Постанова
Іменем України
22 травня 2019 року
м. Київ
справа № 711/7673/17-ц
провадження № 61-39109св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - Приватне акціонерне товариство «Черкаський шовковий комбінат»,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
третя особа - Дочірнє підприємство «Ремонтно-експлуатаційне управління Черкаського шовкового комбінату Приватного акціонерного товариства «Черкаський шовковий комбінат»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Черкаський шовковий комбінат» на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 01 лютого 2018 року у складі судді Дунаєва С. О.та постанову Апеляційного суду Черкаської області від 30 травня 2018 року у складі колегії суддів: Бородійчука В. Г., Василенко Л. І., Нерушак Л. В.,
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У вересні 2017 року Приватне акціонерне товариство «Черкаський шовковий комбінат» (далі - ПрАТ «ЧШК») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа - Дочірнє підприємство «Ремонтно-експлуатаційне управління Черкаського шовкового комбінату Приватного акціонерного товариства «Черкаський шовковий комбінат» (далі - ДП «РЕУ ЧШК ПрАТ «ЧШК»), про виселення з наданням іншого житлового приміщення.
Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що на балансі підприємства перебуває гуртожиток, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . На підставі відповідного розпорядження адміністрації підприємства від 01 липня 1993 року ОСОБА_1 та членам її сім'ї (чоловік та донька) надана для проживання кімната НОМЕР_3 у гуртожитку, про що виданий відповідний ордер на вселення. У липні 2000 року ОСОБА_1 наданий дозвіл на вселення її сім'ї до кімнати НОМЕР_4 якій відповідачі зареєстровані до теперішнього часу. В подальшому, родина ОСОБА_5 самовільно заселилася в кімнату НОМЕР_5 , а згодом самовільно зайняла кімнати №№ НОМЕР_1 у яких проживає дотепер та із порушенням встановленого законом порядку зробили перепланування приміщень кімнат. ОСОБА_1 , як основний наймач житла, не перебуває у трудових відносинах із ПрАТ «ЧШК» із 27 липня 2005 року.
13 липня 2017 року відповідачам направлений лист, в якому вимагається погашення заборгованість із оплати вартості послуг за проживання, приведення житлових кімнат у належний стан, який існував до проведення самовільного перепланування та перебудови та виселитися із зазначених кімнат. Проте вимоги залишилися невиконаними.
Посилаючись на викладене, позивач просив виселити відповідачів із кімнат НОМЕР_1 у гуртожитку АДРЕСА_1 з наданням іншого житлового приміщення в гуртожитку по АДРЕСА_7 , який також перебуває у володінні ПрАТ «ЧШК» і є гуртожитком сімейного типу.
Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 01 лютого 2018 року у задоволенні позову ПрАТ «ЧШК»відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що заселення відповідачів у гуртожиток по АДРЕСА_1 відбулося на належній правовій підставі, підстави для втрати відповідачами права користування житловим приміщенням у цьому гуртожитку відсутні, а отже, їх виселення в інший гуртожиток, за умов неможливості їх переселення в кімнати, яким вони мають право користуватися на відповідній правовій підставі, не відповідає закріпленій законом презумпції «заборони виселення з гуртожитку», визначеній статті 19 Закону України № 500-VІ та є непропорційним і невиправданим втручанням у їх право на повагу до житла, яка підпадає під гарантії, передбачені пунктом 2 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Постановою Апеляційного суду Черкаської області від 30 травня 2018 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив із того, що заселення відповідачів до гуртожитку по АДРЕСА_1 відбулося на належній правовій підставі. Самовільним є лише зайняття ними певних конкретних житлових приміщень у такому гуртожитку, що свідчить про наявність спору між сторонами щодо порядку користування житловими приміщеннями в межах одного гуртожитку.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги
У липні 2018 року ПрАТ «ЧШК» подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 01 лютого 2018 року та постанову Апеляційного суду Черкаської області від 30 травня 2018 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вказує на те, що судами проігноровано той факт, що гуртожиток по АДРЕСА_1 відповідно до рішення Черкаської обласної ради від 28 грудня 2010 року № 3-5/VІ «Про обласну програму передачі гуртожитків Черкаської області у власність територіальних громад на 2011-2014 роки не переданий до комунальної власності і тому на мешканців цього гуртожитку не може бути поширений Закон України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків».
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 23 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі, та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Позиція Верховного Суду
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, аоскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій відповідають вимогам статей ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.
Судом встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу від 01 грудня 1993 року КП № 226, посвідченого нотаріусом Першої Черкаської державної міської нотаріальної контори за реєстраційним № 3-5951 та акта приймання-передачі майна цілісного майнового комплексу орендного підприємства «ЧШК» від 09 лютого 1994 року Фондом Держмайна України, організації орендарів «ЧШК» видане свідоцтво про власність на майно цілісного майнового комплексу орендного підприємства «ЧШК».
