24 квітня 2019 року
м. Київ
справа № 2-861/11
провадження № 61-30315св18
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Кузнєцова В. О., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Комунальне підприємство «Бюро технічної інвентаризації та містобудування Полтавської області», Тростянецька сільська рада Полтавського району,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Полтавська районна державна нотаріальна контора,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду Полтавської області від 10 липня 2017 року, ухвалене колегією у складі суддів: Прядкіної О. В., Обідіної О. І., Панченка О. О.,
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2011 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації та містобудування Полтавської області» (далі - КП «Бюро технічної інвентаризації та містобудування Полтавської області»), Тростянецької сільської ради Полтавського району, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Полтавська районна державна нотаріальна контора, про визнання права власності на майно в порядку спадкування.
В обґрунтування позову зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_4 , після якого відкрилася спадщина, що складу якої входить житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами по АДРЕСА_1 .
У передбачений законом шестимісячний строк вона звернулася до Полтавської районної державної нотаріальної контори ззаявою про прийняття спадщини після ОСОБА_4 , а її матір ОСОБА_2 і сестра ОСОБА_3 подали заяву про відмову від належної їм частки у спадщині на її користь.
Вказала, що правовстановлюючі документи на житловий будинок по АДРЕСА_1 відсутні, у зв'язку з чим вона позбавлена можливості здійснити реєстрацію права власності і належним чином оформити спадщину, тому просила визнати за нею у порядку спадкування після батька ОСОБА_4 право власності на спадкове нерухоме майно, яке складається із: житлового будинку літ. «А-1», вбиральні літ. «Б», навісу (тимч.) літ. «В», сараю літ. «Г», погріба літ. «г», огорожі, воріт, хвіртки під № 1-7, колодязя під № 8, розташоване на земельній ділянці площею 0,416 га, яка відноситься до земель державної власності, по АДРЕСА_1 .
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 29 квітня 2011 року, ухваленим у складі судді Нечволода В. В., позов задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами по АДРЕСА_1 , розташований на земельній ділянці площею 0,416 га, яка відноситься до земель державної власності.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з положень статті 174 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції, зазначаючи, що відповідачі КП «Бюро технічної інвентаризації та містобудування Полтавської області» і Тростянецька сільська рада Полтавського району визнали позов, що є підставою для його задоволення.
Рішенням апеляційного суду Полтавської області від 10 липня 2017 року апеляційні скарги ОСОБА_3 і ОСОБА_5 задоволено, рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 29 квітня 2011 року скасовано і ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що позивач не надала достатніх доказів на підтвердження належності житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами по АДРЕСА_1 її батьку ОСОБА_4 і входження цього майна до складу спадщини. Оскільки у справі відсутні докази визнання позову відповідачами, на що послався суд першої інстанції в обґрунтування рішення про задоволення позову, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про ухвалення оскаржуваного рішення з порушенням норм процесуального законодавства, вказавши на незалучення до участі у справі всіх спадкоємців ОСОБА_4 та неправильне визначення процесуального статусу інших спадкоємців.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У липні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій просить рішення апеляційного суду Полтавської області від 10 липня 2017 року скасувати і залишити в силі рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 29 квітня 2011 року.
Касаційна скарга мотивована тим, що рішення апеляційного суду ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.
Заявник зазначає, що її мати ОСОБА_2 і сестра ОСОБА_3 відмовилися від прийняття спадщини після ОСОБА_4 на її користь, тому вона є єдиним спадкоємцем усього спадкового майна після батька. За таких обставин та враховуючи, що рішенням про визнання за нею права власності на спадкове майно питання про права та інтереси ОСОБА_2 і ОСОБА_3 не вирішувалося, заявник вважає, що вона правомірно визначила у позові процесуальний статус матері і сестри як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, а не як відповідачів.
Вказала, що інші діти ОСОБА_4 не прийняли спадщину, тому недоцільним є залучення їх до участі у справі.
