Номер провадження: 22-ц/813/456/19
Номер справи місцевого суду: 520/14971/16-ц
Головуючий у першій інстанції Бескровний Я. В.
Доповідач Заїкін А. П.
16.05.2019 року м. Одеса
Єдиний унікальний номер судової справи: 520/14971/16-ц
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
- головуючого судді - Заїкіна А.П.,
- суддів: - Погорєлової С.О., Таварткіладзе О.М.,
за участю секретаря - Драганової Ю.С.,
учасники справи:
- позивач - публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк»,
- відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Одеси, ухвалене у складі судді Бескровного Я.В. 30 квітня 2018 року,
встановив:
У листопаді 2016 року Публічне акціонерне товариство «Укрсиббанк» (далі - Банк) звернулося до суду з вищезазначеним уточненим у подальшому позовом, в якому остаточно просить суд звернути стягнення на спадкове майно, предмет іпотеки, а саме на - квартиру АДРЕСА_1 .
Банк обґрунтовує свої вимоги тим, що 14.08.2006 року між ним та ОСОБА_2 було укладено договір кредиту №675-7 ДОУ 1 П, згідно якого ОСОБА_2 було надано кредит. В якості забезпечення виконання зобов'язань за даним договором ОСОБА_2 передав в іпотеку Банку майнові права на квартиру АДРЕСА_1 . Позичальник зобов'язання за кредитним договором не виконав в повному обсязі. У липні 2014 року ОСОБА_2 помер. Після смерті позичальника спадкоємицею стала ОСОБА_1 , яка на вимоги Банку щодо погашення заборгованості не реагує, у зв'язку з чим Банк змушений звернутись до суду (Т. 1, а. с. 1а - 2, 152-154).
У судове засідання представник Банку не з'явився, подав заяву з проханням розглядати справу у його відсутність.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи.
Рішенням Київського районного суду м. Одеси 30.04.2018 року позов задоволено частково.
В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 перед ПАТ «УкрСиббанк» за кредитним договором №675-7 ДОУ1П, в системі банку №10611530000 від 14.08.2006р., у розмірі - 10 784,05 долара США, в тому числі: - 10 648 доларів США - борг за кредитом; - 136,05 долара США - борг за відсотками, звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 , що складається з трьох житлових кімнат, загальною житловою площею - 40,7 кв. м., загальною площею - 70,5 кв. м., яка перейшла у спадщину ОСОБА_1 , шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, з дотриманням вимог Закону України "Про іпотеку", встановивши початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації на підставі оцінки майна, проведеної суб'єктом оціночної діяльності на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.
Рішення суду в частині звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1 на час дії Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" від 3 червня 2014 року, не підлягає до виконання.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «УкрСиббанк» судові витрати у муі - 4 136,33 грн..
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що право позивача на звернення стягнення на спірну квартиру виникло на підставі вимог, передбачених як статтею 1282 ЦК України, так і статті 33 Закону України «Про іпотеку». А також враховуючи те, що квартира ОСОБА_2 та відповідачем використовувалася та використовується для постійного проживання, іншого житла вони не мали і не мають, її площа менше 140 кв. м., суд вважає за необхідне застосувати норми вказаного Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" від 07 червня 2014 року (Т. 2, а. с. 16 - 17 зворотна сторона).
ОСОБА_1 в апеляційній скарзі просить рішення суду першої інстанції скасувати. Ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення ухвалено судом першої інстанції при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм процесуального права та неправильному застосуванні норм матеріального права.
Апелянт вказує на те, що суд першої інстанції не врахував того факту, що Банк пред'явив вимоги до спадкоємця з порушенням строків встановлених ст. 1281 ЦК України.
Представник апелянта в судовому засіданні доводи та вимоги апеляційної скарги підтримав у повному обсязі, просив їх задовольнити.
Представник Банка у судове засідання не з'явився. Про дату, час і місце розгляду справи сповіщений належним чином. Причин неявки суду не повідомив. Заяв та клопотань не надав.
Відзив на апеляційну скаргу не надійшов.
Згідно із ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.
Виходячи з вищевказаного, враховуючи строки розгляду справи, баланс інтересів сторін у як найскорішому вирішені спору, освідомленість учасників справи про її розгляд, думку осіб, які прийняли участь у судовому засіданні про можливість розгляду справи за відсутності інших учасників справи, колегія суддів ухвалила розглянути справу за відсутності її інших учасників.
Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення осіб, які прийняли участь у судовому засіданні, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні рішення, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити.
