Постанова
Іменем України
20 травня 2019 року
м. Київ
справа № 761/11351/16-ц
провадження № 61-38347св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
відповідач - декан факультету політології та права Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова Андрусишин Богдан Іванович ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на ухвали Шевченківського районного суду міста Києва від 15 січня 2018 року у складі судді Савицького О. А. та постанови Апеляційного суду міста Києва від 17 травня 2018 року у складі колегії суддів: Семенюк Т. А., Саліхова В. В., Стрижеуса А. М.,
Короткий зміст вимог заяв і рішень судів
У березні 2016 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до декана факультету політології та права Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова Андрусишина Б. І. , у якому просили суд визнати протиправним та скасувати пункти 5 та 17 розпорядження декана факультету політології та права Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова від 11 березня 2016 року за № 46 щодо оголошення догани студентам ОСОБА_1 , ОСОБА_2 у зв'язку з порушенням трудової і навчальної дисципліни при навчанні на факультеті політології та права.
Свої позовні вимоги обґрунтували тим, що вони є студентами факультету політології та права Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова. Розпорядженням декана факультету політології та права Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова від 11 березня 2016 року № 46 до них застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді догани за регулярний пропуск занять.
Вважають оспорюване розпорядження незаконним у зв'язку з тим, що накладення дисциплінарного стягнення у вигляді догани на студентів Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова віднесено Статутом Університету до компетенції ректора, а не декана факультету. Крім того, розпорядження не містить посилань на норми чинного законодавства на підставі яких діяв декан факультету, їх притягнуто до дисциплінарної відповідальності без попереднього погодження з органом студентського самоврядування, за відсутності в їхніх діях складу дисциплінарного правопорушення та недоведеності вини у вчиненні таких правопорушень. Чинне законодавство не передбачає такого складу дисциплінарного правопорушення, як порушення трудової і навчальної дисципліни, а тому застосування дисциплінарного стягнення відповідача є безпідставним.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 29 липня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 19 жовтня 2016 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 серпня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.
У липні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду із заявою про перегляд рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 29 липня 2016 року.
Свої вимоги обґрунтовував тим, що після ухвалення рішення йому стали відомі обставини, які є істотними для справи, і які не були і не могли бути йому відомі на час розглядусправи. Зазначив, що в основу свого рішення від 29 липня 2016 року судом першої інстанції покладено норму локального нормативно-правового акта, а саме пункт 7.8 Правил внутрішнього трудового розпорядку Національного педагогічного університету ім. М. П. Драгоманова, прийнятих конференцією трудового колективу 30 серпня 2011 року.
05 липня 2017 року набрало законної сили рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 03 квітня 2017 року, ухвалене у справі № 761/40048/16-ц за його позовом до Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова про визнання нормативно-правового акта незаконним і його скасування в окремій частині, яким позов задоволено та визнано незаконним і скасовано пункт 7.8 Правил внутрішнього трудового розпорядку Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова, затверджених конференцією трудового колективу 30 серпня 2011 року (протокол № 2).
Цим судовим рішенням встановлено, що положення пункту 7.8 Правил щодо відрахування студентів, аспірантів, слухачів, докторантів за порушення Статуту університету, Правил внутрішнього розпорядку, Положення про державний вищий заклад освіти, а також Правил проживання в гуртожитках університету до студентів є такими, що суперечили вимогам закону на дату їх прийняття.
Оскільки у справі № 761/11351/16-ц предметом оскарження в частині його позову був пункт 5 розпорядження декана факультету політології та права від 11 березня 2016 року № 46, яке в свою чергу винесено на підставі скасованого пункту 7.8 Правил внутрішнього трудового розпорядку, заявник вважає, що існують всі підстави для скасування рішення у справі № 761/11351/16-ц у відповідній частині у зв'язку з нововиявленими обставинами та винесення у цій частині нового рішення про задоволення позову.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_2 просив скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 29 липня 2016 року в частині відмови у задоволенні позову та в цій частині ухвалити нове про задоволення позову, визнати протиправним і скасувати пункт 5 розпорядження декана факультету політології та права Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова від 11 березня 2016 року № 46.
