Справа № 530/313/19
2/530/470/19
30.05.2019 року м. Зіньків
Зіньківський районний суд Полтавської області в складі головуючого судді Дем'янченка С.М., за участю секретаря Тараненко Т.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження, в місті Зіньків Полтавської області, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Батьківської сільської ради Зіньківського району Полтавської області про визнання права на земельну частку пай, на підставі земельного сертифікату,-
З позовної заяви ОСОБА_1 по якій відкрито провадження по справі від 14.03.2019 року (а.с.20), вбачається, що він з 09.07.1984 року був прийнятий на роботу трактористом до КСП ім Карла Маркса, яке розташоване в селі Батьки Зіньківського району Полтавської області та був прийнятий в члени даного колгоспу. 29.01.1996 року він був включений у списки на отримання земельної частки паю, де у книзі записів державних актів на право колективної власності на землю за №1, значиться за №124 , що підтверджується повідомленням з відділу Держгеокадастру у Зіньківському районі Полтавської області. Незважаючи на це ОСОБА_1 до цього часу не отримав земельного сертифікату та земельної ділянки в натурі. Відділ Держгеокадастру у Зіньківському районі Полтавської області листом повідомив, що ОСОБА_1 у списку-громадян членів КСП ім Карла Маркса, який є додатком №1 до державного акта на право колективної власності КСП ім Карла Маркса, серія НОМЕР_1 виданий 29.01.1996 року зареєстрований в книзі записів державних актів на право колективної власності на землю за №1, значиться за №124. На його ім'я сертифікат на право на земельну частку пай в КСП ім. Карла Маркса не виготовлявся. Позивач зазначає, що на момент передачі землі у колективну власність він являвся членом КСП ім. Карла Маркса в с. Батьки Зіньківського району Полтавської області. Враховуючи вищевикладене позивач просить суд визнати за ним право на земельну частку (пай) в розмірі 4,49 га., на території Батьківської сільської ради Зіньківського району, Полтавської області.
Ухвалою Зіньківського районного суду Полтавської області від 14.03.2019 року відкрито провадження по справі та призначено підготовче судове засідання ( а.с.21).
Ухвалою суду від 15.04.2019 року призначено по справі судовий розгляд ( а.с.31).
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі, представник відповідача Батьківської сільської ради Зіньківського району Полтавської області у судове засідання не з'явився, надіслав відзив та клопотання про розгляд справи у відсутність представника, позовні вимоги не визнав.
Суд, заслухавши пояснення позивача ОСОБА_1 , дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, на засадах змагальності та диспозитивності приходить до висновку, що в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 належить відмовити з наступних підстав.
Відповідно до ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно ст.5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Стаття 15 ЦК України(норма матеріального права) передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Зазначена норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Про це вказується у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16.05.2018 року.
В цьому контексті необхідно зазначити, що за статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою. Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить із того, що положення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право подати до суду будь-який позов, що стосується його прав і обов'язків цивільного характеру (п.36 рішення ЄСПЛ від 21.02.1975 року у справі «Голден проти Сполученого королівства») та кожен має право на ефективний засіб юридичного захисту (ст.13 Конвенції). Також, Європейський суд з прав людини, ухвалюючи рішення у справі «Буланов та Купчик проти України» від 09.12.2010 року, яке набуло статусу остаточного 09.03.2011 року ще раз вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право звернутися до суду з будь-якою вимогою щодо своїх цивільних прав та обов'язків. У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики Суду включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Кутій проти Хорватії», №48778/99, пункт 25). Крім того, Європейський суд з прав людини в своїй практиці, а саме: рішення від 13 травня 1980 року в справі «Артіко проти Італії» (пункт 35), визначає, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних.
Статтею 55 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Аналогічні положення містяться у ч.1 ст.15 ЦК України та ст.4 ЦПК України.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч.1 ст.12 ЦПК України).
Відповідно до ч.3 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ст.13 ЦПК України (диспозитивність цивільного судочинства), суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
У розумінні цивільно-процесуального закону предмет позову це матеріально-правова вимога позивача, стосовно якої він просить ухвалити рішення, у матеріальному розумінні це певна річ (об'єкт), щодо якої виник спір. Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи (ст.76 ЦПК України).