Колегія суддів, вважає, що суд першої інстанції на підставі наявних у справі, наданих сторонами і досліджених судом доказів дійшов неправильного вищевказаного висновку про часткове задоволення позовних вимог Банку. Висновки суду не відповідають обставинам справи, вимогам норм матеріального (ст. ст. 1262, 1281 ЦК України) та процесуального (ст. ст. 141, 264, 265 ЦПК України) права.
Доводи апеляційної скарги спростовують вказані висновки суду першої інстанції.
На підставі наявних у справі, наданих сторонами і досліджених судом доказів встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.
14 серпня 2006 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є - ПАТ «УкрСиббанк» (Т. 1, а. с. 21 - 23) та ОСОБА_2 укладено договір кредиту №675-7 ДОУ 1 П, згідно якого останньому було надано кредит в сумі - 49 000 доларів США, що еквівалентно - 247 450 грн., зі сплатою 13% річних, з кінцевим терміном погашення заборгованості за кредитом не пізніше 14.08.2016 року (Т. 1, а. с. 3 - 16).
В якості забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором та договором іпотеки (Т. 1, а. с. 155 - 158) в іпотеку Банку передана квартира АДРЕСА_1 , загальна площа квартири - 70,5 кв. м..
Через невиконання позичальником своїх зобов'язань перед Банком по кредитному договору загальний розмір заборгованості станом на 11.05.2016 р. становить - 10 784,05 долара США, що складається з боргу по кредиту - 10 648 доларів США та боргу за відсотками - 136,05 долара США, що підтверджується розрахунком заборгованості (Т. 1, а. с. 11 - 16).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть (Т. 1, а. с. 17).
ОСОБА_1 у встановленому Законом порядку прийняла спадщину після смерті ОСОБА_2 (Т. 1, а. с. 93).
Відповідно до бланку письмового звернення за вх. № 56-2/2215-546 від 12.12.2014 року, наданого кредитодавцю, ОСОБА_1 повідомила ПАТ «УкрСиббанк» про її наміри набуття предмета іпотеки у спадщину після смерті позичальника - її чоловіка (Т. 1, а. с. 72).
14 червня 2016 року ПАТ «УкрСиббанк» направив Третій одеській державній нотаріальній конторі, у якій було відкрито спадкову справу після смерті ОСОБА_2 , лист-вимогу до спадкоємців про виконання зобов'язання за кредитним договором повністю, шляхом одноразового платежу (Т. 1, а. с. 85), про що відповідачку повідомив нотаріус (Т. 1, а. с. 84), однак, вимоги Банку виконані не були.
Між сторонами виникли правовідносини щодо переходу прав та обов'язків за кредитним договором до спадкоємців на підставі ст. 1216 ЦК України.
За змістом ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори.
За правилами, передбаченими ст. ст. 509, 525, 526 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.
Статтею 612 ЦК України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 1 Закону України «Про іпотеку» визначено, що іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (стаття 3 Закону України "Про іпотеку").
Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України "Про іпотеку" за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.
Згідно ст. 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.
Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.
Згідно ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» та ст. 39 цього ж Закону, у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Приписи статей 1281 і 1282 ЦК України та статті 23 Закону України «Про іпотеку» регламентують особливості правового регулювання відносин між кредитором і спадкоємцями боржника, зокрема і в зобов'язаннях, забезпечених іпотекою.
За змістом цих приписів: 1) у разі переходу права власності на предмет іпотеки у порядку спадкування право іпотеки є чинним для спадкоємця; 2) спадкоємець, до якого перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця; 3) спадкоємець (фізична особа) не несе відповідальність перед іпотекодержателем за виконання боржником основного зобов'язання, але в разі його порушення боржником такий спадкоємець відповідає за задоволення вимоги іпотекодержателя в межах вартості предмета іпотеки; 4) спадкоємець зобов'язаний повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо йому відомо про борги останнього; 5) кредитор має пред'явити свою вимогу до спадкоємців протягом 6 місяців з дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, незалежно від настання строку вимоги, а якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, то не пізніше одного року від настання строку вимоги; 6) наслідком пропуску кредитором вказаних строків звернення з вимогою до спадкоємців є позбавлення кредитора права вимоги.
