ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
03.06.2019 м. Київ Справа № 910/3606/19
За позовом: споживчого товариства "УТФ";
до: товариства з обмеженою відповідальністю "КОМПЛЕКС АГРОМАРС";
про: стягнення 2.996,58 грн.
Суддя Балац С.В.
Представники: без виклику сторін.
Споживче товариство "УТФ" (далі - позивач) звернулося до господарського суду міста Києва із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "КОМПЛЕКС АГРОМАРС" (далі - відповідач) про стягнення 2.996,58 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем порушено грошове зобов'язання за укладеним між сторонами спору договором поставки макухи соєвої від 29.09.2017 № 368/2017/КАМ/О, що призвело до виникнення у відповідача перед позивачем заборгованості в сумі 2.996,58 грн., з яких: 241,70 грн. - пеня, 26,85 грн. - 3 % річних, 490,10 грн. - інфляційні втрати та 2.237,93 грн. - збитки у вигляді втраченої вигоди.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 04.04.2019 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/3606/19 та вирішено розгляд справи здійснювати в порядку (за правилами) спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, оскільки вказана справа є справою незначної складності та визнана судом малозначною.
Відповідач скориставшись своїм правом, наданим ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, надав суду відзив, яким позов відхилив з урахуванням наступного: позивачем не здійснено в момент поставки відповідачу документів, відповідно до п. 4.4 договору від 29.09.2017 № 368/2017/КАМ/О; податкову накладну не було зареєстровано належним чином; документи на поставку були надані відповідачу лише 09.10.2017 про що свідчить штамп на видатковій накладній від 29.09.2017 № 29.
До господарського суду надійшла заява відповідача про застосування строків позовної давності.
Позивач скориставшись своїм правом, наданим ст. 166 Господарського процесуального кодексу України, надав суду відповідь на відзив, в якій вказано про виконання позивачем п. 4.4 Договору від 29.09.2017 № 368/2017/КАМ/О; відсутність заперечень відповідача при прийняті товару; розрахунки заявлених сум за позовом є вірними.
Дослідивши наявні у матеріалах даної справи докази, господарський суд міста Києва,
Між позивачем, як постачальником, та відповідачем, як покупцем, укладено договір поставки макухи соєвої від 29.09.2017 № 368/2017/КАМ/О (далі - Договір), відповідно до предмету якого в порядку та на умовах, визначених даним Договором, позивач бере на себе зобов'язання здійснити поставку товару, який не обтяжений правами третіх осіб, та передати його у власність відповідачу, а відповідач зобов'язується прийняти та оплатити поставлений позивачем товар належної якості та в обумовлені сторонами строки (п. 3.1 Договору).
Розділом 7 Договору сторонами визначена вартість, строки та порядок розрахунків, а саме, зокрема:
- вартість товару визначається у рахунку-фактурі, який виставляється позивачем на кожну окрему партію товару (п. 7.1 Договору);
- 7.2 Договору: розрахунок за товар здійснюється на умовах 80 % після плати вартості замовленого товару на розрахунковий рахунок позивача протягом двадцяти одного календарного дня за умови виконання наступних умов: постачання відповідачу всієї кількості товару згідно виставленого рахунку-фактури (п. 7.2.1 Договору); сторони підписали належним чином оформлену видаткову накладну (п. 7.2.2 Договору);
- остаточний розрахунок в розмірі 20 % оплати вартості замовленого товару здійснюється відповідачем протягом трьох робочих днів після того, як позивач в строки, передбачені чинним законодавством засобами електронного зв'язку надіслав відповідачу податкову накладну зареєстровану в єдиному реєстрі податкових накладних (п. 7.3 Договору).
Положеннями п. 8.3 Договору передбачено, що відповідач за несвоєчасну оплату товару сплачує позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення за кожен день прострочення, від вартості неоплаченого товару.
Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Згідно зі статтями 11, 509 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору (ст. 526 Цивільного Кодексу України), а одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускаються (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Укладений між сторонами Договір за своєю правовою природою є договором поставки.
