20.05.2019 року м.Дніпро Справа № 912/2750/18
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Верхогляд Т.А.( доповідача),
суддів: Коваль Л.А., Паруснікова Ю.Б.,
cекретар судового засідання: Колесник Д.А.
представники сторін:
від позивача: Пащенко Л.В., довіреність №б/н від 15.05.2019 р., адвокат;
від позивача: Тетяниченко В.А., керівник;
від відповідача: Бовконюк С.А., ордер ПТ №127637 від 24.04.2019 р., адвокат;
розглянувши апеляційні скарги Товариства з додатковою відповідальністю "Об'єднання Дніпроенергобудпром" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Смарт Імпекс" на рішення господарського суду Кіровоградської області від 08.02.2019 року (повний текст складено 12.02.2019 року) у справі № 912/2750/18 (суддя Тимошевська В.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Смарт Імпекс", 27500, Кіровоградська область, м. Світловодськ, вул. Магдебурського права, буд. 9
до відповідача Товариства з додатковою відповідальністю "Об'єднання Дніпроенергобудпром" 27552, Кіровоградська область, м. Світловодськ, смт. Власівка, вул. Молодіжна, буд. 63
про стягнення 1 071 037,93 грн.,-
Рішенням господарського суду Кіровоградської області від 08.02.2019 року у справі № 912/2750/18 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Товариства з додатковою відповідальністю "Об'єднання Дніпроенергобудпром" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Смарт Імпекс" 255 281,14 грн. інфляційних втрат, 61 543,21 грн. 3% річних та 4752,36 грн. судового збору. У задоволенні позову в іншій частині відмовлено.
Рішення мотивовано тим, що відповідно до договору про відступлення права вимоги від 01.03.2016 року, що укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельна інноваційна Компанія" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Смарт Імпекс" та договору від 04.03.2016 року про внесення змін до договору про відступлення права вимоги від 01.03.2016 року позивач у даній справі є новим кредитором відповідача та отримав право вимоги до відповідача за договором поставки №04/01/13 від 04.01.2013 року за основним зобов'язанням в розмірі 858 790,00 грн. та на стягнення неустойки.
Суд вважав, що передбачені ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України наслідки порушення боржником грошового зобов'язання не є неустойкою та не підпадають під поняття забезпечення зобов'язання, право вимоги на яке передано за договором про відступлення права вимоги.
Враховуючи, що право вимоги Товариство з обмеженою відповідальністю "Смарт Імпекс" набуло з 01.03.2016 року, враховуючи доведеність обставин передачі Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельна інноваційна Компанія" новому кредитору оригіналів відповідних документів на підтвердження зобов'язання відповідача за договором поставки №04/01/13 від 04.01.2013 року, суд стягнув заявлені суми частково, починаючи з 01.03.2016 року, і зазначив кінцевий термін нарахувань по дату фактичного виконання грошового зобов'язання - 18.09.2018 року.
Не погодившись з рішенням, позивач оскаржив його в апеляційному порядку.
В обгрунтування доводів апеляційної скарги Товариство з обмеженою відповідальністю "Смарт Імпекс" зазначає на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, зокрема ст.ст.512-514 Цивільного кодексу України.
Зазначає, що :
-додаткова угода про внесення змін до договору про відступлення права вимоги від 01.03.2016 року не звужує прав нового кредитора, в порівнянні з договором про відступлення права вимоги, а лише доповнює його;
- передача прав новому кредитору означає тільки те, що з 01.03.2016 року новий кредитор отримав право вимоги за договором поставки №04/01/13 від 04.01.2013 року в тому обсязі, який існував на цей момент;
- на момент переходу прав вимоги до ТОВ "Смарт Імпекс" у ТзОВ "Об'єднання Дніпроенергобудпром" існувала непогашена сума заборгованості за основним договором, а отже і заборгованість зі сплати 3% річних та інфляційних нарахувань за період з січня 2014 року, що підтверджує п. 8 договору поставки №04/01/13 від 04.01.2013 року - "за невиконання або неналежне виконання зобов'язань по даному договору, сторони несуть майнову відповідальність у відповідності з чинним законодавством";
-момент передачі прав кредитора ні в якому разі (окрім часткової передачі прав вимоги) не звільняє боржника від повноцінного і справедливого відшкодування втрат, які поніс кредитор за час неналежного виконання грошового зобов'язання.