ЇЇ сестра ОСОБА_3 і брат ОСОБА_5 знали про перебування цієї справи у провадженні суду і про існування рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 29 квітня 2011 року, жодних заперечень стосовно визнання за нею права власності на спадкове майно не заявляли. Претендувати на будинок вони стали після смерті їх матері ОСОБА_2 , хоча між ними існувала домовленість, що житловий будинок перейде у власність заявника, оскільки вона доглядала за матір'ю і сестрою, яка страждає на психічне захворювання.
Позиція інших учасників справи
У жовтні 2017 року ОСОБА_3 подала заперечення на касаційну скаргу, у яких послалася на безпідставність її доводів. Зазначила, що ОСОБА_1 у будинку по АДРЕСА_1 фактично не проживала, спільного господарства з нею і матір'ю ОСОБА_2 не вела. Суд першої інстанції не з'ясував склад спадкового майна і не врахував, що спірний житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами є спільним майном їх батьків ОСОБА_2 і ОСОБА_4
Також у жовтні 2017 року ОСОБА_5 подав заперечення на касаційну скаргу, у яких послався на безпідставність її доводів. Зазначив, що у касаційній скарзі ОСОБА_1 не зазначено жодних доводів щодо неправильного застосування судом апеляційної інстанції матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 1 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.
Відповідно до пункту 6 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діяв в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.
15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за якими судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIIІ «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Встановлені судом апеляційної інстанції обставини справи
Апеляційний судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 , який на час смерті проживав у житловому будинку з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 , який розташований на земельній ділянці площею 0,416 га, що відноситься до земель державної власності.
У даному будинку ОСОБА_4 проживав разом з дружиною ОСОБА_2 і дочкою ОСОБА_3 .
До Полтавської районної державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після ОСОБА_4 звернулася дочка ОСОБА_1
ОСОБА_2 і ОСОБА_3 подали до Полтавської районної державної нотаріальної контори заяви про відмову від належної їм частки у спадщині на користь ОСОБА_1
У зв'язку з відсутністю правовстановлюючих документів на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 , державним нотаріусом Полтавської районної державної нотаріальної контори відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину.
30 березня 2011 року реєстратором КП «Бюро технічної інвентаризації та містобудування Полтавського району» відмовлено ОСОБА_1 у державній реєстрації нерухомого майна, розташованого по АДРЕСА_1 .
З поданих Тростянецькою сільською радою і КП «Бюро технічної інвентаризації та містобудування Полтавського району» до суду першої інстанції заяв від 26 квітня 2011 року та від 28 квітня 2011 року відповідно апеляційним судом встановлено, що відповідачі не визнали позовні вимоги, а просили розглядати справу за відсутності їх представників; при вирішенні справи покладались на розсуд суду.
Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Статтею 3 ЦПК України у редакції Кодексу на час розгляду справи судами попередніх інстанцій встановлювалося, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Стаття 50 Закону України «Про нотаріат» передбачає, що нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.
Право на оскарження до суду нотаріальної дії чи відмови в її вчиненні мають заінтересовані особи, стосовно яких вчинені нотаріальні дії, або які одержали відмову в їх вчиненні, тобто безпосередньо брали участь у нотаріальному процесі.
Апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_1 , не погоджуючись з відмовою державного нотаріуса Полтавської районної державної нотаріальної контори у видачі свідоцтва про право на спадщину, позов пред'явила до КП «Бюро технічної інвентаризації та містобудування Полтавської області» і Тростянецької сільської ради Полтавського району, не обґрунтовуючи, у чому полягає порушення, невизнання або оспорення її прав та інтересів цими особами.
Встановивши, що позов ОСОБА_1 пред'явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, а процесуальних повноважень здійснювати заміну відповідача на стадії апеляційного перегляду справи суд не має, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що цей позов пред'явлено до неналежних відповідачів.
