79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
29.05.2019 Справа № 914/576/19
Суддя Господарського суду Львівської області Король М.Р., за участі секретаря судового засідання Фартушка Н.Б., розглянувши справу
за позовом: Акціонерного товариства «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат»
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Смарт Фабрікс»
про: стягнення 133475,27грн.,
Представники:
позивача: Вікентьєв В.Г. (довіреність №30/14 від 04.01.2019р.)
відповідача: Мельничук В.А. (ордер на надання правової допомоги серії ЛВ№159879 від 12.04.2019р.),
28.03.2019р. на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Публічного акціонерного товариства «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Смарт Фабрікс» про стягнення 133475,27грн.
03.04.2019р. Господарський суд Львівської області постановив ухвалу, якою, зокрема, ухвалив: прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі, розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження, судове засідання призначити на 24.04.2019р.
У судове засідання 24.04.2019р. представник позивача з'явився, надав усні пояснення щодо заявлених позовних вимог.
Відповідач участь повноважного представника у судовому засіданні 24.04.2019р. не забезпечив, причин неявки суду не повідомив, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце проведення судового засідання.
Протокольною ухвалою від 24.04.2019р. Господарський суд Львівської області відклав розгляд справи на 29.05.2019р. При цьому, ухвалою від 24.04.2019р. Господарський суд Львівської області, в порядку ст.ст. 120-121 ГПК України, викликав відповідача й повідомив про дату, час і місце судового засідання.
17.05.2019р. відповідачем подано до суду пояснення по суті справи та заяву про зменшення розміру неустойки на 90% і розстрочення виконання рішення суду на 6 місяців рівними частинами, які зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№20356/19 та вх.№20357/19 відповідно.
Крім того, 17.05.2019р. на адресу суду від позивача надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи, яке зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№20387/19.
27.05.2019р. на адресу суду від позивача надійшла відповідь на пояснення по суті справи, яка зареєстрована відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№220006/19.
Представник позивача в судове засідання 29.05.2019р. з'явився, позовні вимоги підтримав повністю.
Представник відповідача в судове засідання 29.05.2019р. з'явився, проти позову заперечив.
Крім того, представником відповідача в судовому засіданні підтримано подану ним заяву про зменшення розміру неустойки на 90% і розстрочення виконання рішення суду на 6 місяців рівними частинами. При цьому, для долучення до матеріалів справи представником відповідача, як судову практику, подано постанову Львівського апеляційного господарського суду №914/1338/16 від 21.11.2016р.
Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Стаття 43 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.
Згідно ч.1 ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Враховуючи вищенаведене, судом, згідно вимог ГПК України, надавалась в повному обсязі можливість учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.
Враховуючи те, що норми ст.81 ГПК України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом учасників справи подавати докази, а п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.
Позиція позивача:
Позивач з підстав неналежного виконання відповідачем зобов'язань щодо поставки товару, які виникли на підставі укладеного між сторонами договору поставки №85 від 19.02.2018р., а також специфікацій №1 від 19.02.2018р. та №2 від 17.07.2018р., просить суд стягнути з відповідача на користь позивача штрафні санкції на загальну суму 133475,27 грн.
Позиція відповідача:
Відповідач проти позову заперечив, зазначивши, зокрема, що поняття «невиконання господарського зобов'язання» є відмінним від поняття «неналежного виконання господарського зобов'язання», а тому правові наслідки прострочення виконання зобов'язання не можуть бути застосованими до випадку невиконання відповідачем, передбаченого умовами укладеного між сторонами договору, зобов'язання з поставки товару.
Крім того, представник відповідача зазначив, що поставка товару, перелік якого визначений у специфікації №1 від 19.02.2018р., не здійснена відповідачем у зв'язку із укладенням між сторонами специфікації №2 від 17.07.2018р., яка, є відмовою позивача від поставки зазначеного у вищевказаній специфікації №1 товару. При цьому, як стверджує відповідач, жодного разу після 17.07.2018р. позивач не вимагав поставки костюмів бавовняних в кількості 936 комплектів за специфікацією №1 від 19.02.2018р.