Апелянт звертає увагу суду на п. 1.6 договору про внесення змін до договору про відступлення права вимоги, в якій вказується, що "до нового кредитора також переходять інші права, які забезпечують зобов'язання боржника" та на абзац 2 п. 6.1 "цим договором не передбачено сплати винагороди, право вимоги передається в повному обсязі".
Скаржник вважає, що зміна кредитора на підставі договору про відступлення права вимоги не звужує прав нового кредитора, виключно у разі часткового передання права вимоги за зобов'язанням, а день передання прав вимоги кредитора не є днем початку розрахунку збитків за грошовим зобов'язанням, а лише фактичним часом передачі прав вимоги новому кредитору.
Також позивач надав додаткові пояснення щодо укладеного договору від 04.03.2016 року про внесення змін до договору про відступлення права вимоги від 01.03.2016 року.
Просить суд рішення господарського суду Кіровоградської області від 08.02.2019 року у даній справі скасувати, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Судові витрати покласти на відповідача.
Відповідач також оскаржив рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.
Посилається в апеляційній скарзі на наступні доводи:
Вважає, що суд першої інстанції, встановивши обставини, які повідомлені позивачем, що не підтверджуються певними доказами, не дотримався змагальності між учасниками справи та грубо порушив диспозитивність господарського судочинства, тому що без надання позивачем доказів у вигляді банківських платіжних документів, суд встановив обставину, що не була доведена позивачем, а саме отримання ним 18.09.2018 року коштів в сумі 804 993,27 грн.
Суд першої інстанції зробив помилковий висновок про те, що "відсутність в договорі про відступлення права вимоги умов про передачу права на нарахування інфляційних втрат та 3% річних не позбавляє права на такі нарахування у нового кредитора з моменту виникнення права вимоги в нього, оскільки право кредитора вимагати стягнення вказані нарахування передбачені нормами законодавства та визначальною підставою для їх застосування є наявність прострочення виконання грошового зобов 'язання перед кредитором".
Скаржник не погоджується з наведеним вище висновком суду та посилається на рішення господарського суду Кіровоградської області від 05.04.2018 року по справі № 912/3670/16, яким встановлено, що: "04.03.2016 року між ТОВ "Будівельна Інноваційна Компанія" та ТОВ "Смарт Імпекс" укладено договір про внесення змін до договору про відступлення права вимоги від 01.03.2016 року , відповідно до якого доповнено пункт 1 договору "предмет договору" наступними підпунктами, зокрема: "1.3. До нового кредитора переходять права первісного кредитора в обсязі і на умовах, що існують на момент переходу цих прав. Так, за цим договором новий кредитор набуває право вимагати від боржника реального та належного виконання наступних обов'язків:
- сплата заборгованості по договору поставки №04/01/13 від 04.01.2014 року в сумі 858790,00 грн., в т.ч. ПДВ;
- сплата неустойки по договору поставки №04/01/13 від 04.01.2014 року за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".
Враховуючи зміну п.1.2. умов договору відступлення прав вимоги від 01.03.2016 року, яка відбулась 04.03.2016 року, апелянт вважає, що первісний кредитор не передав права (повноваження) новому кредитору звертатися до суду з вимогою стягнути з відповідача відповідальність за прострочення виконання за договором поставки та умовами додаткової угоди звузив права нового кредитора.
Крім того скаржник зазначає, що суд першої інстанції не звернув увагу на важливу обставину, що до нового кредитору перейшло право вимагати сплату заборгованості в сумі 858 790,00 грн., а за рішенням суду господарського суду Кіровоградської області від 05.04.2018 року по справі №912/3670/16 вже було стягнуто 804 993,27 грн. Суд першої інстанції в своєму спірному рішенні від 08.02.2019 року стягнув на 263 027,62 грн. більше, ніж було передано прав на договором відступлення прав вимоги.
Апелянт також вказує, що суд першої інстанції в своєму рішенні не встановив, чи мало місце переривання позовної давності в жовтні 2016 року, оскільки вимоги по відповідальності пов'язані з основним зобов'язанням, щодо яких позивач звертався до суду.
Окрім того, відповідач вказує, що він зазначав суду першої інстанції на наявність публічного арешту на все рухоме майно ТОВ "Будівельна Інноваційна Компанія" та відсутність згоди обтяжувача на перехід арештованих прав на отримання грошових коштів до ТОВ "Смарт Імпекс", і тому з цих причин вважає, що позов задоволенню не підлягає, оскільки порушуються інтереси кредиторів на арештоване майно та грошові кошти.
