30 травня 2019 року Справа № 915/758/19
м. Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області у складі судді Смородінової О.Г.,
за участю секретаря судового засідання Ржепецької К. М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: Приватного підприємства НВП «Агроенергетичні технології» (56301, Миколаївська область, Врадіївський район, смт. Врадіївка, вул. Нова, 20; ідентифікаційний код 35953377)
до відповідача: Приватного сільськогосподарського підприємства «Козирське» (57526, Миколаївська область, Очаківський район, с. Козирка, вул. Очаківська, 35 А; ідентифікаційний код 36119547)
про: стягнення 56373,79 грн
за участю представників учасників справи:
від позивача: не з'явився,
від відповідача: не з'явився,
Суть спору:
01.04.2019 Приватне підприємство НВП «Агроенергетичні технології» звернулося до господарського суду з позовом до Приватного сільськогосподарського підприємства «Козирське» і просить суд стягнути основну заборгованість у сумі 13702,08 грн, інфляційних втрат у сумі 33837,75 грн, 3 % річних у сумі 8833,96 грн, у загальному розмірі 56373,79 грн та судовий збір.
Позовні вимоги ґрунтуються на підставі договору № 56/07 від 21.07.2017 з додатками до нього; видаткових накладних (№ 203 від 21.08.2017, № 204 від 21.08.2017, № 242 від 30.10.2017, № 235 від 17.10.2017); податкових накладних (№ 213 від 10.08.2017, № 219 від 21.08.2017, № 249 від 13.10.2017, № 256 від 30.10.2018); товарно-транспортних накладних (№ 18/08 від 21.08.2017, № 28/10 від 30.10.2018); банківських виписок по рахунку приватного підприємства НВП «Агроенергетичні технології»; рахунків на оплату (№ 188 від 21.07.2017, № 227 від 26.09.2017, № 243 від 27.10.2017); претензії № 2102 від 20.02.2019 з доказами направлення; застосування норм статей 525, 526, 625, 692 Цивільного кодексу України та мотивовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором №56/07 від 21.07.2011 в частині своєчасної оплати за отриманий товар.
Ухвалою суду від 03.04.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 915/758/19, яка розглядається за правилами спрощеного позовного провадження; розгляд справи по суті призначено на 26 квітня 2019 року о 10:00; викладено вимоги до позивача; встановлено для сторін процесуальні строки для подання заяв по суті справи.
За результатами проведеного 26.04.2019 судового засідання, з урахуванням дотримання процесуальних прав сторін, розгляд справи було відкладено на 30 травня 2019 року о 09:30.
10.05.2019 до суду від позивача надійшло клопотання № 28/05 від 07.05.2019 про розгляд справи за відсутності позивача, у якому заявник просив суд розглянути справу № 915/758/19 по суті в судовому засіданні за відсутності представника позивача.
Станом на момент проведення судового засідання від учасників справи інших заяв як по суті справи, так і з процесуальних питань, до суду не надходило.
Відповідач правом, передбаченим ст. 165 Господарського процесуального кодексу України щодо оформлення відзиву на позовну заяву і документів, що підтверджують заперечення проти позову, не скористався.
30.05.2019 представники сторін в судове засідання не з'явилися, хоча про час та місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином шляхом направлення на їх юридичні адреси копій ухвали Господарського суду Миколаївської області від 26.04.2019 у справі № 915/758/19.
При цьому позивач просив розглянути справу № 915/758/19 за відсутності представника позивача.
Враховуючи наведене та те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов'язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов'язком сторони, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи по суті за відсутності представників сторін.
Водночас, враховуючи відсутність відзиву по суті позову, згідно ст. 165 ГПК України справу вирішено за наявними в ній матеріалами.
Дану справу розглянуто судом за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідно до змісту статей 195, 240 ГПК України, суд 30.05.2019 за результатами розгляду даної справи підписав вступну та резолютивну частину рішення.
Ознайомившись з матеріалами справи, дослідивши надані докази у їх сукупності, заслухавши представників сторін у судовому засіданні, суд -
21 липня 2017 року між приватним підприємством НВП «Агроенергетичні технології» та приватним сільськогосподарським підприємством «Козирське» був укладений договір № 56/07 (далі - Договір), відповідно до предмету якого позивач, як постачальник, зобов'язався передати у власність покупцю товар в асортименті, кількості, по ціні та у строки зазначені у Додатках до Договору, які є невід'ємною складовою частиною даного Договору, а відповідач, як покупець, зобов'язався прийняти та оплатити товар на умовах даного Договору.
