02 березня 2010 р. № 17/063-07
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Овечкін В.Е.,
Чернов Є.В.,
Цвігун В.Л.
за участю представників:
Таращанського РСТКобець Л.В.
розглянувши касаційну скаргу Таращанського районного споживчого товариства
на постановуКиївського міжобласного апеляційного господарського суду від 30 листопада 2009
у справі№ 17/063-07 господарського суду Київської області
за позовомТаращанського районного споживчого товариства
доСубєкта підприємницької діяльності -ОСОБА_5
простягнення заборгованості
Рішенням господарського суду Київської області від 15.07.2009 (суддя В.Суховий) позов про стягнення заборгованості за неналежне виконання зобов'язання згідно договору оренди задоволений.
Суд дійшов висновку про доведеність обставин неналежного виконання відповідачем зобов'язань із сплати орендної плати згідно договору оренди від 20.08.2000, що є порушенням умов договору та вимог ст.ст. 525, 526, 762 ЦК України, тому вимоги позову правомірні та підлягають задоволенню.
Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 30.11.2009 (судді: Т.Ільєнок, Г.Мостова, В.Шевченко) рішення господарського суду Київської області від 15.07.2009 скасовано. Провадження у справі припинено.
Постанова апеляційної інстанції мотивована не підвідомчістю позову господарському суду з тих підстав, що відповідач не має статусу суб'єкта підприємницької діяльності.
Позивач в касаційній скарзі просить постанову господарського суду апеляційної інстанції скасувати з підстав порушення та неправильного застосування норм матеріального та процесуального права.
Скаржник зазначає про наявність правовідносин щодо оренди нерухомого майна між ним та відповідачем, відповідачем було надано суду докази реєстрації в статусі суб'єкта підприємницької діяльності, тому спір підвідомчий господарському суду та вирішений місцевим господарським судом правомірно.
Вищий господарський суд України у відкритому судовому засіданні дослідив матеріали справи, доводи касаційної скарги, заслухавши представника скаржника, вважає, що скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи предметом позову є заборгованості з орендної плати.
Підставами позову є договір № 42 від 20 серпня 2000 року.
Як свідчить договір № 42 від 20 серпня 2000 року його сторонами є Таращанське РайСТ та ОСОБА_5.
Як зазначено апеляційною інстанцією з договору вбачається, що його укладено з ОСОБА_5 як фізичною особою.
Інших обставин, зокрема, щодо статусу ОСОБА_5 з тексту договору не вбачається.
Частиною 3 статті 22 Закону України "Про судоустрій України" передбачено, що місцеві господарські суди розглядають справи, які виникають з господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності. Згідно з частиною 1 статті 21 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу.
Критерієм визначення підвідомчості справи виступає характер спірних правовідносин з врахуванням суб'єктного складу учасників.
Таким чином, господарські суди вирішують спори у порядку позовного провадження, коли склад учасників спору відповідає статті 1 ГПК України, а правовідносини, щодо яких виник спір, носять господарський характер.
Відповідно до ст.ст. 1, 21 ГПК України сторонами у судовому процесі -позивачами і відповідачами -можуть бути підприємств та організації, а також громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності.
Відповідачами, згідно положень ГПК України, є підприємства та організації, яким пред'явлено позовну вимогу.
Оскільки відповідачем є фізична особа без статусу суб'єкта підприємницької діяльності в спірних правовідносинах, господарський суд апеляційної інстанції дійшов правомірного висновку про не підвідомчість спору господарському суду.
Доводи касаційної скарги щодо наявності у відповідача статусу суб'єкта підприємницької діяльності, про що свідчить відповідне свідоцтво, не мають значення для правового висновку щодо підвідомчості спору, оскільки не доводять, що відповідач укладав договір оренди в статусі суб'єкта підприємницької діяльності.
Згідно зі ст.1117 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.
Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Доводи касаційної скарги правильності правового висновку апеляційної інстанції не спростовують, зводяться до вимоги встановити неправомірність висновків суду на підставі встановлення інших обставин та їх оцінки, відмінної від тої, що надана судом апеляційної інстанції, що виходить за межі касаційного перегляду справи, визначені приписами ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України та підставою для скасування постанови апеляційної інстанції бути не можуть.
Виходячи з викладеного, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1118, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України
Постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 30.11.2009 у справі № 17/063-07 господарського суду Київської області залишити без зміни, а касаційну скаргу -без задоволення.
Головуючий В.Овечкін
судді Є. Чернов
В. Цвігун