За результатами дослідження наданих сторонами доказів та матеріалів справи, пояснень представників сторін, суд встановив таке:
19.02.2018р. між Публічним акціонерним товариством «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат», найменування якого змінено рішенням Загальних зборів від 20.04.2018р. на Акціонерне товариство «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» (надалі по тексту - «позивач», «Покупець») та Товариством з обмеженою відповідальністю «Смарт Фабрікс» (надалі по тексту - «відповідач», «Постачальник») укладено договір поставки №85 (надалі по тексту - «Договір»), відповідно до п.1.1. якого, з метою здійснення господарської діяльності, Постачальник зобов'язується передати у власність Покупцеві товар, повне найменування якого (номенклатура, асортимент), марка, вид, сорт, кількісні та якісні характеристики, код товару за УКТ ЗЕД вказуються в специфікаціях (додатках) до Договору (надалі по тексту - «Товар»), які є його невід'ємною частиною, а Покупець зобов'язується прийняти вказаний Товар та оплатити його в порядку і на умовах, передбачених цим Договором.
Відповідно до п.3.11. Договору, дата поставки Товару визначається в специфікаціях До Договору. Постачальник зобов'язується поставити Товар Покупцю в строки, визначені в специфікації до цього Договору, а також провести за свій рахунок завантаження на автомобільний або залізничний транспорт Покупця Товару належної якості (п.3.10. Договору).
Згідно з п.3.8. Договору, зобов'язання Постачальника щодо поставки Товару вважаються повністю виконаними в момент підписання сторонами Договору акту прийому-передачі Товару за якістю (у випадку оплати товару за акредитивною формою: акту приймання-передачі Товару за кількістю та якістю).
Ціна кожного найменування Товару, його марки, виду, сорту, одиниці виміру, а також загальна вартість кожної партії Товару вказується в специфікаціях (додатках) до Договору (п.4.2. Договору).
19.02.2018р. сторонами підписано специфікацію №1 до Договору (надалі по тексту - «Специфікація №1»), відповідно до умов якої, з врахуванням змін, внесених на підставі протоколу узгодження розбіжностей від 12.03.2018 р. до Договору та Специфікації №1, сторонами погоджено наступні перелік, вартість та терміни поставки Товару:
Повне найменування товаруЦіна без ПДВ за одну одиницю (грн.)Кількість одиниць (шт./к-т)Сума без ПДВ (грн.)Термін поставки
фартух прогумаваний з надгрудником (надалі по тексту - «Товар №1»)49,95299,9030.04.2018
костюм бавовняний (надалі по тексту - «Товар №2»)202,50936189540,0020.06.2018
костюм з ВП (надалі по тексту - «Товар №3»)245,00225390,0030.04.2018
халат з КЗ темний (надалі по тексту - «Товар №4»)220,00102200,0030.04.2018
Також, 17.07.2018р. сторонами підписано специфікацію №2 до Договору (надалі по тексту - «Специфікація №2»), відповідно до умов якої, сторонами погоджено наступні перелік, вартість та терміни поставки Товару:
Повне найменування товаруЦіна без ПДВ за одну одиницю (грн.)Кількість одиниць (шт./к-т)Сума без ПДВ (грн.)Термін поставки
костюм бавовняний (надалі по тексту - «Товар №5»)199,5840079832,0030.09.2018
костюм бавовняний (надалі по тексту - «Товар №6»)199,5840079832,0030.12.2018
халат з КЗ темний (надалі по тексту - «Товар №7»)232,503697,5030.09.2018
халат з КЗ темний (надалі по тексту - «Товар №8»)232,504930,0030.12.2018
Як зазначає позивач та не заперечується відповідачем, 19.06.2018р. відповідач передав, а позивач прийняв Товар №1, Товар №3, Товар №4 , що підтверджується експрес-накладною перевізника «Нова Пошта» №5900034522593.
Враховуючи, що станом на 03.09.2018р., поставку Товару №2 відповідачем не було здійснено, позивач зазначає, що ним, на адресу відповідача надіслано лист №1209 від 03.09.2018р., копія якого міститься в матеріалах справи, відповідно до якого, у відповідності до ст.612 ЦК України, позивач повідомив відповідача про те, що внаслідок прострочення відповідачем поставки Товару №2, виконання такої поставки втратило інтерес для позивача, а тому, позивач повідомляє відповідачу про свою відмову від поставки вищевказаного товару.
В подальшому, 01.10.2018р. відповідач передав, а позивач прийняв Товар №5 у кількості 50 к-т, загальною вартістю 11974,80грн. (з ПДВ), що підтверджується актом приймання-передачі товару до Договору, Специфікації №2, копія якого міститься в матеріалах справи.