До складу цілісного майнового комплексу включено й гуртожиток по АДРЕСА_1 .
Відповідно до договору оренди від 02 лютого 2007 року № 89 АТЗТ (ПАТ) «ЧШК» надав ДП «РЕУ ЧШК» в оренду приміщення, які розташовані в будинку гуртожитку по АДРЕСА_1 , для використання-проживання робітників та службовців. Гуртожиток призначений для проживання одиноких громадян.
ОСОБА_1 із 21 липня 1986 року по 27 липня 2005 року працювала в АТЗТ «ЧШК» та звільнена за згодою сторін.
На підставі розпорядження адміністрації «ЧШК» від 01 липня 1993 року ОСОБА_6 та членам її сім'ї ( ОСОБА_7 і ОСОБА_8 ) надана для проживання кімната АДРЕСА_8 , на вселення до якої виданий відповідний ордер.
На підставі розпорядження адміністрації «ЧШК» від 12 липня 2000 року № 206 ОСОБА_6 надана для проживання кімната АДРЕСА_9 , в якій вона разом із відповідачами (члени її сім'ї) залишається зареєстрованою до теперішнього часу.
У липні 2003 року з дозволу і допомоги коменданта гуртожитку проведено переселення мешканців гуртожитку в результаті чого сім'я ОСОБА_1 переселилася в кімнати гуртожитку № № НОМЕР_1 , оплачуючи тут своє проживання і комунальні послуги, хоча залишається зареєстрованою в кімнаті НОМЕР_4 .
У свою чергу кімната НОМЕР_4 , яка виділена сім'ї ОСОБА_1 , із грудня 2003 року займає сім'я ОСОБА_9 , які також зареєстровані в цій кімнаті; в кімнаті НОМЕР_1 ніхто не зареєстрований; у кімнатах НОМЕР_2 зареєстрований ОСОБА_10 , хоча фактично в цих кімнатах НОМЕР_2 тривалий час проживає сім'я ОСОБА_1 (5 осіб); у кімнаті НОМЕР_3, яка теж була виділена ОСОБА_1 , ніхто не зареєстрований, хоча фактично проживає сім'я ОСОБА_11 (4 особи).
Зазначені обставини встановлені рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 26 листопада 2014 року у справі № 711/3276/14, з урахуванням рішення Апеляційного суду Черкаської області від 11 лютого 2015 року.
ОСОБА_9 разом із донькою заселилася в кімнату НОМЕР_4 на підставі ордера, виданого АТЗТ «ЧШК» від 15 березня 2004 року № 359.
ОСОБА_1 неодноразово зверталась протягом 2005-2007 років до позивача з заявами про здійснення перереєстрації її фактичного місця проживання з кімнати НОМЕР_4 до кімнат №№ НОМЕР_1 , але відповідного дозволу не отримала.
Згідно з рішенням Правління ПрАТ «ЧШК» від 18 вересня 2012 року ОСОБА_1 та членів її сім'ї вирішено перереєструвати у кімнату НОМЕР_6 , а ОСОБА_10 заселити у кімнати НОМЕР_1 , унаслідок чого ОСОБА_1 виписаний ордер від 18 вересня 2012 року № 11 на право зайняття сім'єю з п'яти осіб кімнати НОМЕР_6 .
Сторони не заперечили тієї обставини, що до теперішнього часу відповідачі не скористались ордером на заселення в кімнату № НОМЕР_6 і продовжують фактично проживати в кімнатах НОМЕР_1 , унаслідок чого такий ордер припинив свою дію після спливу 30 днів із дня його видачі, що передбачається додатком до Примірного положення про гуртожитки, затвердженого постановою Радою Міністрів УРСР від 03 червня 1986 року № 208.
Починаючи з 2008 року між сторонами постійно існує спір щодо порядку користування відповідачами займаними кімнатами НОМЕР_1 . Позивач неодноразово направляв вимоги до відповідачів про необхідність звільнення займаних ними кімнат, а також звертався до суду з відповідними позовами.
Натомість сторони не заперечили тієї обставини, що протягом усього часу проживання в цих кімнатах відповідачі вносять плату за житло та житлово-комунальні послуги.
У період із травня 2003 року по червень 2017 року ДП «РЕУ ЧШК» здійснюється нарахування та облік вартості оплати за житло з розрахунку використання ОСОБА_1 трьох кімнат №№ НОМЕР_1 - НОМЕР_2 , що підтверджується відповідною обліковою відомістю.
Нормативно-правове обґрунтування
Відповідно до частини четвертої статті 1 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» на мешканців цього гуртожитку поширюються гарантії, передбачені цим законом.