Статтею 174 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції передбачалося, що відповідач може визнати позов протягом усього часу судового розгляду, зробивши усну заяву. Якщо визнання позову відповідачем викладено в адресованих суду письмових заявах, ці заяви приєднуються до справи. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Оскільки у адресованих суду першої інстанції заявах відповідачі КП «Бюро технічної інвентаризації та містобудування Полтавської області» і Тростянецька сільська рада Полтавського району просили розглядати справу за відсутності їх представників і не зазначали про визнання позовних вимог, апеляційний суд правильно вказав на допущені судом першої інстанції порушення процесуального законодавства при ухваленні рішення від 29 квітня 2011 року, так як підстав для задоволення позову у передбаченому статтею 174 ЦПК України порядку у суду не було.
Право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (статті 392 ЦК України).
У спорах про визнання права власності на спадкове майно в якості належного відповідача не може розглядатись нотаріус або орган державної реєстрації прав. Якщо зазначені особи та органи відмовляють у вчиненні покладених на них нотаріальних дій чи здійсненні державної реєстрації, така відмова може бути оскаржена в судовому порядку, за умови відсутності спору про право на спадщину.
При вирішенні спору про визнання права власності на спадкове майно потрібно розмежовувати час і підстави виникнення права власності у спадкодавця, які кваліфікуються відповідно до законодавства України, чинного на час виникнення права власності, та підстави спадкування зазначеного майна, що визначаються на час відкриття спадщини.
Статтею 1218 ЦК України встановлено, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об'єкти нерухомості, зокрема житловий будинок, є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку.
Якщо за життя спадкодавець не набув права власності на житловий будинок, то спадкоємець також не набуває права власності у порядку спадкування. До спадкоємця переходять лише визначені майнові права, які належали спадкодавцеві на час відкриття спадщини. Для набуття права власності у встановленому законодавством порядку спадкоємець повинен здійснити дії, які необхідні для набуття права власності на визначене нерухоме майно, зокрема на житловий будинок.
Достатність і належність правовстановлюючих документів на спадкове майно встановлюється судом відповідно до законодавства, яке було чинним на час набуття права власності на житловий будинок.
Якщо право власності на житловий будинок підтверджується правовстановлюючими документами, належними і достатніми на час виникнення права власності на будинок, органи місцевого самоврядування зобов'язані видати довідку про належність житлового будинку на праві приватної власності спадкодавцеві, а нотаріус зобов'язаний прийняти таку довідку разом із іншими правовстановлюючими документами для видачі свідоцтва про право на спадщину.
При дотриманні названих умов, у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину, особа може звернутися до суду шляхом оскарження дій нотаріуса за правилами позовного провадження.
Встановивши, що ОСОБА_1 не надала жодних доказів на підтвердження належності будинку по АДРЕСА_1 спадкодавцю ОСОБА_4 і відомості щодо подання нею таких документів державному нотаріусу також відсутні, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про недоведеність позовних вимог ОСОБА_1 щодо визнання права власності на нерухоме майно у порядку спадкування.
Доводи заявника про те, що ОСОБА_2 і ОСОБА_3 відмовилися від спадщини на її користь, тому вони не залучені до участі у справі як відповідачі, не спростовують правильності висновків суду апеляційної інстанції про відмову у позові, оскільки суд при ухваленні рішення виходив з недоведеності позовних вимог та вказував на пред'явлення позову до неналежних відповідачів, які права позивача не порушили.
Не мають правового значення для вирішення справи доводи заявника про самостійне написання ОСОБА_2 і ОСОБА_3 своїх заяв про відмову від спадщини, оскільки апеляційний суд це питання не з'ясовував; відповідні висновки щодо цих обставин у рішенні відсутні.
Помилковими є твердження заявника про безпідставне поновлення апеляційним судом ОСОБА_3 і ОСОБА_5 строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції від 29 квітня 2011 року, так як доказів отримання ОСОБА_3 копії оскаржуваного рішення після його ухвалення у 2011 році у справі немає, а ОСОБА_5 до участі у справі не залучався, що правильно врахував суд апеляційної інстанції.
За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування судового рішення, оскільки суд апеляційної інстанції, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення апеляційного суду без змін.
Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов'язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.
Щодо судових витрат
Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення апеляційного суду Полтавської області від 10 липня 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: С. О. Карпенко В. О. Кузнєцов В. А. Стрільчук