01.11.2018р. відповідач передав, а позивач прийняв Товар №5 у кількості 350 к-т та Товар №6 у кількості 400,00 к-т, загальною вартістю 179622,00грн. (з ПДВ), що підтверджується актом приймання-передачі товару до Договору, Специфікації №2, копія якого міститься в матеріалах справи.
31.11.2019р. відповідач передав, а позивач прийняв Товар №7 та Товар №8 у загальній кількості 7шт., загальною вартістю 1953,00грн. (з ПДВ), що підтверджується актом приймання-передачі товару до Договору, Специфікації №2, копія якого міститься в матеріалах справи.
Відповідно до п.11.2. Договору, у разі порушення термінів поставки Товару за цим Договором, Покупець має право стягнути з Постачальника пеню в розмірі 0,5% від суми непоставленого (недопоставленого) Товару за кожен день прострочення. У разі продовження прострочення понад 10 календарних днів Покупець має право додатково стягнути з Постачальника штраф у розмірі 10% від суми непоставленого (недопоставленого) Товару.
З метою досудового врегулювання спору, враховуючи порушення відповідачем терміну поставки, позивачем на підставі вищевказаного п.11.2. нараховано штраф та пеню, з вимогою про сплату яких позивач звертався до відповідача листами-претензіями №30/512 від 02.08.2018р., №30/10 від 03.01.2019р., копії яких разом із доказами надіслання містяться в матеріалах справи.
Проте, вищевказані претензії залишені відповідачем без відповіді та задоволення.
Враховуючи вищевказане, позивач звернувся до суду з позовною заявою про стягнення з відповідача на користь позивача нарахованих у відповідності до умов Договору штрафних санкцій у сумі 133 475,27грн.
Оцінивши подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позов підлягає задоволенню повністю, виходячи з наступного:
згідно ч.1 ст.509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч.1 ст.173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Частиною 2 ст.11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
У відповідності до вимог ст.174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Як встановлено судом, 19.02.2018р. між позивачем, як Покупцем, та відповідачем, як Постачальником, укладено Договір, відповідно до п.1.1. якого, з метою здійснення господарської діяльності, Постачальник зобов'язується передати у власність Покупцеві товар, повне найменування якого (номенклатура, асортимент), марка, вид, сорт, кількісні та якісні характеристики, код товару за УКТ ЗЕД вказуються в специфікаціях (додатках) до Договору (надалі по тексту - «Товар»), які є його невід'ємною частиною, а Покупець зобов'язується прийняти вказаний Товар та оплатити його в порядку і на умовах, передбачених цим Договором.
Крім того, 19.02.2018р. та 17.07.2018р. між сторонами складено Специфікацію №1 та Специфікацію №2, якими, з врахуванням змін, внесених на підставі протоколу узгодження розбіжностей до Договору та Специфікації №1 від 12.03.2018р., сторонами погоджено наступні перелік, вартість та терміни поставки Товару:
Повне найменування товаруКількість одиниць (шт./к-т)Вартість однієї одиниці без ПДВ (грн.)Загальна вартість без ПДВ (грн.)Термін поставки
Товар №1249,9599,9030.04.2018
Товар №2936202,50189540,0020.06.2018
Товар №322245,005390,0030.04.2018
Товар №410220,002200,0030.04.2018
Товар №5400199,5879832,0030.09.2018
Товар №6400199,5879832,0030.12.2018
Товар №73232,50697,5030.09.2018
Товар №84232,50930,0030.12.2018
Частина 1 ст.530 ЦК передбачає, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Згідно з п.1 ч.1 ст.664 ЦК України, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар.
Статтею 193 ГК України передбачено, що господарські зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог , що у певних умовах звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Згідно з ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до п.3.8. Договору, зобов'язання Постачальника щодо поставки Товару вважаються повністю виконаними в момент підписання сторонами Договору акту прийому-передачі Товару за якістю (у випадку оплати товару за акредитивною формою: акту приймання-передачі Товару за кількістю та якістю).
Згідно з ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідачем порушено зобов'язання щодо поставки у встановлені строки визначеного в Договорі та Специфікаціях №1, 2 Товару.