За умовами наведеного договору:
- ціна та загальна вартість товару вказується у Додатках до договору, які є невід'ємною складовою частиною даного Договору (п. 2.1 Договору);
- порядок розрахунків наводиться у Додатках до Договору, які є невід'ємною складовою частиною даного Договору (п. 3.1 Договору);
- покупець здійснює оплату за Товар постачальнику, перераховуючи кошти на поточний банківський рахунок продавця (п. 3.2 Договору);
- товар постачається постачальнику відповідними партіями, в строки, зазначені в Додатках до даного Договору (п. 4.1 Договору);
- строки та способи поставки товару наводяться у Додатках до Договору, які є невід'ємною складовою частиною даного Договору (п. 4.4 Договору);
- за порушення умов даного Договору винна сторона відшкодовує завдані цим збитки, в тому числі втрачену вигоду, в порядку, передбаченому діючим законодавством України (п. 9.1 Договору);
- у випадку несвоєчасної оплати Товару Постачальник має право вимагати, а Покупець зобов'язаний при першій вимозі Постачальника сплатити Продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми заборгованості за кожен день прострочення та за весь період затримки оплати починаючи з дня, наступного за останнім днем належного платежу згідно Договору та закінчуючи днем фактичного погашення суми боргу в повному обсязі (п. 9.2 Договору);
- цей Договір вступає в силу з моменту підписання його уповноваженими представниками сторін, та діє до 31 грудня 2017 року (п. 11.1 Договору);
- додатки до даного Договору вважаються його невід'ємною складовою частиною (п. 13.1 Договору).
Договір скріплено підписами обох сторін.
Додатком № 1 до Договору № 56/07 від 21.07.2017 сторони визначили асортимент товару та погодили, зокрема, таке:
- загальна вартість товару згідно Додатка № 1 до Договору № 56/07 від 21 липня 2017 р. становить: 282025,08 грн, в т. ч. ПДВ 20% 47004,18 грн;
- вартість товару сплачується покупцем шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника на протязі 5 днів після підписанню Договору.
Додатком № 2 до Договору № 56/07 від 21.07.2017 сторони визначили асортимент товару та погодили, зокрема, таке:
- загальна вартість товару згідно Додатка № 2 до Договору № 56/07 від 21 липня 2017 р. становить: 65451,36 грн, в т. ч. ПДВ 20% 10908,56 грн;
- вартість товару сплачується покупцем шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника на протязі 5 днів після підписанню Договору.
Додатком № 3 до Договору № 56/07 від 21.07.2017 сторони визначили асортимент товару та погодили, зокрема, таке:
- загальна вартість товару згідно Додатка № 3 до Договору № 56/07 від 21 липня 2017 р. становить: 434695,68 грн, в т. ч. ПДВ 20% 72449,28 грн;
- вартість товару сплачується покупцем шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника на протязі 5 днів після підписанню Договору.
Предметом даного позову виступає майнова вимога позивача щодо стягнення з відповідача суми основного боргу, а також 3% річних та інфляційних втрат, внаслідок порушення останнім договірних зобов'язань в частині повноти та своєчасності оплати поставленого товару.
Дослідивши надані суду докази, оцінивши їх у відповідності з вимогами ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, проаналізувавши обставини справи відносно норм чинного законодавства, яке регулює спірні відносини, суд дійшов таких висновків.
Спірні правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються положеннями чинного законодавства про поставку.
Так, згідно з приписами ч. 1 та 2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За умовами ч. 1 ст. 662 та ст. 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, відповідно до статті 11 ЦК України є, зокрема, договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За змістом ч. 1 ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Статтею 173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
У відповідності до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Згідно з ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до приписів статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі статтею 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
За приписами статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За змістом статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
У відповідності до частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Матеріали справи свідчать, що на виконання умов вищенаведеного Договору позивач поставив (передав) відповідачу, а останній прийняв у власність товар на загальну суму 782172,12 грн, що підтверджується:
1. Копіями видаткових накладних:
- № 203 від 21.08.2017 на суму 13702,08 грн;
- № 204 від 21.08.2017 на суму 268323,00 грн;
- № 242 від 30.10.2017 на суму 434695,68 грн;
- № 235 від 17.10.2017 на суму 65451,36 грн.