У жовтні 2017 року ОСОБА_1 також звернувся до суду із заявою про перегляд рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 29 липня 2016 року у зв'язку з нововиявленими обставинами, яка за своїм змістом та вимогами є аналогічною заяві ОСОБА_2 .
Ухвалами Шевченківського районного суду м. Києва від 15 січня 2018 року у задоволенні заяв ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні заяв, суд першої інстанції виходив із того, що та обставина, що пункт 7.8 Правил скасовано в судовому порядку після набрання чинності судового рішення у цій справі, не свідчить про помилковість висновків судів на предмет спору, які за законом мають ґрунтуватися на чинних на момент розгляду справи нормах права. Обставини, вказані заявниками у заявах не є нововиявленими у розумінні частини другої статті 423 ЦПК України, а будь-яких інших доказів щодо підтвердження наявності нововиявлених обставин заявниками не надано.
Постановами Апеляційного суду міста Києва від 17 травня 2018 року ухвали суду першої інстанції залишені без змін.
Залишаючи без змін ухвали суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив із того, що скасування пункту 7.8 Правил внутрішнього трудового розпорядку Національного педагогічного університету ім. М. П. Драгоманова є новою обставиною у справі, що свідчить про відсутність підстав для задоволення заяв про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційних скарг, позиції інших учасників
У червні 2018 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 15 січня 2018 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 17 травня 2018 року, в якій просить передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення заяви, посилаючись на порушення судами норм процесуального права. Вказує на те, що здійснюючи судовий контроль за правомірністю правової норми, суд наділений повноваженнями припиняти чинність у разі встановлення невідповідності її правовим нормами вищої юридичної сили (матеріальний аспект) або якщо встановлено, що суб'єкт нормотворення діяв ultra vires, тобто поза межами своїх повноважень, із порушенням процедури прийняття відповідного правового акта тощо (процесуальний аспект). Тобто, виходячи як із резолютивної, так і з мотивувальної частини згаданого рішення, необхідно зробити висновок, що чинність пункту 7.8 Правил припинена ним ех tunc, тобто ретроспективно, із зворотною дією. Отже, ця норма була нечинною з моменту її прийняття (з 30 серпня 2011 pоку). Ухвалюючи оскаржувані рішення, суди попередніх інстанцій жодним чином не обґрунтували, чому, на їх думку, обставина, на яку він посилається як на нововиявлену, не є такою, обмежившись загальними посиланнями на норми ЦПК України та роз'яснення пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
У липні 2018 року ОСОБА_2 також подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 15 січня 2018 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 17 травня 2018 року, в якій просить передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення заяви, посилаючись на порушення судами норм процесуального права. Доводи касаційної скарги є аналогічні доводам касаційної скарги ОСОБА_1 .
У вересні 2018 року декан факультету політології та права Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова Андрусишин Б. І. подав відзиви на касаційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , у яких зазначив, що не можуть вважатися нововиявленими обставини, що встановлюються на підставі доказів, які не були своєчасно подані сторонами, оскільки до нововиявлених обставин можуть бути віднесені матеріально-правові факти, що були наявні на час розгляду справи, але не були і не могли бути відомими заявнику, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін або які мають значення для правильного вирішення спору.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 09 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі, та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Позиція Верховного Суду
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення, аоскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій відповідають вимогам статей ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.
Судом встановлено, що рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 29 липня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 19 жовтня 2016 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 серпня 2017 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до декана факультету політології та права Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова Андрусишина Б. І. про визнання протиправним та скасування розпорядження в окремій частині відмовлено.
