Номер провадження: 22-ц/813/1746/19
Номер справи місцевого суду: 521/414/15-ц
Головуючий у першій інстанції Мазун І.А.
Доповідач Заїкін А. П.
16.05.2019 року м. Одеса
Єдиний унікальний номер судової справи: 521/414/15-ц
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
- головуючого судді - Заїкіна А.П.,
- суддів: - Погорєлової С.О., Таварткіладзе О.М.,
за участю секретаря - Драганової Ю.С.,
учасники справи:
- позивач - Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк»,
- відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності, заапеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», подану представником - Шевчук Вікторією Вікторівною, на рішення Малиновського районного суду м. Одеси, ухвалене у складі судді Мазун І.А. 18 червня 2018 року
,
встановив:
У січні 2015 року Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі - Банк) звернулося до суду з вищезгаданим позовом, та просить суд: 1) в рахунок виконання основного зобов'язання щодо оплати заборгованості у розмірі - 3 239 363,53 грн. за договором про надання споживчого кредиту, звернути стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки № б/н від 11.10.2006 року з ОСОБА_1 , а саме на - чотирикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , що належить Іпотекодавцю на праві приватної власності на підставі Договору-купівлі продажу, посвідченого Кобзарем О.Ю. приватним нотаріусом Одеського нотаріального округу 11.10.2006 року, за реєстром № 1470, зареєстрованого в Державному реєстрі правочинів № 1632665, згідно Витягу про реєстрацію в Державному реєстрі правочинів № 3007682 від 11.10.2006 року, наданого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Кобзарем О.Ю., і немає жодних договірних змін строків позовної давності щодо правочинів, на підставі яких Іпотекодавець набув право власності на предмет іпотеки, шляхом передачі Іпотекодержателю ПАТ «Дельта Банк» предмета іпотеки у власність та визнання за ним права власності на предмет іпотеки 2) стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Дельта Банк» судовий збір у розмірі - 3 654,00 грн..
Банк обґрунтовує свої вимоги тим, що 11.10.2006 року між АКІБ «УкрСиббанк» (правонаступник якого - ПАТ «УкрСиббанк») та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 11054573000, за умовами якого Банк надав у кредит кошти у розмірі - 13 2840 доларів США, зі сплатою 10,3% річних, на строк з 11.10.2006 рік по 11.10.2027 рік.
В забезпечення виконання грошових зобов'язань за вказаним кредитним договором 11.10.2006 року між ОСОБА_1 та Банком було укладено Іпотечний договір, за яким ОСОБА_1 передала в іпотеку нерухоме майно, а саме - чотирикімнатну квартиру АДРЕСА_1 .
08.12.2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» було укладено Договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, за яким ПАТ «Дельта Банк» набув права вимоги по кредитному договору.
Враховуючи те, що позичальник умови кредитного договору належним чином не виконувала, про що повідомлялась письмовою вимогою про виконання зобов'язання, станом на 24.11.2014 року наявна заборгованість складала - 3 239 363,53 грн., що змусило Банк звернутись до суду.
Рішення ухвалено у відсутність учасників справи.
Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 18.06.2018 року в задоволенні позовних вимог ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до ст. 36, 37 Закону України «Про іпотеку» є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду, а застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом визнання права власності на предмет іпотеки це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, який сторони встановили самостійно у договорі (Т. 1, а. с. 101 - 105).
ПАТ «Дельта Банк» в апеляційній скарзі просить рішення суду першої інстанції скасувати. Ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення ухвалено при невідповідності висновків суду обставинам справи, з порушенням норм процесуального права, неправильному застосуванні норм матеріального права.
Апелянт вказує на те, що судом першої інстанції неправомірно застосовано висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові № 760/14438/15ц від 21.03.2018 року, оскільки такі висновки на думку представника Банку призводять до дисбалансу інтересів між кредитором та позичальником на користь недобросовісного позичальника, тому не повинні застосовуватися у справі. Суд невірно застосував норми ст. ст. 33, 36, 37 Закону «Про іпотеку». Суд не вжив усіх заходів щодо захисту порушених прав Банку.
Представник апелянта в судове засідання не з'явився. Про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином. Причини неявки не повідомив. Заяв та клопотань не надав.
Представник відповідача - адвокат Джулай Д.О. у судовому засіданні апеляційну скаргу не визнав просив відмовити у її задоволенні.
Відзив на апеляційну скаргу до суду не надійшов.
Згідно із ч. 2 ст. 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.
Виходячи з вищевказаного, враховуючи строки розгляду справи, баланс інтересів сторін у як найскорішому вирішені спору, освідомленість учасників справи про її розгляд, думку осіб, які прийняли участь у судовому засіданні про можливість розгляду справи за відсутності інших учасників справи, колегія суддів ухвалила розглянути справу за відсутності її інших учасників.
Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення осіб, які прийняли участь у судовому засіданні, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні рішення, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити.
Колегія суддів, вважає, що суд першої інстанції на підставі наявних у справі, наданих сторонами і досліджених судом доказів дійшов правильного вищевказаного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ПАТ «Дельта Банк». Висновки суду відповідають обставинам справи, вимогам норм матеріального (ст. ст. 33, 36, 37 Закону України «Про іпотеку», ст. ст. 626 - 629, 203, 215, 525, 530, 1054 ЦК України) та процесуального (ст. ст. 9-13, 263-265 ЦПК України) права.
На підставі наявних у справі, наданих сторонами і досліджених судом доказів встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.