Просить рішення господарського суду Кіровоградської області від 08.02.2019 року по справі № 912/2750/18 скасувати, ухвалити нове рішення, за яким відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю "Смарт Імпекс" у задоволенні позовних вимог до ТДВ " Об'єднання Дніпроенергобудпром" у повному обсязі.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 18.03.2019 року відкрито апеляційне провадження, розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Смарт Імпекс" призначено у судове засідання на 24.04.2019 року.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 09.04.2019 року відкрито апеляційне провадження, розгляд апеляційної скарги Товариства з додатковою відповідальністю "Об'єднання Дніпроенергобудпром" призначено у судове засідання на 24.04.2019 року.
24.04.2019 року судове засідання не відбулось у зв'язку з перебуванням судді Паруснікова Ю.Б. у відрядженні.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 02.05.2019 року розгляд справи було призначено на 15.05.2019 року.
В судовому засіданні 15.05.2019 року по справі оголошено перерву до 20.05.2019.
15.05.2019 року у судовому засіданні представник відповідача підтримав апеляційну скаргу, представники позивача просить рішення суду скасувати, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, представник відповідача просить рішення суду скасувати, винести нове рішення, яким відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю "Смарт Імпекс" у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Згідно з ч.1 ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Обговоривши доводи апеляційних скарг, дослідивши докази, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Смарт Імпекс" підлягає задоволенню, апеляційну скаргу відповідача слід залишити без задоволення, оскаржуване судове рішення слід скасувати, позов задовольнити в повному обсязі виходячи з наступних підстав:
З матеріалів справи вбачається, що 04.01.2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельна Інноваційна Компанія" (постачальник) та Заводом конструкцій швидко монтованих будівель ТДВ "Об'єднання Дніпроенергобудпром" (покупець) укладено договір поставки № 04/01/13, за умовами якого постачальник зобов'язується передати, а покупець - прийняти і оплатити будівельні матеріали, вказані у доповнення до даного договору (товар) (а.с. 27-28).
01.03.2016 року між ТОВ "Будівельна Інноваційна Компанія" (первісний кредитор) та ТОВ "Смарт Імпекс" (новий кредитор) укладено договір про відступлення права вимоги (договір), згідно з пунктом 1.1. якого первісний кредитор відступає, а новий кредитор набуває право вимоги, належне первісному кредитору і стає кредитором за договором поставки № 04/01/13 від 04.01.2013 року, укладеного між первісним кредитором та Заводом конструкцій швидко монтованих будівель ТДВ "Об'єднання Дніпроенергобудпром" (а.с. 30-31).
Рішенням господарського суду Кіровоградської області від 05.04.2018 року, прийнятого у справі № 912/3670/16 за позовом ТОВ "Смарт Імпекс" до ТДВ "Об'єднання Дніпроенергобудпром" в особі Заводу конструкцій швидко монтованих будівель, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, ТОВ "Будівельна Інноваційна Компанія" про стягнення заборгованості, позовні вимоги задоволено повністю та стягнуто з ТДВ "Об'єднання Дніпроенергобудпром" на користь ТОВ "Смарт Імпекс" 804 993,27 грн. заборгованості та 12 074,90 грн. судового збору (а.с. 13-20).
За результатами апеляційного перегляду рішення господарського суду Кіровоградської області від 05.04.2018 року залишено без змін згідно постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 11.09.2018 року (а.с. 21-26).
Предметом спору у даній справі є вимога ТОВ "Смарт Імпекс" до ТДВ "Об'єднання Дніпроенергобудпром" про стягнення на підставі ст. 536, 625 Цивільного кодексу України 3% річних в сумі 114 066,44 грн. та інфляційних нарахувань в сумі 956 971,49 грн., нарахованих на суму боргу, яка стягнута вказаним вище рішенням господарського суду, за період прострочення оплати з січня 2014 року по 18.09.2018 року.
Відповідач у поданій ним апеляційній скарзі стверджував, що суд першої інстанції не встановив в оскаржуваному рішенні, на підставі яких доказів підтверджується сплата відповідачем саме 18.09.2018 року суми боргу.
Щодо даних доводів колегія суддів зазначає, що вказану обставину - сплату заборгованості, яка стягнута рішення господарського суду Кіровоградської області від 05.04.2018 року у справі № 912/3670/16 в розмірі 804 993,27 грн. 18.09.2018 року відповідач не спростовував під час розгляду позову у суді першої інстанції, про що зазначено в тексті рішення суду (аркуш 8 рішення).
