Ухвала від 03.06.2019 по справі 2-70/11

Ухвала

03 червня 2019 року

м. Київ

справа № 2-70/11

провадження №61-10398ск19

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Лідовця Р. А. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 18 квітня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про відшкодування збитків, завданих пошкодженням будинку, демонтажу ями-басейну, стягнення моральної шкоди та судових витрат,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28 липня 2018 року позов задоволено частково. Зобов'язано ОСОБА_3 провести демонтаж бетонної конструкції ями-бассейну, розташованої на земельній ділянці його домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , привівши цю ділянку в попередній стан, вирівнявши площину басейну землею до рівня природнього ґрунту. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 700 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди. У задоволенні решти позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 липня 2018 року рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову про відшкодування збитків, завданих пошкодженням будинку скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 майнову шкоду у розмірі 5 900 грн. Рішення суду першої інстанції в частині розміру стягнутої з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 моральної шкоди змінено з 700 грн на 2 000 грн. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У лютому та квітні 2019 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до Дніпровського апеляційного суду із заявами про ухвалення додаткового рішення у даній справі щодо стягнення з ОСОБА_3 додаткових коштів.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 18 квітня 2019 року у задоволенні заяв ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення відмовлено.

У травні 2019 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали до Верховного Суду касаційну скаргу на вказану ухвалу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просить, зокрема, оскаржуване судове рішення скасувати та ухвалити нове, яким їх заяви задовольнити.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.

Відповідно до частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, тому незалежно від того визнавав її такою суд першої чи апеляційної інстанції, ураховуючи, що частина шоста статті 19 ЦПК України розташована серед Загальних положень цього Кодексу, яка поширюється й на касаційне провадження, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.

Одночасно Верховний Суд дослідив та взяв до уваги: ціну позову, предмет позову, складність справи та наявність чіткої й незмінної судової практики, а також значення справи для сторін і суспільства, інші аргументи ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та не знайшов підтвердження доводам про виняткове значення справи для них.

Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. При цьому право на суд не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, і такі обмеження не можуть зашкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 36 рішення у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom) від 21 лютого 1975 року та пункт 27 рішення у справі «Пелевін проти України» від 20 травня 2010 року.

Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

З урахуванням наведеного, оскільки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали касаційну скаргу на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.

Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 2 частини шостої, частиною дев'ятою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 18 квітня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про відшкодування збитків, завданих пошкодженням будинку, демонтажу ями-басейну, стягнення моральної шкоди та судових витрат, відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявникові.

Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.

Суддя Р. А. Лідовець