Справа № 155/730/18
Провадження №: 2/752/4332/19
15 травня 2019 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді Хоменко В.С.
при секретарі Павлюх П.В.,
розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін в приміщенні Голосіївського районного суду м. Києва цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Банк «Юнісон» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
в травні 2018 року ПАТ «Банк «Юнісон» звернулося до суду з позовом, згідно якого просило стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Банк «Юнісон» заборгованість за договором № SA-000301 від 01.04.2015 року станом на 07.05.2018 року в розмірі 14 128,15 грн. та судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 762,00 грн.
Свої вимоги мотивувало тим, що 01.04.2015 року між ПАТ «Банк «Юнісон» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № SA-000301.
Вказало, що на виконання умов кредитного договору відповідачу був наданий кредит у розмірі 5 000,00 грн. строком з 01.04.2015 року по 01.04.2017 року включно, а останній, в свою чергу, зобов'язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитними коштами в розмірі 20% річних за весь час фактичного користування кредитом.
Зазначило, що відповідач свої зобов'язання за кредитним договором не виконав, заборгованість останнього за кредитним договором станом на 07.05.2018 року становить 14 128,15 грн. та складається з: простроченої заборгованості за кредитом - 3 932,03 грн.; простроченої заборгованості за процентами - 2 071,63 грн.; простроченої заборгованості за комісіями - 2 700,00 грн.; пені за прострочення сплати кредиту - 2 517,71 грн.; пені за прострочення сплати процентів - 777,06 грн.; пені за прострочення сплати комісії - 1 429,72 грн.; штрафу - 700,00 грн. Зазначену суму боргу позивач просив стягнути з ОСОБА_1
Ухвалою від 18.03.2019 року відкрито провадження у справі з призначенням проведення розгляду в порядку спрощеного позовного провадження у цивільній справі без повідомлення сторін (а.с. 101-102).
Заперечення щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до суду не надходили.
Клопотань від сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін не надходило.
Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому, не заперечуючи фату укладення договору та отримання кредиту, позов визнав в сумі 2 116,80 грн. В решті заперечував проти позовних вимог, з огляду на те, що банк нараховує комісію та пеню на комісію, що є порушенням вимог законодавства. Крім того, кредитний договір припиняє свою дію з дати направлення боржнику вимоги про дострокове погашення всієї суми боргу, тобто, вимога про стягнення процентів після цієї дати задоволенню не підлягає, а вимога йому направлена не була. Також банк нараховує пеню більше одного року, чим порушено умови ст. 258 ЦК України, за якою пеня за прострочення виконання зобов'язання не може перевищувати один рік і про застосування якої він заявляє.
Щодо нарахування штрафів вказав, що він обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а банк його нараховує сталою сумою. Крім того, пеня і штраф є одним видом цивільно-правової відповідальності, а їх одночасне застосування є порушенням заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме правопорушення.
У відповіді на відзив ПАТ «Банк «Юнісон» заперечило проти доводів відповідача, викладених у відзиві, з огляду на їх надуманість та недоведеність. Просило позов задовольнити в повному обсязі.
Статтею 13 ЦПК України визначено принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до якого суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до вимог ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує зокрема: чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини випливають зі встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Отже суд розглядає справу за наявними у справі доказами, які надані сторонами.
На підставі викладеного, судовий розгляд справи здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження на підставі наявних у суду матеріалів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу з постановленням заочного рішення, проти чого не заперечує позивач, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, суд приходить до наступного.
Судом встановлено та не заперчено сторонами, що дійсно 01.04.2015 року між ПАТ «Банк «Юнісон» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № SA-000301, відповідно до умов якого, банк надав ОСОБА_1 кредит в сумі 5 000,00 грн., а останній зобов'язався сплатити проценти за користування кредитом в розмірі 20% річних за весь час фактичного користування кредитом та повернути кредит банку шляхом здійснення фіксованих платежів кожного місяця 1 числа починаючи з 01.04.2015 року відповідно до Додатку № 1 до кредитного договору. Кредит надавався на строк по 01.04.2017 року включно (п. п. 1.1., 1.3, 2.1 договору) (а.с. 5-14).
