вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"29" травня 2019 р. Справа№ 910/14180/18
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Дідиченко М.А.
суддів: Пономаренка Є.Ю.
Суліма В.В.
при секретарі: Петрик М.О.
за участю представників сторін:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: Ігнатенко В.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислова компанія "Пожмашина"
на рішення Господарського суду міста Києва від 26.02.2019
у справі № 910/14180/18 (суддя Картавцева Ю. В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислова компанія "Пожмашина"
до Державної служби України з надзвичайних ситуацій
про визнання договору недійсним в частині
Короткий зміст позовних вимог
Товариство з обмеженою відповідальністю "Промислова компанія "Пожмашина" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державної служби України з надзвичайних ситуацій про визнання договору недійсним в частині.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що окремі положення договору № 21-5/7 від 16.05.2018, а саме п. 8.6 вказаного договору суперечить нормам чинного законодавства, а саме умовами п.п. 8.2. та 8.6. договору передбачена подвійна відповідальність - пеня для позивача у випадку порушення строків поставки продукції, що суперечить нормам ст. 61 Конституції України, з огляду на що позивач просить суд визнати п. 8.6. договору № 21-5/7 від 16.05.2018 недійсним.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття
Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.02.2019 у позові відмовлено повністю.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов до висновку, що аналогічний спосіб обчислення як пені, так і плати за користування коштами у вигляді процентів за кожен день прострочення виконання зобов'язання не свідчить про те, що вони підпадають під визначення одного поняття - "пеня", виходячи з відмінної правової природи понять "пеня" та "проценти за користування коштами" та різних підстав виникнення їх застосування.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погоджуючись із вказаним рішенням, позивач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва у справі № 910/14180/18 від 26.02.2019 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.
Апеляційна скарга мотивована тим, що при винесені рішення судом першої інстанції були порушені норми матеріального та процесуального права, а висновки, викладені у рішенні суду не відповідають обставинам справи. Зокрема, скаржник вказав, що проценти за користування грошовими коштами, які за умови п. 8.6. нараховуються за кожен день прострочення, підпадають під визначення пені, а тому умовами п. 8.2. та 8.6. договору передбачена подвійна відповідальність - пеня для позивача.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу № 910/14180/18 передано на розгляд колегії суддів у складі: Дідиченко М. А. - головуюча суддя; судді - Сулім В. В., Пономаренко Є. Ю.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.04.2019 року відкрито апеляційне провадження у справі № 910/14180/18 та призначено до розгляду на 29.05.2019 року.
Позиції учасників справи
29.05.2019 через відділ документального забезпечення суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
Відповідач, заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, зазначив, що суд першої інстанції належним чином дослідив та надав оцінку п. 8.6. договору та правовій природі явища як проценти за користування коштами.
Явка представників сторін
Представник позивача у судове засідання 29.05.2019 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча про дату, час і місце розгляду справи представники сторін були повідомлені належним чином.
Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Оскільки сторони були належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги, явка сторін не визнавалася обов'язковою судом апеляційної інстанції, в матеріалах справи наявний відзив на апеляційну скаргу, а участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком сторони, Північний апеляційний господарський суд дійшов до висновку про можливість розгляду апеляційної скарги по суті в судовому засіданні 29.05.2019 за відсутності представника позивача.
У судовому засіданні 29.05.2019 представник відповідача проти апеляційної скарги заперечив, рішення суду першої інстанції просив залишити без змін.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
16.05.2018 між Державною службою України з надзвичайних ситуацій (відповідач, замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Промислова компанія "Пожмашина" (позивач, постачальник) за результатами проведеної процедури закупівлі відповідно до Закону України "Про публічні закупівлі" укладено договір № 21-5/7 про закупівлю згідно з "ДК 021:2015 код 34140000-0 Великовантажні мототранспортні засоби (Пожежно-рятувальні автомобілі для пожежогасіння і проведення рятувальних робіт)" (далі - Договір).
Відповідно до п. 1.1. Договору постачальник зобов'язується поставити у власність замовнику згідно з ДК 021:2015 код 34140000-0 Великовантажні мототранспортні засоби (Пожежно-рятувальні автомобілі для пожежогасіння і проведення рятувальних робіт). Автоцистерни пожежні АЦ-4-60 (530927)-515М, автоцистерни пожежні АЦ-4-60 (5401НЕ)-515К (продукція) в кількості та комплектації згідно з специфікацією (додаток 1), що є невід'ємною частиною договору, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити продукцію на умовах цього договору.
Згідно з п. 2.1. Договору ціна договору становить 600 535 800,00 грн.
Пунктом 8.1. Договору передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань, передбачених цим Договором, сторони несуть відповідальність, передбачену цим договором та додатково чинним законодавством України.
Згідно з п. 8.2. Договору за порушення строків виконання зобов'язання постачальник сплачує на користь замовника пеню у розмірі 0,1% вартості продукції, з якої допущено прострочення виконання, за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 днів - постачальник додатково сплачує штраф у розмірі 7% від вартості поставленої продукції.