Ухвалюючи у справі судове рішення про відмову в задоволенні позову суди виходили з доведеності того, що позивачі всупереч положенням Статуту університету (пункту 5.11. Статуту, статті 63 Закону України «Про вищу освіту») неодноразово були відсутніми на заняттях без вчасного інформування керівництва університету, факультету щодо неможливості з поважних причин відвідувати заняття.Такий вид дисциплінарного стягнення як догана у зв'язку з порушенням трудової і навчальної дисципліни передбачений пунктом 7.8. Правил внутрішнього трудового розпорядку університету, прийнятих Конференцією трудового колективу університету 30 серпня 2011 року, протокол № 2, а тому суди визнали доводи позовної заяви у відповідній частині безпідставними. Крім того, суди послались на пункт 5.12 Статуту університету, яким не передбачено обов'язкового погодження з органами студентського самоврядування питання про накладення стягнення у вигляді догани на особу, яка навчається в університеті, за невиконання обов'язків і порушення Правил внутрішнього трудового розпорядку.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 03 квітня 2017 року в справі № 761/40048/16-ц визнано незаконним та скасовано пункт 7.8 Правил внутрішнього трудового розпорядку Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова, затверджених конференцією трудового колективу 30 серпня 2011 року (протокол № 2).
Звертаючись до суду із заявами про перегляд рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 29 липня 2016 року за нововиявленими обставинами, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 вказували на те, що визнання судовим рішенням незаконності пункту 7.8 Правил внутрішнього трудового розпорядку Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова, на підставі якого їх притягнуто до дисциплінарної відповідальності є нововиявленою обставиною.
Нормативно-правове обґрунтування
Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 423 ЦПК України рішення, постанова або ухвала суду, якими закінчено розгляд справи, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими або виключними обставинами. Підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи.
Не є підставою для перегляду рішення суду за нововиявленими обставинами: 1) переоцінка доказів, оцінених судом у процесі розгляду справи; 2) докази, які не оцінювалися судом, стосовно обставин, що були встановлені судом.
За змістом наведених правових норм необхідними умовами нововиявлених обставин, визначених пунктом 1 частини другої статті 423 ЦПК України є те, що зазначені обставини є істотними та існували на час розгляду справи; ці обставини не могли бути відомі заявникові на час розгляду справи; вони входять до предмета доказування у справі та можуть вплинути на висновки суду про права та обов'язки учасників справи. Нововиявлені обставини мають підтверджуватися фактичними даними (доказами), що в установленому порядку спростовують факти, покладені в основу судового рішення. Суд має право скасувати судове рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами лише за умови, що ці обставини можуть вплинути на юридичну оцінку обставин, здійснену судом у судовому рішенні, що переглядається.
Перший критерій для віднесення обставин до категорій нововиявлених для суду становить істотність цих обставин для вирішення справи.
Питання про те, які обставини можна вважати істотними, є оціночним, і вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням того, чи ці обставини могли спростувати факти, покладені в основу судового рішення, та вплинути на висновки суду під час його ухвалення таким чином, що якби вказана обставина була відома особам, які беруть участь у справі, то зміст судового рішення був би іншим.
Другий критерій для віднесення обставин до категорії нововиявлених для суду становить доведеність того, що такі обставини не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою.
Відповідно до частини четвертої статті 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Одним із основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який, inter alia, вимагає, щоб, коли суди остаточно вирішили питання, їхнє рішення не ставилось під сумнів. Цей принцип передбачає повагу до остаточності судових рішень та наполягає на тому, щоб жодна сторона не могла вимагати перегляду остаточного й обов'язкового судового рішення просто задля нового розгляду та постановлення нового рішення у справі. Відступи від цього принципу є виправданими лише тоді, коли вони обумовлюються обставинами суттєвого та неспростовного характеру (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 09 червня 2011 року у справі «Желтяков проти України» («Zheltyakov v. Ukraine», заява № 4994/04, § 42-43)).