Приписами ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України унормовано, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 Цивільного кодексу України).
Так, позивач, на виконання своїх зобов'язань за Договором та на його умовах, поставив, а відповідач отримав товар загальною вартістю 272.282,00 грн. Наведена фактична обставина підтверджується видатковою накладною від 29.09.2017 № 24, яка підписана сторонами, скріплена відбитками їх печаток та наявна в матеріалах справи у вигляді засвідченої копії.
Також позивачем виставлено рахунок на оплату від 29.09.2017 № 24 на суму 272.282,00 грн. та 14.11.2017 зареєстровано податкову накладну № 33.
Спір між сторонами судового процесу виник внаслідок порушення з боку відповідача строку оплати товару, який закріплений у розділі 7 Договору.
Так за твердженнями позивача, відповідач, на виконання умов розділу 7 Договору, мав здійснити оплату наступним чином:
- 80 % вартості товару відповідно до п. 7.2 Договору до 19.10.2017 включно;
- 20 % вартості товару відповідно до п. 7.3 Договору протягом трьох робочих днів з моменту реєстрації податкової накладної. Податкова накладна від 29.09.2017 № 33 була зареєстрована позивачем 14.11.2017. Таким чином, оплата 20 % вартості товару мала бути здійснена до 17.11.2017 включно.
Позивач вказує, що відповідачем виконані у строк умови пункту 7.2 Договору та здійснено оплату вартості товару в розмірі 80 % в сумі 217.825,60 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 11.10.2017 № 9623038102.
Проте позивач зазначає, що остаточний розрахунок за поставлений товар в розмірі 20 % в сумі 54.456,40 грн. відповідачем здійснено з порушенням строку, а саме - 23.11.2017, що підтверджується платіжним дорученням від 23.11.2017 № 9623038103, тобто з простроченням на шість днів (з 18.11.2017 по 23.11.2017).
Вказані обставини призвели до звернення позивача до господарського суду із вимогами про стягнення з відповідача 2.996,58 грн., з яких: 241,70 грн. - пеня, 26,85 грн. - 3 % річних, 490,10 грн. - інфляційні втрати та 2.237,93 грн. - збитки у вигляді втраченої вигоди.
Виходячи з викладених вище обставин та наявних у матеріалах даної справи доказів, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково з урахуванням такого.
Приписом ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України унормовано, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).
Вирішуючи спір в частині стягнення з відповідача неустойки у вигляді пені за порушення грошового зобов'язання за укладеним між сторонами спору Договором суд зазначає наступне.
Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
У відповідності ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Однак, відповідно до п. 1 ч. 2. ст. 258 Цивільного кодексу України, позовна давність в один рік застосовується зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Оскільки 18.11.2017 та 19.11.2017 вихідні дні, то строк виконання відповідачем зобов'язання настав 20.11.2017.
Відповідно, підстави для стягнення пені за 18.11.2017 та 19.11.2017 відсутні.
Враховуючи звернення позивача із позовом до суду - 22.03.2019, строк позовної давності в частині стягнення з відповідача пені за 20.11.2017, 21.11.2017 та 22.11.2017 сплив 20.11.2018, 21.11.2018 та 22.11.2018 відповідно.
Таким чином, позовні вимога про стягнення з відповідача господарської санкції у вигляді пені в сумі 241,70 задоволенню не підлягає.
Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Враховуючи положення пунктів 7.3 Договору та дату підписаної між сторонами видаткової накладної, строк нарахування пені за прострочення грошового зобов'язання відповідача почався з 20.11.2017 (18.11.2017 та 19.11.2017 - вихідні).
Суд, дослідивши здійснений позивачем розрахунок 3 % річних, визнав його арифметично невірним.