Так, згідно актів приймання-передачі та експрес накладної, копії яких містяться в матеріалах справи, відповідач, передавши позивачу Товар у наступні терміни, порушив передбачені Договором та Специфікаціями №1, 2 зобов'язання щодо поставки Товару, а саме не виконав, а також виконав з порушенням умов нижче вказані поставки Товару:
Найменування товаруВстановлений сторонами термін поставкиДата здійсненої відповідачем поставкиПеріод прострочення (кількість днів до моменту передачі позивачу відповідачем товару) виконання зобов'язання/невиконання зобов'язання
Товар №130.04.201819.06.201850
Товар №220.06.2018поставку не здійснено починаючи з 21.06.2018 зобов'язання не виконано
Товар №330.04.201819.06.201850
Товар №430.04.201819.06.201850
Товар №5 (у кількості 50 одиниць)30.09.201801.10.20181
Товар №5 (у кількості 350 одиниць)30.09.201801.11.201832
Товар №630.12.201801.11.2018прострочення відсутнє
Товар №730.09.201831.01.2019123
Товар №830.12.201831.01.201932
При цьому, суд звертає увагу на те, що під час здійснення вищезазначеного перерахунку визначення періодів прострочення, судом враховано усні заперечення представника відповідача, озвучені в судовому засіданні 29.05.2019р. щодо отримання листа позивача №1209 від 03.09.2018р. про відмову від поставки Товару №2, оскільки, згідно списку згрупованих поштових відправлень листів рекомендованих №72 від 04.09.2018р., вищевказаний лист надіслано позивачем на адресу: « вулиця Міхновських , буд. 11, м. Львів , Львівська обл. , 79018», при цьому, згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, адресою місцезнаходження відповідача є: « 79018, Львівська обл., місто Львів, вулиця Олени Степанівни, будинок 45 А», крім того, вказана адреса, зазначена адресою відповідача в наявних у матеріалах справи документах, в тому числі, і в Договорі. Доказів того, що адреса, на яку здійснено відправлення вищевказаної поштової кореспонденції відповідачу, є належною адресою відповідача в матеріалах справи відсутні.
Згідно з ч.1 ст.546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватись неустойкою, порукою, заставою, притриманням, завдатком.
Статтею 611 ЦК України передбачено, що одним з наслідків порушення зобов'язання є оплата неустойки (штрафу, пені) - визначеної законом чи договором грошової суми, що боржник зобов'язаний сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов'язання, зокрема у випадку прострочення виконання.
У відповідності до ч.1 ст.216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому у Господарському кодексі України, іншими законами та договором.
Згідно з ст.230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Частиною 1 ст.549 ЦК України визначено, що неустойка - це грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Відповідно до ч.2 ст.549 ЦК України, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Частиною 3 ст. 549 ЦК України визначено, що пеня - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.
І цивільним, і господарським законодавством допускається можливість забезпечувати виконання зобов'язань таким способом, як пеня.
Господарським законодавством закріплено, що у випадку, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або в кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг) (ч. 4 ст. 231 ГК).
Тлумачення вказаної норми дозволяє констатувати, що на основі норм господарського законодавства пеня може бути застосована для забезпечення будь-якого зобов'язання, оскільки вона відноситься до штрафних санкцій.
Як наслідок, враховуючи ч.2 ст.9 ЦК України та ч.2 ст.4 ГК України, що передбачають наявність спеціальних норм, регулюючих господарські відносини, суд вважає, що сторони не позбавлені права у господарському договорі забезпечувати пенею виконання будь-якого зобов'язання.
Крім того, суд зазначає, що відповідно до ч.3 ст.6 ЦК України, сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Тлумачення положень ч.3 ст.549 ЦК України в аспекті меж свободи договору дає можливість зробити висновок, що сторони у договорі можуть забезпечити за допомогою пені виконання негрошового зобов'язання, про що і було досягнуто домовленостей між позивачем та відповідачем у Договорі.
Відповідно до п.11.2. Договору, у разі порушення термінів поставки Товару за цим Договором, Покупець має право стягнути з Постачальника пеню в розмірі 0,5% від суми непоставленого (недопоставленого) Товару за кожен день прострочення. У разі продовження прострочення понад 10 календарних днів Покупець має право додатково стягнути з Постачальника штраф у розмірі 10% від суми непоставленого (недопоставленого) Товару.
Перевіривши правильність розрахунку пені та штрафу, суд зазначає, що такі здійснено позивачем вірно.
