Номер провадження: 22-ц/813/905/19
Номер справи місцевого суду: 500/3192/16-ц
Головуючий у першій інстанції Швець В. М.
Доповідач Таварткіладзе О. М.
28.05.2019 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Таварткіладзе О.М.,
суддів: Заїкіна А.П., Погорєлової С.О.,
за участю секретаря судового засідання: Томашевської К.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 28 березня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод та відшкодування витрат, -
У червні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області з позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні сараєм літ. «И1», що розташований за адресою: АДРЕСА_1 (далі: спірний сарай літ. «И1»).
В обґрунтування позову позивач зазначає, що позивач є власником квартири з надвірними спорудами, до яких відноситься спірний сарай літ. «И1», але відповідач з 2008 року користується ним, перешкоджає позивачу в доступі та користуванні сараєм. Просить зобов'язати відповідача не чинити перешкод у користуванні позивачу належним йому спірним сараєм літ. «И1» та зобов'язати відповідача звільнити спірний сарай літ. «И1».
Відповідач ОСОБА_1 позовні вимоги визнала та дала пояснення, що вона дійсно є користувачем спірного сараю літ. «И1» у зв'язку з тим, що коли придбавала квартиру, то не було точно встановлено, що це не її сарай, згодна його звільнити за умови, що ОСОБА_2 відшкодує їй витрати на ремонт цього сараю, який був у аварійному стані. З цих підстав ОСОБА_1 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_2 про стягнення з нього витрат на поліпшення спірного сараю літ. «И1» в сумі 29763 грн. та витрати на проведення оцінювання в сумі 640 грн. Також у зустрічному позові ОСОБА_1 вимагає усунення з боку ОСОБА_2 перешкод в користуванні сараєм літ. «Г», що розташований за адресою: АДРЕСА_1 (далі: спірний сарй літ. «Г») та відшкодування витрат на ремонт спірного сараю літ. «И1», посилаючись на те, що під час виділення у окремий об'єкт нерухомості раніше існуючий сарай був поділений на дві частини: літ. «Г» та літ. «Г1», сарай літ. «Г1» належить ОСОБА_2 , а літ. «Г» - ОСОБА_1 Але ОСОБА_2 користується цілком усім сараєм - і літ. «Г1», і літ. «Г», тому вона просить зобов'язати ОСОБА_2 не чинити їй перешкод у користуванні належним їй спірним сараєм літ. «Г» та зобов'язати ОСОБА_2 звільнити спірний сарай літ. «Г».
Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 28 березня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено.
Зобов'язано ОСОБА_1 не чинити перешкод в користуванні належним ОСОБА_2 сараєм літ. «И1», що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Зобов'язано ОСОБА_1 звільнити самовільно зайнятий сарай літ. «И1», що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод та відшкодування витрат - задоволено частково.
Зобов'язано ОСОБА_2 не чинити перешкод в користуванні належним ОСОБА_1 сараєм літ. «Г», що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Зобов'язано ОСОБА_2 звільнити самовільно зайнятий сарай літ. «Г», що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
У задоволенні вимог ОСОБА_1 в частині стягнення вартості витрат - відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 28 березня 2018 року в частині відмови ОСОБА_1 в стягненні з ОСОБА_2 вартості витрат на поліпшення сараю літ."И1", розташованого за адресою: АДРЕСА_1 та витрат за проведення експертизи щодо встановлення ринкової вартості сараю, ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити вимоги ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.
Тобто рішення переглядається виключно в частині відмови ОСОБА_1 в стягненні з ОСОБА_2 вартості витрат на поліпшення сараю літ."И1", розташованого за адресою: АДРЕСА_1 та витрат за проведення експертизи щодо встановлення ринкової вартості сараю. В іншій частині рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не оскаржено і тому апеляційним судом не переглядається.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення в межах позовної заяви та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, виходячи з такого.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Згідно ст. 263 ЦПК України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права, з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
Відмовляючи ОСОБА_1 в стягненні з ОСОБА_2 вартості витрат на поліпшення сараю літ."И1", розташованого за адресою: АДРЕСА_1 та у витратах за проведення експертизи щодо встановлення ринкової вартості сараю, суд першої інстанції виходив з недоведеності таких вимог, пославшись при цьому, що жодних належних доказів, підтверджуючих здійснення ОСОБА_1 поліпшення сараю літ. «И1», а також розмір таких поліпшень, не надано. Оцінка ринкової вартості спірного сараю літ. «И1», яка виконана фахівцем ТОВ «Експерт-Текнор» у квітні 2017 року визначає ринкову ціну сараю на час проведення оцінки, в той час як ОСОБА_1 , визначаючи розмір стягнення понесених нею витрат на поліпшення сараю - 29763 грн., виходить з різниці у вартості ринкової ціни сараю станом на квітень 2017 року - 32 190 грн. і його інвентаризаційної вартості станом на січень 2008 року - 3147 грн. (32 910-3 147).
Такий висновок суду першої інстанції відповідає встановленим у справі обставинам і заснований на законі.
Судом встановлено, що:
- ОСОБА_2 є власником спірного сараю літ. «И1» розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , а ОСОБА_1 є власником спірного сараю літ. «Г» за цією ж адресою.
ОСОБА_2 стверджує, що тривалий час ОСОБА_1 чинить йому перешкоди у користуванні сараєм літ. «И1», який є його власністю.
