ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
29.05.2019Справа № 910/3055/19
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді - Приходько І.В.,
при секретарі судового засідання - Асадові В.В.,
розглянувши у судовому засіданні матеріали
позовної заяви Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація"
до Приватного акціонерного товариства "ВФ Україна"
про стягнення 233 070,22 грн.
за участю представників: згідно протоколу судового засідання,
Комунальне підприємство "Київжитлоспецексплуатація" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства "ВФ Україна" про стягнення 233 070,22 грн. заборгованості за договором про встановлення сервітуту № БМС-06-Б/634 від 22.06.2015.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором про встановлення сервітуту № БМС-06-Б/634 від 22.06.2015 в частині повної та своєчасної сплати вартості за користування частиною даху будівлі комунальної власності, у зв'язку з чим позивач просить стягнути з відповідача заборгованість у сумі 233 070,22 грн., нараховану за період жовтень 2015 року - серпень 2018 року.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.03.2019 відкрито провадження у даній справі, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 10.04.2019.
27.03.2019 через відділ автоматизованого документообігу до Господарського суду міста Києва надійшов відзив відповідача.
Засідання, призначене на 10.04.2019, не відбулося у зв'язку із перебуванням судді Приходько І.В. у відпустці.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.04.2019 підготовче засідання призначено на 06.05.2019.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.05.2019, враховуючи відсутність клопотань та повідомлень учасників судового процесу про намір вчинити дії, строк вчинення яких обмежений підготовчим провадженням, судом закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 29.05.2019.
Представник позивача у судовому засіданні 29.05.2019 підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просив задовольнити позов. Проти доводів відповідача заперечував з підстав, викладених у відповіді на відзив.
Представник відповідача в судове засідання 29.05.2019 не з'явився, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином. Процесуальним правом на подання заперечень на відповідь на відзив не скористався, заяв або клопотань не надав.
Згідно із ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
При цьому судом враховано, що 27.03.2019 відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому заперечував проти задоволення позовних вимог, посилаючись на відмову сервітуарія від встановлення телекомунікаційного обладнання на об'єкті розміщення одразу після укладення спірного правочину.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд,-
22.06.2015 між Комунальним підприємством "Київжитлоспецексплуатація" та Приватним акціонерним товариством "МТС Україна", після перейменування - Приватне акціонерне товариство "ВФ Україна", (сервітуарій) був укладений договір про встановлення сервітуту №БМС-06-Б/634 (надалі - Договір), предметом якого згідно п. 1.1 є обмежене право користування сервітуарієм частиною даху та частиною технічного приміщення даху будівель комунальної власності відповідно до п. 1.2 Договору, що знаходяться за адресами, зазначеними в Додатку №1 до даного Договору (надалі - об'єкт розміщення).
Пунктом 1.2 Договору встановлено, що об'єкт розміщення використовується виключно для розміщення обладнання базових станцій стільникового зв'язку, антенно-фідерних пристроїв, телекомунікаційного обладнання та мереж (далі - обладнання) у визначеному сторонами місці, відповідно до запланованої схеми розміщення обладнання сервітуарія (Додаток № 2 до даного Договору).
Пунктами 2.1, 2.2 Договору передбачено, що встановлення сервітуту підприємством для розміщення обладнання сервітуарія, в місцях, вказаних у Додатку №1 до даного Договору, розпочинається з моменту укладення даного Договору. Розміщення обладнання за умовами сервітуту в місцях, вказаних в Додатку №1 до даного договору, здійснюється на підставі підписаного сторонами акту розміщення обладнання на умовах сервітуту (зразок якого наведено в Додатку №3 до даного Договору).
Відповідно до п.п. 3.1, 3.2 Договору сервітуарій зобов'язується вносити підприємству щомісячну плату за користування об'єктом розміщення відповідно до умов договору, розрахунок якої наводиться у Додатку №1 до даного договору.
