09 березня 2010 р. № 18/130
Вищий господарський суд України у складі: суддя Бенедисюк І.М. -головуючий, судді Львов Б.Ю. і Харченко В.М.
розглянувши касаційну скаргу Ічнянського національного природного парку, м. Ічня (далі -Ічнянський парк)
на постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.12.2009
зі справи № 18/130
за позовом Ніжинського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в місті Ніжині, м. Ніжин (далі -відділення Фонду)
до Ічнянського парку
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача -ОСОБА_2, м. Ічня
про стягнення 24793,00 грн.,
Судове засідання проведено за участю представників сторін:
прокуратури - не з'яв.,
відділення Фонду -Євлах О.О.,
Ічнянського парку -Рудніка А.М.,
третьої особи -не з'яв.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України
У липні 2009 року Ніжинський міжрайонний прокурор звернувся в інтересах держави в особі відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в місті Ніжині до Ічнянського національного природного парку, згідно з яким, уточнивши в ході розгляду справи свої вимоги, просив стягнути 24793,00 грн. на відшкодування шкоди в порядку регресу.
Ухвалою господарського суду Чернігівської області від 30.07.2009 залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача -громадянина ОСОБА_2.
Рішенням господарського суду Чернігівської області від 11.09.2009 (суддя Сидоренко А.С.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.12.2009 (колегія суддів у складі: суддя Кондес Л.О. -головуючий, судді Куровський С.В., Михальська Ю.Б.), позов задоволено. Стягнуто з Ічнянського парку на користь відділення Фонду 24793,00 грн. в порядку регресу. Приймаючи зазначені рішення, попередні судові інстанції, з посиланням на приписи ст.ст. 11, 21 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, ст.ст. 2, 6, 13 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, які причинили втрату працездатності", ст.ст. 1166, 1172, 1191 ЦК України, виходили з обґрунтованості позовних вимог.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України відповідач просить скасувати постанову апеляційного суду від 09.12.2009 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. Скарга мотивована тим, що постанова апеляційного суду прийнята з порушенням норм процесуального та матеріального права, зокрема, ст.ст. 999, 1166, 1187, 1191 ЦК України, ст. 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, які причинили втрату працездатності".
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Перевіривши правильність застосування апеляційним судом норм процесуального та матеріального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню.
Даного висновку суд дійшов на підставі такого.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, 17.04.2007 близько 14 год. 50 хв. ОСОБА_2, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, керуючи автомобілем ВАЗ 21104 д/з НОМЕР_1, що належить Ічнянському національному природному парку, рухався по вул. Леніна, м. Ічня, Чернігівської області, з пасажиром ОСОБА_5 Під час виконання маневру виїзду з заокругленням дороги на ділянці з обмеженою оглядовістю, перевищив дозволену швидкість руху в населених пунктах, не впорався з керуванням транспортного засобу та здійснив наїзд на велосипедиста громадянку ОСОБА_6, яка рухалась по краю правої сторони проїзної частини, в попутному напрямку, не створюючи при цьому ніяких ускладнень чи перешкод для інших учасників руху.
В результаті ДТП ОСОБА_5 та ОСОБА_6 отримали тілесні ушкодження, які відповідно до висновку судмедекспертизи відносяться до тяжких тілесних ушкоджень.
Згідно з актом спеціального розслідування нещасного випадку, що стався при дорожньо-транспортній пригоді від 05.07.2007, та актом № 1 форми Н-1 про нещасний випадок, пов'язаний з виробництвом, нещасний випадок, який трапився з гр. ОСОБА_6, вважається пов'язаним з виробництвом.
Вироком Ічнянського районного суду від 10.07.2007 по справі № 1-55/07 заступника директора Ічнянського національного природного парку ОСОБА_2 визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого частиною другою ст. 286 КК України.
Позивачем відповідно до вимог ст.ст. 21, 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", було сплачено за період з 01.12.2007 по 30.04.2009 громадянці ОСОБА_6 страхові виплати на загальну суму 28031,28 грн.
Судами також встановлено, що відповідачем було відшкодовано частину страхових виплат на суму 3238,72 грн. після отримання претензії від відділення Фонду.
Звертаючись до суду з цим позовом, позивач просив стягнути з відповідача в порядку регресу 24793,00 грн. виплат, понесених відділенням Фонду у зв'язку з відшкодуванням громадянці ОСОБА_6 шкоди.
Сукупності встановлених по справі обставин суди дали належну оцінку і, з урахуванням вимог ст.ст. 11, 21 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, ст.ст. 2, 6, 13 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, які причинили втрату працездатності", ст.ст. 1166, 1187, 1191 ЦК України, дійшли правильного висновку про задоволення позову.
Посилання відповідача у касаційній скарзі на те, що законодавством, яке регулює спірні відносини не передбачено право позивача на регресну вимогу, також були предметом судового дослідження у суді апеляційної інстанції і обґрунтовано не взяті до уваги, оскільки вони не ґрунтуються на законі.
При розгляді справи, суди обґрунтовано прийняли до відома, що виплачені позивачем кошти по суті є відшкодуванням громадянці ОСОБА_6 шкоди, яка була їй заподіяна громадянином ОСОБА_2 в процесі того, як він використовував належний відповідачу транспортний засіб.
У цьому зв'язку висновок судів про те, що правовідносини за обставинами цієї справи не охоплюються однією лише сферою загальнообов'язкового державного соціального страхування є правильним.
Відповідно до ст. 1191 ЦК України, особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Суди врахували зазначені вимоги закону і правильно зазначили про те, що відповідно до частини другої ст. 1187 названого Кодексу шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Оскільки власником автомобіля ВАЗ 21104 д/з НОМЕР_1 на момент заподіяння шкоди громадянці ОСОБА_6 за встановленими судом обставинами був Ічнянський національний природний парк, відповідач зобов'язаний в порядку регресу відшкодувати позивачеві понесені ним витрати по виплаті постраждалій особі страхових платежів.
Твердження відповідача про те, що в даному випадку володільцем транспортного засобу слід вважати громадянина ОСОБА_2, суди обґрунтовано не прийняли до уваги, оскільки вони не ґрунтуються на фактичних обставинах справи.
Таким чином, у розгляді даної справи суди правильно застосували норми ЦК України і прийняли обґрунтоване рішення про задоволення позову.
Враховуючи зазначене, а також з огляду на те, що інші наведені у касаційній скарзі доводи висновків попередніх судових інстанцій не спростовують, суд не бере їх до уваги і вважає, що оскаржувані судові рішення відповідають вимогам чинного законодавства і підстав для їх скасування не вбачається.
Керуючись статтями 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України
Рішення господарського суду Чернігівської області від 11.09.2009 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.12.2009 зі справи № 18/130 залишити без змін, а касаційну скаргу Ічнянського національного природного парку - без задоволення.
Суддя І. Бенедисюк
Суддя Б. Львов
Суддя В. Харченко