В свою чергу ОСОБА_1 наполягає, що відкрито користувалася сараєм літ. «И1» з часу придбання належної частки у домоволодінні за адресою: АДРЕСА_1 , тобто з липня 2007 року, в той час як ОСОБА_2 з часу придбання його частки у цьому ж домоволодінні користувався сараєм під літ. «Г», де 1/2 частка належить їй, не вимагаючи від неї до літа 2014 року повернення сараю під літ. «И1», в якому вона встигла зробити істотні покращення - змінила покрівлю, дах, замінила частини стін новою цеглою, здійснила оздоблення стін, укріпила фундамент стін, зробила ремонт підлоги, залила вимощення, замінила двері, провела нову електрику, внаслідок чого вартість сараю збільшилася на 29 763 грн., які на думку ОСОБА_1 підлягають відшкодуванню на її користь з ОСОБА_2 .
Стаття 390 ЦК України, на яку, як на правову підставу заявлених вимог про стягнення витрат на поліпшення сараю під літ. «И1» у первісних редакціях свого позову посилалася ОСОБА_1 , регулює питання про розрахунки у випадку задоволення віндикаційного позову. Тобто вимога про повернення майна чи відшкодування власнику всіх доходів щодо віндикації, що були чи повинні були бути отримані від майна його незаконним володільцем, є похідною від віндикаційної вимоги.
Не оспорюючи рішення суду в частині задоволених вимог ОСОБА_1 щодо сараю літ. «Г», ОСОБА_2 таким чином фактично не заперечує наявність у ОСОБА_1 права власності у даному сараю, яким він користувався, а ОСОБА_1 , зазначаючи, що ОСОБА_2 , знаючи про належність йому сараю під літ. «И1», яким тривалий час відкрито фактично користувалася ОСОБА_1 , в якому вона робила поліпшення, замовчував від неї фат належності йому даного сараю, таким чином не заперечує права власності ОСОБА_2 на сарай під літ. «И1».
Враховуючи, наведене стаття 390 ЦК України не може застосовуватися до правовідносин між сторонами щодо відшкодування вартості поліпшень сараю під літ. «И1», який ОСОБА_1 юридично ніколи у власність не придбавала і тому взагалі не може вважатися його набувачем в розумінні ст. 388 ЦК України.
Доказів, що користування ОСОБА_1 сараєм під літ. «И1» відбувалося на договірних засадах з власником сараю, сторонами до суду не представлено і на ці обставини ОСОБА_1 у своєму позові не посилалась.
Крім того, ОСОБА_1 не додано будь-яких належних, допустимих та достатніх документальних доказів про проведені ремонтно-будівельні роботи в сараї під літ. «И1» та про ринкову вартість сараю до здійснення поліпшень, про те, що понесені витрати були необхідними для збереження майна у належному стані, про суму понесених нею витрат та про приріст ринкової вартості сараю саме внаслідок здійснення понесених витрат, а не внаслідок загальної тенденції ринку до подорожчання об'єктів нерухомості.
Як випливає з встановлених у справі обставин та з пояснень, наданих сторонами, ОСОБА_1 фактично користувалася сараєм під літ. «И1», який належить ОСОБА_2 , без достатніх правових підстав і тому правовідносини, які склалися між сторонами, по суті є кондикційними і регулюються ст. ст. 1212, 1214 ЦК України.
Положення глави 83 книги 5 розділу III ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуте набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Положення цієї глави застосуються зокрема до вимог про витребування майна з чужого незаконного володіння; про відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Стаття 1214 ЦК України визначає порядок розрахунків між учасниками кондикційних зобов'язань у тій частині витрат і прибутків, які є похідними від основних дій сторін.
Особа, яка набула майно або зберігла без достатньої правової підстави має право вимагати відшкодування здійснених нею необхідних витрат на майно з часу, з якого вона зобов'язана повернути доходи, тобто з часу коли вона дізналась про володіння майном без достатньої правової підстави і з цього ж часу вона відповідає за погіршення майна (ч.1 ст. 1214 ЦК України).
Тобто, якщо боржник зобов'язаний відшкодувати власнику всі доходи, які він одержав від безпідставно набутого майна, то зустрічне відшкодування набувачем або зберігачем майна без достатніх правових підстав понесених ним необхідних витрат на майно можливо лише у межах зроблених боржником необхідних витрат на це майно.
Проте ОСОБА_2 з зазначеними вимогами до ОСОБА_1 не звертався, а ОСОБА_1 , заявляючи вимоги до ОСОБА_2 про відшкодування витрат на поліпшення майна, не обґрунтовувала вимоги нормами глави 83 ЦК України.
При таких обставинах рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні вимог ОСОБА_1 узгоджується з встановленими у справі обставинами і засновано на законі.
Доводи апеляційної скарги про неврахування судом показань свідків, які підтвердили здійснення ОСОБА_1 поліпшень у сараї, яким вона користувалася тривалий час і який, як з'ясувалося належить ОСОБА_2 правильність остаточного висновку суду першої інстанції не спростовують і зведені виключно до переоцінки доказів, яким судом надано належну оцінку, засновану на вимогах цивільно-процесуального законодавства.
Не може бути скасоване правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи, які є підставою для скасування рішення, не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, внаслідок чого апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 383 ЦПК України, апеляційний суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 28 березня 2018 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом ЗО днів з дня складення повного тексту судового рішення.
Повний текст судового рішення складено: 31.05.2019 року.
Головуючий О.М. Таварткіладзе
Судді: А.П. Заїкін
С.О. Погорєлова