Пунктом 3.3 Договору визначено, що щомісячний розмір плати за договором сплачується у якості передоплати та визначається на підставі рахунку, який виставляється підприємством сервітуарію не пізніше 28 числа кожного місяця. Рахунок надається підприємством сервітуарію шляхом надсилання поштою та електронними засобами зв'язку відповідно до реквізитів сервітуарія вказаних в Договорі. На момент підписання договору щомісячна плата становить 4 627,06 грн., в тому числі ПДВ 771,18 грн.
У пунктах 3.4, 3.5 Договору погоджено, що плата сплачується сервітуарієм протягом 7 банківських днів з моменту отримання рахунку підприємства. Нарахування плати починається з дати укладення договору та припиняється з дня підписання сторонами акту закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту.
Згідно п.п. 9.1, 9.2. Договору (з урахуванням змін, внесених згідно Додаткової угоди №1 від 03.08.2015 до Договору) даний договір вважається укладеним і набирає чинності з 19.10.2015 і діє до 18.10.2016. У разі, якщо одна із сторін не повідомить іншу за один календарний місяць до закінчення терміну дії договору, договір вважається пролонгованим на 1 (один) календарний рік на тих же умовах.
Припинення користування об'єктом розміщення на умовах сервітуту оформлюється актом закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту (п. 9.3 Договору).
У Додатку №1 до Договору сторонами було погоджено, що об'єкт комунальної власності, на якому встановлюється згідно Договору сервітут, знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Зодчих, 56-а, та його балансоутримувачем є Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського р-ну м. Києва". Також у даному Додатку погоджено формулу розрахунку щомісячної плати.
Спір у справі виник у зв'язку з твердженнями позивача про наявність правових підстав для стягнення з відповідача плати за користування об'єктом розміщення у період з 19.10.2015 по 31.08.2018 у загальному розмірі 233 070,22 грн. Відсутність будь-яких оплат, здійснених на виконання умов Договору, у зазначені періоди не заперечується відповідачем.
Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з наступних підстав.
За висновком суду, укладений між сторонами Договір є договором встановлення сервітуту, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 32 Цивільного кодексу України.
Відповідно до статті 401 Цивільного кодексу України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду (ч. 1 ст. 402 Цивільного кодексу України).
Встановлення сервітуту на підставі договору означає, що сторони висловлюють свою згоду на встановлення права користування чужим майном шляхом погодження умов договору.
З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов Договору позивач надав відповідачеві обмежене право користування частиною даху та частиною технічного приміщення даху будівлі комунальної власності, розташованої за адресою: м. Київ, вул. Зодчих, 56-а, для розміщення відповідачем обладнання базових станцій стільникового зв'язку.
Відповідно до рішення Київської міської ради №378/5765 від 14.07.2011 "Про питання впорядкування діяльності суб'єктів господарювання в галузі зв'язку та інформаційних технологій" Комунальне підприємство "Київжитлоспецексплуатація" уповноважено здійснювати моніторинг та координацію розміщення суб'єктами господарювання телекомунікаційних мереж та обладнання у (на) об'єктах комунальної власності територіальної громади міста Києва, переданих до сфери управління районних в місті Києві державних адміністрацій та укладати договори на розміщення телекомунікаційних мереж на зазначених об'єктах.
Згідно ч. 6 ст. 31 Закону України "Про телекомунікації" суб'єкти господарювання, які здійснюють будівництво телекомунікаційних мереж загального користування можуть установлювати в приміщеннях, що їм належать на правах найму, телекомунікаційне обладнання, використовувати дахи будинків і технічні приміщення для встановлення антен та необхідного обладнання на підставі договору з власником приміщення.
У роз'ясненнях Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва з приводу розміщення телекомунікаційного обладнання на об'єктах комунальної власності, що викладені у листі №4484 від 07.06.2005, надано рекомендацію укладати договір на право користування чужим майном (сервітут) у встановленому законодавством порядку.
При цьому, сервітутний договір - це договір про встановлення речового права на чуже майно, тобто таким договором передається у користування не річ, а встановлюється право - речове право користування такою річчю.