Твердження відповідача про те, що поняття «невиконання господарського зобов'язання» є відмінним від поняття «неналежного виконання господарського зобов'язання», а тому правові наслідки прострочення виконання зобов'язання не можуть бути застосованими до випадку невиконання відповідачем, передбаченого умовами укладеного між сторонами договору, зобов'язання з поставки товару спростовується приписами ч.1 ст. 612 ЦК України, згідно якої боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Враховуючи наведене, в тому числі те, що матеріалами справи підтверджено факт порушення відповідачем виконання зобов'язання з поставки Товару, позов є підставним та обґрунтованим, а отже, підлягає задоволенню повністю, шляхом стягнення з відповідача на користь позивача штрафних санкцій на загальну суму 133475,27грн.
Крім того, суд, розглянувши заяву про зменшення розміру неустойки на 90% (вх.№20357/19 від 17.05.2019р.), зазначає таке:
подану заяву (вх.№20357/19) відповідач обґрунтовує тим, що наявність у кредитора можливості стягувати з боржника надмірні грошові суми, як неустойку, спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором. При цьому, відповідач звертає увагу на надмірну суму нарахованих та заявлених до стягнення штрафних санкцій, враховуючи загальну вартість Товару, визначену Специфікацією №1, а також відсутність здійснених позивачем передоплат Товару.
Відповідно до ст.233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні, не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Право суду зменшувати розмір неустойки передбачене також ч.3 ст.551 ЦК України.
Зі змісту зазначених норм вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Суд враховає правову позицію, викладену в рішенні Конституційного Суду України №7-рп/2013 від 11.07.2013р. про те, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
При цьому, зменшення суми неустойки є правом, а не обов'язком суду, яке може бути реалізовано ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів (позиція Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладена в п.18 постанови від 19.03.2019р. у справі № 910/3652/18).
Суд звертає увагу на таке:
1) прострочення виконання відповідачем зобов'язань, яке є значним;
2) ступінь виконання відповідачем зобов'язань та його поведінку, зокрема, на те, що поставку Товару №2 відповідачем станом на момент прийняття цього рішення не здійснено. Крім того, враховуючи зазначене вище, в тому числі й факт заперечення отримання відповідачем листа про відмову позивача від поставки Товару №2, у матеріалах справи відсутні та сторонами не подано доказів вжиття відповідачем заходів до виконання відповідачем зобов'язання щодо поставки Товару №2. При цьому, в матеріалах справи відсутні та сторонами не заперечується, що відповідачем не вчинено будь-яких дій, спрямованих на добровільне усунення порушення умов Договору щодо поставки Товару №2. Позивач не довів належними доказами та умовами договору той факт, що підписання сторонами Специфікації №2 є відмовою від поставки товарів за Специфікацією №1; в матеріалах справи відсутні докази наявності обставин, які б унеможливлювали чи ускладнювали для відповідача виконання його обов'язку за договором;
3) відсутність в матеріалах справи, а також те, що сторонами не подано будь-яких доказів наявності причини (причин) неналежного виконання та невиконання відповідачем, передбачених умовами Договору, зобов'язань;
4) відсутність можливості оцінити майновий стан обох сторін з огляду на відсутність в матеріалах справи будь-яких доказів, підтверджуючих такий та відсутність доказів неспівмірності розміру відповідальності відповідача в порівнянні із спричиненими позивачу невиконанням Договору збитками, а також на те, що від жодного учасника справи не надходило клопотання про витребування доказів;
5) те, що грошові суми, які позивач просить стягнути з відповідача, як неустойку за порушення останнім виконання зобов'язань, та, які у сумі становлять 31% від суми вартості Товару, зобов'язання щодо поставки якого виникли на підставі договору та спеціфікацій, не є надмірними, а тому можливість стягнення таких не змінює дійсне правове призначення неустойки.
Крім того, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).
Застосований позивачем за неналежне виконання умов договору відповідачем розмір штрафних санкцій погоджений сторонами при укладенні договору поставки №85 від 19.02.2018 р. Вказаний договір на момент розгляду справи не визнаний судом недійсним, зокрема в частині відповідальності сторін за неналежне виконання його умов, а також відсутні докази внесення змін до нього сторонами.
Оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, враховуючи зазначене вище, а також те, що відповідачем жодним чином не підтверджено наявність підстав для зменшення розміру неустойки, а в матеріалах справи такі докази відсутні, даний випадок не є винятковим, а тому, зважаючи на інтереси обох сторін, а також те, що норми чинного законодавства про зменшення розміру штрафних санкцій не є імперативними та застосовуються за визначених вище умов на розсуд суду, підстави для зменшення розміру неустойки відсутні.