Вирішуючи питання про наявність нововиявлених обставин, суд повинен розмежовувати нововиявлені обставини та нові обставини. Обставини, що обґрунтовують вимоги або заперечення сторін чи мають інше істотне значення для правильного вирішення справи, існували на час ухвалення судового рішення, але залишаються невідомими учасникам справи, та стали відомими тільки після ухвалення судового рішення, є нововиявленими обставинами. Судам необхідно розрізняти нові докази та докази, якими підтверджуються нововиявлені обставини, оскільки нові докази не можуть бути підставою для перегляду за нововиявленими обставинами судового рішення.
Тобто, нововиявленою може бути визнана лише та обставина, яка існувала в об'єктивній дійсності на момент ухвалення рішення, проте не була відома заявнику, а підставою перегляду є наявність обставини, що може істотно вплинути на вирішення справи. Не може вважатися нововиявленою обставина, яка ґрунтується на переоцінці тих доказів, які вже оцінювалися судом у процесі розгляду справи.
He вважаються нововиявленими обставинами нові докази, які виявлені після постановлення рішення суду, а також зміна правової позиції суду в інших подібних справах.
Процедури перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами повинні відповідати вимогам статті 6 Конвенції, положенням законодавства України та мають бути збалансовані з ефективністю правового захисту і обов'язковістю остаточних рішень судів усіх інстанцій, як найважливіших аспектів реалізації принципу верховенства права.
Крім того, із пунктів 27, 28 рішення Європейського Суду з прав людини від 18 листопада 2004 року у справі № 69529/01 «Правєдная проти Росії» (Pravednaya v. Russia) та пункту 46 рішення Європейського Суду з прав людини від 06 грудня 2005 року у справі № 19960/04 «Попов проти Молдови» (Popov v. Moldova) вбачається, що процедура скасування остаточного судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами передбачає, що існує доказ, який раніше не міг бути доступний, однак він міг би призвести до іншого результату судового розгляду справи.
Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
Отже, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, обґрунтовано відмовив у задоволенні заяв ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , оскільки обставини на які посилаються заявники не є нововиявленими у розумінні пунктів 1, 2, 3 частини другої статті 423 ЦПК України, а є новими доказами, які не можуть бути підставою для перегляду судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами.
У справі, яку просять переглянути заявники за нововиявленими обставинами, на час її розгляду у суді першої та апеляційної інстанції (тобто після набрання законної сили судового рішення) пункт 7.8 Правил внутрішнього трудового розпорядку Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова, яким передбачена можливість застосування дисциплінарного стягнення, був чинним, скасовано його після розгляду справи, тому визнання незаконним та скасування цього пункту є новим доказом, який не може підтверджувати нововиявлені обставини.
Аргументи касаційних скарг є ідентичними аргументам, що були викладені заявниками у їхніх апеляційних скаргах, та є такими, що не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявників з висновками судів щодо їх оцінки, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).
Суди першої й апеляційної інстанцій забезпечили повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржувані рішення відповідають нормам процесуального права.
Викладене дає підстави для висновку, що касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення, арішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.
Щодо передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
Питання про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи (частина перша статті 404 ЦПК України).
Частиною п'ятою статті 403 ЦПК України передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у своїй ухвалі від 30 жовтня 2018 року у справі № 757/172/16-ц, виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються, як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовної практики та забезпечення розвитку права.
Верховний Суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення клопотань ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, з підстав, передбачених частиною п'ятою статті 403 ЦПК України.
Наведені ОСОБА_2 та ОСОБА_1 аргументи для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, в розумінні приписів частини п'ятої статті 403 ЦПК України, не є тими обставинами, що містять виключну правову проблему, а тому в задоволенні клопотань про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду необхідно відмовити.
Керуючись статтями 403, 404, 409, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
У задоволенні клопотань ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.
Касаційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Ухвали Шевченківського районного суду міста Києва від 15 січня 2018 року та постанови Апеляційного суду міста Києва від 15 січня 2018року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: О. В. Ступак
С. О. Погрібний
Г. І. Усик