З наведених норм законодавства, а також з умов Договору вбачається, що за своєю правовою природою правочин, що був укладений між сторонами, має зміст сервітуту, який полягає у наданні сервітуарію (відповідачу) права користування частиною даху будівлі комунальної власності, розташованої за адресою: м. Київ, вул. Зодчих, 56-а, для встановлення обладнання відповідача.
При цьому, підписавши договір відповідач погодився із тим, що дане право обмеженого користування об'єктом (встановлення сервітуту), розпочинається саме з моменту укладення Договору сервітуту (п. 2.1), а не з моменту підписання акта розміщення обладнання, передбаченого п. 2.2 Договору.
В цій частині суд зазначає про обґрунтованість доводів позивача стосовно того, що акт розміщення обладнання, про який зазначається у п. 2.2 Договору, погоджує лише місце розташування обладнання відповідача на об'єкті, а не факт виникнення самого права користування цим об'єктом (встановлення сервітуту), визначеного нормами права.
Вищенаведене спростовує твердження відповідача про відсутність предмету спірного Договору, а також про відсутність у нього обов'язку із внесення позивачу плати за Договором у зв'язку з тим, що відповідач, нібито, у односторонньому порядку прийняв рішення про відмову від розміщення обладнання на об'єкті, у зв'язку із чим не здійснював оплату наданого йому сервітуту, оскільки плата за Договором передбачена за надане відповідачу право обмеженого користування, а не за розміщення обладнання.
Крім того, відповідачем не надано жодних належних та допустимих доказів як на підтвердження того, що ним приймалося рішення про відмову від розміщення обладнання на об'єкті, так і на підтвердження того, що позивач повідомлявся про таке рішення або про відмову від розміщення обладнання на об'єкті.
При цьому, в матеріалах справи наявні копії рахунків на оплату та акти надання послуг за період з жовтня 2015 року по серпень 2018 року, направлення яких на адресу відповідача підтверджується копіями поштових чеків з описами вкладення, реєстрами поштових відправлень, списками згрупованих поштових відправлень, а також розписками представників відповідача про отримання нарочно вказаних рахунків та актів надання послуг.
До того ж, матеріалами справи підтверджується та сторонами не заперечується, що 03.08.2015 (тобто, більш ніж через півтора місяці після укладення Договору) між позивачем та відповідачем було укладено Додаткову угоду №1 до Договору, що також спростовує твердження відповідача, викладені у відзиві, про те, що сервітуарій одразу після укладення спірного Договору відмовився від встановлення будь-якого обладнання на об'єкті розміщення.
Водночас, жодних доказів того, що відповідач у період з жовтня 2015 року по серпень 2018 року, систематично одержуючи від позивача рахунки на оплату та акти надання послуг за Договором, звертався до позивача із листами, запереченнями, претензіями з приводу неправомірно нарахованих сум та/або недійсності/припинення/розірвання Договору матеріали справи не містять.
Частинами 1 та 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України).
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України).
З огляду на наведене, суд приходить до висновку, що матеріалами справи підтверджується, що згідно умов Договору позивачем було передано, а відповідачем було набуто обмежене право користування частиною даху будівлі комунальної власності, розташованої за адресою: м. Київ, вул. Зодчих, 56-а, для розміщення відповідачем обладнання базових станцій стільникового зв'язку.
Частиною ч. 3 ст. 403 Цивільного кодексу України особа, яка користується сервітутом, зобов'язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду.
Пунктом 3.4 Договору визначено, що плата сплачується сервітуарієм протягом 7 банківських днів з моменту отримання рахунку підприємства.
Нарахування плати починається з дати укладення договору та припиняється з дня підписання сторонами акту закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту (п. 3.5 Договору).