Також, у п.2 прохальної частини заяви (вх.№20357/19 від 17.05.2019р.) відповідач просив розстрочити виконання судового рішення на 6 місяців рівними частинами, при цьому, жодного обґрунтування наявності підстав для такого розстрочення відповідачем у вищевказаній заяві не зазначено та доказів в обгрунтування не подано.
Приписами пункту 2 ч.6 ст.238 ГПК України встановлено, що у разі необхідності у резолютивній частині також вказується про надання відстрочки або розстрочки виконання рішення.
При цьому, відповідно до ч.3 ст.331 ГПК України, підставою для відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Підставою для розстрочки виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. Проте, вирішуючи питання про розстрочку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо (позиція Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладена в п.18 постанови від 11.12.2018р. у справі №913/960/17).
У зв'язку з тим, що розстрочка продовжує період відновлення порушеного права стягувача при її наданні, з метою вирішення питання про можливість її надання, а також визначення строку продовження виконання рішення суду, необхідно враховувати закріплені в нормах матеріального права, і перш за все, у Європейській конвенції про захист прав людини та основних свобод, що є частиною національного законодавства, допустимі межі надання розстрочки виконання судового рішення.
Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини, на яку звертає увагу Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 11.12.2018р. у справі №913/960/17, несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, однак розстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, згідно якої «кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..», а у системному розумінні даної норми та національного закону, суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале невиконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути виправдано за конкретних обставин справи. До того ж, довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю у зв'язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого невиконання. Межі виправданої затримки виконання рішення суду залежать, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру, що визначено судом. Обставини, які зумовлюють надання розстрочки виконання рішення суду повинні бути об'єктивними, непереборними, іншими словами - виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення. Отже, питання щодо надання розстрочки виконання рішення суду повинно вирішуватися із дотриманням балансу інтересів сторін, які приймають участь у справі.
Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Враховуючи вищенаведене, а також те, що відповідачем не наведено підстав для розстрочення виконання рішення суду та не підтверджено належними доказами їх наявності, заява відповідача про розстрочення виконання рішення суду не підлягає до задоволення.
Відповідно до статей 73, 74 ГПК України, доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.
Згідно з ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 1 ст.77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У відповідності до ст.78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79 ГПК України).
Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч.5 ст.236 ГПК України, обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За приписами ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
За таких обставин суд дійшов висновку про те, що відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, хоч йому було створено усі можливості для надання заперечень, від жодного учасника справи не надходило клопотання про витребування доказів, судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.
Враховуючи вищенаведене, позовні вимоги є обгрунтованими, підставними та такими, що підлягають до задоволення повністю.
Відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Приписами частини другої вказаної статті встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Приписами частини другої вказаної статті встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Як доказ сплати судових витрат позивач подав платіжне доручення №55352 від 14.03.2019р. про сплату судового збору в розмірі 2002,13грн.
Доказів понесення інших судових витрат, окрім сплаченого за подання позовної заяви до господарського суду судового збору, станом на момент прийняття рішення позивачем суду не заявлено та не подано, в матеріалах справи такі докази відсутні.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З підстав наведеного, а також недоведення позивачем в порядку, визначеному главою 8 розділу 1 ГПК України розміру судових витрат, окрім суми сплаченого за подання позовної заяви до господарського суду судового збору, судові витрати у справі, а саме сплачений позивачем судовий збір в розмірі 2002,13грн. необхідно стягнути з відповідача на користь позивача.
Керуючись ст.ст. 13, 73-74, 76-79, 86, 129, 236, 238, 240-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Смарт Фабрікс» (місцезнаходження: 79018, Львівська обл., місто Львів, вулиця Олени Степанівни, будинок 45 А; ідентифікаційний код: 39234237) на користь Акціонерного товариства «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» (місцезнаходження: 53400, Дніпропетровська обл., місто Марганець, вулиця Єдності, будинок 62; ідентифікаційний код: 00190911) штрафні санкції на загальну суму 133475,27грн. та 2002,13грн. судового збору.
3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.
Інформацію по справі, яка розглядається можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.
Повний текст рішення складено та підписано 03.06.2019р.
Суддя Король М.Р.