2. Копіями податкових накладних:
- № 213 від 10.08.2017 на суму 268323,00 грн;
- № 219 від 21.08.2017 на суму 13702,08 грн;
- № 249 від 13.10.2017 на суму 65431,36 грн;
- № 256 від 30.10.2018 на суму 434695,68 грн.
3. Копіями товарно-транспортних накладних:
- № 18/08 від 21.08.2017 на суму 282025,08 грн;
- № 28/10 від 30.10.2018 на суму 434695,68 грн.
Відповідач, у свою чергу, провів оплату за вищенаведеними накладними на загальну суму 768470,04 грн, що вбачається з доданих до позову банківських виписок:
- платіж від 10.08.2017 на суму 268323,00 грн;
- платіж від 13.10.2017 на суму 65451,36 грн;
- платіж від 28.12.2017 на суму 10000,00 грн;
- платіж від 03.01.2018 на суму 30000,00 грн;
- платіж від 16.01.2018 на суму 15000,00 грн;
- платіж від 17.01.2018 на суму 15000,00 грн;
- платіж від 18.01.2018 на суму 15000,00 грн;
- платіж від 19.01.2018 на суму 15000,00 грн;
- платіж від 23.01.2018 на суму 15000,00 грн;
- платіж від 25.01.2018 на суму 15000,00 грн;
- платіж від 29.01.2018 на суму 15000,00 грн;
- платіж від 02.02.2018 на суму 15000,00 грн;
- платіж від 05.02.2018 на суму 15000,00 грн;
- платіж від 13.02.2018 на суму 15000,00 грн;
- платіж від 27.02.2018 на суму 40000,00 грн;
- платіж від 14.03.2018 на суму 204695,68 грн.
З метою досудового врегулювання спору, 20.02.2019 позивач оформив та скерував на адресу відповідача претензію № 2102 від 20.02.2019. У вказаній претензії позивач просив сплатити заборгованість за договором.
За даними позивача, відповідач відповіді на претензію не надав.
Таким чином, відповідно до наданих суду позивачем доказів та вищезазначених обставин, що не спростовані відповідачем, відповідач свого обов'язку по оплаті товару в сумі 13702,08 грн не виконав, що і спонукало позивача звернутися до господарського суду з відповідним позовом.
Відповідно до частини 2 ст. 614 ЦК України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання. Відповідно до частин 3 та 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
За таких обставин обов'язок доведення факту належної оплати за отриманий товар закон покладає на покупця.
Відповідач доказів належного виконання своїх зобов'язань за договором в частині повної та своєчасної оплати за поставлений товар за договором № 56/07 від 21.07.2017 не представив, доводи позивача не спростував.
Відповідно до статей 15, 16 ЦК України особа має право на захист свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке реалізується шляхом звернення до суду. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені в ч. 2 ст. 16 ЦК України.
Статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Як слідує з положень ст. 77, 78 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно до змісту ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідач не спростував вимоги позивача, не надав суду належні докази, які свідчать про відсутність заборгованості перед позивачем за договірними зобов'язаннями.
Отже, за висновками суду в спірних правовідносинах відповідачем дійсно порушені норми та приписи чинного законодавства в частині повноти та своєчасності оплати за поставлений товар за договором № 56/07 від 21.07.2017 на суму 13702,08 грн, в зв'язку з чим позивач цілком правомірно звернувся до господарського суду з відповідним позовом.
Судом перевірено розрахунок основної заборгованості та встановлено, що позивачем суму заборгованості в розмірі 13702,08 грн зазначено вірно.
За такого, позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими, матеріалами справи підтверджені та підлягають задоволенню.
Щодо заявлених до стягнення сум інфляційних втрат в розмірі 33837,75 грн та трьох процентів річних в сумі 8833,96 грн суд зазначає таке.
За приписами ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Інфляційні та проценти, що сплачуються відповідно до ст. 625 ЦК України, складають зміст додаткових вимог, оскільки законодавець опосередковано визнає їх мірами відповідальності (відповідальність за порушення грошового зобов'язання).
Як інфляційні нарахування на суму боргу, так і сплата трьох відсотків річних від простроченої суми, не мають характеру штрафних санкцій, а виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора у зв'язку зі знеціненням коштів внаслідок інфляційних процесів та компенсації користування цими коштами.
Ст. 625 Цивільного кодексу України застосовується до всіх грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, які регулюють відносини, пов'язані з виникненням, зміною чи припиненням окремих видів зобов'язання.
На підставі ст. 625 ЦК України позивач цілком правомірно нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати та 3% річних.
