31.03.2019р. нараховано відповідачу 11184,66 грн. пені, 922,00 грн. 3% річних та 3047,37 грн. інфляційних втрат.
Суд, перевіривши наданий позивачем розрахунок сум пені, 3% річних та інфляційних втрат, виявив наявність помилок у даному розрахунку, які виразились у тому, що позивач помилково рахує прострочення грошового зобов'язання з 01.01.2019р.
Суд звертає увагу, що умовами п.3 Специфікації (Додаток № 1) до договору сторони встановили, що покупець зобов'язується провести оплату за поставлений товар за перерахованими цінами в повному обсязі протягом 5 (п'яти) банківських днів з дати виставлення рахунку постачальником.
Матеріали справи свідчать, що рахунок №51 від 09.01.2019р. на оплату 126000,00 грн. відповідач отримав 28.01.2019р. (а.с. 70).
Таким чином, відповідач зобов'язаний був в строк до 01.02.2019р. включно здійснити оплату рахунку №51 від 09.01.2019р., чого виконано ним не було.
Отже, за розрахунком суду, прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання щодо сплати 126000,00 грн. слід рахувати з 02.02.2019р.
Суд, за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій системи "Ліга" (з врахуванням Порядку проведення підрахунку заборгованості та штрафних санкцій, затвердженого листом Верховного Суду України від 03.04.1997р. №62-97р. "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ") за період з 02.02.2019р. по 31.03.2019р. здійснив власний розрахунок сум пені, 3% річних та інфляційних втраті, який має наступний вигляд:
Розмір договірної пені - подвійна облікова ставка НБУ
Сума боргу (грн.)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені за період прострочення
12600002.02.2019 - 14.03.20194118.0000 %0.099 %*5095.23
12600015.03.2019 - 31.03.20191718.0000 %0.099 %*2112.66
Розрахунок 3% річних
Сума боргу (грн.)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір процентів річнихЗагальна сума процентів
12600002.02.2019 - 31.03.2019583 %600.66
Розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції
Період заборгованостіСума боргу (грн.)Сукупний індекс інфляції за періодІнфляційне збільшення суми боргуСума боргу з врахуванням індексу інфляції
02.02.2019 - 31.03.20191260001.0141769.67127769.67
Отже, за здійсненим розрахунком суду, сума пені становить 7207,89 грн., сума 3% річних становить 600,66 грн., сума інфляційних втрат становить 1769,67 грн.
Доказів сплати суми пені у розмірі 7207,89 грн., суми 3% річних у розмірі 600,66 грн., суми інфляційних втрат у розмірі 1769,67 грн. відповідачем суду не надано.
Таким чином, враховуючи те, що матеріалами справи підтверджено прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання за договором, а тому позовні вимоги в частині стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню. Пеня підлягає до стягнення у розмірі 7207,89 грн., 3% річних у розмірі 600,66 грн. та інфляційні втрати у розмірі 1769,67 грн. В іншій частині позовні вимоги заявлені безпідставно, а тому задоволенню не підлягають.
Щодо заперечень відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву, в частині того, що договір втратив чинність у зв'язку з виконанням його умов 31.12.2018, а тому із закінченням строку дії договору у відповідача відсутні зобов'язання перед позивачем, оскільки вони припинилися виконанням, проведеним належним чином, то суд зазначає наступне.
Суд звертає увагу, що умовами пункту 10.1. договору поставки встановлено, що договір є дійсним в частині гарантійних зобов'язань та взаєморозрахунків - до моменту повного виконання сторонами таких зобов'язань за договором.
Крім того, посилання відповідача на положення ст. 632 ЦК України, щодо неможливості зміни ціни договору після його виконання, є безпідставним.
Так, предметом даного позову є не внесення змін до договору в частині його ціни, і не вимога до сплати відповідачем грошових коштів понад тих які встановлені договором, а стягнення заборгованості за договором, яка виникла на підставі не закупівлі товару у розмірі/об'ємі, який обумовлений в п. 2.3. договору та Специфікації (Додатку № 1 до договору).
Ціна товару за договором, як була так і залишилась незмінною - 45,00 грн., в тому числі 20 % ПДВ, при умові гарантованого до вивезення обсягу товару в кількості яка буде перевищувати 50000 тон, або при вивезенні товару в обсязі до 50000 тон ціна за одиницю товару (1 тони піску) складає 52,00 грн., в тому числі 20 % ПДВ.
Таким чином, оскільки умовами п. 10.1. договору чітко встановлено, що договір є дійсним в частині гарантійних зобов'язань та взаєморозрахунків - до моменту повного виконання сторонами таких зобов'язань за договором, а тому при невиконанні умов договору в частині закупівлі 50000 тон піску, у відповідача виникло нове зобов'язання, стосовно оплати вартості товару, за попередньо узгодженою і обумовленою ціною.
Отже, доводи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву в частині невизнання позовних вимог, підлягають відхиленню, як такі, що не відповідають чинному законодавству, не ґрунтуються на належних доказах і спростовуються фактично встановленими судом обставинами та матеріалами справи.
Згідно частини третьої статті 13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
У відповідності до частини першої статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги підлягають частковому задоволенню.
Згідно ст.ст. 123, 129 ГПК України, судові витрати по сплаті судового збору у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись статтями 123, 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з повною відповідальністю "Постачтехкомплект" (73000, м. Херсон, вул. Потьомкінська, 44, код ЄДРПОУ 30768888) на користь Державного підприємства "Херсонський морський торговельний порт" (73000, м. Херсон, проспект Ушакова, 4, код ЄДРПОУ 01125695) суму основного боргу у розмірі 126000,00 грн., суму інфляційних втрат у розмірі 1769,67 грн., суму 3% річних у розмірі 600,66 грн., суму пені у розмірі 7207,89 грн. та суму судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 2033,68 грн.
3. В іншій частині позовних вимог відмовити.
4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його (її) проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 04.06.2019р.
Суддя С.В. Нікітенко