Суду апеляційної інстанції надана копія платіжного доручення №5433 від 18.09.2018 року, яка є належним доказом того, що дата закінчення періоду нарахування визначена позивачем вірно.
Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України, яка визначена позивачем правовою підставою позову, передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суд в оскаржуваному рішенні вірно зазначив, що сталою практикою Верховного Суду підтверджена правова позиція щодо того, що внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3% річних за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Спірним питанням у даній справі є визначення моменту, з якого позивач має право такої вимоги - з моменту укладення ним з попереднім кредитором договору про відступлення права вимоги від 01.03.2016 року, як зазначив суд, чи з моменту порушення відповідачем зобов'язання - з 01.01.2014 року (відповідно до рішення господарського суду Кіровоградської області у справі №912/3670/16 згідно п.4.1 договору поставки в редакції додаткової угоди №1 до договору строк оплати відповідачем всіх партій поставленого товару не пізніше 31.12.2013 року) (а.с. 22 зворот).
Саме з січня 2014 року позивач у даній справі зробив розрахунок інфляційних втрат та з 31.12.2013 року розрахунок 3% річних (а.с.32-37).
Колегія суддів, дійшовши висновку про правомірність доводів апеляційної скарги позивача, виходила з наступного:
Відповідно до частини 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України, зокрема, на підставі договорів та правочинів.
За змістом статей 524 та 533 Цивільного кодексу України грошовим є зобов'язання, яке виражається в грошовій одиниці України (або грошовому еквіваленті в іноземній валюті).
Відповідно до ч. 1 ст. 598, ч. 1 ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.
Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання.
Аналогічна правова позиція неодноразово підтверджувалась судовою практикою Верховного Суду України, зокрема в постанові від 27.09.2017 року у справі № 6-2096сц16, та практикою Верховного Суду, зокрема в постанові від 27.04.2018 року у справі № 908/1394/17.
Згідно ст. 610, ч. 1 ст. 611, ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання; у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Як зазначено вище, у даній справі є встановленим, що відповідач був зобов'язаний оплатити згідно договору поставки всі партії поставленого товару не пізніше 31.12.2013 року.
Господарський суд дійшов висновку про відсутність у ТОВ "Смарт Імпекс" права вимагати від ТДВ "Об'єднання Дніпроенергобудпром" сплати 3% річних та інфляційних нарахувань за період з січня 2014 року до моменту отримання позивачем права вимоги, оскільки таке право належало ТОВ "Будівельна Інноваційна Компанія" і не було передано новому кредитору за договором про відступлення права вимоги, з урахуванням внесених і до договору змін.
Згідно з пунктом 2.1. договору про відступлення права вимоги, первісний кредитор повинен передати новому кредитору всі документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення за основним договором, в термін до 3-х робочих днів з моменту підписання даного договору (а.с.30).
Судом апеляційної інстанції було досліджено оригінал договору про внесення змін до договору про відступлення права вимоги від 01.03.2016 року, який підписано сторонами 04.03.2016 року, і копія якого залучена до матеріалів справи.
Відповідно до вказаного договору від 04.03.2016 року сторони погодили: доповнити пункт 1 договору "предмет договору" наступними пунктами, зокрема:
"1.3. До нового кредитора переходять права первісного кредитора в обсязі і на умовах, що існують момент переходу цих прав. Так, за цим договором новий кредитор набуває право вимагати від боржника реального та належного виконання наступних обов'язків:
- сплату заборгованості по договору поставки №04/01/13 від 04.01.2014 року в сумі 858790,00 грн., в т.ч. ПДВ;
- сплату неустойки по договору поставки №04/01/13 від 04.01.2014 за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань.
1.5. Після передачі новому кредитору оригіналів всіх документів, підтверджуючих право вимоги, до нового кредитора переходить право вимагати (замість первісного кредитора) від боржника належного виконання всіх зобов'язань за основним договором".
1.6 До нового кредитора також переходять інші права, які забезпечують зобов'язання боржника".
Отже, змістом договору від 04.03.2016 року про внесення змін до договору про відступлення права вимоги від 01.03.2016 року не обмежено право нового кредитора на стягнення інфляційних, 3% річних строком, який зазначив суд - з 01.03.2016 року, оскільки не лише конкретизовані в п.1.3 договору права перейшли до нового кредитора.
