ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРCОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
вул.Театральна,18, м. Херсон, 73000,
тел./0552/26-47-84, 49-31-78, факс 49-31-78, веб сторінка: ks.arbitr.gov.ua/sud5024/
28 травня 2019 року Справа № 923/272/19
Господарський суд Херсонської області у складі судді Литвинової В.В. при секретарі Горголь О. М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СП ТАТА ГРУП", м. Дніпро
до Торгово-виробничого об'єднання "Новокаховський електромеханічний завод", м. Нова Каховка Херсонської області
про стягнення заборгованості в сумі 131 513,70 грн
за участю представників сторін:
від позивача: уповноважений представник Омелян О. О;
від відповідача: уповноважений представник Зінкевич Д. С.
Товариство з обмеженою відповідальністю "СП ТАТА ГРУП" (позивач) 09.04.2019 звернулося до Господарського суду Херсонської області з позовною заявою від 03.04.2019 до Торгово-виробничого об'єднання "Новокаховський електромеханічний завод" (відповідач) про стягнення грошових коштів в сумі 131 513,70 грн.
Ухвалою Господарського суду Херсонської області від 15.04.2019 за вказаним позовом відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження.
Судове засідання 28.05.2019 року відбувалось в режимі відеоконференції за клопотанням Товариства з обмеженою відповідальністю "СП ТАТА ГРУП".
Позивач наполягає на задоволенні позовних вимог в повному обсязі з підстав, викладених у позові.
06.05.2019 від відповідача у справі надійшов відзив на позов з додатками; у поданому відзиві відповідач проти позовних вимог заперечує у повному обсязі, вважає їх безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.
Після закінчення розгляду справи в судовому засіданні 28.05.2019, відповідно до ч. 1 ст. 240 ГПК України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши представників, які прибули в судове засідання, суд
встановив:
Позивач у позові зазначає, що в жовтні 2018 року Товариством з обмеженою відповідальністю «СП Тата Груп» (надалі - Позивач) були помилково перераховані Торгово-виробничому об'єднанню "Новокаховський електромеханічний завод" грошові кошти в розмірі 131 513,70 грн., що підтверджується платіжним дорученням №2660 від 02.10.2018 року (а.с.10).
Позивач звертає увагу суду на те, що між підприємствами ТОВ «СП Тата Груп» та ТВО "Новокаховський електромеханічний завод" не укладалось жодних договорів та жодних грошових зобов'язань перед Відповідачем Позивач не має.
Посилаючись на приписи статті 1212 Цивільного кодексу України, позивач просить стягнути з відповідача грошові кошти в сумі 131513,70 грн.
Відповідно до ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Матеріалами справи підтверджується, що 10.01.2019 року позивач звертався до відповідача з вимогою повернути грошові кошти (а.с.11).
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші угоди.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. (ст. 626 Цивільного кодексу України).
Частинами 1, 2 ст. 180 Господарського кодексу України визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Відповідно до п. 1 ст. 181 Господарського кодексу України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Вказане кореспондується з приписами ст. 205 Цивільного кодексу України.
Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ч. 1 ст. 639 ЦК України).
За загальним правилом відповідно до ст. 208 ЦК України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.
При цьому, відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Матеріалами справи підтверджується, що відповідачем було виставлено позивачу рахунок-фактуру №СФ-0000324 від 14.09.2018 року на суму 131513,07 грн. (а.с.64).
Судом встановлено, що 02.10.2018 року позивач платіжним дорученням №2660 оплатив вищевказаний рахунок, призначення платежу - рахунок на оплату №324 від 14.09.2018 року (а.с.10).
Враховуючи зазначене, суд встановив, що між сторонами було укладено договір купівлі-продажу у спрощений спосіб.
Відтак, між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання глави 54 ЦК України.
Згідно зі ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.
За змістом статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми);
дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.
Суд дослідив надані до матеріалів справи платіжне доручення №2660 від 02.10.2018 року, рахунок-фактуру №СФ-0000324 від 14.09.2018 року та встановив відповідність їх вимогам статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" та відсутність у них будь-яких істотних недоліків про господарську операцію між сторонами.
Матеріалами справи підтверджується, що листом від 22.04.2019р. № 127 ТВО "Новокаховський електромеханічний підприємство завод" повідомило ТОВ «СП ТАТА ГРУП» про те, що згідно рахунку-фактури № 324 від 14.09.2018р., виставленої для ТОВ «СП ТАТА ГРУП», виготовлено палець передньої ресори під гайку в кількості 384 одиниці на суму 17 280 грн. Вказаний лист було надіслано 23.04.2019р. "Укрпоштою" рекомендованим листом з трек номером 7491000045178, але вже після відкриття провадження у справі.
Враховуючи викладене, суд погоджується з думкою відповідача про те, що, здійснивши оплату згідно виставленого відповідачем рахунку № 0000342 від 14.09.2018р. за платіжним дорученням № 2660 від 02.10.2018 року, грошові кошти в розмірі 131513,70 грн. були сплачені позивачем на виконання договірних зобов'язань. Тобто, мало місце схвалення позивачем своїми діями укладення договору поставки, здійснення його часткового виконання.
Наведені обставини свідчить про існування між сторонами договірних відносин із купівлі-продажу (поставки) продукції, у зв'язку з чим, доводи щодо здійснення платежу в розмірі 131513,70 грн. без достатньої правової підстави, слід вважати необґрунтованими й такими, що не відповідають фактичним обставинам справи.
Загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.
Таким чином, застосування ст. 1212 ЦК України має відбуватись за наявності певних умов та відповідних підстав, що мають бути встановлені судом під час розгляду справи на підставі належних та допустимих доказів у справі.
У випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Або ж коли набуття відбулось у зв'язку з договором, але не на виконання договірних умов. Чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання коштів). Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 02.10.2013 у справі №6-88цс13, від 02.09.2014 у справі №910/1620/13, від 14.10.2014 у справі №922/1136/13 та від 25.02.2015 у справі №910/1913/14, від 02.02.2016 р. у справі №6-3090цс15.
Крім того, за змістом положень ст. 1212 ЦК України про зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави цей вид зобов'язань породжується наявністю таких юридичних фактів: 1) особа набула або зберегла у себе майно за рахунок іншої особи; 2) правові підстави для такого набуття (збереження) відсутні або згодом відпали. А отже, кошти, отримані як оплата за виконання робіт за договором і набуті за наявності правових підстав для цього, не можуть бути витребувані згідно зі ст. 1212 Цивільного кодексу України як безпідставне збагачення (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 22.01.2013 у справі N 5006/18/13/2012, від 14.10.2014 у справі № 922/1136/13).
З огляду на викладене, суд констатує, що грошові кошти у сумі 131 513,70 грн. набуті відповідачем за наявності правової підстави, а тому їх не може бути витребувано відповідно до ст. 1212 ЦК України як безпідставно набуте майно.
Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Серявін та інші проти України», № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча, пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, дійшов висновку відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
На підставі викладеного керуючись ст.ст.129, 232-240, 244 Господарського процесуального кодексу України, суд
ухвалив:
1.Відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційна скарга подається до Південно-західного апеляційного господарського суду через Господарський суд Херсонської області (підпункт 17.5 пункту 1 Розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України).
Дата складання повного тексту рішення 03.06.2019 року.
Суддя В.В.Литвинова