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч.2 ст.77 ЦПК України).
Частиною 1 ст.81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частин 5,6 ст.81 ЦПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях
Судом встановлено, що ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в селі Лазьки Зіньківського району Полтавської області (а.с.3-4). Згідно записів трудової книжки колгоспника ОСОБА_1 з 09.07.1984 року розпочав свою трудову діяльність в колгоспі ім. Карла Маркса трактористом та був членом даного колгоспу ( а.с.5). 01.07.1995 року звільнений з роботи за власним бажанням ( а.с.5-6). З архівної довідки від 15.02.2019 року № 160 вбачається, що колгосп імені Карла Маркса в с. Батьки Зіньківського району Полтавської області, реорганізований в КСП ім. Карла Маркса ( протокол №4 від 17.11.1992 року), КСП ім. Карла Маркса реорганізована в ТОВ Агрофірма Батьки ( розпорядження №123 райдержадміністрації від 21.03.2000 року)( а.с.8). З архівної довідки від 15.02.2019 року вбачається, що ОСОБА_1 працював в колгоспі ім. Карла Маркса, Зіньківського району, Полтавської області з липня місяця 1984 року по липень місяць 1995 року. Прийнятий в члени колгоспу в липні 1984 року (протокол № 3 засідання правління від 05.09.1984 року). Виключений з членів колгоспу 06.11.1995 року ( Протокол № 3 засідання правління від 06.11.1995 року)( а.с.10). З листа відділу Держгеокадастру у Зіньківському районі Полтавської області вбачається, що на ім'я ОСОБА_1 сертифікат на право на земельну частку пай в КСП ім. Карла Маркса не виготовлявся. Крім цього ОСОБА_1 у списку громадян - членів колективного сільськогосподарського підприємства ім. Карла Маркса, який є додатком до державного акту на право колективної власності на землю КСП ім. Карла Маркса, с. Батьки Зіньківського району Полтавської області серія НОМЕР_1, виданий 29.01.1996 року, зареєстрований в книзі записів державних актів на право колективної власності на землю за №1, значиться за № 124 ( а.с.11).
Згідно ст.2 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)»від 05.06.2003 року передбачено, що основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією. Документами, що посвідчують право на земельну частку (пай), також є: свідоцтво про право на спадщину; посвідчені у встановленому законом порядку договори купівлі-продажу, дарування, міни, до яких додається сертифікат на право на земельну частку (пай); рішення суду про визнання права на земельну частку (пай).
Як встановлено в судовому засіданні та зазначено і не заперечується позивачем, останній не отримувала сертифікату на право на земельну частку (пай).
Відповідно до п.п.1-2Указу Президента України №720/95 від 8 серпня 1995 року «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям»(далі - Указ Президента України №720/95), ст.ст. 1-2 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», право на земельну частку (пай) мають члени КСП, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акту на право колективної власності на землю.
Пунктом 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004 №7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» передбачено, що член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай). Невнесення до зазначеного вище списку особи, яка була членом КСП на час передачі у колективну власність землі, не може позбавити її права на земельну частку.
Відповідно до п.1 Указу Президента України «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» від 08 серпня 1995 року за № 720/95, паювання земель передбачає визначення розміру земельної ділянки (паю) у колективній власності на землю кожного члена колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства без виділення земельних ділянок в натурі (на місцевості).
Пунктом 3 Указу №720/95 передбачено, що розмір земельної частки (паю) визначається в умовних кадастрових гектарах.
Згідно п. «ґ» ч. 1 ст. 81 Земельного кодексу України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю). Підставами для виділення земельних ділянок в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) є рішення відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації, прийняте за їх заявою про виділення їм земельної частки (паю) в натурі (на місцевості). Організаційні та правові засади виділення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок у натурі (на місцевості) із земель, що належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам на праві колективної власності, а також порядок обміну цими земельними ділянками визначено Законом України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)".
Згідно із ч. 1 ст. 3 Закону підставами для виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) є рішення відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації. Частиною 2 ст. 3 Закону визначено, що особи, власники сертифікатів на право на земельну частку (пай), які виявили бажання одержати належну їм земельну частку (пай) в натурі (па місцевості), подають до відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації заяву про виділення їм земельної частки (паю) в натурі (на місцевості).
