Постанова
Іменем України
22 травня 2019 року
м. Київ
справа № 757/29091/14-ц
провадження № 61-13197 св 18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Висоцької В. С., Лесько А. О., Пророка В. В. (суддя-доповідач), Сімоненко В. М., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач-ОСОБА_1 ,
відповідачі:- -Публічне акціонерне товариство «Терра Банк», Публічне акціонерне товариство «Кристалбанк»,
третя особа-Фонд гарантування вкладів фізичних осіб,
розглянув у порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_1 на ухвалу апеляційного суду м. Києва у складі судді Левенець Б. Б. від 11 квітня 2017 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва у складі судді Прокопчук Н. О. від 12 червня 2017 року.
Встановив:
У жовтні 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Терра Банк» (далі - ПАТ «Терра Банк»), Публічного акціонерного товариства «Кристалбанк» (далі - ПАТ «Кристалбанк»), третя особа - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про захист прав споживача фінансових послуг.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 13 липня 2015 року позов задоволений частково; визнано за ОСОБА_1 право на відшкодування за договором банківського вкладу від 05 серпня 2014 року № ВДР-16366:840 суму банківського вкладу у розмірі 1 200,00 доларів США; в іншій частині позовних вимог відмовлено.
Додатковим рішенням Печерського районного суду м. Києва від 11 серпня 2015 рокустягнуто з ПАТ «Терра Банк» в дохід держави на відшкодування судових витрат судовий збір в розмірі 243,60 грн.
Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 11 листопада 2015 року рішення Печерського районного суду м. Києва від 13 липня 2015 року залишене без змін.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 липня 2016 року рішення Печерського районного суду м. Києва від 13 липня 2015 року та ухвала Апеляційного суду м. Києва від 11 листопада 2015 року залишена без змін.
30 січня 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про встановлення способу та порядку виконання рішення Печерського районного суду м. Києва від 13 липня 2015 року.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 10 лютого 2017 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення способу та порядку виконання рішення суду відмовлено.
Не погодившись з ухвалою районного суду ОСОБА_1 оскаржила її в апеляційному порядку.
Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 17 березня 2017 року апеляційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 10 лютого 2017 року залишена без руху, надано строк для усунення недоліків (для надання доказів сплати судового збору в розмірі - 320,00 грн, або надання документів, які підтверджують право апелянта бути звільненою від сплати судового збору) протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.
27 березня 2017 року апеляційний суд отримав заяву ОСОБА_1 , в якій вона просила визнати усунутими недоліки апеляційної скарги та відкрити апеляційне провадження та зазначила, що звільнена від сплати судового збору на підставі статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» та пунктів 7, 17 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір».
Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 11 квітня 2017 року відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_1 про визнання усуненими недоліків апеляційної скарги та відкриття апеляційного провадження; апеляційну скарга ОСОБА_1 на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 10 лютого 2017 року повернута апелянту.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_1 вимоги ухвали суду про залишення апеляційної скарги без руху не виконала, недоліки апеляційної скарги не усунула, судовий збір не сплатила, доказів звільнення від сплати судового збору не надала, тому вказана апеляційна скарга підлягає поверненню.
У квітні 2017 року ОСОБА_1 повторно оскаржила ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 10 лютого 2017 року в апеляційному порядку.
Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 19 травня 2017 року апеляційну скаргу залишено без руху та надано строк у п'ять днів для усунення її недоліків шляхом надання суду оригіналу квитанції про сплату судового збору та тридцять днів для звернення до суду із заявою про поновлення строку на апеляційне оскарження із зазначенням підстав для його поновлення.
06 червня 2017 року до Апеляційного суду м. Києва надійшла заява ОСОБА_1 на усунення недоліків апеляційної скарги, з якої убачається, що апелянт не погоджується з висновком судді-доповідача про необхідність сплати судового збору за подання даної апеляційної скарги та звертає увагу суду апеляційної інстанції на усталену правову позицію суду касаційної інстанції про відсутність у позивачів обов'язку зі сплати судового збору за подання заяв, скарг у справах про захист прав споживачів відповідно до частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» та просила визнати усунутими недоліки апеляційної скарги.
Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 12 червня 2017 року апеляційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 10 лютого 2017 року визнана неподаною та повернута; додані до апеляційної скарги матеріали повернуті апелянту.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_1 вимоги ухвали суду про залишення апеляційної скарги без руху не виконала, недоліки апеляційної скарги не усунула, судовий збір не сплатила, а Законом України «Про судовий збір» не передбачено підстав для звільнення апелянта від сплати судового збору у вказаній справі.