Відповідно до п. 8.6. Договору, за користування коштами у разі несвоєчасної поставки продукції постачальник сплачує замовнику 0,1% від суми попередньої оплати за кожен день від дня, коли продукція мала бути передана замовнику, до дня фактичної передачі продукції або повернення суми попередньої оплати.
Позивач, посилаючись на те, що п. 8.6 вказаного договору суперечить нормам чинного законодавства та Конституції України, а саме умовами п.п. 8.2. та 8.6. договору передбачена подвійна відповідальність - пеня для позивача у випадку порушення строків поставки продукції, просить суд визнати п. 8.6. договору № 21-5/7 від 16.05.2018 недійсним.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Положення ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України передбачають такий спосіб захисту порушеного права як визнання недійсним правочину (господарської угоди).
Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно з статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Перелік вказаних вимог, додержання яких є необхідним для дійсності правочину, є вичерпним.
З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
Згідно зі ст. 217 Цивільного кодексу України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
У відповідності до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Так, в силу припису статті 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується.
Отже, заявляючи позов про визнання недійсним договору (його частини), позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.
Позивач серед підстав позову про визнання недійсним Договору в частині п. 8.6. вказує на те, що умова п. 8.6. Договору, якою передбачено сплату процентів за користування грошовими коштами, враховуючи умову п. 8.2. Договору (про стягнення пені), фактично є умовою, яка передбачає подвійне притягнення постачальника до відповідальності одного виду (стягнення неустойки у вигляді пені).
Згідно зі ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Так, згідно з п. 8.2. Договору за порушення строків виконання зобов'язання постачальник сплачує на користь замовника пеню у розмірі 0,1% вартості продукції, з якої допущено прострочення виконання, за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 днів - постачальник додатково сплачує штраф у розмірі 7% від вартості поставленої продукції.
За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором (ч. 2 ст. 193, ч. 1 ст. 216 та ч. 1 ст. 218 ГК України).
Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України).
Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафних санкцій надано сторонам частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України.
Так, відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:
за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Таким чином, умовами п. 8.2. Договору сторони передбачили такий же розмір пені та штрафу, як передбачено ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України.
Відповідно до п. 8.6. Договору, за користування коштами у разі несвоєчасної поставки продукції постачальник сплачує замовнику 0,1% від суми попередньої оплати за кожен день від дня, коли продукція мала бути передана замовнику, до дня фактичної передачі продукції або повернення суми попередньої оплати.
Відповідно до ч. 3 ст. 693 Цивільного кодексу України на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.
Тобто, правова конструкція п. 8.6. договору щодо порядку нарахування процентів відповідає способу нарахування, встановленому в ч. 3 ст. 693 ЦК України.
Згідно зі ст. 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Так, норма ст. 536 Цивільного кодексу України розміщена у главі "Виконання зобов'язання" та передбачає обов'язок боржника сплачувати проценти за користування чужими грошовими коштами, тобто, по суті, встановлюється загальне правило про необхідність здійснювати плату за користування чужими грошовими коштами (з певними виключеннями щодо правовідносин за участю фізичних осіб). При цьому, розмір таких процентів встановлюється законом або договором.
Досліджуючи правову природу процентів, передбачених ст. 536 Цивільного кодексу України, виходячи зі змісту норм ст. 693 Цивільного кодексу України, а також норм 1057, 1214 цього Кодексу можна дійти висновку, що проценти, передбачені ст. 536 Цивільного кодексу України, нараховуються у випадку користування чужими грошовими коштами саме як плата за таке користування, при чому таке користування може бути як правомірним, зокрема за погодженням з кредитором (наприклад, протягом встановленого договором позики/кредиту строку), так і неправомірним, наприклад, у випадку здійснення кредитором попередньої оплати та прострочення боржником-постачальником строку з поставки товару (ст. 693 ЦК України) - коли грошові кошти покупця перебувають у розпорядженні постачальника та останній фактично користується ними.
Водночас, поняття "неустойка" вживається зокрема у главі "Забезпечення виконання зобов'язання" та у главі "Правові наслідки порушення зобов'язання. Відповідальність за порушення зобов'язання".
Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов'язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов'язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов'язання.
Так, у зв'язку з невиконанням постачальником зобов'язання з поставки товару за договором поставки, яким за своєю правовою природою є спірний Договір, покупець, який правомірно розраховує на належне (у строк) виконання постачальником обов'язку по поставці товару, імовірно, може понести відповідні втрати (у вигляді недосягнення очікуваних результатів/ здійснення додаткових витрат на придбання аналогічного товару/ відповідальності перед третіми особами/ тощо), які, власне, компенсуються/частково компенсуються шляхом притягнення постачальника до відповідальності зокрема у вигляді стягнення неустойки.