Відповідно до п. 2.5. та п. 2.5.1. кредитного договору Позичальник сплачує Банку наступні комісії: щомісячна (періодична) комісія за забезпечення обслуговування кредитної заборгованості, сплачується щомісячно в розмірі 3,00 % від суми кредиту, зазначеної п. 1.1. цього договору (без ПДВ) згідно з періодичністю, що встановлена п. 2.1.1. цього договору, шляхом зарахування/переказу суми комісії на рахунок, зазначений в п. 2.1.1. цього договору.
Згідно п. 4.1 розділу 4 кредитного договору позичальник зобов'язується сплачувати комісійну винагороду, у розмірі, передбаченому умовами кредитного договору, повернути банку отриманий кредит та сплатити нараховані проценти за користування кредитом у повному обсязі, виконувати інші зобов'язання в порядку та в строки, встановлені договором, у тому числі у випадку дострокового часткового погашення кредиту, шляхом забезпечення наявності на рахунку, зазначеному у п. 2.1.1 Кредитного договору грошових коштів у сумі, достатній для здійснення таких платежі, до настання терміну їх сплати.
Пунктом 7.1 кредитного договору передбачено, що за порушення терміну сплати ануїтетних платежів за цим договором позичальник сплачує пеню за кожний день прострочення в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, в тому числі за день погашення простроченої заборгованості. У випадку часткової сплати ануїтетного платежу пеня нараховується на його несплачену частину.
Пунктом 7.2 кредитного договору передбачено, що за несвоєчасне виконання позичальником своїх зобов'язань, передбачених п. п. 4.1, 4.4.-4.6. цього договору, позичальник сплачує банку штраф у розмірі 100,00 грн. за кожен випадок такого невиконання. Обов'язок позичальника сплатити зазначений у цьому пункті штраф у випадку порушень своїх зобов'язань, передбачених п. 4.1. договору, виникає у позичальника тільки якщо таке порушення триває більше ніж два календарних дні.
При цьому, на підставі п. п. 8.2, 8.3 кредитного договору банк має право вимагати дострокового повернення кредиту, сплати процентів за користування ним, шляхом направлення письмової вимоги на адресу позичальника, а позичальник зобов'язаний виконати зазначені зобов'язання в повному обсязі протягом 30 календарних днів з моменту її надіслання банком. У випадку невиконання клієнтом умов письмової вимоги, банк має право пред'явити позов у відношенні Клієнта та задовольнити свої вимоги, що випливають з Кредитного договору, з будь-якого майна Клієнта будь-яким способом, за власним вибором банку, відповідно до вимог чинного законодавства.
З матеріалів справи вбачається, що банком до відповідача вимог про дострокове повернення кредиту, сплату процентів за користування ним та інших платежів не заявлялось.
Згідно зі ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Частиною 1 ст. 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох і більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно зі ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).
Із долученого до справи розрахунку заборгованості вбачається, що отриманий кредит відповідач не повернув, в результаті чого станом на 07.05.2018 року має заборгованість перед позивачем 14 128,15 грн. та складається з: простроченої заборгованості за кредитом - 3 932,03 грн.; простроченої заборгованості за процентами - 2 071,63 грн.; простроченої заборгованості за комісіями - 2 700,00 грн.; пені за прострочення сплати кредиту - 2 517,71 грн.; пені за прострочення сплати процентів - 777,06 грн.; пені за прострочення сплати комісії - 1 429,72 грн.; штрафу - 700,00 грн.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно зі ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ст. ст. 1046, 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором.
Згідно ч. 1 ст. 624 ЦК України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.
Покладення на боржника нових додаткових обов'язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у разі стягнення неустойки (пені, штрафу).
Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Статтею 61 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 21.10.2015 року у справі № 6-2003цс15, від 21.08.2018 року у справі № 61-18780св18.
Зважаючи на вищевикладене, суд приходить до висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь банку простроченої заборгованості за кредитом - 3 932,03 грн. як різниці між сумою кредиту в розмірі 5 000,00 грн., визначеної договором, та 1 067,97 грн., сплачених відповідачем на виконання умов договору, та відсутність підстав для задоволення позову в частині стягнення штрафу в сумі 700,00 грн., оскільки п. 7.1. Кредитного договору чітко передбачений розмір пені. В іншому випадку це призведе до застосування подвійної цивільно-правової відповідальності одного і того ж виду за одне і те саме порушення договірного зобов'язання, що суперечить вимогам ст. 61 Конституції України.