Висновок оскаржуваного рішення щодо прав позивача на стягнення заявлених ним сум за визначений позивачем період суперечить умовам п.1.5 договору від 04.03.2016 року.
Колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги позивача про те, що момент передачі прав кредитора ні в якому разі (окрім часткової передачі прав вимоги) не звільняє боржника від повноцінного і справедливого відшкодування втрат, які поніс кредитор за час неналежного виконання грошового зобов'язання.
Оскільки факт неналежного виконання боржником зобов'язання є встановленим, підтверджений рішенням господарського суду Кіровоградської області від 05.04.2018 року у справі №912/3670/16, не заперечується відповідачем, остаточно суму боргу сплачено відповідачем 18.09.2018 року, колегія суддів зазначає на обгрунтованість доводів позивача щодо періоду нарахування.
Проведений позивачем розрахунок інфляційних втрат та 3% річних перевірений колегією суддів за допомогою програми «ЛігаЗакон» «Калькулятор».
Слід також зазначити, що за змістом ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
З огляду на викладене є безпідставним твердження апеляційної скарги відповідача про відсутність у позивача права стягнення інфляційних втрат та 3% річних, оскільки в договорі про відступлення права вимоги умов про передачу права на нарахування інфляційних втрат та 3% річних не передбачено.
Таке право позивача передбачено законом- ст.625 Цивільного кодексу України і не потребувало окремого визначення у договорі про відступлення права вимоги на користь позивача.
Суд першої інстанції вірно зазначив, що "відсутність в договорі про відступлення права вимоги умов про передачу права на нарахування інфляційних втрат та 3% річних не позбавляє права на такі нарахування у нового кредитора з моменту виникнення права вимоги в нього, оскільки право кредитора вимагати стягнення вказані нарахування передбачені нормами законодавства та визначальною підставою для їх застосування є наявність прострочення виконання грошового зобов 'язання перед кредитором".
Щодо доводів апеляційної скарги відповідача про те, що суд першої інстанції не врахував наявність публічного арешту на все рухоме майно ТОВ "Будівельна Інноваційна Компанія" та відсутність згоди обтяжувача на перехід арештованих прав на отримання грошових коштів до ТОВ "Смарт Імпекс", та дана обставина не входить в предмет доказування у даній справі, оскільки предметом позову не є перехід арештованих прав, про які зазначає відповідач.
Щодо доводів Товариства з додатковою відповідальністю "Об'єднання Дніпроенергобудпром", що суд першої інстанції в своєму рішенні не встановив, чи мало місце переривання позовної давності в жовтні 2016 року, оскільки вимоги по відповідальності пов'язані з основним зобов'язанням, щодо яких позивач звертався до суду, слід зазначити наступне:
Даним обставинам суд першої інстанції надав оцінку в оскаржуваному рішенні і такі доводи колегія суддів вважає правильними.
Так, з приводу заперечень відповідача щодо пропуску позивачем строку позовної давності на звернення до суду з позовом у даній справі, про застосування якої заявлено відповідачем, господарський суд зазначив наступне.
Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України).
Згідно з ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати свої права в примусовому порядку через суд (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 06.11.2013 року у справі № 6-116цс13).
Частинами 4, 5 ст. 267 Цивільного кодексу України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
При цьому, визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і правильність обчислення позовної давності, і захист порушеного права.
Виходячи з положень ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, нарахування інфляційних втрат та 3% річних здійснюється протягом всього періоду прострочення окремо за кожен період часу.
Так, індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Нарахування інфляційних втрат здійснюється окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Нарахування 3% річних здійснюється окремо за кожен день періоду прострочення. Розмір 3% річних визначається в залежності від календарних днів прострочення.
Верховним Судом України неодноразово висловлювалась правова позиція, що оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст. 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення. Тобто, таке прострочення є триваючим правопорушенням. Право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення (постанови Верховного Суду від 19.10.2016 року у справі № 6-2129цс16, від 26.04.2017 року у справі № 3-1522гс16).
Верховним Судом у постанові від 27.04.2018 року у справі № 908/1394/17 зазначено, що " абсолютно правильним є викладений в пункті 8 цієї постанови висновок апеляційного господарського суду щодо правової природи нарахувань за статтею 625 ЦК України як триваючого правопорушення, яке припиняється лише в момент повного виконання основного зобов'язання, а тому встановлений статтею 257 ЦК України строк позовної давності щодо таких нарахувань обраховується за останні три роки, які передували зверненню кредитора з позовом, якщо основне зобов'язання боржником не виконано".