Пеня, передбачена ст. 549 Цивільного кодексу України, та проценти за ст. 536 Цивільного кодексу України жодним чином не збігаються за обсягом понять, з огляду на те, що перша є способом забезпечення виконання зобов'язання та мірою відповідальності, а друга - встановленою законом або договором платою за користування чужими грошовими коштами як правомірне, так і неправомірне, тобто правова природа понять "пеня" та "проценти за користування чужими грошовими коштами" є різною.
Так, за умовами п.п. 8.2., 8.6. Договору пеня підлягає застосуванню саме через порушення зобов'язання щодо своєчасної поставки товару, тоді-як проценти за користування чужими коштами стягуються як плата за користування постачальником сплаченими в якості попередньої оплати коштами, що передбачено ч. 3 ст. 693 Цивільного кодексу України.
Більше того, у ст.ст. 549, 536 та 693 Цивільного кодексу України відсутні застереження законодавця про їх застосування, а саме вказані норми не містять будь-яких виключень щодо їх одночасного застосування.
При цьому, позивач в обґрунтування своєї позиції по справі посилався зокрема на позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 10.07.2018 у справі №927/1091/17 про стягнення пені, штрафу та процентів за користування коштами.
Так, у вказаній постанові Верховний Суд зазначив, що проценти за користування чужими грошовими коштами, які за умовами пункту 8.6. укладеного між сторонами у справі договору про закупівлю нараховуються за кожен день прострочення виконання зобов'язання, за своєю правовою природою, ураховуючи спосіб їх обчислення за кожен день прострочення, підпадають під визначення пені, яка також була нарахована позивачем у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості непоставленої продукції за кожен день прострочення, що не узгоджується з положеннями статті 61 Конституції України, за змістом якої ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
В той же час, суд зазначає, що обставини даної справи зокрема щодо умови п. 8.6. Договору, яка передбачає стягнення плати за користування грошовими коштами, не є ідентичними умовам договору у справі №927/1091/17, оскільки, як зазначено у постанові Верховного Суду від 10.07.2018 у справі №927/1091/17, пунктом 8.6. договору про закупівлю встановлено, що за користування коштами у разі несвоєчасної поставки продукції постачальник сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1 % від суми попередньої оплати за кожен день від дня, коли продукція мала бути передана замовнику, до дня фактичної передачі продукції або повернення суми попередньої оплати. При цьому, умовами п. 8.2. договору у справі №927/1091/17 вже було передбачено сплату постачальником пені за порушення строків виконання зобов'язання з поставки.
Разом з тим, умова п. 8.6. спірного Договору передбачає власне плату за користування коштами у разі несвоєчасної поставки продукції, без будь-яких вказівок на те, що такі проценти є пенею, з огляду на що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що у п. 8.6. сторони Договору узгодили розмір саме процентів за користування коштами (сумою попередньої оплати) у період прострочення поставки, що прямо передбачено спеціальною нормою ч. 3 ст. 693 Цивільного кодексу України, яка регулює правовідносини саме купівлі-продажу (поставки) та поряд зі ст. 549 Цивільного кодексу України не передбачає жодних застережень щодо неможливості одночасного застосування до таких правовідносин як пені, так і процентів за користування коштами.
При цьому, аналогічний спосіб обчислення як пені, так і плати за користування коштами у вигляді процентів за кожен день прострочення виконання зобов'язання не свідчить про те, що вони підпадають під визначення одного поняття - "пеня", виходячи з відмінної правової природи понять "пеня" та "проценти за користування коштами" та різних підстав виникнення їх застосування.
Наведене вище не дає підстав вважати, що умови п.п. 8.2., 8.6. Договору суперечать ст. 61 Конституції України, за змістом якої ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Крім того, відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з п. 6 ч. 1 статті 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.
Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього кодексу сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 180 Господарського кодексу України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.
Підписуючи договір про закупівлю № 21-5/7, позивач фактично погодився з передбаченими ним умовами, в тому числі і з п. 8.2, 8.6 договору. Позивач на момент укладення договору не скористався наданим йому законом правом, за наявності заперечень щодо окремих умов договору, скласти протокол розбіжностей (ч. 4 ст. 181 Господарського кодексу України).
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про недоведеність позивачем існування передбачених приписами ст. 203 Цивільного кодексу України обставин, які в силу ст. 215 Цивільного кодексу України є підставами для визнання недійсним п. 8.6. Договору.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про недоведеність позивачем існування передбачених приписами ст. 203 Цивільного кодексу України обставин, які в силу ст. 215 Цивільного кодексу України є підставами для визнання недійсним п. 8.6. Договору.
Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 26.02.2019 року у справі № 910/14180/18 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.
Згідно із ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.
Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислова компанія "Пожмашина" на рішення Господарського суду міста Києва від 26.02.2019 року у справі № 910/14180/18 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 26.02.2019 року у справі № 910/14180/18 залишити без змін.
3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.
4. Матеріали справи № 910/14180/18 повернути до місцевого господарського суду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.
Повний текст постанови складено 03.06.2019 р.
Головуючий суддя М.А. Дідиченко
Судді Є.Ю. Пономаренко
В.В. Сулім