Аналогічної правової позиції притримується Верховний Суд України, виклавши її в постанові № 6-2003цс15 від 21.10.2015 року.
При цьому посилання банку на можливість одночасного застосування пені та штрафу в силу положень ст. 231 ГК України судом до уваги не приймається з огляду на те, що виниклі правовідносин за своїм характером та суб'єктивним складом не підпадають під регулювання вказаної норми закону. ПРО 5000
Крім того, у судовому засіданні достеменно було встановлено, що відповідач в односторонньому порядку порушив свої зобов'язання, про що останній зазначив у відзиві на позов.
Обґрунтовуючи свої заперечення проти позову ОСОБА_1 вказав, що умова кредитного договору про сплату комісії порушує його права, як споживача, оскільки включення її в текст договору суперечить вимогам Закону України «Про захист прав споживачів», так як банки не мають права встановлювати платежі за послуги, які банк здійснює на власну користь.
Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд (ч. 3 ст. 6 ЦК України).
Згідно ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Як вбачається із кредитного договору, між позивачем та відповідачем було досягнуто згоди з усіх істотних умов договору, в тому числі щодо і комісійної винагороди за послуги банку, про що свідчать підписи обох сторін у договорі та додатку № 1 до нього.
Даним договором чітко визначені зобов'язання сторін, а також і в частині комісійних доходів в якості оплати на забезпечення обслуговування кредитної заборгованості.
Підпис ОСОБА_1 під договором свідчить про його ознайомлення з усіма його умовами, правами та обов'язками, іншою інформацією, надання якої передбачено чинним законодавством України.
Як вбачається з умов кредитного договору, банку надав позичальнику кошти на споживчі цілі, а тому особливості регулювання відносин сторін визначаються Закону України «Про захист прав споживачів».
У справі про захист прав споживачів кредитних послуг держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб'єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору. Тим самим держава одночасно убезпечує добросовісного продавця товарів (робіт, послуг) від можливих зловживань з боку споживачів.
Згідно із ч. 1 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про захист прав споживачів».
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.
За змістом ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає: 1) вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; 2) будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.
Відповідно до ч. 8 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.
Пункт 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, що затверджені Постановою НБУ № 168 від 10.05.2007 року визначає, що банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).
В свою чергу відповідно до п. 17 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» послуга - діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.
В розумінні положень чинного законодавства України, зокрема, ст. 1056 ЦК України, послуга, яку надає банк споживачу - надання грошових коштів.
Згідно постанови Верховного суду України від 16.11.2016 року у справі № 6-1746цс16 положення п. п. 22, 23 ст. 1, ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв'язку з положеннями ч. 4 ст. 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.
Суд, приймаючи до уваги те, що договір як в цілому, так і в частині недійсним не визнавався, умов, які є нікчемними в силу закону, не містить, вважає, що обслуговування кредитної заборгованості є супутньою послугою, за надання якої можливе встановлення комісії, і в договорі чітко зазначено, які саме послуги за вказану комісію надаються позичальнику (п. 2.5.1 договору), чітко визначений її розмір та графік сплати, а тому вимога банку про стягнення 2 700,00 грн. є такою, що підлягає задоволенню.
Проте, в судовому засіданні достовірно встановлено, що відповідач не виконує свої зобов'язання та протягом тривалого часу та не сплачує кошти позивачу, внаслідок чого утворилась заборгованість як за тілом кредиту, так і за відсотками за його користування у розмірі 2 071,63 грн.
Враховуючи ту обставину, що відповідач свої зобов'язання не виконує та продовжує користуватися кредитом, він зобов'язаний сплачувати за це проценти за ставкою, передбаченою кредитним договором, а саме: 20% річних за весь час фактичного користування кредитом. Тому. вказана вимога банку підлягає задоволенню. Посилання позивача в даному випадку на те, що відсотки згідно ч. ст. 1048 ЦК України мають нараховуватись лише в межах строку дії кредитного договору, тобто по 01.04.2017 року, судом не приймаються до уваги з огляду на договірний характер відносин між сторонами та врегулювання даного питання в укладеному між ними договорі.
Щодо нарахованої банком пені за прострочення сплати кредиту - 2 517,71 грн.; пені за прострочення сплати процентів - 777,06 грн.; пені за прострочення сплати комісії - 1 429,72 грн., суд зазначає наступне.