У касаційних скаргах, поданих у квітні та червні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ОСОБА_1 просить скасувати ухвали Апеляційного суду м. Києва від 11 квітня 2017 року та від 12 червня 2017 року і направити справу до апеляційного суду для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд дійшов помилкових висновків про повернення апеляційних скарг, оскільки ним порушено норми процесуального права. Зазначає, що апеляційний суд безпідставно обмежив її право на доступ до правосуддя, оскільки нормами чинного законодавства її звільнено від сплати судового збору, як споживача, крім того, судовий збір не справляється за подання заяви про зміну чи встановлення порядку виконання судового рішення.
У запереченнях на касаційну скаргу, поданих у червні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Фонд гарантування вкладів фізичних осіб просить відхилити касаційну скаргу ОСОБА_1 та залишити без змін ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 11 квітня 2017 року.
Інші учасники справи не скористалися правом на подання відзиву (заперечень) на касаційну скаргу.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - ЦПК України) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
14 березня 2018 року справа передана на розгляд Верховного Суду.
Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 цієї частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним нормам процесуального права постанова апеляційного суду не відповідає.
У Законі України «Про захист прав споживачів» не визначено вичерпного переліку правових відносин, на які поширюється його дія, втім з урахуванням характеру правовідносин, які ним регулюються, та виходячи з демократичних принципів цивільного судочинства і наявності в цивільних правовідносинах такої слабкої сторони, як фізична особа - споживач, можна зробити висновок, що цим Законом регулюються відносини, які виникають з договорів купівлі-продажу, майнового найму (оренди), надання комунальних послуг, прокату, перевезення, зберігання, доручення, комісії, фінансово-кредитних послуг тощо.
Ураховуючи, що Законом України «Про захист прав споживачів» регулюються відносини між споживачами товарів і послуг та продавцями товарів і послуг, а також визначається механізм захисту прав споживачів товарів і послуг, положення Закону України «Про захист прав споживачів» підлягають застосуванню до спірних правовідносин нарівні з іншими актами цивільного законодавства України.
Частиною третьою статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, пов'язаними з порушенням їх прав.
В статті 5 Закону України «Про судовий збір» визначено перелік пільг щодо сплати судового збору. Системний аналіз зазначеного закону та статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» дає підстави зробити висновок про те, що відсутність у переліку такої категорії, як споживачі, не означає, що вони не звільнені від сплати судового збору, оскільки така пільга встановлена спеціальним законом, який гарантує реалізацію та захист прав споживачів, зокрема, частиною третьою статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів».
Відповідно до Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судовий збір» у частині третій статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» слова «державного мита» замінені словами «судового збору».
Отже, при прийнятті Закону України «Про судовий збір» законодавець передбачив можливість застосування Закону України «Про захист прав споживачів» при визначенні пільг певних категорій осіб щодо сплати судового збору.
Порушені права підлягають захисту як у суді першої інстанції (при пред'явленні позову), так і на наступних стадіях цивільного процесу (при поданні апеляційної та касаційної скарг). Ці стадії судового захисту є єдиним цивільним процесом, завданням якого є справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушеного права (стаття 22 Закону України «Про захист прав споживачів», стаття 1 ЦПК України 2004 року, стаття 2 ЦПК України).
Зазначений правовий висновок Великої Палати Верховного Суду викладений у постанові від 21 березня 2018 року у справі № 761/24881/16-ц (провадження № 14-57цс18).
Суд апеляційної інстанцій наведеного не урахував, не звернув увагу на те, що ОСОБА_1 , як споживач звільнена від сплати судового збору на всіх стадіях цивільного процесу, а тому оскаржувані ухвали не можуть вважатися законними та обґрунтованими.
Частиною четвертою статті 406 ЦПК України передбачено, що у випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.
Відповідно до частини шостої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.
Зважаючи на викладене, Верховний Суд вважає, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про наявність підстав для повернення апеляційних скарг, а тому оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.
Керуючись статтями 402, 406, 409, 411, 415, 416, підпунктом 4 пункту 1 розділу ХIII «Перехідні положення» ЦПК України,
Постановив:
Касаційні скарги ОСОБА_1 задовольнити частково.
Ухвалу апеляційного суду м. Києва від 11 квітня 2017 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 12 червня 2017 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: В. С. Висоцька
А. О. Лесько
В. В. Пророк
В. М. Сімоненко
І. М. Фаловська