03 березня 2010 р. № 58/208-09
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Гончарука П.А
суддів Стратієнко Л.В.
Черкащенка М.М.
з участю представників:
заявника:
позивача у третейському спорі:
відповідача у третейському спорі: : ОСОБА_1, ОСОБА_2., ОСОБА_3
ОСОБА_4,
ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Райффайзен банк Аваль"
на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 02 грудня 2009 р.
у справі№ 58/208-09
за заявою публічного акціонерного товариства "Райффайзен банк Аваль"
проскасування рішення третейського суду
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Консалтинг-Плюс"
до
про товариства з обмеженою відповідальністю "Нікольська"
визнання договору дійсним та визнання права власності на майно
13.07.2009 р. ПАТ "Райффайзен банк Аваль" (надалі -банк) звернулося до суду з заявою про скасування рішення Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації "Український правовий союз" від 13.05.2008 р. у справі за № 61/12 за позовом ТОВ "Консалтинг-Плюс" до ТОВ "Нікольська" про визнання дійсним договору ренти та про визнання права власності на майно, посилаючись на те, що на час постановлення оскаржуваного рішення набрало чинності рішення господарського суду Миколаївської області від 07.02.2006 р. у справі за № 11/381/05, яким було задоволено позов АППБ "Аваль" в особі Миколаївської обласної дирекції, правонаступником якого є позивач, та звернуто стягнення на нерухоме майно: комплекс будівель, які знаходяться за адресою: Миколаївська область, Вознесенський район, с.Новогригорівка, вул. Садова, буд. 1Б, нежилу адміністративну будівлю за адресою м.Миколаїв, вул. Нікольська,40/1, нежилі будівлі за адресою м.Миколаїв, вул. Проектна, 7 та об'єкт незавершеного будівництва за цією ж адресою, у зв'язку з тим, що все це майно було передано банку в іпотеку, а 27.06.2006 р. за вказаним рішенням суду було відкрито виконавче провадження.
Отже, третейський суд вирішив питання про права та обов'язки банку, не залучивши його до участі у справі.
Рішенням господарського суду Харківської області від 20.10.2009 р. (суддя Присяжнюк О.О.) заяву банку задоволено. Скасовано рішення Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації "Український правовий союз" від 13.05.2008 р. у справі за № 61/12.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 02.12.2009 р. (головуючий -Карбань І.С., судді -Бабакова Л.М., Шутенко І.А.) рішення господарського суду Харківської області від 20.10.2009 р. скасовано, провадження у справі припинено.
При цьому суд апеляційної інстанції виходив з того, що згідно ст. 51 Закону України "Про третейські суди" в редакції, що діяла на час постановлення оскаржуваного рішення третейського і до 30.03.2009 р. банк не мав права на оскарження такого рішення, оскільки не був стороною у справі, а на час звернення з заявою до суду пропустив передбачений ч.4 ст. 51 Закону України "Про третейські суди" тримісячний строк на оскарження рішення третейського суду, що обчислюється з дня, коли банк дізнався або повинен був дізнатися про оскаржуване рішення третейського суду.
В касаційній скарзі банк, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Харківського апеляційного господарського суду від 02.12.2009 р., залишивши в силі рішення господарського суду Харківської області від 20.10.2009 р.
У відзиві на касаційну скаргу позивач у третейському спорі просить залишити скаргу без задоволення, а постанову -без змін.
Заслухавши пояснення представників заявника, сторін третейського спору, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, су вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до п.5 ч.3 ст. 51 Закону України "Про третейські суди" рішення третейського суду може бути оскаржене та скасоване якщо третейський суд вирішив питання про права і обов'язки осіб, які не брали участь у справі.
Як вбачається з матеріалів справи і встановлено судом першої інстанції, 18.09.2002 р. між АППБ "Аваль" і ВАТ "Агроекспорт" було укладено кредитний договір № 010/08-11/259, а в подальшому -27.07.2004 р. -генеральна кредитна угода № 010/08-11/137СR.
Для забезпечення виконання цих кредитних договорів між ними було укладено іпотечні договори від 09.12.2004 р., посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_6, зареєстрований за реєстровим № 5555, та від 30.07.2004 р., посвідчений приватним нотаріусом Жовтневого районного нотаріального округу ОСОБА_7 за якими ВАТ "Агроекспорт" надав банку в іпотеку належне на праві власності ВАТ "Агроекспорт" нерухоме майно, на яке в подальшому рішенням господарського суду Миколаївської області від 07.02.2008 р. було звернуто стягнення.
Відповідні відомості щодо вказаного майна були внесені до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та Державного реєстру іпотек.
Задовольняючи позов, третейський суд виходив з того, що між ТОВ "Консалтинг-Плюс" та ТОВ "Нікольська" було укладено в простій письмовій договір ренти нерухомого майна, в тому числі того, що було предметом вищевказаних договорів іпотек, проте в порушення п.3.3 договору відповідач ТОВ "Нікольська" ухилилося від нотаріального посвідчення договору, а тому відповідно до ч.2 ст. 220 ЦК України його необхідно визнати дійсним, а також визнати за ТОВ " Консалтинг-Плюс" право власності на це майно.
Такі висновки третейського суду не грунтуються на законі, оскільки відповідно до ч.2 ст. 732 ЦК України договір про передачу нерухомого майна під виплату ренти підлягає державній реєстрації, а відповідно до ст. ст. 210, 640 ЦК України не є вчиненим правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації.
Визнати невчинений правочин дійсним, виходячи з положень ч.2 ст. 220 ЦК України, неможливо.
Крім цього, вказана норма не передбачає право суду на визнання права власності на майно, що було предметом спірного договору.
Отже, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про незаконність рішення третейського суду у зв'язку з грубим порушенням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а також незалученням до справи банку, який є стягувачем щодо спірного майна за рішенням господарського суду Миколаївської області від 07.02.2006 р.
Натомість, суд апеляційної інстанції помилково скасував рішення місцевого господарського суду та припинив провадження у справі.
Враховуючи наведене, постанова Харківського апеляційного господарського суду від 02 грудня 2009 р. підлягає скасуванню, а рішення господарського суду Харківської області від 20.10.2009 р. - залишенню в силі.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119- 11111 ГПК України Вищий господарський суд України
касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Райффайзен банк Аваль" задовольнити.
Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 02 грудня 2009 року у справі за № 58/208-09 скасувати, а рішення господарського суду Харківської області від 20 жовтня 2009 р. залишити в силі.
Головуючий, суддя П.Гончарук
Суддя
Л.Стратієнко
Суддя
М Черкащенко