11.10.2006 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 11054573000, за умовами якого Банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі - 132 840 доларів США, зі сплатою 10,3 % річних, строком з 11.10.2006 року по 11.10.2024 року (Т . 1, а. с. 9 - 19).
Матеріали справи не містять даних про те, що кредитний договір визнаний недійсним.
В забезпечення виконання зобов'язань по кредитному договору № 11054573000 від 11.10.2006 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 було укладено іпотечний договір 11.10.2006 року, згідно якого передано в іпотеку Банку нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею - 138,8 кв. м., житловою - 53,6 кв. м. (Т. 1, а. с. 20 - 23).
Пунктом 4.4 Іпотечного договору передбачено звернення стягнення на предмет іпотеки за рішенням суду, а згідно п. 5.3 у разі застосування передачі Предмету іпотеки у власність Іпотекодержателя як способу задоволення вимог Іпотекодержателя право власності переходить до Іпотекодержателя з моменту отримання повідомлення, про яке йдеться в п. 5.1 цього договору іпотеки.
Предмет іпотеки належить Іпотекодавцю на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу 11.10.2006 року за реєстровим № 1470, зареєстрованого у державному реєстрі правочинів за номером 1632665.
Матеріали справи не містять даних про те, що Іпотечний договір визнано недійсним.
08.12.2011 року між ПАТ «Дельта Банк» та ПАТ «УкрСиббанк» було укладено Договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, відповідно до якого ПАТ «Дельта Банк» набув права вимоги зокрема і по кредитному договору № 11054573000 від 11.10.2006 року та іпотечному договору від 11.10.2006 р., укладеним з ОСОБА_1 ( Т. 1, а. с. 31 - 32).
Станом на 24.11.2014 року утворилась заборгованість за вказаним кредитним договором у сумі - 3 239 363,53 грн., з яких: - 1 936 967,66 грн. - сума заборгованості за кредитом; - 1 302 395,87 грн. - сума заборгованості за відсотками. Розмір заборгованості підтверджується розрахунком заборгованості, та який було доведено до відома Банком листом-вимогою від 15.10.2014 року (Т.1, а. с. 26 - 29).
Матеріали справи не містять, а відповідачем не надано доказів у спростування розрахунку заборгованості.
Між сторонами виникли правовідносини з кредитного договору та договору іпотеки.
Статтею 12 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що в разі порушення іпотекодавцем обов'язків, установлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.
Відповідно до ст. 33 Закону України «Про іпотеку» в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених ст. 12 цього Закону.
Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Згідно зі ст. 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому ст. 37 цього Закону, та право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому ст. 38 Закону.
Відповідно до ст. 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності.
Отже, сторони в договорі чи відповідному застереженні можуть передбачити як передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, так і надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки як за рішенням суду, так і на підставі відповідного застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя чи застереження в іпотечному договорі на підставі договору купівлі-продажу.
При цьому необхідно врахувати, що ст. 37 Закону України «Про іпотеку» не містить можливості визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем за рішенням суду.
Оскільки законом чітко визначені способи звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання чи неналежного виконання забезпеченого іпотекою зобов'язання, а суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за іпотекодержателем, тому суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про відмову в задоволенні такого позову.
Правові висновки про те, що законом та договором не передбачено визнання за іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки за рішенням суду викладені в постанові Верховного Суду від 21.03.2018 року у справі №14-38цс18.
Доводи апеляційної скарги стосовно незгоди Банку з висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 21.03.2018 року у справі №14-38цс18 та неправомірне їх застосування судом першої інстанції, оскільки банк звернувся до суду до ухвалення цієї постанови, є безпідставними.
При розгляді справ суди повинні посилатися та дотримуватися практики, яка встановлена Верховним Судом. Крім того, постанова ВС у справі №14-38цс18 від 21.03.2018 року була чинною на момент ухвалення рішення судом першої інстанції (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).
Передача права власності на предмет іпотеки іпотекодержателю є способом позасудового врегулювання спору, який сторони встановлюють самостійно в договорі.
Доводи апеляційної скарги стосовно невірного застосування судом першої інстанції ст. ст. 33, 36, 37 Закону України «Про іпотеку» не можуть бути підставою для скасування судового рішення.
Розглядаючи спір суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про те, що для реалізації іпотекодержателем позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за ним права власності на це майно за загальним правилом необхідно тільки воля та вчинення дій з боку іпотекодержателя, якщо договором не передбачено іншого порядку.
Суд першої інстанції вірно застосував дії вказаних статей Закону «Про іпотеку» та прийшов до правильного висновку про те, що суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за іпотекодержателем.
Інших доводів, які спростовують законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції апеляційна скарга не містить.
Таким чином, апеляційна скарга Банку є безпідставною, а тому її треба залишити без задоволення.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги залишає судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержання норм матеріального і процесуального права.
За вищевикладених обставин колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим. Судом повно та всебічно досліджені наявні в матеріалах справи докази, їм надана правильна оцінка, порушень норм матеріального та процесуального права не допущено. Підстави для скасування, зміни рішення суду першої інстанції в межах доводів Банку, а також для прийняття доводів апеляційної скарги останнього у суду апеляційної інстанції відсутні.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,
постановив:
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», подану представником - Шевчук Вікторією Вікторівною,- залишити без задоволення.
Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 18 червня 2018 року- залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повний текст постанови складено 27 травня 2019 року.
Головуючий суддя: А. П. Заїкін
Судді: С. О. Погорєлова
О. М. Таварткіладзе