З підстав викладеного посилання відповідача на визначений додатковою угодою до договору поставки граничний строк розрахунку за поставлений товар як на строк, з якого позивач дізнався про порушення свого права, є безпідставним, оскільки предметом спору у даній справі не є вимога позивача про стягнення суми вартості поставленого товару.
Господарський суд вірно зазначив, що інфляційні втрати та 3% річних не є додатковими вимогами в розумінні ст. 266 Цивільного кодексу України (відповідний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду України від 26.04.2017 року у справі № 3-1522гс16).
Більш того, строк позовної давності про стягнення суми основного боргу в розмірі 804 993,27 грн. не пропущено, про що свідчить прийняття господарським судом рішення у справі № 912/3670/16 про стягнення на користь ТОВ "Смарт Імпекс" зазначеної суми.
За змістом ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Суд в оскаржуваному рішенні однією з підстав для часткового задоволення позову зазначив, що в рішенні у справі №912/3670/16 господарський суд не встановив правових підстав для стягнення з ТДВ "Об'єднання Дніпроенергобудпром" на користь ТОВ "Смарт Імпекс" інфляційних втрат та 3% річних за період з січня 2014 року по лютий 2016 року. Між тим, з тексту рішення у даній справі та постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 11.09.2018 року у справі №912/3670/16 вбачається, що ТОВ "Смарт Імпекс" не заявляло такі позовні вимоги. Предметом спору було лише стягнення суми заборгованості за договором поставки від 04.01.2013 року №04/01/13 (а.с.21-26).
Щодо посилання апелянта - відповідача на те, що до нового кредитора перейшло право вимагати сплату заборгованості в сумі 858 790,00 грн., а за рішенням суду господарського суду Кіровоградської області від 05.04.2018 року по справі №912/3670/16 стягнуто 804 993,27 грн. і на це суд першої інстанції в своєму спірному рішенні не звернув увагу, колегія зазначає наступне:
Наданий розрахунок позивача свідчить, що проведені ним нарахування здійснені на суму боргу, стягнуту на його користь з відповідача рішенням господарського суду Кіровоградської області від 05.04.2018 року - 804 993,27 грн. (а.с.13-20, 32-37). Правомірність стягнення саме такої заборгованості та відповідність заявлених новим кредитором вимог до боржника сумі фактичної заборгованості була предметом іншого спору - у справі №912/3670/16. Тому ця частина доводів скаржника відхиляється колегією суддів за безпідставністю.
Враховуючи викладене вище, колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість апеляційної скарги відповідача та відмову в її задоволенні.
Враховуючи, що позов підлягає задоволенню в повному обсязі, з відповідача на користь позивача слід стягнути відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання позову в розмірі 16 065,57 грн. (а.с.8), за розгляд апеляційної скарги в сумі 24 098,35 грн. (а.с.166), а також згідно ст.126 Господарського процесуального кодексу України витрати на правову допомогу в розмірі 10 000,00 грн. (а.с.38).
В задоволенні апеляційної скарги відповідача слід відмовити та судові витрати за її розгляд слід покласти на Товариство з додатковою відповідальністю "Об'єднання Дніпроенергобудпром".
З підстав наведеного та керуючись ст. ст. 123, 129, 269, 270, 275-284, 287 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Смарт Імпекс" задовольнити.
Рішення господарського суду Кіровоградської області від 08.02.2019 року у справі № 912/2750/18 скасувати.
Прийняти нове рішення.
Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю "Об'єднання Дніпроенергобудпром" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Смарт Імпекс" 3% річних у розмірі 114 066,44 грн. та інфляційні у розмірі 956 971, 49 грн.
Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю "Об'єднання Дніпроенергобудпром" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Смарт Імпекс" судові витрати за розгляд позову у розмірі 16 065,57 грн., за розгляд апеляційної скарги у розмірі 24 098,35 грн., витрати на правову допомогу в розмірі 10 000,00 грн.
В задоволенні апеляційної скарги Товариства з додатковою відповідальністю "Об'єднання Дніпроенергобудпром" відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст підписано 04.06.2019 року.
Головуючий суддя: Т.А. Верхогляд
Суддя: Л.А. Коваль
Суддя: Ю.Б.Парусніков