Водночас, перевіривши розрахунки позивача в частині нарахування інфляційних втрат в розмірі 33837,75 грн, який заявляє позивач, суд встановив, що нарахування позивача здійснені з допущенням помилок.
Судом встановлено, що при розрахунку інфляційних витрат позивачем було виключено період часу з травня 2018 року по серпень 2018 року, при цьому індекс інфляції у травні, червні та серпні 2018 року становив 100 %, а в липні - 99,3 % (мала місце дефляція).
Разом з тим, відповідно до абз. 3 п. 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Таким чином, позивачем помилково виключено з періоду, за який здійснено розрахунок інфляційних втрат, липень 2018 року.
Судом здійснено перерахунок розміру інфляційних втрат за сукупний період з вересня 2017 року по лютий 2019 року за допомогою програми Законодавство та встановлено, що обґрунтованою сумою інфляційних втрат за вищевказаний період до стягнення з відповідача є 33752,31 грн.
З огляду на що, суд відмовляє позивачу в стягненні з відповідача інфляційних втрат в сумі 85,44 грн.
Позивачем, також, нараховано відповідачу 3% річних в сумі 8833,96 грн за сукупний період з 26.07.2017 по 26.03.2019.
Суд, перевірив розрахунок 3% річних, наданий позивачем та дійшов таких висновків.
При нарахуванні 3% річних позивачем було помилково визначено дату початку нарахування відсотків річних.
Так, за умовами Договору, вартість товару сплачується покупцем шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника на протязі 5 днів після підписанню Договору. Датою підписання договору є 21.07.2017, за такого останнім днем строку на перерахування коштів є 26.07.2017, а, отже, першим днем прострочення виконання вказаного обов'язку слід вважати 27.07.2017.
Крім того, розрахунок 3% річних за період з 29.01.2018 по 01.02.2018, здійснено відповідачем виходячи з суми боргу 308397,76 грн, в той час як у період за який здійснено розрахунок, заборгованість відповідача перед позивачем становила 303397,76 грн.
Судом здійснено перерахунок розміру 3% річних за допомогою програми Законодавство та встановлено, що обґрунтованою сумою 3% річних за сукупний період з 26.07.2017 по 26.03.2019 є 8768,03 грн, яка і підлягає стягненню з відповідача.
З огляду на що, суд відмовляє позивачу в стягненні з відповідача 3% річних в сумі 65,93 грн.
Таким чином, враховуючи вищенаведені норми та обставини, розглянувши даний спір із застосуванням норм матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, згідно з наданими сторонами доказами, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.
Відповідно до положень п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином, у зв'язку з частковим задоволенням позовних вимог з відповідача належить стягнути на користь позивача (пропорційно до розміру задоволених позовних вимог) 1915,81 грн ((56222,42 / 56373,79) * 100 %= 99,73 %; 99,73 % * 1921,00 = 1915,81) судового збору.
Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-78, 86, 129, 219, 220, 233, 238, 240, 241, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позов задовольнити частково.
Стягнути з приватного сільськогосподарського підприємства «Козирське» (57526, Миколаївська область, Очаківський район, с. Козирка, вул. Очаківська, 35 А; ідентифікаційний код 36119547) на користь приватного підприємства НВП «Агроенергетичні технології» (56301, Миколаївська область, Врадіївський район, смт. Врадіївка, вул. Нова, 20; ідентифікаційний код 35953377) основну заборгованість в сумі 13702,08 грн, три проценти річних в сумі 8768,03 грн, інфляційні втрати на суму 33752,31 грн та 1915,81 грн судового збору.
В решті позовних вимог в частині стягнення з відповідача трьох процентів річних в сумі 65,93 грн та інфляційних втрат в сумі 85,44 грн позивачу відмовити.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дати складення повного судового рішення.
Рішення може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені статтею 256 і підпунктом 17.5 пункту 17 Розділу ХІ «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України.
Сторони та інші учасники справи:
Позивач: Приватне підприємство НВП «Агроенергетичні технології» (56301, Миколаївська область, Врадіївський район, смт. Врадіївка, вул. Нова, 20; ідентифікаційний код 35953377);
Відповідач: Приватне сільськогосподарське підприємство «Козирське» (57526, Миколаївська область, Очаківський район, с. Козирка, вул. Очаківська, 35 А; ідентифікаційний код 36119547).
Повне рішення складено та підписано судом 04.06.2019.
Суддя О.Г. Смородінова