Згідно з ч.1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною першою статті 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Водночас, відповідачем не надано належних та допустимих доказів припинення сервітуту в порядку ст. 406 Цивільного кодексу України, так само як і доказів розірвання Договору в установленому законом порядку.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Як було вищезазначено, з огляду на правову природу укладеного між сторонами правочину, відсутність у матеріалах справи підписаного сторонами Акту розміщення обладнання не свідчить про відмову відповідача від встановленого йому сервітуту або ж про припинення дії Договору.
З матеріалів справи вбачається, що на виконання п. 3.3. Договору позивач виставляв відповідачу рахунки за Договором за період з жовтня 2015 по серпень 2018 року, загалом на суму 233 070,22 грн., а також складав акти надання послуг за вказаний період, які направлялися на адресу відповідача та вручалися нарочно представникам відповідача, що також не заперечується останнім.
У відповідності до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Судом встановлено, що при здійсненні розрахунків позивачем правомірно враховувалася зміна розміру складової формули (опосередкованої вартості спорудження житла в місті Києві, застосованої станом на початок року, згідно відповідних наказів Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України), що відображено як у рахунках на оплату, так і в актах надання послуг за кожен окремий місяць, які виставлялися відповідачу на виконання умов договору.
Враховуючи вищевикладене та з огляду на встановлені обставини, суд дійшов висновку, що заборгованість відповідача за договором про встановлення сервітуту №БМС-06-Б/634 від 22.06.2018 за період з жовтня 2015 року по серпень 2018 року на загальну суму 233 070,22 грн. належним чином доведена, документально підтверджена та відповідачем не спростована.
Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 1 статті 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Щодо доводів відповідача про недійсність Договору №БМС-06-Б/634 від 22.06.2015 суд зазначає наступне.
Суд звертає увагу відповідача, що відсутність предмету договору (недосягення сторонами згоди щодо предмету правочину) свідчить про неукладеність договору, а не про його недійсність. В свою чергу, неукладений договір не може бути визнаний недійсним.
Попри наведене, доводи відповідача про відсутність предмету Договору спростовуються змістом такого Договору.
Частиною 1 статті 204 Цивільного кодексу України (презумпція правомірності правочину) встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Однак, доказів визнання недійсним у судовому порядку чи оспорення договору №БМС-06-Б/634 від 22.06.2015 матеріали справи не містять.
Згідно з ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Разом з цим, під час вирішення даного спору судом встановлено що спірний договір було укладено з необхідним обсягом цивільної дієздатності, зміст договору відповідає вимогам законодавства, сторонами було дотримано вимог щодо його форми та досягнуто згоди з усіх істотних умов згідно зі ст. 403 Цивільного кодексу України, у тому числі й щодо предмету договору.
Крім того, матеріалами справами підтверджується та відповідачем не заперечується, що через півтора місяці з дати укладення спірного Договору, сторони уклали Додаткову угоду №1 до Договору, а в подальшому відповідач впродовж трьох років одержував, в тому числі нарочно, рахунки на оплату та акти наданих послуг, виставлені на підставі саме спірного Договору, однак жодних заперечень з цього приводу не висловлював, в тому числі не повідомляв контрагента про розірвання договірних правовідносин, у зв'язку з чим правочин був пролонгований на підставі п. 9.2 Договору.
Таким чином, приймаючи до уваги, що відповідач не надав суду жодних належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги, зважаючи на встановлені під час вирішення даного спору фактичні обставини, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення 233 070,22 грн. заборгованості за Договором є правомірними, обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
На підставі викладеного, керуючись статтями 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "ВФ Україна" (01601, м. Київ, вул. Лейпцизька, 15; ідентифікаційний код 14333937) на користь Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" (01001, м. Київ, вул. Володимирська, 51-А; ідентифікаційний код 03366500) 233 070 (двісті тридцять три тисячі сімдесят) грн. 22 коп. заборгованості та витрати по сплаті судового збору в сумі 3 496 (три тисячі чотириста дев'яносто шість) грн. 05 коп.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.
Повний текст рішення складено та підписано 03.06.2019.
Суддя І.В. Приходько