Стаття 17 Закону України «Про іпотеку» визначає підстави для припинення іпотеки, серед яких немає такої як смерть іпотекодавця, оскільки за змістом частини першої статті 1282 ЦК України та частини першої статті 23 Закону України «Про іпотеку»у разі переходу права власності на предмет іпотеки в порядку спадкування іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, який як спадкоємець набуває статус іпотекодавця. Відтак, іпотека у зв'язку з фактом набуття її предмета у власність спадкоємцями боржника-іпотекодавця не припиняється.
Оскільки зі смертю позичальника зобов'язання з повернення кредиту включаються до складу спадщини, строки пред'явлення кредитодавцем вимог до спадкоємців позичальника, а також порядок задоволення цих вимог регламентуються статтями 1281 і 1282 ЦК України.
Тобто, стаття 1281 ЦК України, яка визначає преклюзивні строки пред'явлення таких вимог, застосовується і до кредитних зобов'язань, забезпечених іпотекою.
Поняття «строк пред'явлення кредитором спадкодавця вимог до спадкоємців» не тотожне поняттю «позовна давність». Так, частина четверта статті 1281 ЦК України визначає наслідком пропуску кредитором спадкодавця строків пред'явлення вимог до спадкоємців позбавлення права вимоги такого кредитора, який не пред'явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті. Тоді як згідно з частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Відтак, визначені статтею 1281 ЦК України строки пред'явлення кредитором вимоги до спадкоємців і позовна давність є різними строками. Сплив перших має наслідком позбавлення кредитора права вимоги (припинення його цивільного права), а отже, і неможливість вимагати у суді захисту відповідного права. Натомість, сплив позовної давності не виключає наявність у кредитора права вимоги та є підставою для відмови у позові за умови, якщо про застосування позовної давності у суді заявила одна зі сторін.
Відповідно до статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
За змістом пункту 1 частини першої статті 593 ЦК України та частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку» право застави (зокрема, іпотека) припиняється у разі припинення зобов'язання, забезпеченого заставою.
Сплив визначених статтею 1281 ЦК України строків пред'явлення кредитором вимоги до спадкоємців має наслідком позбавлення кредитора права вимоги за основним і додатковим зобов'язаннями, а також припинення таких зобов'язань.
Оскільки зі смертю боржника зобов'язання з повернення кредиту включаються до складу спадщини, колегія суддів вважає, що строки пред'явлення кредитором вимог до спадкоємців, а також порядок задоволення цих вимог регламентуються статтями 1281 і 1282 ЦК України. Тобто, стаття 1281 ЦК України, яка визначає преклюзивні строки пред'явлення таких вимог, застосовується і до кредитних зобов'язань, забезпечених іпотекою.
Таких правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17.04.2018 року у справі № 522/407/15-ц.
Суд першої інстанцій не встановив, а Банк не довів факт пред'явлення вимоги кредитодавцем до спадкоємців у межах строків, визначених статтею 1281 ЦК України. Відповідно до частини першої цієї статті ОСОБА_1 бланком письмового звернення за вх. № 56-2/2215-546 від 12.12.2014 року, скерованим на адресу Банку, повідомила останнього про наміри набуття предмета іпотеки у спадщину після смерті її мужа - позичальника за кредитним договором (Т. 1, а. с. 72).
Відтак, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги щодо пропуску Банком строку на пред'явлення вимоги до спадкоємця, встановленого ст. 1281 ЦК України.
Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга ОСОБА_1 є обґрунтованою, а тому підлягає задоволенню.
Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 374, п. п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог. Підставою для скасування рішення суду і ухвалення нового рішення по суті позовних вимог є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.
Враховуючи, що невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, порушення останнім вищезазначених норм матеріального та процесуального права, призвело до неправильного вирішення справи, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню. Необхідно ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову Банку за вищевказаного обґрунтування.
На підставі ст. ст. 133, 141 ЦПК України необхідно здійснити перерозподіл судових витрат. З ПАТ «УкрСиббанк» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір, сплачений нею при зверненні з апеляційною скаргою у сумі - 6 204,49 грн. (Т. 2, а. с. 43).
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 390 ЦПК України, апеляційний суд Одеської області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Київського районного суду м. Одеси від 30 квітня 2018 року - скасувати. Ухвалити нове судове рішення.
У задоволенні позову публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки - відмовити.
Здійснити перерозподіл судових витрат.
Стягнути з публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ) судовий збір у сумі - 6 204 (шість тисяч двісті чотири) грн. 49 коп..
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повний текст постанови складено 27 травня 2019 року.
Головуючий суддя: А. П. Заїкін
Судді: С. О. Погорєлова
О. М. Таварткіладзе