Таким чином, позовна вимога про стягнення з відповідача 3 % річних підлягає задоволенню в сумі 13,43 грн. в період з 20.11.2017 по 22.11.2017 (3 дні), враховуючи те, що, як встановлено вище, строк прострочення виконання грошового зобов'язання настав 20.11.2017 та закінчився 22.11.2017 (23.11.2017 грошове зобов'язання виконане), за таким розрахунком суду:
Сума боргу (грн.)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір відсотків річнихСума відсотків річних за період прострочення (грн.)
54.456,4020.11.2017 - 22.11.201733 %13,43
Загальна сума пені складає 13,43
Відносно вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат в сумі 490,10 грн. задоволенню не підлягає, оскільки кількість днів прострочки у листопаді 2017 становила 3 дні, в той час, як нарахування інфляційних втрат вважається правомірним при простроченні понад 15 днів у місяці.
Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача суми завданих збитків у вигляді втраченої вигоди в розмірі 2.237,93 грн. суд зазначає наступне.
Положенням частин 1, 2 ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками є:
1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника. Протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки. Тобто, протиправна дія є причиною, а шкода - наслідком протиправної дії. Відсутність будь-якої з зазначених ознак виключає настання цивільно-правової відповідальності відповідача у вигляді покладення на нього обов'язку з відшкодування збитків.
Збитки у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті, які б могли бути реально отримані. Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі виплати відповідачем позивачеві грошових коштів при першому зверненні останнього. Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.
Суд відзначає, що позивачем належними і допустимими доказами, в розумінні приписів Господарського процесуального кодексу України, не доведено існування конкретних обставин, які завдали позивачеві реальні збитки. Також позивачем не наведено жодних обставин, за яких останній мав отримати вигоду, і протиправна поведінка стала наслідком їх упущення.
За таких обставин позовна вимога про стягнення з відповідача збитків у вигляді втраченої вигоди в розмірі 2.237,93 грн. задоволенню не підлягають.
Заперечення відповідача викладені у відзиві на позов судом відхилені з огляду на наступне:
- видаткова накладна від 29.09.2017 № 24 підписана відповідачем та скріплена відбитком печатки останнього на одному аркуші разом із рахунком-фактурою від 29.09.2017 № 24. Також відповідачем підписана та скріплена відбитками печатки останнього, товарно-транспортна накладна від 29.09.2017 № 124. Крім того, відповідачем підписаний додаток № 2 до Договору «якісні показники товару», що свідчить про те, що товар поставлений за Договором відповідає якісним показникам. Вказані обставини свідчать про виконання позивачем умов п. 4.4 Договору;
- твердження відповідача про фактичне отримання документів, передбачених п. 4.4 Договору лише 19.10.2017 судом відхилені, оскільки в матеріалах позову міститься належним чином засвідчена копія видаткової накладної від 29.09.2017 № 24, в якій відсутні будь-які інші печатки, крім печаток сторін Договору;
- з доданої засвідченої копії податкової накладної від 29.09.2017 № 33 вбачається, що остання була зареєстрована позивачем 14.11.2017, що спростовує твердження відповідача про неналежну її реєстрацію.
Враховуючи те, що спір виник в результаті неправильних дій відповідача, суд керуючись частиною 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладає витрати по сплаті судового збору на відповідача.
Керуючись ст.ст. 74, 76, 77, 78, 79, 86, 123, 129, 233, 236, 238, 250, 252, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва,
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "КОМПЛЕКС АГРОМАРС" (02094, м.Київ, ВУЛИЦЯ ПОЖАРСЬКОГО, будинок 3, ідентифікаційний код: 30160757) на користь споживчого товариства "УТФ" (04205, м.Київ, ПРОСПЕКТ ОБОЛОНСЬКИЙ, будинок 30, офіс 287, ідентифікаційний код: 30839403) 3 % річних в сумі 13 (тринадцять) грн. 43 коп.; витрати по сплаті судового збору в сумі 1.921 (одна тисяча дев'ятсот двадцять одна) грн. 00 коп.
3. В іншій частині позовних вимог відмовити.
4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення господарського суду може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст.ст. 254, 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя С.В. Балац