Номер провадження: 22-ц/813/1308/19
Номер справи місцевого суду: 520/15150/17
Головуючий у першій інстанції Пучкова І.М.
Доповідач Таварткіладзе О. М.
28.05.2019 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Таварткіладзе О.М.,
суддів: Заїкіна А.П., Погорєлової С.О.,
за участю секретаря судового засідання: Томашевської К.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 16 листопада 2018 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного Акціонерного Товариства «Одесагаз» про зобов'язання нараховувати споживання природного газу за нормами встановленими Постановою Кабінету Міністрів України № 203 від 23.03.2016 року -
У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Київського районного суду м.Одеси з позовною заявою про зобов'язання ПАТ «Одесагаз» нараховувати споживання природного газу за нормами встановленими Постановою Кабінету Міністрів України № 203 від 23.03.2016 року (а.с.57-59).
Відповідно до доповнень позовної заяви позивач мотивував свої позовні вимоги тим, що ОСОБА_1 є споживачем послуг ПАТ «Одесагаз». Споживання позивачем газу відповідач обліковує за загальнобудинковим лічильником газу. У лютому 2017 року позивач звернувся до відповідача з проханням встановити у його квартирі лічильник газу безоплатно, посилаючись на Закон України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу». Однак, відповідач відмовив з посиланням на Постанову Кабінету Міністрів України № 620 від 16.05.2002 року і Постанову НКРЕКП №404 від 24.03.2016 року. Таку відмову позивач вважає незаконною, вказуючи що ці дві постанови суперечать Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», тому не забезпечують комерційний облік газу як того вимагає Закон, а забезпечують встановленням загальнобудинкових лічильників газу загальнобудинковий облік природного газу.
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 16 листопада 2018 року ОСОБА_1 відмовлено у задоволені позовних вимог повністю.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Київського районного суду м. Одеси від 16 листопада 2018 року скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення в межах позовної заяви та доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню на таких підставах.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є:
1)неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;
2)недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими;
3)невідповідність висновків, викладених у рішенні суду обставинам справи;
4)порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.
Порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи та у випадках встановлених ч. З цієї статті.
Згідно ст. 263 ЦПК України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права, з дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив того, що строк обладнання помешкань побутових споживачів природного газу лічильниками газу визначений статтями 2, 5 та 6 Закону, а саме, до 01.01.2021 року, не закінчився. Тому відповідач здійснює нарахування за показаннями загально будинкового лічильника багатоквартирного будинку. Висновків та обґрунтувань щодо відмови у вимогах про нарахування споживання природного газу за нормами споживання природного газу встановленими Постановою Кабінету Міністрів України № 203 від 23.03.2016 року у рішенні суду не наведено.
Судова колегія звертає увагу на таке.
Судом встановлено, що:
21.02.2017 року ОСОБА_1 звернувся до ПАТ «Одесагаз» із заявою про встановлення індивідуального лічильника спожитого природного газу у його квартирі за адресою: АДРЕСА_1 .
09.03.2017 року листом за вих. № 907/21 позивачеві було відмовлено у встановлені індивідуального лічильника спожитого природного газу у його квартирі, оскільки обов'язок щодо забезпечення споживачів саме індивідуальними лічильниками газу не передбачений Законом України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу».
Відповідно до ч.2 ст. 416 ЦПК України у постанові палати, об'єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду має міститися висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, палата, об'єднана палата, що передала справу на розгляд палати, об'єднаної палати, Великої Палати.
Згідно з постановою Великої Палати Верховного Суду у справі № 214/2435/17 від 07.11.2018 року в установлених тарифах на газопостачання були передбачені видатки на встановлення індивідуальних лічильників газу. Газорозподільна організація зобов'язана надавати оплачені позивачами послуги, в тому числі, відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України №3533-УІ зобов'язана забезпечити встановлення лічильників газу для населення, що проживає у квартирах, в яких газ використовується тільки для приготування їжі, - до 1 січня 2018 року, оскільки розгляд справи по суті завершився до внесення змін щодо строку встановлення. Відмова відповідача встановити індивідуальні лічильники позивачам суперечить вимогам законодавства, а також порушує їх права як споживачів. Саме на суб'єкт господарювання - газорозподільну організацію - покладено обов'язок встановлення лічильників газу для населення, і тільки він повинен вживати заходи по залученню інших джерел фінансування цих робіт й покладання такого обов'язку на споживачів неправомірно.