Закінчення строку дії двостороннього правочину, виконання якого здійснено тільки однією стороною, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін цього правочину та не звільняє другу сторону такого правочину від відповідальності за невиконання нею свого обов'язку
Аналіз норм ст. 266, ч. 2 ст. 258 ЦК України дає підстави для висновку про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), з якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою».
Аналогічна правова позиція міститься в постановах Верховного Суду України від 08.06.2016 року у справі № 6-3006цс15 та від 25.05. 2016 року у справі № 6-1138цс15.
Видами забезпечення виконання зобов'язання за змістом положень ч. 1 ст. 546 ЦК України є неустойка, порука, гарантія, застава, притримання, завдаток, а частиною другою цієї норми визначено, що договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік забезпечувальних заходів для належного виконання зобов'язання не є вичерпним і сторони, використовуючи принцип свободи договору, передбачений ст. 627 ЦК України, мають право встановити й інші, окрім тих, що передбачені ч. 1 ст. 549 ЦК України, засоби, які забезпечують належне виконання зобов'язання, за умови, що такий вид забезпечення не суперечить закону.
Судом встановлено, що у даному випадку розмір договірної штрафної санкції обраховано у відсотковому розмірі за кожну добу прострочення, що за визначенням ст. 549 ЦК відповідає поняттю пеня.
Позивач відповідно до умов договору і положень чинного законодавства має право на застосування штрафних санкцій до відповідача у зв'язку з порушенням останнім строку виконання зобов'язання.
Натомість законодавством визначено строк (позовна давність), у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК).
Так, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК), а для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.
Зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік (ст. 258 ЦК України). Відповідно до ч. 5 ст. 261 ЦК за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (ч.4 ст. 267 ЦК України).
Відповідачем подана заява про застосування спеціальних строків позовної давності до цих вимог.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Разом з тим, слід зазначити, що однією з засад судочинства є, зокрема, визначена ст. 12 ЦПК України змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до положень ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Тому, приймаючи дані, надані позивачем у розрахунку заборгованості, здійсненого станом на 07.05.2018 року, з яких вбачається, що відповідач припинив виконання своїх обов'язків щодо сплати кредиту, відсотків та комісії, строк виконання яких чітко визначений кредитним договором, ще 01.12.2015 року, обрахування пені здійснено починаючи з 02.12.2015 року, а з позов до суду звернувся 15.05.2018 року, зважаючи на подану відповідачем заяву, суд надходить до висновку про відсутність підстав для задоволення вимог про стягнення пені за прострочення сплати кредиту - 2 517,71 грн.; пені за прострочення сплати процентів - 777,06 грн.; пені за прострочення сплати комісії - 1 429,72 грн.
Крім того, відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача необхідно стягнути на користь позивача в рахунок судових витрат судовий збір у розмірі 1 762,00 грн.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 42, 61 Конституції України, ст. ст. 256, 261, 525, 526, 530, 549, 526, 530, 610, 611, 612, 624, 629, 638, 1046, 1048, 1049, 1050, 1054, 1056 ЦК України, ст. ст. 13, 76-81, 89, 141, 274-279, 352, 354 ЦПК України, суд, -
позов Публічного акціонерного товариства «Банк «Юнісон» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Банк «Юнісон» заборгованість за договором № SA-000301 від 01.04.2015 року станом на 07.05.2018 року в розмірі 8 703,66 грн. (вісім тисяч сімсот три гривні 66 копійок), з якої: простроченої заборгованості за кредитом - 3 932,03 грн. (три тисячі дев'ятсот тридцять дві гривні 033 копійки); простроченої заборгованості за процентами - 2 071,63 грн. (дві тисячі сімдесят одна гривня 63 копійки); простроченої заборгованості за комісіями - 2 700,00 грн. (дві тисячі сімсот гривень 00 копійок).
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Банк «Юнісон» судовий збір в розмірі 1 762,00 грн. (одна тисяча сімсот шістдесят дві гривні 00 копійок).
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Позивач - Публічне акціонерне товариство «Банк «Юнісонкод ЄДРПОУ 38514375, адреса: 03028, м. Київ, пр. Науки, буд. 30-А.
Відповідач - ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .
Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя В.С. Хоменко