02 березня 2010 р. № 40/450-06
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Овечкін В.Е.,
Чернов Є.В.,
Цвігун В.Л.
розглянувши касаційну скаргу Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Харківській області
на рішеннягосподарського суду Харківської області
від 21 грудня 2006
у справі№ 40/450-06 господарського суду Харківської області
за позовомТОВ комерційно-виробнича фірма "РОМА"
доВиконкому Первомайської міської ради
провизнання права власності
Рішенням господарського суду Харківської області від 21.12.2006 (суддя П.Хотенець) позов про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно задоволений.
Суд дійшов висновку, що позивач як власник земельної ділянки, що призначена для обслуговування магазину роздрібної торгівлі, збудував об'єкти нерухомості, які згідно технічного висновку можуть експлуатуватися, відповідають будівельним, архітектурним, екологічним, санітарним, пожежним нормам та правилам, відповідне будівництво не порушує прав інших осіб, тому за нормами ст.ст. 328, 375, 376 Цивільного кодексу України вимоги позову підлягають задоволенню.
Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у Харківській області в касаційній скарзі просить рішення місцевого господарського суду скасувати з підстав порушення та неправильного застосування норм матеріального та процесуального права.
Скаржник зазначає про неправильне застосування норм ст. 331 Цивільного кодексу України, які визначають серед необхідних підстав для визнання права власності прийняття об'єкта нерухомого майна в експлуатацію, необхідність чого передбачена ст. 18 Закону України "Про основи містобудування".
Скаржник зазначає про неправильне застосування норм ст.ст. 375, 392 Цивільного кодексу України щодо не дослідження обставин, які підлягають встановленню, а саме дотримання позивачем архітектурних, будівельних та інших норм та правил при здійсненні забудови, порушення його права відповідачем.
Сторони, повідомлені про час та місце розгляду справи відповідно до вимог ст. 1114 ГПК України, правом на участь в засіданні суду касаційної інстанції не скористалися.
Вищий господарський суд України у відкритому судовому засіданні дослідив матеріали справи, доводи касаційної скарги, вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Предметом вимог позову у справі є визнання права власності на самочинно побудоване нерухоме майно.
Відповідно до ст. 331 Цивільного кодексу України право власності на новостворене майно виникає з моменту завершення будівництва або, якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, то право власності на це майно виникає лише з моменту прийняття його в експлуатацію.
Відповідно до ст. 22 Закону України «Про основи містобудування» забудова земельних ділянок, які надаються для містобудівних потреб, здійснюється після виникнення права власності чи права користування земельною ділянкою у порядку, передбаченому законом, та отримання дозволу на виконання будівельних робіт.
Відповідно до ст. 24 Закону України "Про планування та забудову територій" фізичні та юридичні особи, які мають намір здійснити будівництво об'єктів містобудування на земельних ділянках, що належать їм на праві власності або на праві користування, зобов'язані отримати від виконавчих органів, зокрема міських рад, дозвіл на будівництво об'єкта містобудування.
Статтею 29 Закону України «Про планування та забудову територій», встановлено, що дозвіл на виконання будівельних робіт - це документ, що засвідчує право забудовника та підрядника на виконання будівельних робіт, підключення об'єкта будівництва до інженерних мереж та споруд, видачу ордерів на проведення земляних робіт. Дозвіл на виконання будівельних робіт надається інспекціями державного архітектурно-будівельного контролю, які ведуть реєстр наданих дозволів. Дозвіл на виконання будівельних робіт надається на підставі: проектної документації, погодженої та затвердженої в порядку, визначеному законодавством; документа, що засвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, а у разі, якщо замовник (забудовник) не є власником чи користувачем земельної ділянки, також подається нотаріально засвідчена згода власника земельної ділянки на забудову цієї ділянки, а якщо ділянка перебуває у користуванні, - нотаріально засвідчені згоди власника та користувача земельної ділянки на її забудову; рішення виконавчого органу відповідної ради або місцевої державної адміністрації про дозвіл на будівництво об'єкта містобудування. Здійснення будівельних робіт на об'єктах містобудування без дозволу на виконання будівельних робіт або його перереєстрації, а також здійснення не зазначених у дозволі будівельних робіт вважається самовільним будівництвом і тягне за собою відповідальність згідно з законодавством.
Суд не звернув уваги на вимоги абз. 2 ч. 2, ч. 3 ст. 331 ЦК України, відповідно до яких право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту його прийняття до експлуатації, якщо прийняття цього майна до експлуатації передбачено договором або законом. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).
Необхідність прийняття закінчених будівництвом об'єктів в експлуатацію в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, передбачена ч. 3 ст. 18 Закону України "Про основи містобудування".
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів" від 22 вересня 2004 року № 1243 прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів полягає у підтвердженні державними приймальними комісіями готовності до експлуатації закінчених будівництвом об'єктів.
Обставин, що свідчать про наявність законних підстав для створення нового об'єкту нерухомого майна, дотримання встановленої процедури спорудження відповідного об'єкту, а саме отримання дозволу на будівництво, погодження проектної документації з державними органами, прийняття побудованих об'єктів в експлуатацію, затвердження та реєстрації відповідного акту приймальної комісії, підстави відсутності відповідного дозволу чи його не надання як і підстав не прийняття об'єкта в експлуатацію у встановленому порядку суд не встановив.
Зазначене свідчить про порушення судом вимог ст.ст. 4, 38, 43 ГПК України щодо всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх обставин справи та є підставою для скасування судового рішення з передачею справи на новий розгляду господарському суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи господарському суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, всебічно і повно встановити всі фактичні обставини справи на підставі об'єктивної оцінки наявних у ній доказів, з'ясувати дійсні права та обов'язки сторін, і, залежно від встановленого, правильно застосувати норми матеріального права, що врегульовують спірні правовідносини та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.
Виходячи з викладеного, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1118, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу задовольнити частково.
Рішення господарського суду від 21.12.2006 у справі № 40/450-06 господарського суду Харківської області скасувати.
Справу передати на новий розгляд до господарського суду Харківської області.
Головуючий В.Овечкін
судді Є. Чернов
В. Цвігун