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 травня 2018 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 09 серпня 2018 року, адміністративний позов задоволено частково, зокрема: визнано протиправною та нечинною Постанову Кабінету Міністрів України від 23 березня 2016 року № 203 «Про норми споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників»; визнано протиправним та нечинним пункт 1 переліку постанов Кабінету Міністрів України, що втратили чинність, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 березня 2016 року № 204; зобов'язано Кабінет Міністрів України невідкладно опублікувати резолютивну частину рішення суду у виданні, в якому було офіційно оприлюднено постанови Кабінету Міністрів України: від 23 березня 2016 року № 203 «Про норми споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників» та від 23 березня 2016 року № 204 «Про внесення зміни до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 6 серпня 2014 № 409 та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України», після набрання рішенням законної сили.
Переглядаючи в касаційному порядку рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 травня 2018 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 09 серпня 2018 року у справі №826/2507/18, Верховний Суд ускладі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 27.11.2018 року погодився з висновком судів попередніх інстанцій про те, що внаслідок порушення вимог законів України «Про Кабінет Міністрів України», «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», а також Регламенту Кабінету Міністрів України, зокрема, недотримання принципів державної регуляторної політики (передбачуваності, плановості, обґрунтованості), відсутності аналізу регуляторного впливу акта, порушення вимог щодо оприлюднення регуляторного акта та документа, що містить аналіз його регуляторного впливу, непогодження акта з Державною регуляторною службою України, Постанова Кабінету Міністрів України № 203 від 23.03.2016 року є протиправною та нечинною.
На час ухвалення судом першої інстанції оскаржуваного рішення від 16.11.2018 року судове рішення, яким визнано протиправною та нечинною Постанову Кабінету Міністрів України № 203 від 23.03.2016 року вступило в законну силу 09.08.2018 року і судом касаційної інстанції виконання даного судового рішення у встановленому порядку не зупинялося.
Таким чином вимоги ОСОБА_1 на час ухвалення районним судом оскаржуваного рішення про зобов'язання ПАТ «Одесагаз» здійснювати нарахування споживання природного газу за нормами встановленими Постановою Кабінету Міністрів України № 203 від 23.03.2016 року не підлягали задовленню у зв'язку з визнанням в судовому порядку вказаної Постанови Кабінету Міністрів України в цілому протиправною та нечинною і набранням відповідним судовим рішенням законної сили.
Суд першої інстанції чітких мотивів, обґрунтувань відмови у вказаних вимогах ОСОБА_1 в оскаржуваному рішенні не зазначив, обмежившись лише посиланням на те, що строк встановлення лічильника газу споживачу за рахунок ПАТ «Одесагаз» не сплив. Висновку неможливості нараховувати споживання природного газу за нормами встановленими Постановою Кабінету Міністрів України № 203 від 23.03.2016 року суду у рішенні не навів.
При таких обставинах апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, рішення районного суду - скасуванню з ухваленням в цій частині нового судового рішення про відмову у задоволенні вимог ОСОБА_1 до Публічного Акціонерного Товариства «Одесагаз» про зобов'язання здійснювати нарахування споживання природного газу за нормами встановленими Постановою Кабінету Міністрів України № 203 від 23.03.2016 року з підстав наведеним у даній постанові апеляційного суду.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.367, 368, 376, 382-384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Київського районного суду м. Одеси від 16 листопада 2018 року в частині відмови у вимогах ОСОБА_1 до Публічного Акціонерного Товариства «Одесагаз» про зобов'язання здійснювати нарахування споживання природного газу за нормами встановленими Постановою Кабінету Міністрів України № 203 від 23.03.2016 року - скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення.
Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного Акціонерного Товариства «Одесагаз» про зобов'язання здійснювати нарахування споживання природного газу за нормами встановленими Постановою Кабінету Міністрів України № 203 від 23.03.2016 року.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 31.05.2019 року.
Головуючий О.М. Таварткіладзе
Судді А.П. Заїкін
С.О. Погорєлова