За змістом статті 19 Закону забороняється виселення, переселення та відселення мешканців гуртожитків, на яких поширюється дія цього Закону, які були на правових підставах вселені в гуртожиток і фактично проживають у гуртожитку, без попереднього надання їм (їхнім сім'ям) іншого житла, придатного для постійного проживання людей, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Частиною другою статті 19 цього Закону передбачено, що виселення, переселення чи відселення громадян з гуртожитків відповідно до цього Закону допускається лише у випадку визнання гуртожитку таким, що перебуває в аварійному стані або в стані, непридатному для проживання людей, на підставі рішення, прийнятого відповідно до частини першої статті 20 цього Закону.
Відповідно до статті 310 ЦК Українифізична особа має право на місце проживання. Фізична особа має право на вільний вибір місця проживання та його зміну, крім випадків, встановлених законом.
Пунктом 4 статті 31 ЦК Українивизначено, що фізична особа не може бути виселена або іншим чином примусово позбавлена житла, крім випадків, встановлених законом.
У свою чергу відповідно до статті 1 першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенції) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини під майном також розуміються майнові права.
Згідно зі статтею 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції. Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України», в контексті вказаної Конвенції поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому проживає на законних підставах, або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв'язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у права на житло.
Згідно з Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщеннями, в яких законно мешкають або законно створені. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв'язків із конкретним місцем (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі «Прокопович проти Росії» (Prokopovich v. Russia), заява № 58255/00, пункт 36, ECHR 2004-XI. Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (див., серед багатьох інших джерел, рішення від 13 травня 2008 р. у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» (McCann v. the United Kingdom), заява № 19009/04, пункт 50), пункти 40, 41 вказаного рішення Європейського суду від 02 грудня 2010 року.
Відповідно до пункту 36 рішення від 18 листопада 2004 року у справі «Прокопович проти Росії» (Prokopovich v. Russia) Європейський суд з прав людини вказав, що концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв'язків з конкретним місцем проживання (див. також рішення Європейського суду з прав людини по справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 року, пункт 63).
Таким чином, у справі «Прокопович проти Росії» № 58255/00 встановлено, що тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суди, дослідивши докази у справі й давши їм належну оцінку, дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для виселення відповідачів до іншого гуртожитку, оскільки ОСОБА_1 разом із сім'єю заселена до гуртожитку по АДРЕСА_1 на підставі ордера, а тому переселення відповідачів із наданої їм кімнати до житлових кімнат №№ НОМЕР_1 у гуртожитку хоча і здійснено з порушенням порядку, проте не має наслідком їх виселення до іншого гуртожитку по АДРЕСА_7 . Із 2003 року відповідачі займають кімнати № № НОМЕР_1 , вносять плату за житло та житлово-комунальні послуги. При цьому позивачем унаслідок таких дій належні для проживання відповідачів житлові кімнати (НОМЕР_4 , НОМЕР_3) виділені у користування іншим особам ( ОСОБА_9 , ОСОБА_11 ), а виділену відповідачам додаткову кімнату № НОМЕР_6 вони не можуть зайняти через втрату відповідним ордером своєї дії. Отже, фактично відповідачі мали право на зайняття у гуртожитку по АДРЕСА_1 м. Черкаси , трьох кімнат за кількістю членів своєї сім'ї (п'ять осіб) НОМЕР_4, НОМЕР_6, але фактично займають інші три кімнати №№ НОМЕР_1 .
У справі, що переглядається, суди, установивши, що відповідачі порушили лише порядок заселення кімнат, тобто самостійно змінили виділені їм кімнати на інші кімнати НОМЕР_1 , дійшли правильного висновку про необґрунтованість позовних вимог «ПрАТ «ЧШК», оскільки порушення такого порядку не має наслідком виселення їх до іншого гуртожитку, так як порядок користування житловими приміщеннями порушений у межах одного гуртожитку. Крім того, при вирішенні цієї справи судами дотриманий принцип пропорційності, а вимоги позивача про виселення відповідачів саме до іншого гуртожитку є невиправданим втручанням у їх право на повагу до житла, що відповідає сталій практиці Європейського суду з прав людини (рішення Європейського суду з прав людини від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України»).
Аргументи касаційної скарги є ідентичними аргументам, що були викладені заявником у його апеляційній скарзі, та є такими, що не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявника з висновками судів щодо їх оцінки, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).
Суди першої й апеляційної інстанцій забезпечили повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржувані рішення відповідають нормам матеріального та процесуального права.
Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, арішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.
Керуючись статтями 409, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Черкаський шовковий комбінат»залишити без задоволення.
Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 01 лютого 2018 року та постанову Апеляційного суду Черкаської області від 30 травня 2018 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: О. В. Ступак
С. О. Погрібний
Г. І. Усик