Згідно із ч. 1 ст. 5 Закону сільські, селищні, міські ради та районні державні адміністрації в межах їх повноважень щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості), зокрема, розглядають заяви власників земельних часток (паїв) щодо виділення їм в натурі (на місцевості) земельних ділянок і видачі документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку та приймають рішення щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості). Відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону сільські, селищні, міські ради приймають рішення щодо виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) у межах населених пунктів, а районні державні адміністрації - за межами населених пунктів.
Відповідно до п. 34 ч.1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.
За змістом ст. ст. 22, 23 ЗК України (в редакції 1990 року) та Указу Президента України від 08.09.1995 року «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» (далі - Указ Президента) особа набуває право на земельний пай за наявності трьох умов:
- перебування в членах КСП на час паювання,
- включення до списку осіб, доданого до державного акта на право колективної власності на землю,
- одержання КСП цього акта.
Таким чином, право на земельну частку (пай) виникає не з часу внесення членів КСП до списків, доданих до державного акта на право колективної власності на землю, перевірки, уточнення і затвердження цих списків, а з моменту передачі власності на землю конкретному КСП, членом якого вони є.
Оскільки спірні правовідносини виникли до 1 січня 2004 р., то до цих правовідносин застосовуються положення ЦК УРСР 1963 року, в редакції, яка діяла на момент їх виникнення.
За змістом ст.75 ЦК УРСР позовна давність застосовується судом незалежно від заяви сторін. Сплив строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захисту (ст.80 ЦК УРСР).
За таких обставин, оскільки позивач ОСОБА_1 набув право на земельну частку (пай). Зборами уповноважених членів КСП 'ім Карла Маркса' ОСОБА_1 . включений до списків на земельну частку пай за номером 124, але сертифікат на його ім'я не видавався, сесія Батьківської сільської ради не приймала рішення про надання позивачу земельної ділянки із земель запасу сільської ради, водночас з часу паювання земель переданих у колективну власність підприємствам і організаціям пройшло більше двадцяти років і позивач не міг не знати, що йому не видано сертифікату на право на земельну частку, оскільки це було обставиною, відомою широкому колу осіб. З 1996 року у позивача виникло право ставити питання щодо обґрунтованості не видачі йому сертифікату на земельну частку пай як члену КСП, однак в межах строку позовної давності до суду не звертався, та не зазначив жодної обставини, яка вказувала б на поважність причин пропуску встановленої загальної позовної давності тривалістю три роки, а відтак суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову .
За змістом ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. ст. 71, 75, 76ЦК УРСР загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки. Позовна давність застосовується судом незалежно від заяви сторін. Перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Крім того, згідно ст.80 цього Кодексу закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові.
За таких обставин, суд прийшов до висновку про наявність правових підстав для відмови у задоволенні позову за пропуском строку позовної давності, а тому в задоволенні позову слід відмовити.
У відповідності зі ст.141 ЦПК України судові витрати відшкодуванню не підлягають.
На підставі викладеного та керуючись Указом Президента України №720/95 від 08 серпня 1995 року "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям", ст.ст. 71,75,76 ЦК УРСР ( в редакції 1963 року ), п. 34 ч.1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст.2 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» від 05.06.2003 року, ст. 71, 181, 182, 331 ЦК України, ст. 4, 12, 13, 76, 77, 81, 141, 210-246, 259, 263, 265, 268, 279 ЦПК України, суд, -
В задоволенні позовних вимогОСОБА_1 до Батьківської сільської ради Зіньківського району Полтавської області про визнання права на земельну частку пай на підставі земельного сертифікату, у землі , що перебуває у колективній власності КСП 'ім Карла Маркса' ( с. Батьки Зіньківського району Полтавської області ), розміром 4,49 в умовних кадастрових гектарах, на території Батьківської сільської ради Зіньківського району Полтавської області - відмовити за закінченням строку позовної давності.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за на слідками апеляційного перегляду.
Повний текст виготовлено: 30.05.2019 року.
Суддя-